справа № 197/494/24
провадження № 2/197/624/24
08 липня 2024 року с-ще Широке
Широківський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді: Шевченко О.В.,
за участі:
секретаря судового засідання: Слобідської Л.О.,
розглянувши у приміщенні суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу,
І. Стислий виклад позицій сторін.
Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача та просив суд визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомості, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 05.06.2001 Апостолівською філією товарної біржі «Українська» під номером 76664.
В обґрунтуванні позову позивач посилається на те, що бажаючи здійснити відчуження нерухомого майна, він звернувся з заявою до державного нотаріуса, однак нотаріус своєю постановою відмовив у вчиненні нотаріальної дії - посвідченні договору відчуження житлового будинку посилаючись на те, що договір купівлі продажу від 05.06.2001 № 76664 не посвідчений нотаріально. Через це позивач не має можливості здійснити відчуження майна.
ІІ. Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії у справі.
Ухвалою від 21.05.2024 позовна заява прийнята судом до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без виклику/повідомлення сторін.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
05.06.2001 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу нерухомості (кам'яний житловий будинок з господарчими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 ), зареєстрований 05.06.2001 Апостолівською філією товарної біржі «Українська», реєстраційний № 76664 (далі - Договір).
На підставі Договору позивачу видано Реєстраційне посвідчення Криворізьким бюро технічної інвентаризації, переоформлено технічний паспорт.
Договір нотаріально не посвідчений.
Постановою державного нотаріуса Широківської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області від 02.04.2024 позивачу було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - посвідченні договору відчуження житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 через відсутність нотаріального посвідчення правовстановлюючого документа на житловий будинок.
ІV. Мотиви з яких виходить суд та застосовані норми права, оцінка суду.
Дослідивши докази, які надані позивачем в обґрунтування позовних вимог, з'ясувавши таким чином фактичні обставини справи, беручи до уваги визнання позову відповідачем, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав:
Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.
Приписами ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних не спростованих презумпцій щодо фактів.
На підставі ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, які передбачають рівність прав сторін щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості та обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно статті 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Ч. 1 ст. 81 ЦПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності зі ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Згідно статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту права, встановлених цивільним законодавством, є, зокрема, його визнання.
У відповідності до п. 4 прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України від 16 січня 2003 року N 435-IV, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, даний Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Оскільки договір купівлі-продажу сторонами було укладено у 2001 році, суд застосовує відповідні положення Цивільного кодексу УРСР, що діяли на момент укладення договору.
Положеннями ст. 47 ЦК УРСР передбачено, що нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2 ст. 48 цього Кодексу.
Якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконувала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
Статтею 48 ЦК УРСР передбачено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
По недійсній угоді кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах. Якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
У відповідності до вимог ст. 224 ЦК УРСР, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 227 ЦК УРСР передбачено, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст.ст. 47, 48 цього Кодексу).
Відповідно до ст. 15 Закону України "Про товарні біржі" від 10.12.1991 у редакції, що діяла на час укладання договору, біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених умов: а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.
Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.
На дату укладання договору купівлі-продажу, товарні біржі в Україні реєстрували подібні договори, посилаючись на ст. ст. 3, 15, 17 Закону України "Про товарні біржі".
Згідно зі ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
-реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
-на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Як зазначено в п. 1.5 Розділу 1 Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлового політики України від 09.06.1998 N 121, яка була чинною на час укладення сторонами відповідного договору купівлі-продажу та яка визначала порядок здійснення державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна в Україні, - державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна здійснюють комунальні підприємства - бюро технічної інвентаризації.
Відповідно до п. 9 Додатку 1 до вказаної Інструкції, - договори купівлі-продажу, міни, зареєстровані біржею, віднесено до переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких провадиться державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна.
Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.
Оскільки на момент укладення договору сторони керувалися положеннями спеціального законодавства щодо укладення договорів на товарній біржі, під час оформлення договору купівлі-продажу сторони були ознайомлені з його умовами, ніяких претензій з питання оформлення договору не виникало; договір було укладено з дотриманням вимог діючого на той час законодавства, за спільною згодою сторін та на прийнятних для сторін умовах; умови договору сторонами повністю виконано; право власності позивача на придбане нерухоме майно зареєстроване відповідно до законодавства, що діяло на момент його виникнення, зокрема, з дотриманням вимог Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлового політики України від 09.06.1998 N 121, позов підлягає задоволенню.
V. Розподіл судових витрат між сторонами.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються з позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023, прожитковий мінімум для працездатних осіб (з розрахунку на одну особу) становить з 3028 грн з 01.01.2024.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Сторони не звільнені від сплати судового збору.
Позивачем при зверненні з позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Оскільки позивач просив не відшкодовувати йому понесені судові витрати, останні розподілу не підлягають.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 81, 141, 247, 263, 265, 280-282, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Визнати дійсним Договір купівлі-продажу нерухомості від 05.06.2001, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 05.06.2001 Апостолівською філією товарної біржі «Українська» за реєстраційним № 76664.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
СУДДЯ О.В.ШЕВЧЕНКО