Номер провадження 22-ц/821/932/24 Справа № 703/694/23 Категорія: 310000000 Головуючий по 1 інстанції Крива Ю.В. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н.І.
09 липня 2024 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Гончар Н.І., Новікова О.М., Сіренка Ю.В.
секретар Новицька Н.О.
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ;
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ;
представник ОСОБА_2 - адвокат Бердник Віталій Вікторович
особа, що подала апеляційну скаргу: представник ОСОБА_2 - адвокат Бердник Віталій Вікторович
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Бердника Віталія Вікторовича на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, набутого під час проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання права власності на частину будинку з відповідною частиною надвірних споруд, частину земельної ділянки та частину автомобіля та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання, визнання спільної сумісної власності та поділ майна подружжя,
20 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив: встановити факт спільного його та ОСОБА_2 проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з червня 2006 року по лютий 2023 року; визнати житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку площею 0,1 га за адресою: АДРЕСА_1 ; та вантажний автомобіль MAN 14.280, реєстраційний № НОМЕР_1 , номер шасі, кузова - НОМЕР_2 , тип кузова бортовий, рік випуску - 2005, спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , набутого ними під час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Визнати за ним право власності на:
- 1/2 частину жилого будинку з відповідною частиною надвірних споруд за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на зазначені в технічному паспорті: житловий будинок під літерою «А-1, а», розмір загальної площі 46,5 кв. м, розмір житлової площі 29,0 кв. м, та надвірними спорудами: сарай під літ. «Б», погріб з шийкою під літ. «п/д», вбиральня під літ. «В», літній душ під літ. «Д», огорожа під № 1;
- 1/2 частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 7110500000:01:002:0215;
- 1/2 частину вантажного автомобіля MAN 14.280, реєстраційний № НОМЕР_3 , номер шасі кузова - W MAN 32Z ZX6Y154377, тип кузова бортовий, рік випуску - 2005.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з червня 2006 року ОСОБА_1 почав спільно проживати з ОСОБА_2 однією сім'єю, як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу.
Певний час сторони проживали в м. Черкаси, де орендували квартири в різних районах міста. Проживаючи разом, сторони вели спільний побут, мали спільний бюджет, проводили спільні витрати.
Разом з ними проживав син ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .
Згодом сторони переїхали на проживання до м. Сміла Черкаської області. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася дочка ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також, позивач зазначив, що в період спільного проживання він та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованих попередніх шлюбах, при цьому ОСОБА_2 розірвала шлюб з ОСОБА_5 13 березня 2007 року.
В свою чергу, рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 19 квітня 2011 року було розірвано шлюб між ним та ОСОБА_6 .
Для забезпечення їхньої сім'ї житлом спільно вирішили придбати власний будинок. Так, вказує, що у червні 2016 року ним за власні кошти було придбано у ОСОБА_7 будинок з надвірними спорудами та земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказані об'єкти нерухомості було придбано за 20 000 доларів США, на підтвердження чого ОСОБА_7 надала йому розписку.
Однак, оскільки ОСОБА_7 на той час хворіла та не мала можливості особисто займатися оформленням документів, остання після повного розрахунку з ОСОБА_1 , оформила на нього довіреність, якою уповноважила його управляти та розпоряджатись житловим будинком з надвірними спорудами та земельною ділянкою, що знаходяться за вказаною адресою та в разі необхідності уповноважила його продати вищевказану нерухомість.
Позивач вказує, що оскільки довіреність була оформлена на нього, він не міг продати сам собі вищезгаданий будинок з надвірними спорудами та земельну ділянку. Тому 13 березня 2017 року ОСОБА_1 , діючи на підставі довіреності від імені ОСОБА_7 , уклав із ОСОБА_2 договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними спорудами, який посвідчений приватним нотаріусом Смілянського міського нотаріального округу Таран Г. В. та зареєстрований в реєстрі за № 339.
Цього ж дня, між ним та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки. Позивач стверджує, що він за власні кошти постійно утримує будинок, регулярно сплачує всі комунальні послуги та несе інші витрати пов'язані з веденням спільного побуту.
Крім цього, в період спільного проживання з ОСОБА_2 , а саме 16 травня 2019 року ними за спільні кошти для власних потреб було придбано вантажний автомобіль MAN 14.280, д.н.з. НОМЕР_3 , який було зареєстровано на відповідачку. Разом з тим, протягом останніх двох років сторони не можуть дійти згоди з приводу користування вказаним вантажним автомобілем, оскільки ОСОБА_2 без згоди ОСОБА_1 та всупереч інтересам їх сім'ї передала в користування своєму синові ОСОБА_3 , який користується ним більше трьох років, отримує значні доходи, які витрачає виключно на власні потреби та не допускає ОСОБА_1 до автомобіля, чим позбавляє можливості заробляти на ньому кошти для потреб його сім'ї. При цьому, ОСОБА_1 зауважує, що він до цього часу не повернув гроші, які позичав на придбання цього автомобіля, про що достовірно відомо відповідачу.
Також, позивач зазначив, що ОСОБА_2 без його згоди взяла кредит у АТ КБ «Приватбанк» щоб таким чином допомогти виплатити кредити її сина ОСОБА_3 , які він брав для себе на придбання легкового автомобіля та стала поручителем по інших кредитних договорах, які уклав її син.
Посилаючись на вказані обставин позивач звернувся до суду з означеним позовом та просить суд встановити факт їх спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з червня 2006 року по лютий 2023 рік, визнати їх спільною сумісною власністю спірні житловий будинок з надвірними спорудами, земельну ділянку та вантажний автомобіль, та визначити за ним право власності на 1/2 частину вказаного майна.
13 квітня 2023 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання, визнання спільної сумісної власності та поділ майна подружжя.
В зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 просила встановити факт її спільного проживання з ОСОБА_1 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 01 травня 2011 року по 28 лютого 2023 року; визнати об'єктом права їх спільної сумісної власності легковий автомобіль Ford B-max, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_5 ; та в порядку поділу спільного майна подружжя: виділити їй вантажний автомобіль MAN 14.280, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_6 , 2005 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , ринковою вартістю 311 570 грн. та виділити ОСОБА_1 легковий автомобіль Ford B-max, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 , ринковою вартістю 300 562 грн.; стягнути з неї на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію різниці вартості виділеного їй майна, з врахуванням частки сторін в ньому, в розмірі 5 504 грн. та стягнути з ОСОБА_1 на її користь судові витрати зі сплати судового збору та витрати за надання правової допомоги в сумі 10 000 грн.
В обґрунтування зустрічного позову зазначено, що оскільки при подачі первісного позову позивачем ОСОБА_1 було зазначено не все майно, яке підлягає поділу, а саме легковий автомобіль Ford B-max, реєстраційний номер НОМЕР_5 , який був придбаний 18 листопада 2014 року та зареєстрований на позивача за первісним позовом ОСОБА_1 під час фактичних шлюбних відносин, відтак ОСОБА_2 звернулася до суду з даним зустрічним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
В зустрічній позовній заяві зазначено, що сторони познайомилися навесні 2006 року і з червня 2006 року почали проживати разом. В цей час сторони перебували у зареєстрованих шлюбах з іншими особами. 13 березня 2007 року ОСОБА_2 розірвала шлюб, а ОСОБА_1 розірвав шлюб згідно рішення Смілянського міськрайонного суду від 19 квітня 2011 року.
Відтак враховуючи строк набрання рішенням законної сили - 10 днів, встановити факт спільного проживання їх як чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на думку представника позивача за зустрічним позовом, можливо лише з 01 травня 2011 року.
Щодо вимоги позивача за первісним позовом про поділ будинковолодіння та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 пояснила що вказане нерухоме майно було придбане нею на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними спорудами від 13 березня 2017 року та договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13 березня 2017 року. Сторонами правочинів у вказаних договорах зазначено як продавця - ОСОБА_1 , який діяв в інтересах ОСОБА_7 на підставі довіреності, а як покупця - ОСОБА_2 .
Відповідно до вказаних договорів сторони підтвердили, що гроші сплачені до підписання договорів і повірений продавця підтвердив відсутність до покупця будь-яких претензій фінансового характеру. В пунктах 12 та 4.8 Договорів зазначено, що покупець довів до відома представника продавця, а представник продавця взяв до уваги той факт, що покупець у шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах не перебуває і грошові кошти, що витрачаються покупцем на придбання житлового будинку з надвірними спорудами та земельної ділянки за Договорами, не є спільною сумісною власністю, а є її особистою приватною власністю, і особи, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на грошові кошти (чи їх частку), витрачені на їх купівлю, у тому числі й відповідно до ст. 65, 74 та 97 СК України, відсутні. Відтак, на переконання представника позивача за зустрічним позовом, вказане майно дійсно купувалося за особисті кошти ОСОБА_2 , в зв'язку з чим і спору щодо зазначення в договорах такого пункту між ними не виникало, що підтверджується підписами сторін під зазначеними пунктами Договорів. Вказує також, що сторони дійсно проживали разом в цьому будинковолодінні, однак на думку представника позивача за зустрічним позовом, сам факт проживання ОСОБА_1 спільно із ОСОБА_2 , не наділяє його правом на визнання за ним права власності на частку в цьому майні, без доведення значного збільшення його вартості за час його проживання в ньому. При цьому наголошує, що вказане спірне домоволодіння є єдиним житлом ОСОБА_2 , яка також є інвалідом ІІІ групи.
Щодо вимоги позивача за первісним позовом про поділ вантажного автомобіля MAN 14.280 д.н.з. НОМЕР_3 , представник позивача за зустрічним позовом зазначив, що даний автомобіль було придбано 16 травня 2019 року саме з метою передачі його сину ОСОБА_2 - ОСОБА_3 для здійснення ним господарської діяльності по перевезенню вантажів. Окрім того, вказав, що вказаний автомобіль купувався за кошти від продажу належної ОСОБА_2 квартири, що була продана нею за договором купівлі-продажу квартири від 18 вересня 2017 року, та за рахунок коштів, які надавалися родичами останньої, в зв'язку з чим право власності на вказаний спірний вантажний автомобіль і було зареєстровано за ОСОБА_2 , однак, оскільки пройшов значний проміжок часу, докази, які б підтверджували позику коштів, не збереглися.
Окрім того, під час спільного проживання сторони 18 листопада 2014 року придбали легковий автомобіль Ford B-max, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 . Реєстрація автомобіля була здійснена на ОСОБА_1 . Вказаним автомобілем сторони користувалися для власних потреб до фактичного припинення відносин. Однак, з метою поділу майна, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 вважає за можливе виділити їй вантажний автомобіль MAN 14.280, д.н.з. НОМЕР_3 , ринковою вартістю 311 570 грн., оскільки ним користується її син у своїй господарській діяльності, та його поділ призведе до зупинення його господарської діяльності та нових спорів з ОСОБА_1 , а легковий автомобіль Ford B-max, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 , ринковою вартістю 300 562 грн., вважає за можливе виділити ОСОБА_1 , оскільки він і так зареєстрований за ним. При такому розподілі вартість виділеного ОСОБА_2 автомобіля буде більшою на 11 008 грн., а враховуючи рівність часток сторін, з представник позивача за зустрічним позовом просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 504 грн. (з розрахунку: 11008 / 2)
Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 18 квітня 2023 року було прийнято зустрічний позов та його вимоги об'єднано в одне провадження з первісним позовом.
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11 березня 2024 року первісний позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задоволені частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на зазначені в технічному паспорті: житловий будинок під літерою «А-1, а» загальною площею 46,5 кв. м, житловою площею 29,0 кв. м, з надвірними спорудами: сарай під літ. «Б», погріб з шийкою під літ. «п/д», вбиральня під літ. «В», літній душ під літ. «Д», огорожа під № 1.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1 га, кадастровий номер земельної ділянки: 7110500000:01:002:0215, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину вантажного автомобіля MAN 14.280, реєстраційний № НОМЕР_3 , номер шасі кузова - W MAN 32Z ZX6Y154377, тип кузова бортовий, рік випуску - 2005.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину автомобіля Ford B-max, реєстраційний номер НОМЕР_5 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , рік випуску - 2014.
В задоволенні решти вимог первісного та зустрічного позову - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування сплаченого ним судового збору в розмірі 1 785 грн. 84 коп.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави недоплачений нею судовий збір в розмірі 1 610 грн. 40 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави недоплачений ним судовий збір в розмірі 536 грн. 75 коп.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що під час розгляду справи судом було встановлено факт проживання сторін у справі однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 30 квітня 2011 року по лютий 2023 року.
Суд врахував положення частини першої статті 71 СК України про те, що майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Під час судового розгляду сторонами не спростована презумпція спільності права власності на спірні домоволодіння та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , при цьому, наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що вказане будинковолодіння та земельна ділянка були придбані за спільні грошові кошти сторін.
Суд дійшов висновку про необхідність задоволення як вимог первісного так і зустрічного позову частково та визначення ідеальних часток співвласників у вказаних неподільних речах (автомобіля Ford B-max, реєстраційний номер НОМЕР_5 та автомобіля MAN 14.280, реєстраційний № НОМЕР_3 ) без їх реального поділу, визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину вантажного автомобіля MAN 14.280, реєстраційний № НОМЕР_3 , номер шасі кузова НОМЕР_2 , тип кузова бортовий, рік випуску - 2005, а за ОСОБА_2 - право власності на 1/2 частину автомобіля Ford B-max, реєстраційний номер НОМЕР_5 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , рік випуску - 2014.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 в особі свого представника - адвоката Бердника В.В. оскаржила його до суду апеляційної інстанції.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Бердник В.В. просить скасувати рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11 березня 2014 року в частині вирішення позовних вимог про виділ транспортних засобів та ухвалити в цій частині нове рішення, яким залишити у власності ОСОБА_2 транспортний засіб - вантажний автомобіль МАN 14.280 д.н.з. НОМЕР_3 , ринковою вартістю 311 570 грн. припинивши на нього право спільної часткової власності подружжя та залишити у власності ОСОБА_1 транспортний засіб - легковий автомобіль Ford B-max, д.н.з. НОМЕР_5 , ринковою вартістю 300 562 грн., припинивши на нього право спільної на нього право спільної сумісної власності подружжя.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію різниці виділеного ОСОБА_2 транспортного засобу, з врахуванням частки сторін в ньому в розмірі 5 504 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при вирішенні спору не врахував, що вантажний автомобіль МАN 14.280 придбавався саме з метою передачі сину ОСОБА_2 - громадянину ОСОБА_3 для здійснення ним господарської діяльності по перевезенню вантажів та був зареєстрований на позивачку за зустрічним позовом.
Таким чином, визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину вантажного автомобіля MAN 14.280 призведе до фактично припинення господарської діяльності ОСОБА_3 .
Вважає, що ефективним способом захисту в даному випадку буде залишення у власності ОСОБА_2 вантажного автомобіля та залишення у власності ОСОБА_1 легкового автомобіля Ford B-max. Таке рішення буде відповідати меті збалансування інтересів двох співвласників, оскільки транспортні засоби будуть виділені сторонам в натурі з виплатою відповідної компенсації ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсації в різниці вартості автомобілів. Крім того, в апеляційній скарзі зазначено, що вирішуючи питання про компенсацію судових витрат, суд враховуючи, що ОСОБА_2 відмовилася від немайнових вимог свого позову не повинен був їх розглядати та відповідно стягувати з неї на користь держави недоплачений судовий збір в розмірі 1610грн. 40 коп.
У відзиві, що надійшов від ОСОБА_1 зазначено, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав для скасування рішення суду.
Вказано, що виділення ОСОБА_2 вантажного автомобіля МАN 14.280 призведе до того, що у неї буде у власності два вантажних автомобіля, а у ОСОБА_1 жодного, що позбавить його можливості розрахуватися з накопиченими боргами. ОСОБА_1 вважає, що позивач за зустрічним позовом не довела суду ступінь її участі у придбанні спірного майна, тим більше під час подружнього життя вона гостро потребувала у легковому транспортному засобі, який позивач за первісним позовом їх безперешкодно надавав.
На думку ОСОБА_1 , рішення суду є законним, ухваленим з дотриманням норм як матеріального так і процесуального права, тому підстав для його скасування в частині визнання за сторонами права власності по частині на автомобілі не вбачає.
Заслухавши доповідь головуючого, пояснення сторін у справі, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
За змістом ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Як передбачено ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
А у відповідності з ч.1 ст. 16 ЦК України та ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою їх забезпечення.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. ( ст. 5 ЦПК України).
Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дійсно почали проживати разом з червня 2006 року. При цьому, у вказаний період кожен із них перебував у зареєстрованих шлюбах з іншими особами.
ОСОБА_2 розірвала шлюб із ОСОБА_5 13 березня 2007 року.
Згідно рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 19 квітня 2011 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 . Вказане рішення суду набрало законної сили 30 квітня 2011 року (а.с.16 Т.1).
Обсяг майна, яке подружжя просить поділити, повинен охоплювати все спільно набуте ними у шлюбі майно з метою найбільш ефективного вирішення спору про його поділ у межах одного провадження. Указане відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи в суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту, вказане відповідає висновкам наведеним у пункті 24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20.
Звертаючись до суду із цим позовом, позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 , стверджував, що у період проживання однією сім'єю із ОСОБА_2 вони придбали наступне майно, яке було оформлено на ОСОБА_2 , а саме: житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку площею 0,1 га за адресою: АДРЕСА_1 , та вантажний автомобіль MAN 14.280, реєстраційний № НОМЕР_3 , номер шасі, кузова - НОМЕР_2 , тип кузова бортовий, рік випуску - 2005. Вважає, що вказане майно є спільною власністю подружжя, оскільки воно набуто за час перебування позивача й відповідача у фактичних шлюбних відносинах, у яких вони вели спільне господарство та мали спільний бюджет.
Водночас відповідач за первісним позовом / позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 заперечувала обставину набуття вказаних об'єктів нерухомості за кошти спільного бюджету та стверджує, що спірне домоволодіння та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , набуто за її особисті кошти. Окрім того стверджує, що під час перебування їх з ОСОБА_1 у фактичних шлюбних відносинах ними окрім спірного вантажного автомобіля MAN 14.280 д.н.з. НОМЕР_3 , який було оформлено на неї, також було придбано легковий автомобіль марки Ford B-max, реєстраційний номер НОМЕР_5 , який був зареєстрований на позивача за первісним позовом ОСОБА_1 . Відтак, з метою поділу майна, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 вважає за можливе виділити їй вантажний автомобіль MAN 14.280, д.н.з. НОМЕР_3 , ринковою вартістю 311 570 грн., оскільки ним користується її син у своїй господарській діяльності, а легковий автомобіль Ford B-max, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 , ринковою вартістю 300 562 грн., вважає за можливе виділити ОСОБА_1 , оскільки він і так зареєстрований за ним. При такому розподілі спільного майна просить стягнути з неї на користь ОСОБА_1 5504 грн. різниці вартості вказаного рухомого майна.
В свою чергу, відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 стверджує, що оскільки спірний легковий автомобіль FORD В-МАХ придбано ним як ФОП за кошти від здійснення ним підприємницької діяльності, відтак такий не являється його з ОСОБА_2 спільною сумісною власністю.
Вирішуючи спір, районний суд встановив що сторонами у справі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 30 квітня 2011 року по лютий 2023 року перебували у фактичних шлюбних відносинах, у яких вони вели спільний бюджет та вели спільне господарство.
В цей період ними було придбано рухоме та нерухоме майно.
Так, згідно договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними спорудами від 13 березня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Смілянського міського нотаріального округу Таран Г.В., зареєстрованого в реєстрі за № 339, ОСОБА_1 , діючи на підставі довіреності від імені ОСОБА_7 , з однієї сторони, та ОСОБА_2 , з іншої сторони, уклали договір за яким ОСОБА_7 продала, а ОСОБА_2 купила житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , що об'єктивно підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 82282778 від 14 березня 2017 року (а.с. 19-20, 23 Т.1).
Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13 березня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Смілянського міського нотаріального округу Таран Г.В., зареєстрованого в реєстрі за № 340, ОСОБА_1 , діючи на підставі довіреності від імені ОСОБА_7 , з однієї сторони, та ОСОБА_2 , з іншої сторони, уклали договір за яким ОСОБА_7 продала, а ОСОБА_2 купила земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1000 га, кадастровий номер 7110500000:01:002:0215, за адресою: АДРЕСА_1 , що також підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 82283612 від 14 березня 2017 року (а.с. 21-22, 24 Т.1).
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 за ОСОБА_2 16 травня 2019 року зареєстровано транспортний засіб - вантажний автомобіль MAN 14.280, реєстраційний № НОМЕР_3 , номер шасі, кузова - НОМЕР_6 , тип кузова - бортовий, рік випуску - 2005, остання є власником вказаного вантажного автомобіля (а.с. 25 Т.1).
Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_8 за ОСОБА_1 18 листопада 2014 року зареєстровано транспортний засіб - легковий автомобіль Ford B-max, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 та останній є власником вказаного легкового автомобіля (а.с. 84 Т.1).
Суд апеляційної інстанції враховує ту обставину, що рішення суду оскаржується лише в частині вирішення позовних вимог про виділ транспортних засобів та розподілу судових витрат у справі. Представник ОСОБА_2 - адвокат Бердник В.В. просить ухвалити в цій частині нове рішення, яким залишити у власності ОСОБА_2 транспортний засіб - вантажний автомобіль МАN 14.280 д.н.з. НОМЕР_3 , ринковою вартістю 311 570 грн. припинивши на нього право спільної сумісної власності подружжя та залишити у власності ОСОБА_1 транспортний засіб - легковий автомобіль Ford B-max, д.н.з. НОМЕР_5 , ринковою вартістю 300 562 грн., припинивши на нього право спільної сумісної власності подружжя.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію різниці вартості виділеного ОСОБА_2 транспортного засобу в розмірі 5 504 грн. та здійснити розподіл судових витрат.
В іншій частині рішення суду сторонами не оскаржується.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до ч.2, 3 ст. 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Зазначені норми свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Частки чоловіка та дружини є рівними.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року № 372/504/17.
Крім того, статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц.
В період проживання сторін у справі однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 30 квітня 2011 року по лютий 2023 року сторонами було придбано два автомобілі.
Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 за ОСОБА_2 16 травня 2019 року зареєстровано транспортний засіб - вантажний автомобіль MAN 14.280, реєстраційний № НОМЕР_3 . (а.с. 25 Т.1).
Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_8 за ОСОБА_1 18 листопада 2014 року зареєстровано транспортний засіб - легковий автомобіль Ford B-max, реєстраційний номер НОМЕР_5 (а.с. 84 Т.1).
ОСОБА_1 просив в порядку поділу майна набутого ним та ОСОБА_2 під час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнати за ним право власності на 1/2 частину автомобіля MAN 14.280, реєстраційний № НОМЕР_3 , номер шасі кузова НОМЕР_2 , тип кузова бортовий, рік випуску - 2005.
ОСОБА_2 в порядку поділу майна набутого нею та ОСОБА_1 під час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, просила виділити їй вантажний автомобіль MAN 14.280, реєстраційний № НОМЕР_3 , а ОСОБА_1 виділити легковий автомобіль Ford B-max, реєстраційний номер НОМЕР_5 , стягнувши з неї грошову компенсацію, що становить 1/2 частину різниці у вартості вказаних автомобілів.
При цьому, ОСОБА_1 заперечував факт належності автомобіля Ford B-max, реєстраційний номер НОМЕР_5 до об'єктів їх спільної з ОСОБА_2 власності, набутих під час їх проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, оскільки вказаний автомобіль придбано за кошти від заняття ним підприємницькою діяльністю, а тому, вважає його об'єктом особистої приватної власності.
Такі доводи ОСОБА_1 спростовується тим, що презумпція спільної сумісної власної поширюється також на правовідносини про поділ частки в статутному капіталі юридичної особи та поділ майна та доходів ФОП.
Відповідно до положень ст. 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.
Використання зазначеного майна одним з подружжя для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано під час обрання способу поділу цього майна. Таким чином, майно фізичної особи - підприємця може бути об'єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя.
Як вбачається з договору № 108/2014 від 04 листопада 2014 року ТОВ «Колос-Авто», з однієї сторони, та фізична особа підприємець ОСОБА_1 , уклали договір на придбання легкового автомобіля FORD В-МАХ вартістю 218 390 грн. (а.с.115-116 Т.1).
Згідно видаткової накладної № КС-0003070 від 11 листопада 2014 року вартість автомобіля з ПДВ становить 248 390 грн. (а.с.117 Т.1).
Згідно з податковими накладними ФОП ОСОБА_1 сплатив вартість автомобіля двома платежами у розмірі 218 390 грн. та 30000 грн. (а.с.119, 120 Т.1).
Зі змісту пункту 29 Постанови Пленуму ВС від 21.12.2007 року № 11 вбачається, що при поділі між подружжям майна приватного підприємства чи фізичної особи-підприємця інший із подружжя має право на частку одержаних доходів від цієї діяльності. Для визначення правового режиму майна юридичної особи у спорах про поділ спільного майна подружжя рішенням Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі № 17-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 у справі № 1-8/2012 положення частини першої статті 61 СК України треба розуміти так, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Висновки, викладені в зазначеному Рішенні Конституційного Суду України, необхідно розуміти так: статутний капітал приватного підприємства - юридичної особи або майно приватного підприємства - єдиного майнового комплексу можуть бути об'єктами права спільної сумісної власності подружжя (якщо вони не є об'єктами права особистої власності одного з подружжя).
Отже, пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України охоплює два різні випадки: перший - коли майно передане у власність юридичної особи, зареєстрованої як приватне підприємство. Тоді частка в статутному капіталі такої юридичної особи (але не її майно) може належати на праві приватної спільної сумісної власності подружжю; другий - коли йдеться про єдиний майновий комплекс, тобто про підприємство в розумінні статті 191 ЦК України, яке не передане як внесок юридичній особі, а використовується одним із подружжя без створення юридичної особи, зокрема як фізичною особою - підприємцем. Тоді майно, яке входить до складу підприємства як єдиного майнового комплексу, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20).
Таким чином, здійснивши системний аналіз зазначених норм матеріального права, колегія суддів погоджується з висновком районного суду про те, що транспортний засіб - легковий автомобіль Ford B-max, реєстраційний номер НОМЕР_5 є спільним сумісним майном сторін у справі, набутим ними за час спільного проживання як подружжя, яке також підлягає поділу між ними.
Відповідно до пункту 66.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) у разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім'єю.
Під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій, сторони не дійшли згоди для кого із них автомобіль Ford B-max, реєстраційний номер НОМЕР_5 , як і автомобіль MAN 14.280, реєстраційний № НОМЕР_3 , які є предметами спору, має більше значення.
Автомобіль MAN 14.280, реєстраційний № НОМЕР_3 , кожна із сторін має намір використовувати для власних потреб. При цьому ОСОБА_2 , заявляючи вимогу про поділ автомобіля Ford B-max, реєстраційний номер НОМЕР_5 та автомобіля MAN 14.280, реєстраційний № НОМЕР_3 , шляхом виділу їй вантажного автомобіля, а відповідачу за зустрічним позовом - легкового автомобіля, фактично визнала, що спірний вантажний автомобіль є їх з ОСОБА_1 спільним майном, придбаним в період спільного проживання без реєстрації шлюбу.
Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення чч. 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.
У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Отже, враховуючи, що у виниклих спірних правовідносинах між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 автомобілі є неподільною річчю, сторони не дійшли згоди щодо їх поділу з отриманням грошової компенсації та внесення грошової суми на депозитний рахунок відносно них, тому районний суд дійшов до правильного висновку про необхідність задоволення як вимог первісного так і зустрічного позову частково та визначення ідеальних часток співвласників у вказаних неподільних речах (автомобіля Ford B-max, реєстраційний номер НОМЕР_5 та автомобіля MAN 14.280, реєстраційний № НОМЕР_3 ) без їх реального поділу, визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину вантажного автомобіля MAN 14.280, реєстраційний № НОМЕР_3 , номер шасі кузова НОМЕР_2 , тип кузова бортовий, рік випуску - 2005, а за ОСОБА_2 - право власності на 1/2 частину автомобіля Ford B-max, реєстраційний номер НОМЕР_5 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , рік випуску - 2014.
Доводів про неправильність рішення суду в частині вирішення спірних позовних вимог відносно поділу рухомого майна, а саме автомобілів MAN 14.280 та Ford B-max апеляційна скарга не містить, оскільки її мотиви зводяться лише до того, що при такому поділі неможливе використання вантажного автомобіля сином ОСОБА_2 - ОСОБА_3 в його підприємницькій діяльності та посиланнями на те, що легковий автомобіль Ford B-max був зареєстрований на ОСОБА_1 , тому й повинен бути виділений йому для використання ним в його підприємницькій діяльності. При цьому, ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу повністю не погодився з її доводами та вказав, що навпаки, вантажний автомобіль MAN 14.280 саме для нього має більше значення ніж для ОСОБА_2 .
Враховуючи вищевикладені обставини апеляційної скарги та відзиву на неї, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком районного суду в оскаржуваній частині про визнання ідеальних часток подружжя на рухоме майно без його реального поділ та вважає, що доводи апеляційної скарги повністю спростовуються встановленими обставинами справи та наявними доказами, тому підстав для скасування рішення суду в оскаржуваній частині колегія суддів не вбачає.
Також, в апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Бердник В.В. вказував на відсутність підстав стягнення з неї на користь держави недоплаченого судового збору в розмірі 1 610 грн. 40 коп. в зв'язку з відмовою від позовних вимог немайнового характеру.
Посилання в апеляційній скарзі на відсутність у суду першої інстанції підстав для прийняття рішення в частині стягнення судового збору з ОСОБА_2 колегія суддів не приймає до уваги, оскільки порядок розподілу судових витрат визначений статтею 142 ЦПК України. Районний суд правильно врахував норми ЦПК України про розподіл судових витрат за наслідком розгляду справи, тому підстав для скасування рішення районного суду в цій частині апеляційний суд також не вбачає.
У відповідності до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Бердника Віталія Вікторовича залишити без задоволення.
Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 11 липня 2024 року.
Судді