Справа362/4139/22
Провадження 2-а/362/17/24
"11" липня 2024 р. місто Васильків
Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі судді Дорошенко В.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження,
встановив:
Громадянка Російської Федерації ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернулась до суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області (далі також ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області, відповідач) з вимогами визнати протиправними та скасувати рішення від 30 вересня 2022 року № 6, прийняте головним спеціалістом СОД Васильківського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області Проценко Т.А. про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позов обґрунтований безпідставністю висновків відповідача про порушення з боку позивачки вимог міграційного законодавства та незаконність її перебування на території України. Так, відповідно до наведених у позові тверджень, 25.07.2019 позивачка уклала шлюб з громадянином України ОСОБА_2 , у шлюбі в них народилась донька ОСОБА_3 . У липні 2021 року позивачка разом з сім'єю прибула до України та 15 липня 2021 року отримала посвідку на тимчасове проживання в України з терміном дії до 14 липня 2022 року. Прибувши на територію України, позивачка зареєструвалась в Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків та отримала відповідний номер. Тобто, на її думку, зробила свідомий вибір щодо визначення країни проживання, зареєструвавшись у визначений законом спосіб, отримавши відповідні документи та довідки. З початку перебування не території України позивачка збирала відповідну інформацію та документи для вирішення питання здобуття нею громадянства України.
Починаючи з березня 2022 року, почала звертатись до Органу ДМС із заявами про видачу нової посвідки на тимчасове проживання в України. Однак, спочатку їй повідомляли про те, що прийом здійснюється, а потім вказали, що вона належить до громадянства країни-агресора і до прийняття Верховною Радою України та набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних із державою-агресором, ДМС України тимчасово припинено прийом заяв від громадян РФ.
Крім того 28 лютого 2022 року ворожа ракета влучила в будинок в якому вона проживала разом з сім'єю внаслідок чого вона втратила житло та всі речі і предмети домашнього вжитку.
Позивачка вважає, що вчинила всі можливі дії, необхідні для оформлення нової посвідки на тимчасове проживання в України, однак не змогла оформити таку з незалежних від неї причин. При цьому в позові йдеться про те, що ОСОБА_1 не вчинялося дій, які би свідчили про порушення законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або дій, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку.
Позивач уважає, що вчинила всі можливі дії, необхідні для оформлення нової посвідки на тимчасове проживання в України, однак не змогла оформити таку з незалежних від неї причин.
29.09.2022 до її місця проживання прибув дільничний офіцер та повідомив про необхідність прибуття до відділу поліції. Прибувши до відділу поліції, її доставили до міграційної служби, де повідомили, що її повістка недійсна та було складено протокол про накладення на неї адміністративного стягнення. Крім того одномоментно було прийнято рішення про примусове повернення до країни походження в термін до 11.10.2022.
Вказане стало підставою для звернення до суду.
Відповідач позов не визнав, подав відзив, де просив відмовити в його задоволенні, покликаючись на правомірність оскаржуваної постанови Органу ДМС. Зокрема, відповідач стверджує, що ОСОБА_1 порушила правила перебування іноземців в України, а саме проживала без документів на право проживання в Україні, статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не набула, що й стало передумовою для притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.203 КУпАП. та подальше оформлення оскаржуваного рішення.
13 лютого 2023 року ухвалою суду роз'єднано позовні вимоги, що було предметом розгляду судом апеляційної інстанції, результат - ухвала суду скасована.
14 лютого 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без руху.
Суд ухвалою від 27 лютого 2023 року відкрив провадження у справі та вирішив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою від 21 березня 2022 року суд зупинив провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням суду у справі № 362/4199/22, що перебуває у провадженні Васильківського міськрайонного суду Київської області. Цією ж ухвалою суд зобов'язав сторін повідомити суд у разі усунення обставин, що слугували підставою для зупинення провадження у справі.
Ухвалою суду від 30 травня 2024 року провадження у справі було поновлено.
Відповідач у судове засідання не з'явився, неодноразово повідомлявся про час та місце розгляду справи належним чином.
Представник позивачки звернулася до суду з заявою про розгляд справи без її та позивачки участі, позовні вимоги підтримала у повному обсязі.
З огляду на неприбуття усіх учасників справи, подальший розгляд справи здійснюється у письмовому провадженні.
Вивчивши надані сторонами докази, суд установив таке.
ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 Красноярському краї Російскьої Федерації та є громадянкою Російської Федерації.
25 липня 2019 року укладено шлюб між позивачкою і ОСОБА_2 , який народився с. Закрачі Караглицького району Київської області та є громадянином України.
15 січня 2020 у позивачки у шлюбі народилась донька ОСОБА_3
15 липня 2021 року ОСОБА_1 отримала посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 із терміном дії до 14 липня 2022 року.
При цьому, як зазначено вище, як стверджує позивачка у період з березня 2022 року по вересень 2022 року як вона сама, так і її чоловік неодноразово звертались з заявами щодо продовження строку дії (обміну) посвідки на тимчасове проживання. При цьому постійно були на зв'язку з органом ДМС та нікуди не переховувались.
30 вересня 2022 Органом ДМС складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПН МКО № 001822, в якому констатовано, що 30.09.2022 о 14:45 за адресою: АДРЕСА_1 , була виявлена громадянка РФ ОСОБА_1 , яка порушила правила перебування іноземців в Україні, а саме: проживання без документів на право проживання в Україні. Правова кваліфікація: ч. 1 ст. 203 КУпАП.
Цього ж дня, а саме 30.09.2022, за результатом розгляду справи про адміністративне правопорушення начальником Васильківського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області Романовою М.К. винесено постанову серії ПН МКО № 001823, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП і накладено на неї адміністративне стягнення в розмірі 5100,00 гривень. У цій постанові констатовано порушення статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та зазначено, що 30.09.2022 о 14:45 за адресою: АДРЕСА_1 , була виявлена громадянка ОСОБА_4 , яка порушила правила перебування іноземців в Україні, а саме: проживання без документів на право проживання в Україні.
Цього ж дня, тобто 30 вересня 2022 року, головним спеціалістом Органу ДМС ОСОБА_5 прийнято оскаржуване рішення № 6 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянки російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Останню зобов'язано покинути територію України у термін до 11 жовтня 2022 року.
За змістом мотивувальної частини даного рішення за порушення правил перебування іноземних громадян на території України громадянка Російської Федерації ОСОБА_1 була притягнута до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 203 КУпАП (адміністративний протокол ПР МКО № 001822 від 30 вересня 2022 року). У зв'язку з тим, що громадянка Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , незаконно перебуває на території України, вона підлягає примусовому поверненню за межі України.
При цьому суд встановив, що постанова Органу ДМС від 30 вересня 2022 року серії ПН МКО № 001823 була предметом оскарження в суді у справі № 362/4139/22 за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про скасування постанови про адміністративне правопорушення.
Васильківський міськрайонний суду рішенням від 26 лютого 2024 року скасував постанову Васильківського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про накладення адміністративного стягнення від 30 вересня 2022 року серії ПН МКО №001823 та закрив справу про порушення ОСОБА_1 правил перебування іноземців в Україні.
Позивач стверджує, що, починаючи з березня 2022 року зверталась до відповідача із заявою про продовження дії посвідки на тимчасове проживання в Україні, в т.ч. із документами на отримання посвідки на постійне проживання в Україні, однак прийом відповідачем не вівся, а згодом останній повідомив, що до прийняття Верховною Радою України відповідного закону щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором, прийом заяв від громадян Російської Федерації тимчасово припинено.
Суд зазначає, що спірні правовідносини є подібними до тих, щодо яких уже склалась стабільна судова практика (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2023 права № 362/4199/22 ), і суд у порядку ч. 3 ст. 78 КАС України визнає загальновідомим той факт, що на час виникнення спірних правовідносин ДМС і її територіальним органами до прийняття Верховною Радою України та набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором, було тимчасово припинено прийом заяв від громадян РФ, зокрема, про оформлення посвідки на тимчасове проживання, та розроблено проект нормативно-правового акту, який встановлює умови подання громадянами країни-агресора заяв про отримання адміністративних послуг у міграційній сфері.
Відтак, зважаючи на наявність звернення позивача до міграційного органу з метою продовження дії посвідки на тимчасове проживання в Україні, а також ураховуючи визнаний відповідачем факт зупинення прийому заяв від громадян РФ, суд дійшов висновку про те, що в межах спірних правовідносин відсутня протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність ОСОБА_1 , яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно, розсудливо та пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Спірні правовідносини регулюються Конституцію України, Законом України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI) й Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року № 353/271/150 (далі - Інструкція).
Згідно з частиною 1 статті 33 Конституції України кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Статтею 26 Основного Закону України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон № 3773-VI, відповідно до частини 3 статті 9 якого строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Стаття 23 Закону № 3773-VI передбачає, що нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.
Частиною 1 статті 203 КУпАП встановлено відповідальність за порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в'їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті.
Пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону № 3773-VI визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
Відповідно до частини 3 статті 3 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
За приписами частини 3 статті 9 Закону № 3773-VI строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Згідно з частиною 1 статті 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Відповідно до частини 2 статті 26 Закону № 3773-VI рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення.
Аналогічні норми містяться в Інструкції № 353/271/150, відповідно до пункту 1.6 якої підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців за межі України є:
- дії іноземців, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
- дії іноземців, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку;
- якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.
Відповідно до пункту 1.7 Інструкції № 353/271/150 примусове повернення передбачає виїзд іноземця з України за рішенням територіальних органів, територіальних підрозділів ДМС, органів охорони державного кордону (стосовно іноземців, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), органів СБУ з подальшим повідомленням протягом 24 годин про підстави прийняття такого рішення прокурора з оформленням відповідних документів, доведенням до іноземця зобов'язання про його добровільний виїзд з України у визначений у рішенні строк та здійсненням подальшого контролю за виконанням іноземцем цього зобов'язання.
За приписами пунктів 1, 2, 3 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 360, Державна міграційна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. ДМС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. Основними завданнями ДМС є: 1) реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів; 2) внесення на розгляд Міністра внутрішніх справ пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
За змістом підпункту 9 пункту 4 Положення про ДМС, ДМС відповідно до покладених на неї завдань приймає рішення про продовження (скорочення) строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, про добровільне повернення або примусове повернення іноземців та осіб без громадянства до країн їх громадянської належності або країн походження, звертається до судів з позовами про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, здійснює заходи, пов'язані з примусовим видворенням іноземців та осіб без громадянства з України.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За приписами частин 4, 5 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Аналіз спірних правовідносин крізь призму наведеного правового регулювання свідчить про те, що законодавець визначив вичерпний перелік правових підстав для прийняття рішення про примусове повернення іноземця в країну походження або третю країну. Такими підставами є:
- дії іноземців, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
- дії іноземців, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку;
- якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.
Як уже зазначено, правовою підставою для прийняття оспорюваного у цій справі рішення від 30 вересня 2022 року № 5 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 став висновок про порушення з боку останньої законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
При цьому вказаний висновок Органу ДМС ґрунтується виключно на факті притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 203 КУпАП згідно із постановою від 30 вересня 2022 року серії ПН МКО № 101823.
Своєю чергою, як уже зазначено, вказана постанова від 26 лютого 2024 року скасована в установленому процесуальним законом порядку рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 26 лютого 2024 року, яка набрала законної сили та в апеляційному та касаційному порядку не оскаржувалась.
Суд повторно зазначає, що за висновком вищезазначеного рішення та стабільної судової практики постанов Шостого апеляційного адміністративного суду, суд визнає загальновідомим той факт, що на час виникнення спірних правовідносин ДМС і її територіальним органами до прийняття Верховною Радою України та набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором, було тимчасово припинено прийом заяв від громадян РФ, зокрема, про оформлення посвідки на тимчасове проживання, та розроблено проект нормативно-правового акту, який встановлює умови подання громадянами країни-агресора заяв про отримання адміністративних послуг у міграційній сфері.
Підстави для іншої правової оцінки вказаних обставин відсутні.
Відтак, суд констатує помилковість покладення в основу оспорюваного рішення від 30 вересня 2022 року № 6 про примусове повернення до країни походження або третьої країни такої правової підстави, як порушення з боку ОСОБА_1 законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Інших правових підстав рішення від 30 вересня 2022 року № 56 не містить.
Отже, у випадку, що розглядається, відповідач виконав обов'язок доказування правомірності оспорюваного рішення, але не спростував наведених у позові аргументів позивача щодо протиправності оспорюваного рішення від 30 вересня 2022 року № 6.
Викладене у сукупності свідчить про обґрунтованість позовних вимог і наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
За подання до адміністративного суду позовних заяв та апеляційних скарг у справах, визначених цією статтею, судовий збір не сплачується (частина 5 статті 288 КАС України).
Інші підстави для розподілу судових витрат також відсутні.
Керуючись статтями 2, 6, 139, 244-246, 271, 288 КАС України, суд
ухвалив:
адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним і скасувати рішення Васильківського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області від 30 вересня 2022 року № 6 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його ухвалення.
Суддя В.М. Дорошенко