10 липня 2024 року
м. Черкаси
Справа № 700/769/23
Провадження № 22-ц/821/1110/24
Категорія: 301030300
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В.
суддів: Новікова О.М., Василенко Л.І.
за участю секретаря: Ярошенка Б.М.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
представник позивача : адвокат Полежака Володимир Федорович,
відповідач: ОСОБА_2 ,
представник відповідача: адвокат Бабенко Руслан Володимирович
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 25 квітня 2024 року(ухвалене під головуванням судді Бесараб Н.В. в приміщенні Лисянського районного суду Черкаської області, повний текст рішення суду складено 30 квітня 2024 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,-
Короткий зміст позовних вимог
11 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 30.08.2014 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 03.06.2022.
Після одруження подружжя придбало за спільні кошти однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка була оформлена по 1/2 частині на кожного з них.
19.06.2020 подружжя продали вказану квартиру, а кошти від її продажу направили на погашення іпотечного кредиту, який був отриманий 22.12.2017 на придбання будинку з господарським спорудами та земельної ділянки, на якій він знаходився за адресою: АДРЕСА_2 .
22.12.2017 подружжя перебуваючи у шлюбі придбали будинок з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку, на якій розміщений придбаний будинок.
Придбаний будинок з господарськими спорудами та земельна ділянка були оформлені на ОСОБА_2 , як голову сім'ї. Кредит на придбання будинку в процесі спільного проживання в шлюбі був повернутий: частково за виручені кошти від продажу спільної квартири, а частково спільними коштами подружжя.
Вказує, що після розлучення відповідач продовжує проживати в спільному будинку подружжя з іншою жінкою та вчиняє перешкоди позивачу у користуванні будинком, не допускає до приміщення, змінив замки.
З метою усунення порушення майнового права та всіх перешкод у користуванні спільним майном, щоб кожен міг самостійно розпоряджатися та користуватися своєю часткою в спільному майні на свій розсуд, вказує позивачка, вона запропонувала відповідачу розділити з ним спільне майно в добровільному порядку, або компенсувати вартість її частини будинку та земельної ділянки, проте відповідач відмовився.
Неможливість використовувати та розпоряджатися спільним майном подружжя порушує майнове право позивача.
На підставі вищевикладеного просить визнати об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок та земельну ділянку площею 0,15 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ; визнати за нею право власності на 1/2 частину будинку та 1/2 частину земельної ділянки; стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію 1/2 вартості житлового будинку та земельної ділянки площею 0,15 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , в рахунок її частини у праві спільної сумісної власності; припинити право спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними спорудами та 1/2 вартості земельної ділянки загальною площею 0,15 га, на якій розміщений будинок; стягнути з відповідача понесені судові витрати по оплаті судового збору, оплаті експертизи та правничої допомоги.
25.03.2024 представник позивача - адвокат Полежака В.Ф. подав до суду заяву про зміну (уточнення) позовних вимог, в яких у зв'язку з визначенням експертизою вартості майна просить визнати об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок та земельну ділянку площею 0,15 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ; визнати за позивачем право власності на частину будинку та частину земельної ділянки; стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію вартості житлового будинку з надвірними спорудами в розмірі 244 384 грн та грошову компенсацію вартості земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером: 7122855100:01:004:0250 в розмірі 46 329 грн, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , в рахунок її частки у праві спільної сумісної власності; припинити право спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними спорудами та вартості земельної ділянки загальною площею 0,15 га, на якій розміщений будинок; стягнути з відповідача понесені судові витрати по оплаті судового збору, оплаті експертизи та правничої допомоги.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 25 квітня 2024 року позов задоволено.
Визнано об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок загальною площею 69,0 кв.м та земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 7122855100:01:004:0250, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .
Визнано право власності за ОСОБА_1 на частину житлового будинку загальною площею 69,0 кв.м та частину земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером 7122855100:01:004:0250, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості житлового будинку з надвірними спорудами в розмірі 244 384,00 грн та грошову компенсацію вартості земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером 7122855100:01:004:0250 в розмірі 46 329,00 грн, на якій розміщений житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_2 в рахунок її частки в праві спільної сумісної власності.
Припинено право спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними спорудами та земельної ділянки загальною площею 0,15 га з кадастровим номером 7122855100:01:004:0250, на якій розміщений житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_2 .
Повернуто позивачу ОСОБА_1 з державного бюджету України частину переплаченого судового збору в сумі 1 198 грн.
Повернуто позивачу ОСОБА_1 з державного бюджету України 50% сплаченого нею судового збору при зверненні до суду у розмірі 1 453 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір при зверненні до суду в сумі 1453 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачені нею судові витрати за судову експертизу в сумі 9 087,36 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачені нею судові витрати на правничу допомогу в розмірі 15 000 грн.
Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивоване тим, що аналізуючи докази в їх сукупності, беручи до уваги той факт, що відповідач позов визнав, майно є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу шляхом визнання за кожною стороною права власності на 1/2 частину житлового будинку та земельної ділянки, на якій знаходиться будинок.
Судом встановлено, що житловий будинок та земельна ділянка площею 0,15 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю подружжя, набутою за час шлюбу.
Суд вважав за необхідне визнати за позивачем право власності на частину спільного майна подружжя та стягнути в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя з відповідача на користь позивача компенсацію вартості частини придбаного майна, а саме грошову компенсацію (однієї другої частини) вартості житлового будинку з надвірними спорудами в розмірі 244 384,00 грн та грошову компенсацію (однієї другої частини) вартості земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером 7122855100:01:004:0250 в розмірі 46 329,00 грн, на якій розміщений житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_2 .
Здійснюючи розподіл судових витрат, суд першої інстанції виходив із урахуванням положень ст. 141 ЦПК України, що у разі задоволення позову, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі, поданій 24 травня 2024 року через засоби поштового зв'язку, ОСОБА_2 , вважаючи рішення суду незаконним, просив скасувати рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 25 квітня 2024 року та ухвалити нове, відповідно до якого позовні вимоги задовольнити в сумі 267 384,00 грн, а саме: визнати об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок загальною площею 69,0 кв.м. та земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 7122855100:01:004:0250, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . Визнати право власності за ОСОБА_1 на житлового будинку та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості житлового будинку з надвірними спорудами розміром 244 384,00 грн та грошову компенсацію вартості земельної ділянки в розмірі 23 000 грн, в рахунок її частки в праві спільної сумісної власності. Припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 на житловий будинок з надвірними спорудами та земельну ділянку, з послідуючим визнанням права власності на її частку за ОСОБА_2 . Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету частину переплаченого судового збору у розмірі 1 198 грн. Повернути позивачу з державного бюджету України 50% сплаченого нею судового збору при зверненні до суду в розмірі 1 453,00 грн. Судові витрати залишити за позивачем та з відповідача не стягувати.
Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що судом першої інстанції при вирішенні справи не надано оцінки та не враховано те, що сума яку зазначила позивачка в уточнених позовних вимогах є близькою до тієї суми, яку він зазначив у відзиві.
Судом при вирішенні не надано оцінки та не враховано, що позивач зменшив позовні вимоги щодо розмірів суми близької до зазначеної відповідачем у відзиві на позов, та відповідач погодився на суму, яку позивач просив до стягнення та просив суд у підготовчому судовому засіданні ухвалити рішення по суті справи у зв'язку із визнанням відповідачем позовних вимог у загальній сумі 250 713 грн.
Судом першої інстанції при вирішення справи не надано оцінки та не враховано, що відповідач зазначив про стягнення з відповідача частини вартості оплаченої позивачем судової експертизи, оскільки трати на експертизу є обгрунтованими і, в подальшому, призвели до зменшення розміру позовних вимог майже двічі, тобто необхідно було стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію оплати за проведення експертизи у справі у сумі 4 543,68 грн.
Судом першої інстанції при вирішенні справи не надано оцінки та не враховано, що наявні підстави для відмови позивачу у стягненні судових витрат на правову допомогу у зв'язку з тим, що витрати на адвоката є необгрунтованими та не підтверджені належним чином, адвокатом не надано фіскального чеку про оплату послуг адвоката, не надано квитанцію про перерахунок коштів адвокату, отже не підтверджено факту здійснення оплати послуг адвоката та не надано оцінки клопотанню про зменшення розміру стягнення з відповідача судових витрат на користь позивача, оскільки позов він визнав.
Суд не звернув увагу та не дослідив, що оцінка земельної ділянки згідно висновку експерта не здійснювалась, у зв'язку з наявною у справі оцінкою наданою відповідачем та ціна землі становила суму 56 000 грн, а отже становить 23 000 грн .
Також судом не конкретизовано резолютивну частину, а саме відсутнє будь-яке вирішення того, що кому ж переходить право на частину будинковолодіння, яке перебувало у власності ОСОБА_1 , і за яким вона отримає компенсацію.
Відзив на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов на адресу Черкаського апеляційного суду 14 червня 2024 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Полежака В.Ф., вважаючи рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 25 квітня 2024 року обгрунтованим та законним, а доводи апеляційної скарги необгрунтованими, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Фактичні обставини справи
Як вбачається з наявних матеріалів справи, 30.08.2014 сторони уклали шлюб, який зареєстрований у відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Лисянського районного управління юстиції у Черкаській області, актовий запис № 54.
На підставі рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 03.06.2022 шлюб між сторонами було розірвано.
В період шлюбу подружжя придбало за спільні кошти однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу, який був посвідчений Лисянською державною нотаріальною конторою 21.10.2014, реєстраційний номер 1878, яка була оформлена по частини на кожного з них - ОСОБА_1 та ОСОБА_2
19.06.2020 подружжя продали вказану квартиру, а кошти від її продажу направили на погашення іпотечного кредиту, який був отриманий 22.12.2017 на придбання будинку з господарським спорудами та земельної ділянки, на якій він знаходився за адресою: АДРЕСА_2 .
22.12.2017 подружжя, перебуваючи у шлюбі, придбали будинок з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку з кадастровим номером: 7122855100:01:004:0250, на якій розміщений придбаний будинок, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, на підставі договору купівлі-продажу від 22.12.2017 року, які посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучеренко Т.С. та зареєстровані в Державному реєстрі правочинів 22.12.2017 під №24114967 та 22.12.2017 під №24113748, які придбані за кредитні кошти, відповідно до іпотечного договору з АТ «Державний ощадний банк України» від 22.12.2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучеренко Т.С.
Згідно висновку експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи у справі №700/769/23 від 20.02.2024 №1255/23-23 ринкова вартість житлового будинку з надвірними спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , визначена порівняльним підходом, на час проведення експертизи, становить 488 768,00 грн.
Згідно витягу №НВ-7100254682024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 21.03.2024 нормативно грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 7122855100:01:004:0250 становить 92 658,00 грн.
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону, виходячи із наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи,
які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права
на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить
їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.
Як роз'яснено судам у пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих,
які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу
на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі
коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі,
а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Тлумачення положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п'ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.
Принцип обов'язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України (стаття 365 цього Кодексу), у першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.
У пунктах 1-3 частини першої статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.
Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.
Отже, у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач, не вимагається обов'язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц (провадження № 61-37616 св 18); від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц (провадження № 61-46326св18); від 30 вересня 2020 року у справі № 552/1514/19 (провадження № 61-21084 св 19).
Суд, задовольняючи позовну вимогу позивачки про стягнення з відповідача на її користь компенсації 1/2 частки вартості будинку з надвірними спорудами та земельної ділянки на, якій розташований будинок по АДРЕСА_2 , на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами та з урахуванням визнання відповідачем позовних вимог, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірний будинок та земельна ділянка, які зареєстровані за ОСОБА_2 , набуті у власність сторонами за час перебування у зареєстрованому шлюбі та за спільні кошти, а тому вказане нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу між ними у рівних частках.
Визначаючи розмір компенсації вартості житлового будинку з надвірними спорудами та земельної ділянки, на якій розташований будинок, суд першої інстанції керувався тим, що згідно з висновком експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи від 20.02.2024 року №1255/23-23, ринкова вартість житлового будинку з надвірним спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 становить 488 768 грн.
Відповідно до витягу №НВ-7100254682024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 7122855100:01:004:0250 становить 92 658 грн.
Клопотання про проведення експертизи ринкової вартості земельної ділянки сторонами не заявлялось.
Отже, визначаючи розмір компенсації вартості нерухомого майна, яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивачки, суд виходив із рівності часток та з урахуванням висновку судової оціночно-будівельної експертизи та витягу із технічної документації з нормативно-грошової оцінки, що, на думку колегії суддів, є вірним.
Посилання скаржника в апеляційній скарзі, що не надано оцінки та не враховано, що позивач зменшив позовні вимоги щодо розмірів суми близької до зазначеної відповідачем у відзиві на позов, та відповідач погодився на суму, яку позивач просив до стягнення та просив суд у підготовчому судовому засіданні ухвалити рішення по суті справи у зв'язку із визнанням відповідачем позовних вимог у загальній сумі 250 713 грн, не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки судом ухвалюється рішення на підставі належних та достовірних доказів, оскільки сторони не дійшли згоди щодо визначення компенсації вартості частини будинку, стороною позивача було заявлено клопотання про призначення судової оціночного будівельної експертизи у даній справі.
Під час розгляду клопотання про призначення експертизи 08.09.2023, відповідач був присутній в судовому засіданні та заперечував проти заявленого клопотання, проте висновок експерта стороною відповідача не оскаржувався та не був визнаний необгрунтованим.
Матеріали справи також не містять клопотання сторони відповідача про призначення повторної експертизи.
Крім того, як вбачається із заяви про визнання позову від 24.04.024, відповідач визнав уточнену позовну вимогу з урахуванням збільшеної суми компенсації вартості будинку, саме в розмірі 244 384,00 грн, проте, не погодився із визначенням вартості земельної ділянки та просив врахувати вартість земельної ділянки, яка згідно нормативного грошової оцінки станом на 19.06.2023 становила 78 843,54 грн.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки грошової компенсації частини вартості будинку з надвірними спорудами в розмірі 244 384,00 грн та стягнення грошової компенсації частини вартості земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером 7122855100:01:004:0250 в розмірі 46 329,00 грн, на якій розмішений будинок по АДРЕСА_2 .
Доводи скаржника в апеляційній скарзі, що судом не конкретизовано резолютивну частину, а саме відсутнє будь-яке вирішення того, кому ж переходить право на частину будинковолодіння, яке перебувало у власності ОСОБА_1 , і за яким вона отримає компенсацію, є необгрунтованими, оскільки резолютивна частина рішення суду є повною та зрозумілою, не впливає на виконання рішення суду, оскільки право спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними спорудами та земельну ділянку загальною площею 0,15 га з кадастровим номером 7122855100:01:004:0250, на якій розміщений житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_2 припинено, тобто ОСОБА_2 є єдиним власником спірного майна.
Щодо розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі скаржником зазначено, що судом першої інстанції при вирішенні справи не надано оцінки та не враховано, що відповідач зазначив, що стягнення з відповідача частини вартості оплаченої позивачем судової експертизи, оскільки трати на експертизу є обгрунтованими і, в подальшому, призвели до зменшення розміру позовних вимог майже двічі, тобто необхідно було стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію оплати за проведення експертизи у справі у сумі 4 543,68 грн.
Перевіривши наведені доводи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, здійснюючи розподіл судових витрат, зокрема витрат сплачених позивачем за проведення судової експертизи, приймаючи до уваги,що висновок експертизи був врахований у справі як доказ ринкової вартості будинку, зважаючи, що вимоги позивачки в цій частині задоволено повністю, а оплата за проведення експертизи відноситься до інших судових витрат , з урахуванням вимог ч. 2 ст. 141 ЦПК України, дійшов вірного висновку про стягнення витрат за проведення експертизи з відповідача на користь позивача у повному обсязі.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.
У частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке право є гарантованою Конституцією України можливістю фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000). Це право є одним із конституційних, невід'ємних прав людини і має загальний характер; реалізація права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб'єктами права; вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати; конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість (абзаци третій, четвертий, п'ятий підпункту 3.1, абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009).
Кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, визначених законом, держава забезпечує надання професійної правничої допомоги безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав та особи, яка надає правничу допомогу. Для надання професійної правничої допомоги діє адвокатура. Забезпечення права на захист від кримінального обвинувачення та представництво в суді здійснюються адвокатом, за винятком випадків, установлених законом. Витрати учасників судового процесу на професійну правничу допомогу відшкодовуються в порядку, визначеному законом (стаття 10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року).
Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Статтею 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивачці ОСОБА_1 правничу допомогу у вказаній справі надавав адвокат Полежака В.Ф., що підтверджується договором про надання консультаційних і юридичних (правничих) послуг від 19.06.2023, детальним розрахунком фактичних витрат на правничу допомогу у цивільній справі №700/769/23 від 22.03.2024 та квитанцією до прибуткового касового ордера №59 від 22.03.2024 на суму 15 000 грн.
Надані стороною позивача документи відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України є належними доказами понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у даній справі.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).
24 квітня 2024 року до суду першої інстанції надійшла від ОСОБА_2 заява ( про визнання позову), в якій він, зокрема, просив відмовити у стягненні судових витрат на правову допомогу у зв'язку з тим, що витрати на оплату послуг адвоката є необгрунтованими та не підтверджені належним чином.
Суд першої інстанції при визначенні суми понесених витрат на правничу допомогу вірно виходив із вимог, викладених у ст. 141 ЦПК України.
Згідно з частинами першою-третьою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Суд першої інстанції, зважаючи на задоволення позовних вимог, виходячи з обсягу фактично наданих послуг, з урахуванням характеру виконаної адвокатом роботи та документально підтверджених належними доказами понесених витрат, дійшов вірного висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені нею витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн.
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 25 квітня 2024 рокуу справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді О.М Новіков
Л.І. Василенко
/ повний текст постанови суду виготовлений 11 липня 2024 року/