Виноградівський районний суд Закарпатської області
___________________________________________________________________________________________________ Справа № 299/2656/24
10.07.2024 року м.Виноградів
Виноградівський районний суд Закарпатської області у особі головуючого судді А.А.Надопта, секретар судового засідання А.М.Лемак, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Виноградів цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа- Орган опіки та піклування Виноградівської міської ради про розірвання шлюбу та позбавлення батьківських прав-
Позивачка за первісним позовом звернулася у Виноградівський районний суд із позовною заявою про розірвання шлюбу із відповідачем, який був укладений 07.10.2014р. у Виноградівському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління МЮУ за актовим записом №171, від якого у сторін народилася одна донька ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заявлені вимоги мотивовані тим, що у подружжя відсутні спільні інтереси, наявні різні погляди на життя. Фактично, вони припинили спільне проживання та сімейні відносини з 2021р. через відсутність взаєморозуміння, байдужості до життя та проблем кожного, що поступово призвело до того, що вони стали зовсім чужими людьми, оскільки втратили почуття любові один до одного, з відповідачем спільного господарства не ведуть, відповідач проживає в іншому місті вже з іншою сім'єю, позивачка хоче створити нову сім'ю, а відтак подальше спільне життя і збереження шлюбу неможливі.
На підставі наведеного позивачка вважає, що їх з відповідачем шлюб фактично припинив існування, подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечить інтересам подружжя, у зв'язку з чим вона наполягає на його розірванні, а відтак просить суд її позов задоволити повністю з підстав, наведених у позовній заяві.
Відповідач, скориставшись своїм правом, 20.05.2024р. подав до суду зустрічну позовну заяву про розрвання шлюбу із відповідачкою та позбавлення батьківських прав.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що сторони перебувають в законному шлюбі, який зареєстрований 07.10.2014р. Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Виноградівського районного управління юстиції Закарпатської області, актовий запис №171, від якого 26.02.2026р. у них народилася донька, ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про народження, виданого мерією міста Ніредьгаза Угорщина, з перекладом Консульством України в Ніредьгазі.
На даний час, закінчилися постійні сварки, в ході котрих вони ображали один одного, що негативно впливало не тільки на їх, але і на ментальне здоров'я дочки, оскільки дружина з позивачем та донькою вже не проживає. Зокрема, поведінка дружини свідчить про те що вона має зв'язок з іншим чоловіком, з яким пов'язує власне майбутнє, а їх спільна дочка перебуває на утриманні позивача, оскільки дружина вже по факту живе окремо з іншим чоловіком, як вона і зазначала в своєму позові про розірвання шлюбу, подальше збереження шлюбу суперечить, щонайменше, моїм інтересам та інтересам моєї дитини. Постійна психологічна напруга, котра стала невід'ємною частиною нашого колишнього сімейного життя, привела до несприйняття позивачем з донькою дружини і мами, як близької людини.
На даний час, виявилося, що позивач та відповідачка не тільки стали зовсім чужими людьми і перестали виконувати, покладений на нас ст.55 Сімейного кодексу України, обов'язок подружжя турбуватися про сім'ю, але відповідачка чітко підтвердила та повідомила позивача про фактичне існування в неї нової сім'ї, відповідачка планує повністю розірвати відносини не тільки з позивачем, але і припинити всі відносини з спільною дитиною.
З огляду на такі плани відповідачки, позивачу зрозуміло: чому Відповідачка останній рік, взагалі ухиляється від виконання своїх батьківських (материнських) обов'язків. Вона проживає окремо від дитини, в новій сім'ї, самоусунулася від будь-якого спілкування з дитиною та її виховання і утримання. Вона не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти, а відтак вона свідомо нехтує своїми батьківськими (материнськими) обов'язками.
Позивач зазначає, що він має стабільний істотний дохід, а його робочий день дозволяє проводити разом з дочкою дозвілля, брати постійну безпосередню участь у фізичному та духовному розвитку дитини, піклуватися про неї, він з донькою проживаю по АДРЕСА_1 , в будинку, в якому є всі умови для належного проживання та виховання дитини, зокрема, для неї є окрема кімната, яка облаштована всім необхідним для занять і відпочинку, а відтак просить суд позбавити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП- НОМЕР_2 , батьківських (материнських) прав відносно її неповнолітньої доньки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Ухвалою суду від 31.05.2024р. позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу (справа №299/2656/24) та зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Виноградівська міська рада про розірвання шлюбу та позбавлення батьківських прав, об'єднано в одне провадження, присвоївши їй реєстраційний номер №299/2656/24.
В судове засідання позивачка не з'явилася, проте подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутності, свої позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві та просила такі задоволити; відповідач в судове засідання також не з'явився, проте 27.05.2024р. подав до суду заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги чоловіка визнала та не заперечувала проти їх задоволення; позивач за зустрічним позовом не з'явився, проте подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності, свої позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві та просив такі задоволити; відповідачка за зустрічним позовом в судове засідання також не з'явилася, проте 27.05.2024р. подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги чоловіка визнала та не заперечувала проти їх задоволення; Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача- Орган опіки та піклування Виноградівської міської ради не з'явився, проте 24.06.2024р. подали до суду Висновок органу опіки та піклування Виноградівської міської ради за №02.1-13/3029 від 20.06.2024р. про доцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно її дочки ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , а відтак, враховуючи, що сторони повідомлені про місце і час розгляду справи у суді, а тому є всі підстави для вирішення справу на підставі наявних в ній та поданих сторонами доказів та матеріалів.
Так, за змістом ч.2 ст.43 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Під добросовісністю необхідно розуміти користування правами за призначенням, здійснення обов'язків у межах визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживання процесуальними правами.
У справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Креуз проти Польщі" Європейський суд з прав людини роз'яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними (ч. 1 ст. 372 ЦПК України).
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).
Перевіряючи поважність причин неявки в судове засідання сторін, суд встановив, що сторонам надсилались судові повістки про виклик в судове засідання на адреси, засоби зв'язку, які зазначено в позовній заяві, однак сторони жодного разу не з'явились і не повідомляли суд про поважність причин неявки в судові засідання. Така поведінка сторін суперечить приписам статей 43, 44 ЦПК України, а тим більше що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
З метою запобігання безладному руху справи з врахуванням особливостей судового процесу, та зважуючи на те що сторони нових доказів ніж ті що подано до суду не зможуть подати і такі слід вважати достатніми для вирішення заявлених позовних вимог, то зазначене на думку суду щодо розгляду справи за відсутності сторін не вплине на своєчасний розгляд справи та не призведе до порушення процесуальних прав сторін у спірних правовідносинах.
Оскільки явка сторін не була визнана судом обов'язковою, а обставини справи з урахуванням позовних вимог та поданих сторонами доказів судом можливо встановити у повному обсязі, то на підставі приписів ЦПК неявка сторін, не перешкоджає розгляду справи в даному судовому засіданні.
У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК Україниу у зв'язку з розглядом справи за відсутності сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Отже, дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв'язку, суд вважає позов підставним та обґрунтованим, який підлягає до повного задоволення із урахуванням наступного.
Відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод 1950р. кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановлений законом, який вирішить спір щодо його права та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Суди, відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України, розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Частиною 1 ст.4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод, чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя (ст.5 ч.1 ЦПК), суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Завданнями цивільного судочинства (ст.2 ЦПК) є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Так, оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст.89 ЦПК України з врахуванням положень ст.ст.76-88 ЦПК України. Відповідно до вимог ст.ст.12,13,78,81,82 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов'язані довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
В судовому засіданні достовірними та належними доказами встановлено, що між сторонами- подружжям Форті був укладений шлюб 07.10.2014р. у Виноградівському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління МЮУ за актовим записом №171, від якого у сторін народилася одна донька ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Встановлено, що сторони мають різні характери та діаметрально протилежні погляди на життя та сім'ю, ведення спільного господарства та виховання дитини, що стало причиною сварок, що негативно впливало не тільки на їх, але і на ментальне здоров'я дитини. Ці непорозуміння призвели до того, що вони втратили почуття поваги та любові, стали чужими людьми і перестали виконувати обов'язок подружжя турбуватися про сім'ю.
Отже шлюб між сторонами існує лише формально, адже їх особисті відносини уже тривалий час мають негативний характер, між ними відсутнє нормальне спілкування, а надання строку на примирення не принесе результату у вигляді поновлення повноцінних шлюбних відносин, оскільки вказані вище обставини продовжуються протягом тривалого часу, а спроби примирення між ними в минулому не принесли жодних результатів, а відтак сторони взаємно наполягають на їх розлученні.
Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглядаючи вказану справу на підставі наведених і встановлених у судовому засідання фактів суд констатує, що вони регулюються правовідносинами, визначеними нормами Сімейного та Цивільного кодексів України.
Так, відповідно до вимог ст.112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розлучення, бере до уваги наявність малолітньої дитини та інші обставини життя сторін.
Ці вимоги закону узгоджуються та доповнюються нормами п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.1998р. №16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю» із наступними змінами встановлено, що проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження їх сім'ї стали неможливим. З цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно і всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, мотиви та причини розлучення, забезпечувати участь у засіданні, як правило, обох сторін, уживати заходів до примирення подружжя. Рішення суду про розірвання шлюбу повинно відповідати вимогам законності та обґрунтованості. При цьому законність і обґрунтованість рішення визначається не тільки дотриманням судом норм процесуального права при розгляді цивільних справ, а й виконанням судом вимог матеріального права, що регулює правовідносини сторін, а саме особисті немайнові права та обов'язки подружжя.
В судовому засіданні достовірно встановлено, що сторони не зійшлися характерами, тривалий час не проживають разом, не ведуть спільне господарство та не підтримують шлюбні відносини, як наслідок не створили міцної сім'ї, що призвело до фактичного розпаду сім'ї, позивач категорично відкинув пропозицію суду щодо примирення, у зв'язку з чим сторони взаємно наполягають на розлученні, що підтвердили своїми заявами до суду.
При вирішенні даного спору суд виходить з того, що відповідно до вимог ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
За змістом ст.55 СК України дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватись про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов'язаний утверджувати в сім'ї повагу до матері. Дружина зобов'язана утверджувати в сім'ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній.
Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносини, примушування до їх збереження, є порушенням прав жінки, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом (ч.ч.3,4 ст.56 СК України).
На підставі наведеного, з урахуванням особливого характеру сімейних відносин та їх об'єктивну недоступність для оточуючих, беручи до уваги, що позивач категорично заперечує проти збереження їх сім'ї та наполягає на розлученні, суд не може покласти обов'язок збереження сім'ї сторін на позивача при наявності його категоричного заперечення цього.
Отже, з'ясувавши фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, взявши до уваги наявність у подружжя неповнолітньої дитини та обставини життя подружжя, суд встановив справжнє прагнення сторін до розірвання шлюбу, а відтак приходить до переконання, що подальше спільне життя подружжя Форті і збереження їх шлюбу не суперечить інтересам сторін, після цього не будуть порушені їх особисті та майнові права, а також права неповнолітньої дитини.
Вирішуючи позовні вимоги позивача за зустрічним позовом щодо позбавлення відповідачки батьківських прав суд виходить з того, що право на особисте та сімейне життя гарантовано Конституцією України, згідно до якої ніхто не може зазнавати втручання в його особисте та сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст.32 Конституції України); сім'я, дитинство, материнство та батьківство охороняється державою (ст.51 Конституції України).
Також встановлено, що відповідачка підтвердила та повідомила позивача про небажання пов'язувати своє подальше життя з ним та їх спільною дочкою, оскільки вона на даний час має вже іншу сім'ю, і в подальшому не бажає брати участь у вихованні їх спільної дочки ОСОБА_3 , про що і надала до суду 02.07.2024р. власноручну заяву.
Також встановлено, що піклування за дитиною В.Форті здійснює виключно її батько ОСОБА_2 , оскільки відповідачка останій рік ухиляється від виконання своїх батьківських (материнських) обов'язків, проживає окремо від дитини, самоусунулася від будь-якого спілкування з дитиною та її виховання і утримання. Вона не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти, а отже, відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими (материнськими) обов'язками.
Так, у відповідності до ст.164 ч.1 СК України батьки можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, жорстоко поводяться з дитиною, є хронічними алкоголіками або наркоманами, вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.
Відповідно до ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Право дитини на отримання належного сімейного виховання виникає у неї з моменту народження, виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладаються однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Діти та батьки відповідно до ст.14 Закону України «Про охорону дитинства» не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Окрім цього, Європейський суд з прав людини у справі «Савіни проти України» вказує, що право батьків і дітей бути поряд одне з одним становить основоположний складник сімейного життя, а розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, і це можна виправдати лише за поодиноких обставин.
Зокрема, під час розгляду справи українські суди дійшли висновку, що умови проживання дітей були небезпечні для життя і здоров'я, морального виховання (діти були брудними й голодними, стояли на обліку в диспансері, займалися бродяжництвом). Однак ЄСПЛ не погодився, що матеріально-побутові умови дітей були справді небезпечними для їхнього життя і здоров'я.
При цьому ЄСПЛ наголосив, що між інтересами дитини й інтересами батьків має існувати справедлива рівновага, дотримуючись такої рівноваги, особливу увагу треба приділяти найважливішим інтересам дитини, які за своєю природою і значенням повинні переважати над інтересами батьків.
Визначаючи основні інтереси дитини в кожному конкретному випадку, слід враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде зберегти її зв'язки із сім'єю, крім випадків, коли сім'я особливо непридатна або виразно неблагополучна; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечити її розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, яке не є неблагополучним.
З огляду на принципи, проголошені Європейським судом з прав людини, для розлучення дитини з батьками суд встановлює: 1) провинну поведінку батьків; 2) справжню небезпеку умов для дитини; 3) доказову базу зазначених обставин; 4) застосування тимчасових проміжних заходів до батьків; 5) обов'язкове слухання свідчень самої дитини.
Сімейний кодекс України закріпив вичерпний перелік підстав для позбавлення батьківських прав і найпоширеніші з них це ухилення від виконання своїх обов'язків із виховання дитини
Як визначив Верховний Суд України, ухилення батьків від виконання своїх обов'язків - це коли вони не дбають про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя.
Мається на увазі, що батьки не забезпечують необхідне харчування, медичний догляд, лікування дитини, а це негативно впливає на її фізичний розвиток як складник виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, потрібному для її нормального самоусвідомлення; не дають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для здобуття освіти.
З матеріалів справи встановлено, що сторони по справі перебували в зареєстрованому шлюбі, який був укладений 07.10.2014р. у Виноградівському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління МЮУ за актовим записом №171, від якого у сторін народилася одна донька ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Отже, відповідачка є матір'ю неповнолітньої донька ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з батьком, позивачем по справі, який і просить суд позбавити відповідачки батьківських прав щодо цієї дитини.
Окрім того, як вбачається із власноручної заяви відповідачки, яку вона надала до суду 02.07.2024р., ОСОБА_1 на даний час має вже іншу сім'ю, і в подальшому не бажає брати участь у вихованні та утриманні їх спільної дочки ОСОБА_3 .
Між тим, згідно ст.ст.3,4,5 Конвенція ООН про права дитини, яка прийнята 20.11.1989р. Генеральної Асамблеї ООН, яка ратифікована та набула чинності в Україні з 27.09.1991р., усі дії щодо дитини мають виконуватися в інтересах дитини. Якщо рідні, або ті особи, які несуть відповідальність за дитину, недбало виконують свої обов'язки, держава має забезпечити дитині належний догляд і піклування. Держава має вживати всіх необхідних заходів для реалізації прав дитини. Держава не може залишати поза увагою права дитини.
У преамбулі до зазначеної Конвенції зазначено, що дитині для повного та гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні; батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (ст.18 Конвенції про права дитини).
Держави-сторони дбають про те, щоб дитина не розлучалась з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи за судовим рішенням визначають відповідно до застосованого закону і процедур, що таке розлучення необхідним у тому чи іншому випадку, коли, наприклад, батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї. При цьому всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у вирішенні такого питання та викладати свою позицію (ст.9 Конвенції).
Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959р., як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи. Дитині повинні бути надані всі можливості та сприятливі умови для фізичного, розумового, духовного, морального розвитку, дитина повинна зростати під піклуванням та відповідальністю своїх батьків, в атмосфері любові, морального та матеріального забезпечення, дитина має право на освіту, яка має бути обов'язковою, сприяти її загальнокультурному розвитку, відповідальність за освіту та навчання дитини лежить перш за все на її батьках.
Зазначенні міжнародні стандарти відображені в національному законодавстві, зокрема, статтею 150 Сімейного кодексу України закріплені обов'язки батьків по вихованню та розвитку дітей, у числі яких передбачені турбота про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечення здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, підготовка її до самостійного життя.
Ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов'язків є підставою для покладання на них відповідальності, установленої законом. Відповідно до ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Згідно положень Закону та роз'яснень, даних у п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав"(зі змінами, внесеними згідно з постановою Верховного Суду № 20 від 19 грудня 2008 року) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Згідно висновку виконавчого комітету Виноградівської міської ради №02.1-13/3029 від 20.06.2024р. орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно її дочки ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити на розгляд суду.
Разом з тим, з того ж висновку вбачається, що спеціалістами служби у справах дітей проведено обстеження умов проживання позивача, під час якого встановлено, що позивач проживає в АДРЕСА_1 разом із ним проживають його мати ОСОБА_5 та неповнолітня дочка ОСОБА_3 . Відповідачка подала до органу опіки та піклування заяву. В якій зазначила, що вона не заперечує проти позбавлення її батьківських прав щодо її дочки. В будинку створенні всі належні умови для проживання, виховання та навчання дитини. Батько працевлаштований, займається підприємницькою діяльністю, а відтак спроможний належним чином утримувати дочку.
В матеріалах справи також є власноручна заява ОСОБА_6 до суду від 02.07.2024р., про те, що вона не бажає приймати участь у вихованні та утриманні своєї дочки, оскільки створила іншу сім'ю.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
В даних правовідносинах, для суду є безспірним, що при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав відповідача відбувається втручання в її право на сімейне життя, яке не є абсолютним і може бути обмеженим в порядку передбаченому Конституцією України. Однак, з іншої сторони обов'язковому дослідженню судом підлягає питання щодо забезпечення прав малолітньої дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому «якнайкращих інтересів дитини» (статті 1,9 Конвенції про права дитини).
Встановлюючи правомірність втручання в право відповідача на сімейне життя, суд розуміючи місце Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року в сфері стандартів прав людини, вважає за необхідне звернутись до принципів викладених в ст.29 Декларації, згідно із якими: кожна людина має обов'язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток її особи; при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві. В даному випадку допускається обмеження прав особи, а процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами Сімейним кодексом України (статті 164-167).
В ході розгляду справи судом встановлено та не спростовано відповідачем, а навпаки, остання визнала позов про позбавлення її батьківських прав, що вона усвідомлено ухиляється від участі у вихованні своєї дочки, не бажає піклуватися про її фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя, що свідчить про ухилення відповідачем від виконання своїх батьківських обов'язків. Таке, виходячи із положень статей 164-167 СК України, є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.
В даному випадку, для суду є беззаперечним те, що втручання у право відповідача має законні підстави, які є чинними протягом періоду, який розглядається. Суд знаходить підставним, що втручання у право відповідача спрямоване на захист «прав і свобод» малолітньої дитини В.Р.Форті.
В даному випадку при втручанні у право відповідача вимоги статті 29 Декларації щодо законності та мети втручання дотримані.
В цій ситуації суд зобов'язаний дослідити найважливіше і найскладніше питання: наскільки позбавлення батьківських прав буде відповідати інтересам дитини і чи не має в даному випадку підстав для попередження відповідача щодо зміни свого відношення до виховання дитини, без позбавлення батьківських прав (пункт 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»).
Суд виходить з того, що на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Водночас позбавлення батьківських прав матері щодо малолітньої дитини є крайнім заходом впливу.
Згідно з пунктом 1 статті 3 Конвенції дитина наділяється правом на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги в якості першочергового міркування при прийнятті в її відношенні будь-яких дій або рішень як в державній, так і в приватній сфері. Більш того, в ньому втілений один з фундаментальних принципів Конвенції.
Суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Європейський Суд в своїй прецедентній практиці виробив дві умови, які необхідно враховувати при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення у справі «Мамчур проти України»).
Оцінюючи можливість забезпечення якнайкращих інтересів дитини, в даній справі суд підкреслює, що з огляду на те, що розлучення з батьками надає тяжкий вплив на дитину, таке розлучення повинно проводитися лише в крайньому випадку, наприклад коли існує небезпека неминучого заподіяння дитині шкоди або в інших необхідних випадках; розлучення не повинно проводитися, якщо дитина може бути огороджена від розлучення за допомогою менш радикальних заходів. Перш ніж вдатися до розлучення, держава повинна надати батькам сприяння у виконанні ними своїх батьківських обов'язків і відновити або зміцнити здатність сім'ї піклуватися про свою дитину, за винятком тих випадків, коли розлучення необхідне в інтересах захисту дитини. Матеріальна скрута не може служити виправданням для розлучення дитини зі своїми батьками.
Зазначені вище фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, поведінка відповідачки, суд розцінює як ухилення від виховання нею дитини, свідомого нехтування нею своїми обов'язками і не бажанням виконувати їх, що є правовою підставою можливості позбавлення батьківських прав.
В ситуації, що розглядається судом береться до уваги те, що дитина проживає з батьком, вихованням дитини та забезпечує дитину лише батько, а також його батьки. Як підтверджено письмовими доказами та власною заявою відповідачки, вона з дитиною не проживає вже протягом тривалого періоду часу і не бажає приймати участь у вихованні та утриманні своєї дочки, оскільки створила іншу сім'ю.
Відповідач подала до суду заяву про визнання позову, просила проводити розгляд справи без її участі, що свідчить про байдужість, не зацікавленість, життям, здоров'ям дитини та подальшою долею своєї дочки, так як створила іншу сім'ю. Під час судового розгляду жодним чином не продемонструвала суду свого бажання в поновленні сімейних стосунків з дитиною, і в такій ситуації на думку суду без бажання відповідача держава позбавлена можливості посприяти їй у виконанні своїх батьківських обов'язків і відновленні або зміцненні сім'ї.
Також, важливим для суду є те, що при позбавленні батьківських прав відповідача, відносини, які склались між нею і дитиною не зміняться в бік розлучення її з дитиною, яка разом з нею не проживає, важливим в даній ситуації є і те, що позбавлення батьківських прав не призведе до відібрання дитини у матері, оскільки вона з дочкою не проживає, так само даний захід не виключає можливості побачення матері із дитиною.
Позбавлення батьківських прав відповідача фактично і суттєво не змінить тривалу існуючу ситуацію між матір'ю та дитиною, яка складається протягом тривалого часу.
Як підсумок, аналізу елементів, які впливають на визначення «якнайкращих інтересів дитини» суд зауважує, що в даних правовідносинах позбавлення батьківських прав буде сприяти інтересам дитини і в подальшому зможе гарантувати повну та ефективну реалізацію його прав.
Поряд з цим, суд наголошує, що застосовуваний захід не є безстроковим і відповідачка має право у випадку зміни своєї поведінки на поновлення батьківських прав в порядку передбаченому статтею 169 СК України.
Так, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006р.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторона позивача посилалася як на підставу своїх вимог, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення як первісного позову щодо розлучення сторін, так і зустрічного позову щодо позбавлення батьківських прав, з наведених вище мотивів та підстав що відповідатиме найкращим інтересам дитини.
За змістом статті 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позивач в позовній заяві просив витрати в розмірі сплаченого судового збору залишити за ним, суд вважає за необхідне залишити судові витрати за позивачем.
На підставі викладеного, відповідно до вимог ст.ст.12,13,81,89,258,259,265,273 ЦПК України суд,
Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , укладений 07.10.2014р. у Виноградівському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління МЮУ за актовим записом №171- розірвати.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа- Орган опіки та піклування Виноградівської міської ради про розірвання шлюбу та позбавлення батьківських прав- задоволити.
Позбавити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП- НОМЕР_2 , батьківських (материнських) прав відносно її неповнолітньої доньки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду .
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
ГоловуючийА. А. Надопта