ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.07.2024Справа № 910/3513/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІВЕРСАЛЬНА"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ЄВРОІНС Україна"
про стягнення 16 099,18 грн
без виклику представників учасників справи
До Господарського суду міста Києва звернулось Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Універсальна" (далі - позивач) з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ЄВРОІНС Україна" (далі - відповідач) про стягнення страхового відшкодування в сумі 16 099,18 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та Порядку виконання зобов'язань при настанні події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, затвердженого протоколом Президії Моторного (транспортного) страхового бюро України № 464/2020 від 26.02.2020, не відшкодував позивачу шкоду, завдану страхувальником позивача, які інший страхувальник винної в ДТП особи внаслідок ДТП.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2024 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків.
03.04.2024 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 відкрито провадження у справі № 910/3513/24 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, визначено сторонам строк для надання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та доказів в обґрунтування своєї позиції.
Копія вказаної ухвали суду доставлена позивачу та відповідачу до електронних кабінетів 10.04.2024.
22.04.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідачем заперечуються позовні вимоги, заявлені позивачем у даній справі, з посиланням на те, що: позивачем не надано доказів повідомлення відповідача про настання страхової події; розмір шкоди розраховано без врахування фізичного зносу транспортного засобу; пропущення річного строку для звернення до відповідача з вимогою про виплату страхового відшкодування.
Позивач правом на поданні відповіді на відзив не скористався.
Суд відзначає, що сторонам було надано достатньо часу (з урахуванням введеного на території України воєнного стану та затримок у доставці поштової кореспонденції) для подання всіх пояснень, заяв та клопотань.
Від сторін не надходило клопотань про розгляд даної справи з повідомленням викликом представників сторін.
Зважаючи на належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників (без проведення судового засідання) та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:
Між позивачем (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальником) укладено договір обов'язкового страхування наземного транспорту, оформлений полісом серії ЕР № 201190299, зі строком дії з 10.09.2020 по 09.09.2021, предметом якого були майнові інтереси щодо експлуатації транспортного засобу «Suzuki Swift», д.р.н. НОМЕР_1 , він-код TSMNZC72S00293543, за умовами якого страхова сума за шкоду заподіяну майну становить 130 000,00 грн, франшиза - 0,00 грн.
22.01.2021 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу Porsсhe, реєстраційний номер НОМЕР_2 , та транспортного засобу «Suzuki Swift», реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Відповідно до постанов Голосіївського районного суду м. Києва від 18.02.2021 у справі № 752/3680/21 ОСОБА_1 було визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення.
У зв'язку з тим, що транспортний засіб Porsсhe, реєстраційний номер НОМЕР_2 , було застраховано в АТ «СГ «ТАС», останнє звернулось до позивача з заявою про виплату страхового відшкодування в порядку суброгації.
Позивачем здійснено страхове відшкодування у розмірі 37 198,36 грн.
Як вказується позивачем, згодом він дізнався, що цивільно-правова відповідальність винної у ДТП особи також було застраховано в ПрАТ «СК «ЄВРОІНС УКРАЇНА» за полісом № ЕР/20113560 (ТЗ «Suzuki Swift», він-код TSMNZC72S00293543), проте під іншим номерним знаком транспортного засобу - НОМЕР_3 .
Як зазначається позивачем у позові, до виплати страхового відшкодування в порядку суброгації АТ «СГ «ТАС» позивач звернувся до відповідача з повідомленням про настання події та згодом з листом про погодження розміру виплати особі, яка має право на отримання відшкодування.
Суд зазначає, що до позовної заяви додані копії листів № 3397/24-001 від 02.09.2021 та від 28.09.2021 № 3708/24-001, проте доказів отримання вказаних листів відповідачем матеріали справи не містять.
Водночас, звернення з листом від 28.09.2021 № 3708/24-001 (повідомлення № 93640/2) здійснено, як вказано, засобами електронного зв'язку - корпоративної пошти МТСБУ.
При цьому, як вбачається з витягу щодо полісу № ЕР/20113560, доданого як до позовної заяви, так і до відзиву на позов, транспортний засіб ТЗ «Suzuki Swift», він-код НОМЕР_4 , станом на дату ДТП (22.01.2021) застраховано відповідачем з лімітом відшкодування шкоди майну в розмірі 130 000,00 грн, а також франшизою в розмірі 2 500,00 грн.
У зв'язку з викладеним, позивач звернувся до відповідача у даній справі та просить стягнути з останнього завдані збитки в порядку регресу в розмірі 16 099,18 грн, розраховані за формулою - 37 198,36 грн виплаченого страхового відшкодування, поділеного порівну, за мінусом франшизи, встановленої в полісі № ЕР/20113560, а саме 2500,00 грн (37 198,36 / 2 -2500 = 16099,18).
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про страхування" за договором страхування страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Відповідно до статті 11 Закону України "Про страхування" предмет договору страхування може бути застрахований за одним договором страхування та за згодою страхувальника кількома страховиками (співстрахування).
Стаття 989 ЦК України встановлює обов'язок страхувальника при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується.
Згідно зі статтею 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при укладенні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про всі діючі договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладені з іншими страховиками, а також, за вимогою страховика, надати інформацію про всі відомі обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику.
Відносини між страховиками-членами МТСБУ з питань забезпечення здійснення страхового відшкодування при наявності декількох внутрішніх договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, які були чинними на момент дорожньо-транспортної пригоди, врегульовано Порядком виконання зобов'язань при настанні події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, затвердженим протоколом Президії Моторного (транспортного) страхового бюро України № 464/2020 від 26.02.2020.
Пунктом 2.1 статті 2 вказаного Порядку визначено, що наявність на момент укладення внутрішнього договору страхування в єдиній централізованій базі даних МТСБУ відомостей про інші чинні внутрішні договори страхування, укладені по відношенню до того ж забезпеченого транспортного засобу, визнається достатнім доказом виконання страхувальником зобов'язання при укладенні внутрішнього договору страхування повідомити страховика про інші внутрішні договори страхування (обов'язки страхувальника, що передбачені пунктом 3 частини 1 статті 989 ЦК України та пунктом 17.3 статті 17 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Отже, чинне законодавство дозволяє страхувальнику укладати декілька договорів страхування щодо одного об'єкта страхування з різними страховиками, при цьому наявність на момент укладення внутрішнього договору страхування в єдиній централізованій базі даних МТСБУ відомостей про інші чинні внутрішні договори страхування, укладені по відношенню до того ж забезпеченого транспортного засобу, є достатнім доказом виконання страхувальником свого обов'язку повідомити страховика про інші внутрішні договори страхування.
Поряд з цим, обов'язок страховика щодо проведення відповідного розслідування страхового випадку, в тому числі встановлення факту наявності у страхувальника інших чинних договорів страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, визначено пунктом 34.1 статті 34 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
За змістом пункту 3.1 статті 3 Порядку при настанні події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, страховик при отриманні інформації про настання події, що містить ознаки страхового випадку за укладеним ним внутрішнім договором страхування, зобов'язаний (незалежно від наявності інших внутрішніх договорів страхування, укладених по відношенню до забезпеченого транспортного засобу, та черговості їх укладення) здійснити визначені Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" заходи для забезпечення своєчасного здійснення страхового відшкодування.
Згідно з пунктом 3.2 статті 3 Порядку страховик, який отримав інформацію про подію, яка має ознаки страхового випадку за декількома внутрішніми договорами страхування, для забезпечення участі усіх страховиків за такими договорами страхування повинен:
а) невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дати надходження інформації про страховий випадок, повідомити у письмовій формі (як правило, за допомогою електронної корпоративної пошти МТСБУ) інших страховиків, які внесли до єдиної централізованої бази даних МТСБУ відомості про інші внутрішні договори страхування, які є дійсними на дату настання події, що містить ознаки страхового випадку;
б) забезпечити можливість іншим страховикам, які також застрахували той самий об'єкт, приймати участь в розслідуванні страхового випадку (зокрема, у огляді наявних документів та пошкодженого (знищеного) майна);
в) повідомити у письмовій формі (як правило, за допомогою електронної корпоративної пошти МТСБУ) інших страховиків, які внесли до єдиної централізованої бази даних МТСБУ відомості про інші внутрішні договори страхування, які є дійсними на дату настання події, що містить ознаки страхового випадку, про прийняте рішення та заплановану виплату страхового відшкодування не пізніше ніж за три робочі дні до дати її проведення.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач повідомленням № 93640/2 від 28.09.2021 засобами електронного зв'язку - корпоративної пошти МТСБУ повідомив відповідача про звернення до нього з вимогою про виплату страхового відшкодування, розмір страхового відшкодування та дату запланованої виплати такого відшкодування (01.10.2021).
При цьому сама виплата страхового відшкодування здійснена позивачем 01.11.2021, що підтверджується платіжною інструкцією № 18795 від 01.11.2021.
Вказане свідчить про дотримання позивачем вимог, передбачених пунктом 3.2 статті 3 Порядку.
Водночас, звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилається на пункт 5.1 цього ж Порядку та вказує, що він, як страховик, що здійснив страхове відшкодування, має право на отримання частини такого страхового відшкодування від інших страховиків, які уклали чинні на момент настання страхового випадку по відношенню до того ж забезпеченого транспортного засобу внутрішні договори страхування.
Проте, слід зазначити, що відповідно до пункту 5.1 Порядку (на який посилається позивач) страховик, який на умовах, визначених цим Порядком, здійснив відшкодування, у разі, якщо визначений ним розмір шкоди не сукупного розміру страхових сум, за відповідну шкоду, за усіма чинними на дату страхового випадку внутрішніми договорами страхування, визнається особою, яка надала послуги з відшкодування збитків, і згідно з пунктом 36.4 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" має право на отримання страхового відшкодування від інших страховиків, які уклали чинні на момент настання страхового випадку по відношенню до того ж забезпеченого транспортного засобу внутрішні договори страхування.
Для реалізації права, зазначеного у пункті 5.1 Порядку, страховик, який на умовах, визначених цим Порядком, здійснив страхове відшкодування, має подати заяви про страхове відшкодування до решти зазначених страховиків.
Заява про страхове відшкодування та додатки до неї мають відповідати вимогам, передбаченим статтею 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". До зазначеної заяви мають також додаватися докази настання страхового випадку, документи на підставі яких визначено розмір шкоди і факт проведення страхового відшкодування заявником. У разі якщо заявник не погодив з усіма іншими страховиками розмір шкоди, то до заяви про страхове відшкодування за шкоду, заподіяну пошкодженням транспортного засобу, обов'язково долучається звіт про оцінку або висновок автотоварознавчого дослідження.
У той же час, відповідно до пункту 37.1.3 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.
Проте, суд зазначає, що виплата страхового відшкодування, яка здійснена відповідно до "Порядку виконання зобов'язань при настанні події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", затвердженого протоколом Президії МТСБУ від 26.02.2020 № 464/2020 (далі - Порядок), одним страховиком за зобов'язанням іншої страхової компанії, має розглядатися як кондикційні відносини, до яких не застосовуються норми п.п. 37.1.4. п. 37.1. ст. 37 ЗУ "Про ОСЦПВВНТЗ" щодо відмови у здійсненні страхового відшкодування впродовж одного року, якщо вона заподіяна майну потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Звернення одного Страховика до іншого Страховика з заявою про виплату (компенсацію) страхового відшкодування, сплаченого за Договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на підставі норм Порядку, відрізняється за своєю природою:
- від звернення потерпілої особи до Страховика;
- від звернення Страховика, який сплатив страхове відшкодування потерпілому за договором майнового страхування і отримав право суброгаиії до винної особи та Страховика винної особи.
Звернення Страховика, який сплатив страхове відшкодування потерпілому за договором майнового страхування до Страховика, який застрахував відповідальність винуватця, передбачене Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України (до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток).
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі №910/7449/17 викладено правову позицію, що згідно з положеннями статті 11 ЦК України заподіяння внаслідок ДТП шкоди зумовлює виникнення правовідносин, у яких право потерпілого на отримання відшкодування завданої шкоди кореспондується з обов'язком винуватця відшкодувати таку шкоду, а за наявності у винуватця договору (полісу) ОСЦПВВНТЗ, яким застраховано його цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, такий обов'язок покладається також і на страховика у визначених законодавством межах його відповідальності, адже між винуватцем та його страховиком у такому випадку існують договірні відносини, в яких останній узяв на себе зобов'язання відшкодувати у визначених межах за винуватця завдану потерпілому шкоду з настанням обумовлених страхових випадків. У такому випадку потерпілий виступає кредитором стосовно винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, які зі свого боку є боржниками у відповідному зобов'язанні згідно з визначеними законодавством межами їх відповідальності.
Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов'язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов'язаннях: у деліктному зобов'язанні винуватця; у зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов'язань винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов'язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ).
Відтак, у силу приписів статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора (потерпілого) у відповідному зобов'язанні саме на тих умовах, які існували в останнього.
Такий перехід права називається суброгацією.
Саме суброгація мала місце у відносинах, які виникли у справі № 910/7449/17 і при розгляді якої Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 року зазначила, що "з огляду на викладене вбачається, що закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою, тобто підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного збитку на підставі договору добровільного майнового страхування".
Тобто у постанові по справі № 910/7449/17 Велика Палата Верховного Суду робить висновок про те, що річний строк застосовується як щодо звернення потерпілої особи до страховика, який застрахував відповідальність винуватця, так і до вимог страховика, який відшкодував потерпілому шкоду за договором майнового страхування, а потім, отримавши право суброгації, звернувся до страховка винуватця за відшкодуванням.
У той же час, звернення позивача після сплати страхового відшкодування відповідно до норм Порядку пов'язане не з виплатою за договором майнового страхування (суброгація), а з виплатою за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у тому числі й за іншого страховика.
Відносини, що виникли між позивачем та відповідачем, також не є регресними в розумінні статті 38 ЗУ "Про ОСЦПВВНТЗ", оскільки приписи статті 38 ЗУ "Про ОСЦПВВНТЗ" не передбачають можливість звернення з регресним позовом одного страховика до іншого страховика у разі, коли один страховик виплатив страхове відшкодування потерпілому, у тому числі в певній мірі (частці) і за іншого страховика відповідно до норм внутрішнього Порядку МТСБУ.
Таким чином, суд вважає, що спірні правовідносини між позивачем та відповідачем є кондикційними. Отже, відповідно до статті 257 ЦК України для захисту права позивача встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки.
Наведене відповідає висновкам Верховного Суду викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 у справі № 910/17324/19.
Враховуючи викладене, суд відхиляє як безпідставні твердження відповідача щодо наявності підстав для відмови в задоволені позову через те, що позивачем пропущено річний строк для звернення до відповідача, встановлений в підпункті 37.1.4 пункту 37.1.4 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Крім того, щодо пропуску строку, встановленого пп. 37.1.4 п. 37.1.4 ст. 37 Закону, суд зазначає наступне.
Як вказано в постанові Великої Палата Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95 цс 20), поняття «преклюзивні строки» здійснення регулятивного суб'єктивного права (строк подання заяви про страхове відшкодування до страховика) не є тотожним поняттю «позовна давність» (строк захисту порушеного права особи). Підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV визначає наслідком пропуску потерпілою особою річного строку подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат.
Разом з тим, ані Закон № 1961-IV, ані ЦК України, ані будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілою особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено ЦК України при пропуску позовної давності. З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (стаття 12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі.
Закон передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов'язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV), зі сприянням у визначенні характеру та розміру збитків (пункт 331.1статті 331 Закону № 1961-IV). Відтак право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/7449/17 (провадження № 12-104гс18)).
В іншій постанові Великої Палати Верховного Суду зроблено висновок, що зазначений у підпункті 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV річний строк є преклюзивним і поновленню не підлягає (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406цс19).
Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб'єктивне право (у цьому випадку протягом одного року) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку. Однак, законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди, ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування, тоді як згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові.
Крім того, немає підстав вважати, що річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є спеціальним строком позовної давності, передбаченим статтею 258 ЦК України, оскільки це суперечить змісту зазначеної норми, яка не передбачає встановлення спеціальної позовної давності в інших випадках, ніж випадки, передбачені в цій норми. Відтак, аналізуючи зазначене законодавство в сукупності з загальними принципами цивільного права, як то добросовісність поведінки та спрямованість на відновлення порушеного права, слід дійти висновку, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв'язку з пропуском річного строку, має право на пред'явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності.
У випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії)винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку.
При цьому судом встановлено, що лист від 28.09.2021 надісланий, як вказано в самому листі, засобами електронного зв'язку - корпоративна пошта МТСБУ, а отже, останній мав бути отриманий відповідачем.
Крім того, суд не розцінює заперечення у відзиві щодо пропуску строку для звернення до відподача як заяву про застосування строку позовної давності, оскільки норми статей 37 Закону № 1961-IV та 267 ЦК України є різними за змістом.
Також суд звертає увагу відповідача на те, що страхове відшкодування здійснено ним 01.11.2021, отже, саме з вказаної дати позивач мав право звернутись до відповідача з вимогою про відшкодування ним шкоди.
Таким чином, трьохрічний строк позовної давності закінчувався 01.11.2023.
Водночас, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Таким чином, з 24.02.2022 строк позовної давності зупинений на строк дії воєнного стану, який, у свою чергу, не скасований станом на момент винесення рішення у даній справі.
Тобто позивачем не пропущено строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом.
Також судом не беруться до уваги посилання відповідача щодо неврахування позивачем коефіцієнту фізичного зносу, оскільки розмір шкоди в сумі 37 198,36 грн вирахувано саме з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу (0,254), оскільки загальний розмір шкоди оцінено в 40 126,59 грн.
Крім того, позивачем при розрахунку суми позовних вимог, які заявлені у даній справі, враховано франшизу в розмірі 2 500,00 грн, передбачену умовами полісу відповідача ЕР-20113560.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 76, ст. 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів в розумінні ст. 76, ст. 77 ГПК України, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.
Водночас, відповідачем не надано суду доказів відшкодування позивачу витрат, пов'язаних з відшкодуванням останнім шкоди.
За вказаних обставин суд вважає заявлені позивачем позовні вимоги в розмірі 16 099,18 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по оплаті позову судовим збором підлягають покладенню на відповідача в розмірі 3 028,00 грн.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ЄВРОІНС Україна" (03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 102, код 22868348) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІВЕРСАЛЬНА" (01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 9, код 20113829) суму страхового відшкодування в розмірі 16 099,18 грн (шістнадцять тисяч дев'яносто дев'ять грн 18 коп.), витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028,00 грн (три тисячі двадцять вісім грн 00 коп.).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 08.07.2024.
Суддя О.Г. Удалова