Справа № 226/2269/23
Справа 226/2269/23
Провадження 2/226/416/2024
9 липня 2024 року Димитровський міський суд Донецької області у складі:
головуючої судді Коваленко Т.О.,
за участі секретаря Лазарєвої В.В.,
учасники цивільного процесу:
представник позивача ОСОБА_1 (відсутня),
відповідач ОСОБА_2 (відсутній),
розглянувши у вiдкритому судовому засiданнi цивільну справу за позовом Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» в особі Відокремленого підрозділу «Виробнича одиниця обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» «Мирноградтепломережа» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за теплову енергію,
І. Стислий виклад позиції позивача.
Позивач Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго» в особі Відокремленого підрозділу «Виробнича одиниця обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» «Мирноградтепломережа» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надану теплову енергію. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підприємстві позивача відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 , який відповідає квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Квартира відповідачів розташована у житловому будинку та є невід'ємною частиною багатоквартирного житлового будинку, який приєднано до системи централізованого теплопостачання, тому відповідачі є користувачами теплової енергії, яку надає позивач. У зв'язку із неналежним виконанням обов'язку по сплаті одержаних та спожитих послуг з теплопостачання у період з 1 жовтня 2018 року до 1 листопада 2023 року утворилась заборгованість у сумі 54067,04 грн та заборгованість по оплаті за абонентське обслуговування в сумі 923,17 грн за період з 1 жовтня 2020 року до 1 листопада 2023 року. З урахуванням, також, положень статті 625 ЦК України, позивач просив суд всього стягнути з відповідача заборгованість за надану теплову енергію у сумі 54067,04 грн за період з 1 жовтня 2018 року до 1 листопада 2023 року, суму інфляційних витрат у сумі 1152,76 грн, 3% річних у сумі 377,82 грн за період 1 січня 2021 року до 01 лютого 2022 року, плату за абонентське обслуговування у сумі 923,17 грн за період з 1 жовтня 2020 року до 1 листопада 2023 року, а також понесені позивачем судові витрати.
ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.
Представник позивача до судового засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Представником позивача надано на адресу суду заяву про розгляд справи без участі представника позивача, на позовних вимогах наполягає та не заперечує про розгляд справи у заочному порядку.
Відповідач до судового засідання не з'явився по невідомій суду причині, про час та місце розгляду справи сповіщений належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи, відомостей про поважність відсутності у судовому засіданні суду не подавав.
ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.
Від відповідача ОСОБА_2 суду поданий відзив на позовну заяву, у якому він зазначив, що заперечує проти позовних вимог та не визнає їх в повному обсязі, обґрунтування чого полягають в наступному. Про наявність судової справи він дізнався лише в квітні 2024 року, коли отримав повідомлення з банку про заблокування його рахунку, жодних документів по справі та жодної повістки до суду він взагалі не отримував, а тому не був належним чином повідомленим про дату, час і місце судового засідання жодного разу. 09.05.2024 року він отримав копію рішення (заочного) суду, що підтверджується розпискою в матеріалах справи про отримання документів. Ним подана заява про застосування строків позовної давності. Враховуючи, що заборгованість за теплову енергію нарахована з 01.10.2018 року, зазначає, що позивач звернувся до суду в грудні 2023 року, тобто з пропуском загального строку позовної давності в 3 роки, що є підставою для відмови у позові відповідно до ст. 256, 257, 261, 267 ЦКУ. Щодо стягнення неустойки в розмірі 3% річних інфляційних витрат, зазначає, що згідно п. 3 розділу ІІ ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 530-1Х на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов?язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється: прийняття рішення про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання; зупинення публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" видаткових операцій за поточним рахунком внутрішньо переміщеної особи за відсутності проходження фізичної ідентифікації; здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування; нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг громадянам України у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі; примусове виселення із житла та примусове стягнення житла (житлових будинків, частин житлових будинків, квартир, кімнат у квартирах, кімнат, житлових секцій чи блоків у гуртожитках, інших жилих приміщень), що належить на праві приватної власності громадянам України, примусового виконання рішень судів щодо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги; примусове виселення громадян за несвоєчасну оплату житлово-комунальних послуг iз жилих приміщень у будинках державного, громадського житлового фонду та житлового фонду соціального призначення. До того ж, згідно ч. 2 ст.. 258 ЦКУ позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), тобто річні витрати повинні бути стягнуті лише за рік, а ніяк не за період 01.10.2020 року до 01.11.2023 року. Просить суд у задоволенні позову відмовити повністю та застосувати відносно вимог позивача позовну давність.
Інші заяви по суті справи від учасників до суду не надходили.
ІІІ. Процесуальні дії у справі.
27.12.2023 ухвалою судді відкрите провадження у цій справі, яка розглядається у спрощеному позовному провадженні, призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні 29.01.2024, відповідачам запропоновано подати суду відзив на позовну заяву.
29.01.2024 через неявку відповідачів, судове засідання було відкладено до 19.02.2024.
19.02.2024 заочним рішенням суду позовні вимоги задоволені, стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , заборгованість за теплову енергію, за період з 01.10.2018 року до 01.11.2023 року у сумі 54067,04 грн, інфляційні витрати у сумі 1152,76 грн, 3 % річних в сумі 377,82 грн за період з 01.01.2021 року до 01.02.2022 року, плату за абонентське обслуговування за період з 01.10.2020 року до 01.11.2023 року в сумі 923,17 грн, судові витрати в сумі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн.
03.06.2024 заочне рішення Димитровського міського суду Донецької області від 19 лютого 2024 року скасоване, призначено справу до розгляду в судовому засіданні о 09.00 годині 09.07.2024 року в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
09.07.2024 року ухвалою судді провадження по справі до відповідача ОСОБА_3 закрито у звязку із смертю ОСОБА_3
ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Відповідач ОСОБА_2 є співвласником на підставі договору купівлі-продажу від 26.08.2004, та зареєстрований у належній йому квартирі за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8-9). Квартира підключена до об'єднаної системи централізованого опалення.
На відповідача ОСОБА_2 позивачем за вищезазначеною адресою оформлений особовий рахунок № НОМЕР_1 для здійснення йому нарахувань, що свідчить про фактичне укладання між сторонами договору про надання та отримання послуг з теплопостачання.
Як вбачається з наданих стороною позивача доказів, плату за послуги теплопостачання відповідач у спірний період з 1 жовтня 2018 року до 1 листопада 2023 не здійснював, заборгованість за вказаний період становить 54067,04 грн. Також відповідач не здійснював плату за абонентське обслуговування у сумі 923,17 грн за період з 1 жовтня 2020 року до 1 листопада 2023року (а.с.12-13).
V. Оцінка суду.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відносини у сфері надання житлово-комунальних послуг регулюються Житловим кодексом УРСР, Законом України «Про теплопостачання», Законом України «Про житлово-комунальні послуги» та «Правилами надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії», затверджених постановою КМУ від 21 серпня 2019 року за №830.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Споживачем за цим Законом є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Згідно ст.ст.67,68 Житлового кодексу України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами, і має вноситися споживачами послуг своєчасно.
Згідно із пунктом 5 частини третьої ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Обов'язок споживача здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію визначено ст.19 Закону України «Про теплопостачання».
Згідно з п.35 «Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії», затверджених постановою КМУ від 21 серпня 2019 року за №830, розрахунковим періодом для оплати спожитої послуги є календарний місяць. Оплата послуги здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиту послугу), якщо інший порядок та строки не визначені договором. За бажанням споживача оплата послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно з вимогами ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК).
Згідно ст. ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).
Положеннями ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно з ч.1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як встановлено судом, позивач звернувся до суду з приводу стягнення з відповідача заборгованості за послуги з теплопостачання 21.12.2023 року, тобто поза межами строку позовної давності. Поважних причин пропуску цього строку позивачем не зазначено. Отже, суд вважає за необхідне задовольнити клопотання відповідача про застосування строку позовної давності і стягнути з нього на користь позивача заборгованість з послуг теплопостачання за період з 01 січня 2021 року до 1 грудня 2023 року в сумі 32477,69 грн. Вимоги щодо стягнення заборгованості за період з 01.10.2018 до 01.1012021 задоволенню не підлягають.
Згідно з положеннями статті 611 ЦК у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, статтею 625 ЦК врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання статті 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК України.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК, за час прострочення.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
У постанові Верховного Суду (у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду) від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
Аналогічні за змістом висновки сформульовано у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14, від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17, від 21.11.2018 у справі № 642/493/17-ц.
Як вже зазначалося вище, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно із положеннями статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Відповідно до статті 3 цього Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Відповідно до статей 251, 252 ЦК строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
За змістом статті 253 ЦК, якою визначені загальні правила визначення початку перебігу строку, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Як унормовано приписами частини 5 статті 261 ЦК за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
Стягнення інфляційних втрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Такий висновок зазначено у постанові Верховного Суду (у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду) від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17.
З аналізу наведених правових норм слід дійти висновку, що строк позовної давності за зобов'язаннями відшкодування інфляційних втрат слід обраховувати за кожен місяць з урахуванням положень частини 5 статті 261 ЦК з моменту, коли особа набула права пред'явити вимогу про сплату інфляційних втрат.
Так як відповідач прострочив виконання зобов'язань зі сплати послуг за теплопостачання, з нього на користь позивача підлягають стягненню три проценти річних в сумі 377,82 грн за період 1 січня 2021 року до 1 лютого 2022 року та інфляційні втрати в розмірі 1152,76 грн.
Суд відхиляє доводи відповідача про застосування п. 3 розділу ІІ ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 530-1Х на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов?язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), щодо вимоги про відмову у стягненні 3% річних та інфляційних витрат, у зв'язку з відсутністю правових підстав для задоволення цих вимог.
Крім заборгованості за теплову енергію, 3% річних та втрат від інфляційних процесів, позивач просить суд стягнути з відповідачів і плату за абонентське обслуговування в розмірі 923,17 грн за період з 1 жовтня 2020 року до 1 листопада 2023 року.
Статтею першою Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 визначено, що плата за абонентське обслуговування це платіж, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг у багатоквартирному будинку для відшкодування витрат виконавця, пов'язаних з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, а у випадках, визначених цим Законом, також і витрати на обслуговування приладів-розподілювачів теплової енергії та/або вузлів обліку, що забезпечують індивідуальний облік споживання відповідної комунальної послуги у квартирах (приміщеннях) багатоквартирного будинку.
Такі витрати підлягають відшкодуванню за рахунок плати за абонентське обслуговування всіма співвласниками багатоквартирних будинків, незалежно від того, чи підключено їхні приміщення до систем теплопостачання виконавця комунальної послуги, оскільки відповідно до ст.10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» співвласникам, приміщення яких обладнані індивідуальними системами опалення, здійснюються нарахування за теплову енергію, витрачену на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень, а також функціонування внутрішньо будинкової системи опалення.
Розмір плати за абонентське обслуговування встановлено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 808 «Про встановлення граничного розміру плати за абонентське обслуговування у розрахунку на одного абонента для комунальних послуг, що надаються споживачам багатоквартирних будинків за індивідуальними договорами». Нарахування за абонентське обслуговування здійснюється щомісяця протягом року у фіксованому розмірі, виходячи із розрахунку 26 грн. 42 коп. за місяць в період з 01.12.2020 року по вересень 2021 року (позивач звернувся до суду з приводу стягнення з відповідача заборгованості за послуги з теплопостачання 21.12.2023 року, тобто поза межами строку позовної давності), з 01.12.2021 року розмір плати за абонентське обслуговування складає 33,74 грн (для споживачів, які мешкають в будинках, обладнаних вузлами обліку теплової енергії, та 23,04 грн для споживачів, будинки яких не обладнані лічильниками обліку теплової енергії), з 01.10.2022 плата за абонентське обслуговування становить 29,15 грн. за місяць.
Так як з грудня 2020 року по листопад 2023 року плату за абонентське обслуговування відповідач здійснював не в повному обсязі, з нього на користь позивача також підлягає стягненню плата за абонентське обслуговування, але у межах строку позовної давності за період з січня 2021 року до листопада 2023 року включно в сумі 843,91 грн.
Судовий збір підлягає стягненню з відповідача пропорційно сумі задоволених вимог в порядку, передбаченому ст.141 ЦПК України, у розмірі 1730,10 грн.
Керуючись ст.2, 5, 10-13, 141, 259, 265, 280-288 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго», (ЄДРПОУ 03337119), місце розташування: м.Дружківка, вул. Космонавтів, буд.39, до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), місце реєстрації: АДРЕСА_1 , про стягнення боргу за теплову енергію задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго», місцезнаходження: Донецька область, м.Дружківка, вул. Космонавтів, буд.39, код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 03337119, заборгованість за теплову енергію, яка виникла за адресою: АДРЕСА_2 , особовий рахунок № НОМЕР_1 за період з 01 січня 2021 року до 1 грудня 2023 року в сумі 32477 (тридцять дві тисячі чотириста сімдесят сім) грн 69 коп., інфляційні витрати у сумі 1152 (одна тисяча сто п'ятдесят дві) грн 76 коп., 3 % річних в сумі 377 (триста сімдесят сім) грн 82 коп. за період з 01.01.2021 до 01.02.2022, плату за абонентське обслуговування за період з 01.01.2021 до 01.11.2023 в сумі 843 (вісімсот сорок три) грн 91 коп., судові витрати в сумі 1730 (одна тисяча сімсот тридцять) грн, 10 коп, перерахувавши на рахунок НОМЕР_3 у ПАТ «Банк Український Капітал», отримувач: Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго», код ЄДРПОУ 03337119, призначення платежу: за судовим рішенням м. Мирноград.
В іншій частині вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровсього апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення і набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Т.О.Коваленко