Житомирський апеляційний суд
Справа №276/1255/24 Головуючий у 1-й інст. Збаражський А.М.
Категорія 71 Доповідач Трояновська Г. С.
11 липня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:
Головуючого - судді Трояновської Г.С.
суддів: Борисюка Р.М., Павицької Т.М.,
з участю секретаря судового засідання Нестерчук М.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 276/1255/24 за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Хорошівської селищної ради, про встановлення факту самостійного утримання та виховання малолітньої дитини
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 04 червня 2024 року, постановлену під головуванням судді Збаражського А.М. у смт. Хорошеві
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезазначеною заявою, в якій просив встановити факт того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , самостійно виховує та утримує малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без участі матері.
В обгрунтування заяви зазначав, що він перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , однак спільне життя не склалося, шлюб між сторонами було розірвано. Визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком.
Після розірвання шлюбу син залишився проживати разом з заявником у будинку, де наявні всі належні умови для того, щоб син міг мати здоровий сон, навчатися, проводити дозвілля.
ОСОБА_1 зазначав, що фактично повністю опікується дитиною, приділяє увагу, цікавиться навчанням та досягненнями, а також утримує матеріально. Зауважував, що встановлення факту перебування дитини на його утриманні необхідно для захисту прав та інтересів дитини, оформлення документів отримання можливої соціальної допомоги від держави та благодійних фондів, вирішення питання про переміщення з дитиною для оздоровлення та духовного морального розвитку.
Враховуючи те, що у позасудовому порядку неможливо підтвердити факт самостійного виховання дитини батьком, просив задовольнити заяву.
Ухвалою Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 04 червня 2024 року відмовлено у відкритті провадження.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає ухвалу суду незаконною, постановленою з порушенням норм процесуального права, а тому просить її скасувати, а справу направити для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що встановлення факту самостійного утримання та виховання малолітньої дитини йому необхідне для можливості здійснювати в установленому законом порядку належного захисту прав та інтересів дитини у будь-яких закладах, соціумі та побуті. Також зазначає, що встановлення названого факту необхідне для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.Зауважував, що до заяви долучено докази, які надають можливість суду з?ясувати питання щодо наявності чи відсутності передбачених процесуальним законодавством підстав для відкриття провадження у справі й в залежності від цього ухвалити відповідне судове рішення. Суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі фактично вказав на можливість встановлення цього юридичного факту у позасудовий спосіб, однак зазначена обставина не свідчить про можливість відмовити у відкритті провадження.Вимоги, викладені в заяві не стосуються будь якого спору, навпаки мати дитини жодним чином не заперечує той факт, що скаржник самостійно утримує та виховує малолітнього сина. Наголошував на тому, що встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини якраз і породжує для нього, як батька, юридичні наслідки та від встановлення вказаного факту безпосередньо будуть залежати виникнення, зміна або припинення його особистих чи майнових прав.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, надав пояснення аналогічні викладеному в апеляційній скарзі.
ОСОБА_2 перед початком розгляду справи направила на електронну адресу апеляційного суду заяву про розгляд справи без її участі та зазначила, що не заперечує факту самостійного утримання та виховання ОСОБА_1 їх спільного сина ОСОБА_3 .
Представник Служби у справах дітей Хорошівської селищної ради надіслав клопотання про розгляд справи за відсутності представника заінтересованої особи (а.с.42).
Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Судом встановлено, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_1 (а.с.9).
Відповідно до рішення Коростенського міськрайонного суду від 28.10.2021 шлюб між сторонами розірвано. Визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1 (а.с.11).
Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження суд першої інстанції виходив з того, що із заяви, з якою ОСОБА_1 звернувся до суду, вбачається спір про право, оскільки зазначені заявником обставини дають підстави вважати, що вимога фактично пов'язана з виникненням, зміною або припиненням особистих майнових прав батьків дитини, які закріплені в Сімейному кодексі України.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
За змістом ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Згідно із ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Такий правовий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 08 листопада 2019 року у справі № 161/853/19, від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, визначений у частинах першій та другій статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (ч. 4 ст.315 ЦПК України).
Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.95 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» зазначено, що, вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим конкретною статтею про зміст заяви.
Згідно з ст. 318 ЦПК України, у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою.
У цій справі ОСОБА_1 просив суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що він самостійно виховує неповнолітню дитину. В обґрунтування поданої заяви вказував, що йому необхідно встановити цей факт для захисту прав та інтересів дитини, оформлення документів отримання можливої соціальної допомоги від держави та благодійних фондів, вирішення питання про переміщення з дитиною для оздоровлення та духовного морального розвитку.
Питання регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (ст. 1 СК України).
Частиною 1 ст. 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Крім того, у відповідності до ст. 141 СК України мати та батько мають рівні права та обов'язки по відношенню до дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав по відношенню до дитини.
Факт відсутності участі одного з батьків у вихованні дитини може бути підтверджений за рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.
Отже, захист порушених прав у зв'язку з невиконанням, неприйняттям участі одним із батьків у вихованні дітей, тобто самоусунення від виконання батьківських обов'язків, має розглядатись в іншому порядку, передбаченому законом (позовному провадженні).
Питання належного виховання дітей, досягнення порозуміння між батьками і дітьми, відповідальності батьків за неналежне виконання батьківських обов'язків завжди є важливими й актуальними. Законом України «Про охорону дитинства» визначено, що батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Закон передбачає, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини.
Відповідальність щодо виховання дітей покладена на обох батьків, незалежно від того проживають вони разом чи окремо, оскільки обов'язок здійснювати належне виховання та нагляд за малолітнім є рівним для обох з них.
Обов'язки батьків висвітлені в ст. 150 Сімейного кодексу України, згідно якої батьки зобов'язані: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя та поважати дитину.
Згідно ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. При цьому, батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому, сімейні відносини, як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, котрі поділяються на юридичні дії (спричинення яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, в силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи, в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки) та припиняється у момент її смерті (ст. 25), а з підстав встановлених цим Кодексом виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання) котра може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.2 ст. 30) при цьому відповідно до ч. 2 ст. 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання, підставою позбавлення батьківських прав у відповідності до п.2 ч.1 ст. 164 СК України, є ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків. Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
З цього слідує, що підставою встановлення факту самостійного виховання неповнолітньої дитини батьком, необхідно встановити юридичний факт, або декілька, в силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Заявник у поданій заяві зазначає, що малолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає разом з ним, знаходиться на його одноособовому утриманні і самостійному вихованні.
В той же час, Сімейним кодексом України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч.1 ст. 14, ч.1 ст. 15 СК України).
Разом з тим, в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), котрі мають бути підтверджені виключно цивільно-правовими актами (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім), та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються, та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
Колегія суддів звертає увагу, що рішенням Коростенського міськрайонного суду від 28.10.2021 визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1 .
Заявником ОСОБА_1 не доведено, що мати дитини ОСОБА_2 не здійснює прав та не виконує обов'язків щодо своєї неповнолітньої дитини.
Колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 є батьком - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В силу положень ст. 242 ЦК України він є законним представником свого малолітнього сина, а тому може представляти, захищати інтереси свого сина. Таким чином, заявником не підтверджена мета встановлення зазначеного ним у заяві факту, а саме - які правовідносини виникнуть, будуть змінені або припиненні після встановлення зазначеного ним факту.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Посилання в апеляційній скарзі та пояснення ОСОБА_1 в апеляційному суді, що встановлення факту самостійного утримання та виховання малолітньої дитини заявнику необхідно для отримання ним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації не може бути враховано, оскільки заявник не обгрунтовував свою заяву такими підставами і такі підстави, відповідно, не були предметом розгляду місцевим судом. Розглядаючи справу, суд першої інстанції обгрунтовано керувався приписами ч.1 ст.13 ЦПК України, яка передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
До того ж доводи ОСОБА_1 на стадії апеляційного перегляду справи про те, що встановлення юридичного факту йому необхідно для звільнення від призову на військову службу під час мобілізації не заслуговують на увагу ще й тому, що у таких справах заінтересованою особою мав бути відповідний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, а не ОСОБА_2 .
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 390-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 04 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 11.07.2024.
Головуючий Судді: