номер провадження справи 5/33/24
21.06.2024 Справа № 908/476/24
м. Запоріжжя Запорізької області
Суддя Господарського суду Запорізької області Проскуряков К.В. за участі секретаря судового засідання Шельбухової В.О. розглянув матеріали справи
За позовом: Першого заступника керівника Василівської окружної прокуратури Запорізької області (адреса для листування: вул. Космічна, буд. 118-А, м. Запоріжжя, 69050; код ЄДРПОУ 02909973; електронна пошта: vzop@zap.gp.gov.ua) в інтересах держави в особі:
Позивача: Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України (пр. Берестейський, буд. 14, м. Київ, 01135; код ЄДРПОУ 37472062; електронна пошта: press@mtu.gov.ua)
До відповідача: Приватного акціонерного товариства “Судноплавна компанія “Укррічфлот” (вул. Електриків, буд. 8, м. Київ, 04071; код ЄДРПОУ 00017733)
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державне підприємство “Адміністрація річкових портів” (вул. Електриків, буд. 14, м. Київ, 04071; код ЄДРПОУ 33404067; електронна пошта: office_kyiv@arport.com.ua)
про витребування майна
За участю представників сторін:
Від прокуратури: Ліпартія А.О. (в залі суду) - службове посвідчення №075797 від 01.03.2023
Від позивача: Ігнатенко Т.Б. (в режимі відеоконференції) - Витяг з ЭДРЮР від 03.03.2024 самопредставництво;
Від відповідача: Щербак Р.І. (в режимі відеоконференції) - ордер серії АІ №1374561 від 31.03.2023; Охрименко М.І. (в режимі відеоконференції) - ордер серії АЕ №1290594 від 30.05.2024
Від третьої особи: Сербулов О.В. (в режимі відеоконференції) - ордер серії АІ №1343827 від 21.03.2024.
26.02.2024 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Першого заступника керівника Василівської окружної прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі позивача: Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України до Приватного акціонерного товариства “Судноплавна компанія “Укррічфлот” про витребування майна.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2024 справу №908/476/24 розподілено судді Проскурякову К.В.
Ухвалою суду від 28.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/476/24 в порядку загального позовного провадження, присвоєно справі номер провадження - 5/33/24, підготовче засідання призначено на 27.03.2024 об 11 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державне підприємство “Адміністрація річкових портів”.
Разом з позовною заявою від Першого заступника керівника Василівської окружної прокуратури Запорізької області надійшла заява про забезпечення позову від 23.02.2024, за наслідками розгляду якої іншою ухвалою суду від 28.02.2024р. у справі № 908/476/24 в задоволенні вказаної заяви про забезпечення позову відмовлено. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.05.2024р. вказану ухвалу залишено без змін.
Ухвалою від 13.03.2024 заяву ПАТ “Судноплавна компанія “Укррічфлот” про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено. Судове засідання, призначене на 27.03.2024 о 11 год. 00 хв. та усі інші судові засідання у цій справі вирішено проводити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою від 17.04.2024р. в задоволенні клопотань Приватного акціонерного товариства “Судноплавна компанія “Укррічфлот” про витребування доказів від 16.04.2024 та про призначення експертизи від 14.03.2024 за вих. №21/24 відмовлено. Продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів. Закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 22.05.2024 о 10 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін, яке проводити в режимі відеоконференції. Також судом запропонувати прокурору надати до матеріалів справи належним чином засвідчену копію технічного паспорту на оспорювану пристань, розташовану по вул. Червонофлотській, 73 у м. Дніпрорудне Запорізької області.
16.06.2024р. через систему "Електронний суд" Відповідач до прийняття рішення у справі подав заяву про застосування строків позовної давності.
В судових засіданнях з розгляду справи по суті неодноразово оголошувалися перерви, в останнє до 21.06.2024р. на 11 год. 00 хв.
Перед початком вказаного судового засідання 20.06.2024р. о 10 год. 26хв. через систему "Електронний суд" представником Відповідача Щербак Р.І. до суду подано заяву про відвід судді Проскурякова у справі № 908476/24 з посиланням на п. 5 ч. 1 ст. 35 ГПК України. Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 20.06.2024 заяву передано на розгляд судді Проскурякову К.В.
Ухвалою від 20.06.2024р. судом визнано заяву ПАТ “Судноплавна компанія “Укррічфлот” від 20.06.2024 вх. № 12804/08-08/24 про відвід судді Проскурякова К.В у справі № 908/476/24 необґрунтованою та відмовлено у її задоволенні.
В судовому зсіданні 21.06.2024р., яке проводилося в режимі відеоконференцзв'язку з використанням підсистеми "Електронний суд”, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначає, що 23.01.2014 в Державному реєстрі речових прав за Публічним акціонерним товариством «Судноплавна компанія «Укррічфлот» (далі - ПАТ «Укррічфлот») зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна, розташованого по вул. Червонофлотська, буд. 73, м. Дніпрорудне, Василівський район, Запорізька область (номер відомостей про речове право: 4415337, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 277044023209), а саме на пристань, яка складається з 11-ти об'єктів: будівлі блоку вантажного причалу «А» загальною площею 270,1 кв. м; гаражу «Б» загальною площею 40,4 кв. м.; навісу «В»; вбиральні «Г»; огорожі №1,2; трансформаторної підстанції № 3; підкранової колії №4; відкритого складського майданчику № 5; хвилезахисної дамби № 6; берегоукріплення № 7; відвідного каналу № 9. Реєстрація права власності проведена виключно на підставі свідоцтва про право власності ЯЯЯ № 176011, виданого 21.04.2005 Дніпрорудненською міською радою. У вказаному свідоцтві зазначено, що пристань, яка знаходиться за адресою: м. Дніпрорудне, вул. Червонофлотська, 73 належить на праві колективної власності Дочірньому підприємству «Запорізькій річковий порт» Акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот». Об'єкти, з яких складається вказана пристань у свідоцтві не перелічені. Водночас, у ньому зазначено, що свідоцтво видано на підставі рішення виконавчого комітету Дніпрорудненської міської ради від 19.04.2005 № 106. Прокуратурою встановлено, що для реєстрації права власності на вказану пристань у 2014 році державному реєстратору було надано тільки свідоцтво про право власності, без рішення виконавчого комітету, на підставі якого воно було видане. Вказане рішення від 19.04.2005 № 106 «Про оформлення права власності на пристань за адресою: м. Дніпрорудне, вул. Червонофлотська, 73 за ДП «Запорізький річковий порт» АСК «Укррічфлот» (далі - ДП «Укррічфлот») зазначено, що виконком Дніпрорудненської міської ради вирішив оформити за ДП «Укррічфлот» право колективної власності на пристань, яка знаходиться у м. Дніпрорудне по вул. Червонофлотська, 73 та складається з 9-ти об'єктів: А1 будівлі блоку вантажного причалу, загальною площею 327,7 кв. м; а-1 прибудови, площею 17,3 кв. м; Б-1 гаражу, площею 51,7 кв. м; В-1 навісу, площею 114,7 кв. м; Г-туалету; огорожі № 1,2; трансформаторної підстанції № 3; підкранові колії № 4; відкритого складського майданчика № 5. Отже, за вказаним рішенням хвилезахисна дамба № 6, берегоукріплення № 7 та відвідний канал № 9 у колективну власність ДП «Укррічфлот», як складові частини вказаної вище пристані, не передавались. Таким чином, свідоцтво про право власності від 21.04.2005 ЯЯЯ № 176011 не посвідчує та не встановлює право власності на хвилезахисну дамбу № 6, берегоукріплення № 7 та відвідний канал № 9, як складові частини пристані, розташованої по вул. Червонофлотській, 73 у м. Дніпрорудне. Посилаючись на ст. 19, п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» , прокурор вказує, що державний реєстратор при проведенні державної реєстрації права колективної власності на пристань за ПАТ «Укррічфлот» порушив вимоги законодавства та самовільно, без відповідних правовстановлюючих документів провела державну реєстрацію на такі складові оспорюваної пристані як: хвилезахисна дамба № 6, берегоукріплення № 7 та відвідний канал № 9. Також прокурором встановлено, що вказані складові пристані є державним майном, оскільки згідно з наказом Фонду державного майна України від 10.11.1992 № 477 Державна акціонерна судноплавна компанія «Укррічфлот» створювалась на базі державного майна транзитного/магістрального/флоту, головного підприємства, 20 структурних одиниць «Укррічфлот». Перелік нерухомого державного майна, що передавалося у власність відкритому акціонерному товариству «Акціонерна судноплавна компанія «Укррічфлот», підписаний заступником Голови Фонду державного майна України 21.08.2000, не містить інформації про передачу до статутного фонду вказаного товариства об'єктів нерухомого майна, розташованого у м. Дніпрорудне, зокрема, хвилезахисної дамби № 6, берегоукріплення № 7 та відвідного каналу № 9. Натомість, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25.01.2006 № 29-р, до сфери управління Мінтрансзв'язку» зі сфери управління Фонду державного майна України до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України передано об'єкти нерухомого майна в м. Дніпрорудне Запорізької області: причальна стінка, інв. номер 0277; берегоукріплення - 3, інв. номер 0276; водозахисна дамба, інв. номер 0275; водовідвід, інв. номер 0279. Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 31.01.2006 № 86 створено комісію з передачі вказаного майна до сфери управління Міністерства. Крім того, вищевказане державне майно закріплене на праві господарського відання за Державним підприємством «Адміністрація річкових портів». У подальшому, актом приймання-передачі від 23.03.2006 передано до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України державне майно, яке не увійшло до статутного фонду дочірнього підприємства «Запорізький річковий порт» АСК «Укррічфлот», в тому числі об'єкти нерухомого майна в м. Дніпрорудне Запорізької області: причальна стінка (інв. номер 0277), берегоукріплення - 3 (інв. номер 0276), водозахисна дамба (інв. номер 0275), водовідвід (інв. номер 0279). Водночас, у Переліку державного майна, яке не увійшло до статутного фонду ДП «Запорізький річковий порт» АСК «Укррічфлот» та передано до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України (додаток до вищевказаного акту приймання-передачі майна) не зазначено адресу розташування вказаного державного майна, тільки інвентарні номери, що у свою чергу ускладнює ідентифікацію таких об'єктів на місцевості. З витягів з Єдиного державного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна, наданих Фондом державного майна України державне майно під інвентарними номерами 0275, 0279, 0277, 0276, яке не увійшло до статутного фонду ДП «Запорізький річковий порт» АСК «Укррічфлот» та передане до сфери управління Міністерства, розташоване у Запорізькій області у м. Дніпрорудне. 16.01.2014 фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 складено технічний паспорт на оспорювану пристань (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 277044023209). Згідно інформації з Єдиного державного реєстру об'єктів державної власності, порівнянням схематичного плану пристані, розміщеного у Технічному паспорті, із графічними матеріалами, наданими ДП «Адміністрація річкових портів» прокурором встановлено, що хвилезахисна дамба № 6 та відвідний канал № 9 повністю ідентичні водозахисній дамбі (інв. номер 0275) та водовідводу (інв. номер 0279). У зв'язку з воєнною агресією російської федерації проти України, м. Дніпрорудне, Василівського району, Запорізькою області з початку березня 2022 року знаходиться під окупацією країни-агресора, у окружної прокуратури відсутня можливість виїхати на місце та самостійно перевірити відповідність вищевказаних складових частин пристані з об'єктами державного майна. Відповідно до інформації, наданої ДП «Адміністрація річкових портів» у листі від 10.08.2023 № 01/05-893: «хвилезахисна дамба № 6», на яку у 2014 році проведено державну реєстрацію права власності за ПАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот», є державним нерухомим майном під інвентарним номером 0275, під назвою «водозахисна дамба»; «відвідний канал № 9», на який також проведено державну реєстрацію права власності за ПАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот», є державним нерухомим майном під інвентарним номером 0279, під назвою «водовідвід». Таким чином, державним реєстратором незаконно та безпідставно зареєстровано за ПАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот» право власності на хвилезахисну дамбу № 6 та відвідний канал № 9, оскільки це майно є державним та належать до сфери управління Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України. Посилаючись на ст. 15 ЦК України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та судову практику Верховного Суду вказує, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №199/8324/19). Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України уповноважене відповідно до вимог ст. 387 ЦК України витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а саме від Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот». Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», наявні підстави для пред'явлення цього позову прокурором в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України та Василівською окружною прокуратурою листом від 19.02.2024 № 51-417 вих -24 повідомлено Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України про вжиття заходів представницького характеру. Позовна заява подана в межах строків позовної давності. Просить витребувати з володіння ПАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот» на користь держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України складові об'єкта нерухомого майна - пристань, а саме: відвідний канал № 9 та хвилезахисну дамбу № 6 площею 215 кв. м, за адресою вул. Червонофлотська, буд. 73 у м. Дніпрорудне Василівського району Запорізької області (номер запису про право власності: 4415337, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 277044023209).
Заперечуючи проти позовних вимог Відповідач у відзиві вказує на те, що доводи і твердження Прокурора не відповідають дійсності та нормам чинного законодавства, що діяли на момент набуття права власності. Відповідно до Наказу Фонду державного майна України №477 від 10.11.1992 р. було вирішено створити на базі державного майна транзитного (магістрального) флоту, головного підприємства, 20 підприємств та структурних одиниць «Укррічфлот», Державну акціонерну судноплавну компанію «Укррічфлот» шляхом випуску акцій на повну вартість її майна, а також затверджено статут Державної судноплавної компанії «Укррічфлот». Згідно ч. 1-3 ст. 5 Законом України «Про приватизацію майна державних підприємств» №2163-XII від 04.03.1992р., який втратив чинність на підставі Закону №2269-VIII від 18.01.2018 р., Постановою Верховної Ради України №88/95-ВР від 03 березня 1995 р. затверджено перелік об'єктів, які не підлягають приватизації у в'язку з їх загальнодержавним значенням. Станом на час створення АСК «Укррічфлот», а ні норми Закону №2163-XII, а ні норми Постанови №88/95-ВР, не містили будь-яких заборон на включення гідротехнічних споруд до статутних фондів акціонерних товариств, або заборон на приватизацію таких гідротехнічних споруд в якості окремих об'єктів приватизації. Створивши АСК «Укррічфлот» Держава Україна, в особі Фонду державного майна України, передала до статутного фонду компанії певне майно, перелік якого наведений у відповідних документах (переліках), що затверджувалися Фондом Державного майна України. В той же час, діюча на момент приватизації АСК «Укррічфлот» ст. 128 Цивільного кодексу Української РСР визначала загальне правило, за яким перехід права власності пов'язувався з моментом передачі речі. При цьому обов'язок власника зареєструвати право власності на нерухоме майно жодним чином не впливав на існування статусу власника нерухомого майна та притаманних власнику нерухомого майна правомочностей. Посилаючись на ст. 328 ЦК України вказує, що Цивільним кодексом України встановлена презумпція правомірності набуття права власності, а тому АСК «Укррічфлот» є правомірним власником спірного нерухомого майна. Вперше обмеження на приватизацію гідротехнічних споруд встановлена ч. 2 ст. 5 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» №89/97-ВР від 19.02.1997р. Застосована в 1997 році заборона на приватизацію гідротехнічних споруд не має будь-яких правових наслідків для АСК «Укррічфлот» оскільки: пунктом 1.3. Державної програми приватизації майна державних підприємств, затвердженою Постановою Верховної Ради України від 07 липня 1992 р. №2545-XII, визначені підприємства та об'єкти, що не підлягають приватизації саме в 1992 році, при цьому перелік об'єктів, що не підлягають приватизації, щорічно переглядається. Оскільки Компанія була приватизована в 1993 році, то на момент приватизації на Компанію не розповсюджувалися обмеження, що діяли в 1992 році; приватизація Компанії та формування її статутного фонду відбулося в 1993 році, тобто набагато раніше ніж введена в 1997 р. заборона на приватизацію причалів; при приватизації АСК «Укррічфлот» об'єктом приватизації були акції компанії, а введена в 1997 р. заборона на приватизацію причалів розповсюджується виключно на індивідуально визначене майно, яке є відмінним від акцій/паїв; з 1993 р. АСК «Укррічфлот» відкрито, мирно та правомірно володіє майном, що було передано Державою Україною в особі Фонду державного майна України до статутного фонду компанії, та за цей час Держава України в особі компетентний органів жодного разу не оспорювала право власності компанії на таке майно; намагання будь-яких осіб поставити під сумнів право власності АСК «Укррічфлот» на майно, що було передано засновником до статутного фонду компанії порушує вимоги статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, усталеній практиці Європейського суду з прав людини. Фонд державного майна України, листом від 21.05.2022 № 10-24-5834 надав Відповідачу переліки державного майна, яке не увійшло до статутного капіталу господарського товариства, які містяться в інформаційних системах Фонду. В додатку « 17733 АКЦІОНЕРНА СУДНОПЛАВНА КОМПАНІЯ "УКРРІЧФЛОТ" Державне майно, яке не увійшло до статутного капіталу господарського товариства» в розділі «Реалізовані об'єкти» відносно майна: за інвентарним № 0275 міститься наступний запис: « 2152.5 - Дамби, греблі, загати та інші водозахисні насипні споруди 17733.4.ААБААА090 водозахистна дамба № з/п 28 інв. № 0275», адреса: м. Запоріжжя. За інвентарним № 0279 міститься наступний запис: « 2151.9 - Портові та судноплавні споруди інші 17733.4.ААБААА093 водовідвід № з/п 31 інв. № 0279», адреса: м. Запоріжжя. За наслідком співставлення даних щодо державного майна за інвентарними № 0275 та № 0279 і майна, яке являється власністю Відповідача наявні розбіжності, зокрема, щодо місця знаходження. Відповідно до інформації наданої Фондом державного майна України майно за інвентарними номера 0275 та 0279 знаходиться в місті Запоріжжя, в свою чергу Прокурор в позові вказує, що вказане майно знаходиться в місті Дніпрорудне. Окрім того, розбіжності в адресах розташування майна наявні і в документах, які долучаються в якості доказів до позовної заяви. Відповідно до Витягів з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна (додаток до листа ФДМУ від 18.08.2023 № 10-15-20737): Місцезнаходженням «Водозахисної дамби» інв.№ 0275 вказано адресу: Запорізька обл., м. Дніпрорудне, вул. Червонофлотська. Місцезнаходженням «Водовідводу» інв.№ 0279 вказано адресу: Запорізька обл., м. Дніпрорудне, вул. Портова. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 362467274 від 19.01.2024, наявні розбіжності та невідповідності щодо адрес розташування об'єктів нерухомого майна, оскільки згідно даних ФДМУ об'єкти нерухомого майна: «Водозахисна дамба» інв.№ 0275 і «Водовідводу» інв.№ 0279, можуть знаходитись: в м. Запоріжжя; в місті Дніпрорудне по вул. Червонофлотська, при цьому номер вулиці являється невідомим; в місті Дніпрорудне по вул. Портова, при цьому номер вулиці також являється невідомим. Вказані розбіжності в адресах знаходження майна свідчать, що висновки про нібито ідентичність об'єктів нерухомого майна являються безпідставними та передчасними. Майно АСК «Укррічфлот» Відвідний канал №9 та Хвилезахисна дамба № 6 мають інвентарні номери відміні від тих, що вказуються Прокурором та Фондом державного майна України. Так, нерухоме майно, що належить Відповідача має наступні інвентарні номери: «Хвилезахисна дамба №6» має інвентарних № 83829. «Водозахисна дамба» має інвентарний № 0275, «Відвідний канал №9» має інвентарних № 83831. «Водовідвід» має інвентарний № 0279. Згідно Витягів з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна (додаток до листа ФДМУ від 18.08.2023 № 10-15-20737) «Водозахисна дамба» інвентарний № 0275 має площу 300 пог.м., Водовідвід» інвентарний № 0279 має площу 300 пог.м. В свою чергу в прохальній частині позову площу «Хвилезахисної дамби №6» вказано в розмірі 215 кв.м., дані про площу «Відвідного каналу №9» не вказані. Вказане надає підстави стверджувати, що на теперішній час дані щодо площі майна являються неточними та не з'ясованими в повному обсязі. Всі вказані розбіжності в адресі розташування майна, інвентарних номерах, площі надають підстави стверджувати, що це не ідентичне (не тотожне) майно, а тому вимоги є необґрунтованими. Вказує , що Додатки, які долучаються до позовної заяви не являються належними та допустимими доказами, що можуть підтверджувати право власності на майно Відповідача за державою в особі Позивача. Прокурором в якості доказів до позову долучено не весь технічний паспорт, а лише дві його сторінки, з яких неможливо вірогідно встановити жодних даних щодо об'єктів, зокрема, жодним чином не вбачається за можливе встановити ідентичність (тотожність) майна Відповідача та майна відносно якого заявлено позов. Як на підставу ідентичності майна Прокурор в позові посилається на листи Державного підприємства «Адміністрація річкових портів», які підписані керівником (директором) підприємства - Олександром Козловським та в яких стверджується, що майно Відповідача являється ідентичним державному майну і являється власне державним нерухомими майном. Вказані твердження викладені в листах Третьої особи не є належними та допустимими доказами, які підтверджують вказані обставини з огляду на те, що особа яка їх підписала не являється а ні судовим експертом, а ні фахівцем у відповідній галузі знань. Листи та графічні матеріали надані ДП АРП не можуть являтись належними та допустимими доказами, які б могли слугувати підтвердженням ідентичності майна Відповідача з майном відносно якого заявлено позов. Посилаючись на вимоги до ст. ст. 73, 76, 77 ГПК вказує, що наявні та достатні підстави стверджувати, що обставини та доводи викладені в позовній заяві належними та допустимими доказами не підтверджуються, а по справі № 908/476/24 має бути призначена експертиза. Також прокурором при поданні позову не було дотримано вимоги ч. 2 ст. 91 ГПК України, жоден із додатків позовної заяви, яка надійшла по поштову адресу АСК «Укррічфлот» та які були додані до позовної заяви в якості доказів по справі належним чином не засвідчені. Просить в задоволенні позову відмовити.
У своїй відповіді на відзив прокурор вказав, що посилання Відповідача на те, станом на час створення АСК «Укррічфлот» не існувало законодавчої заборони на приватизацію гідротехнічних споруд не мають значення для даної справи, адже не є підставою позову, якою є безпідставна реєстрація права власності ПАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот» на державне майно, складові частини пристані в м. Дніпрорудне. В даній справі прокурором під сумнів ставиться не правомірність набуття права власності, а взагалі юридичний факт набуття ПАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот» права власності на складові частини об'єкта нерухомості - пристань, а саме: хвилезахисну дамбу № 6; берегоукріплення № 7 та відвідний канал № 9. Відповідачем не зазначено у відзиві та не додано в якості додатку копію документа, який би підтверджував факт набуття ним права власності на спірне майно. Натомість, Відповідач лише посилається на презумпцію правомірності набуття права власності та загальними фразами. Дійсно, Фондом державного майна України на виконання наказу від 10.11.1992 №477 «Про перетворення підприємств і організацій Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту «Укрічфлот» в акціонерні товариства» було затверджено Перелік нерухомого майна, що передається у власність відкритому акціонерному товариству «Акціонерна судноплавна компанія «Укррічфлот». Однак, згідно з цим Переліком до статутного фонду ВАТ «АСК «Укррічфлот» об'єкти нерухомого майна по пристані «Дніпрорудне» не передавалися. Обґрунтовує він свою позицію посиланням на лист Фонду державного майна України від 21.05.2022 № 10-24-5834 з додатком (Переліком державного майна, яке не увійшло до статутного капіталу господарського товариства), який отримав за результатами розгляду адвокатського запиту. Однак, до відзиву не додано копію самого адвокатського запиту. У листі Фонду державного майна України від 21.05.2022 № 10-24-5834 зазначено, що Переліки будуть надані адвокату в електронному вигляді в форматі exal на 5 аркушах. Натомість, до відзиву додано Перелік на 11 арк. Вказаний Перелік не підписаний жодною посадовою особою та не відповідає загалом вимогам до офіційного документу. Крім того, інформація отримана на адвокатський запит датована 2022 роком. Постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2004 № 467 затверджено Положення про Єдиний реєстр об'єктів державної власності, який формується Фондом державного майна. Дані про об'єкти державної власності, внесені до Реєстру, поновлюються щокварталу Фондом державного майна за участю органів, зазначених у пункті 2 цього Положення. Таким чином, саме витяги Фонду державного майна з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна, додані до позовної заяви прокурором, є належним доказом в розумінні ст. 77 ГПК України, а не інформація надана в довільній формі на адвокатський запит. Один орган державної влади - Фонд державного майна України не може мати різні відомості щодо одного об'єкта нерухомого майна, адже вся інформація наразі уніфікована та міститься в Єдиному Державному реєстрі. Невідповідність параметрів об'єкта нерухомого майна «хвилезахисна дамба № 6» площею 215 кв.м, нерухомому майну під інвентарним номером 0275, під назвою "водозахисна дамба" площею 300 пог. м. пояснюється тим, що площа одного об'єкта нерухомості зазначена в «квадратних метрах», а іншого в «погонних метрах». Погонний метр та квадратний метр - це дві різні одиниці вимірювання, що використовуються для розрахунків площі. У свою чергу, відмінність в інвентарних номерах обумовлена тим, що інвентаризацію проводили різні суб'єкти (відповідачем не надано документів на підтвердження інвентарних номерів «хвилезахисної дамби №6» ( №83829) та «відвідного каналу №9» (83831), на які він посилається.) Посилаючись на норми Закону України «Про стандартизацію» національні стандарти застосовуються безпосередньо чи шляхом посилання на них в інших документах. Національні стандарти застосовуються на добровільній основі, крім випадків, якщо обов'язковість їх застосування встановлена нормативно-правовими актами. Отже, для того, щоб законно було вимагати від учасника справи дотримання положень ДСТУ 4163-2003 при оформлені копії документів, що подаються до суду, у відповідних статтях процесуального кодексу (ч.ч. 2, 4, 5 ст. 91 ГПК України) має бути пряме посилання на них. Однак, ГПК України немає посилання на необхідність застосування ДСТУ 4163-2003 при засвідченні документів. Крім того, ч.6 ст. 91 ГПК України передбачено, що у разі сумніву у відповідності поданої копії оригіналу документу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Просить позов задовольнити.
У своїх запереченнях на відповідь на відзив Відповідач посилаючись на норми Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV вказав, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень та несуть передбачену законом відповідальність. На момент проведення реєстрації за Відповідачем права власності на нерухоме майно: «Хвилезахисну дамбу №6» та «Відвідний канал №9» саме на державних реєстраторів було покладено повноваження щодо визначення відповідності наданих документів вимогам Закону та прийняття рішення про реєстрацію або про відмову в реєстрації прав. В матеріалах справи № 908/476/24 відсутні будь-які докази, які б підтверджували наявність в діях державного реєстратора, який здійснював реєстрацію права власності, порушень закону. Також в матеріалах відсутні докази, які б підтверджували факт притягнення державного реєстратора, який здійснював за Відповідачем реєстрацію права власності на «Хвилезахисну дамбу №6» та «Відвідний канал №9» до дисциплінарної, цивільно-правової або кримінальної відповідальності. Доводи про нібито неправомірну реєстрацію за Відповідачем права власності на «Хвилезахисну дамбу №6» та «Відвідний канал №9» являються надуманими, безпідставними та такими, що не відповідають дійсності. Сам юридичний факт державної реєстрації за АСК «Укррічфлот» права власності на «Хвилезахисну дамбу №6» та «Відвідний канал №9» являється належним підтвердженням правомірності набуття права власності, а зареєстроване право власності являється таким, що гарантоване державою. З посиланням на норми ст.ст. 73, 76, 77 ГПК України зазначає, що адвокатський запит яким запитувалась інформація щодо переліку державного майна, яке у процесі приватизації не увійшло до статутних капіталів АСК «Укррічфлот» та господарських товариств, створених на базі річкових портів України являється джерелом походження доказів, а не власне самим доказом. Обставини, що доводяться Відповідачем підтверджуються власне інформацію, яка була надана Фондом державного майна України у відповідь на адвокатський запит. Враховуючі зазначене твердження Прокурора про те, що відсутність адвокатського запиту нібито може викликати сумніви в достовірності наданих Відповідачем доказів являється безпідставною та такою, що суперечить нормам законодавства. Інформація, яка надавалась Відповідачем щодо нерухомого майна за інвентарними номерами № 0275 та № 0279 являється підготовленою та наданою Відповідачу органом державної влади - Фондом державного майна України. Відповідач надав в якості додатка до цих заперечень копію адвокатського запиту Вих.№13/05-1 від 13.05.2022. Вказує, що доводи і твердження прокурора про те, що лист від 21.05.2022 № 10-24-5834 та надана до нього Фондом державного майна України інформація являються нібито неналежними доказами не відповідає дійсності та фактичним обставинам справи. В витягах з Єдиного реєстру об'єктів державної власності (додаток до листа ФДМУ від 18.08.2023 № 10-15-20737) містяться розбіжності в адресах розташування майна. Витяги з Єдиного реєстру об'єктів державної власності (додаток до листа ФДМУ від 18.08.2023 № 10-15-20737), на які Прокурор та Позивач посилаються, як на належні докази, що можуть підтвердити ідентичність (тотожність) об'єктів насправді такими доказами не являються. Оскільки навіть у них відсутня повна інформація щодо адреси знаходження майна, а ідентичності (співпадіння/збігу) з адресами знаходження майна Відповідача наявні тільки в частині назви вулиці по одному з об'єктів. Всі вказані розбіжності надають підстави стверджувати, що об'єкти «Водозахисна дамба» інв.№ 0275 і «Водовідвід» інв.№ 0279 не являються ідентичними (тотожними) майну «Хвилезахисній дамбі №6» інвентарний № 83829 і «Відвідному каналу №9» інвентарний № 83831. у Відповідача наявні підстави стверджувати, що вимоги щодо витребування у АСК «Укррічфлот» його майна являються безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки ідентичність (тотожність) об'єктів належними та допустимими доказами не доведено, а позовні вимоги порушують право АСК «Укррічфлот» на право приватної власності юридичної особи, яке гарантується Конституцією України та Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України (Позивач, Мінінфраструктури) у своїх поясненнях по суті позову підтримало позовні вимоги Прокурора та додатково зазначило, що на підставі ст. 1 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» від 4 березня 1992 р. № 2163-XII та у відповідності до затвердженої Концепції перетворення Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту «Укррічфлот» в процесі приватизації від 08.05.1992, наказом Фонду державного майна України від 10.11.1992 № 477 «Про перетворення підприємств і організацій Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту «Укррічфлот» в акціонерні товариства» на базі державного майна транзитного (магістрального) флоту, головного підприємства, 20 підприємств та структурних одиниць «Укррічфлот» було утворено Державну акціонерну судноплавну компанію «Укррічфлот», до складу якої увійшов Запорізький річковий порт (п. 19 Додатку № 1), а також створено на базі інших підприємств окремі акціонерні товариства (додаток № 2) (копії наказу та додатки № 1, № 2 до нього додано Прокуратурою до позову та наявні в матеріалах справи). У Переліку нерухомого майна, що передається у власність відкритому акціонерному товариству «Акціонерна судноплавна компанія «Укррічфлот», визначено, що згідно з наказом «Про перетворення підприємств і організацій Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту «Укррічфлот» в акціонерне товариство» від 10.11.1992 № 477 Фонд державного майна України передав ВАТ «АСК «Укррічфлот» об'єкти нерухомості, визначені у вказаному Переліку. Водночас, вказаний Перелік нерухомого майна не містить інформації про передачу до статутного фонду ВАТ «АСК «Укррічфлот» об'єктів нерухомого майна, розташованого у м. Дніпрорудне, зокрема хвилезахисної дамби № 6, берегоукріплення № 7 та відвідного каналу № 9. Посилаючись на ст. ст. 12, 13 Закону України «Про господарські товариства», ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 р. № 2163-XII вказує, що органом приватизації - Фондом державного майна України не передано у власність, а отже не внесено до статутного фонду ВАТ «АСК «Укррічфлот» (наразі - ПрАТ «АСК «Укррічфлот»), створеного у процесі приватизації шляхом перетворення державного підприємства, а відтак і не було приватизовано, а тому власником такого майна залишається Держава Україна. Відповідачем не надано та матеріали справи не містять доказів оскарження прийнятого органом приватизації рішення щодо змісту Переліку нерухомого майна, що передається у власність відкритому акціонерному товариству «Акціонерна судноплавна компанія «Укррічфлот». У пункті 9 листа Вищого арбітражного суду України від 31.01.2001 р. № 01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом» зазначено, що самі лише свідоцтва про право власності на певний об'єкт майна не є правовстановлювальними документами, та про те, що слід також виходити з того, що перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків, на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Що ж до права державної власності, то незалежно від того, на балансі якого підприємства знаходиться майно, воно не втрачає статусу державної власності. Таким чином, нерухоме майно, а саме: об'єкти хвилезахисну дамбу № 6, берегоукріплення № 7, відвідний канал № 9, які знаходиться у м. Дніпрорудне, вул. Червонофлотська, 73 є державним майном. Свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 від 21.04.2005, на підставі якого у 2014 році зареєстровано право власності на пристань на ПАТ «СК «Укррічфлот», не посвідчує та не встановлює право власності на хвилезахисну дамбу № 6, берегоукріплення № 7, відвідний канал № 9, як складові частини пристані, розташованої по вул. Червонофлотській, 73 у м. Дніпрорудне. Згідно Переліку державного майна, яке не ввійшло до статутних фондів річкових портів і акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот» та передається до сфери управління Мінтрансзв'язку, який є додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.01.2006 № 29-р, до сфери управління Мінтрансзв'язку передано об'єкти державного майна в м. Дніпрорудне Запорізької області, до яких входять: причальна стінка, інв. номер 0277; берегоукріплення-3, інв.номер 0276; водозахисна дамба, інв. номер 0275; водовідвід, інв. номер 0279. Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 31.01.2006 № 86 «Про впорядкування управління державним майном» створено комісію з передачі вказаного майна до сфери управління Міністерства та закріплено це майно на праві господарського відання за ДП «АРП». У подальшому, актом приймання-передачі державного майна від 23.03.2006 до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України передано державне майно, яке не увійшло до статутного фонду дочірнього підприємства «Запорізький річковий порт» АСК «Укррічфлот» згідно додатку № 1 до цього акту, у перелік якого входять об'єкти нерухомого майна в м. Дніпрорудне Запорізької області: пункт 33 переліку - причальна стінка (інв. номер 0277), пункт 34 переліку - берегоукріплення-3 (інв. номер 0276), пункт 35 переліку - водозахисна дамба (інв. номер 0275), пункт 36 переліку - водовідвід (інв. номер 0279) (копії акту та переліку Прокуратурою додано до позову та наявні в матеріалах справи). Отже, органом державної влади, уповноваженим здійснювати управління об'єктами державної власності, які не ввійшли до статутного фонду дочірнього підприємства «Запорізький річковий порт» АСК «Укррічфлот» стало Міністерство транспорту і зв'язку України. ПАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот» мала право набути у власність лише те майно, яке перебувало у власності Дочірнього підприємства «Запорізький річковий порт» АСК «Укррічфлот» на дату приєднання. Таким чином, за відсутності законодавчо визначених підстав ПАТ «СК «Укррічфлот'зареєстровано право приватної власності на державне майно. Отже, Мінінфраструктури виконує функції з управління об'єктами державної власності відповідно до Господарського кодексу України, Закону України «Про управління об'єктами державної власності», розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 березня 2011 р. № 265 «Питання управління Міністерством інфраструктури об'єктами державної власності», Положення. Отже, ураховуючи Витяги з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна до листа Фонду державного майна України від 16.08.2023 № 10-15-20737, який містить інформацію, що об'єкти нерухомого майна причальна стінка (інв. номер 0277), берегоукріплення № 3 (інв. номер 0276), водозахисна дамба (інв. Номер 0275), водовідвід (інв. номер 0279) розташовані у м. Дніпрорудне Запорізької області є державним майном, органом управляння якого є Мінінфраструктури, балансоутримувачем є державне підприємство «Адміністрація річкових портів». Отже, інформація щодо вищезазначеного нерухомого майна, наявна у Єдиному реєстрі об'єктів державної власності, яка не оскаржена та із нього не виключена, є згідно норм Положення № 467 офіційною та такою, що має використовуватись як достовірна. Майно на яке здійснено державну реєстрацію права приватної власності за ПАТ «СК Укррічфлот» є державною власністю, віднесено до сфери управління Мінінфраструктури, а право господарського відання належить ДП «АРП». Витяги Фонду державного майна України з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна, додані до позовної заяви Прокуратури, датовані 2023 роком, містять більш актуальну інформацію, а також, відповідають формі затвердженій наказом Фонду державного майна України від 23.03.2005 № 622, , на відміну від інформації ПрАТ «СК «Укррічфлот», наданої в довільній формі на адвокатський запит. Враховуючи, що зазначені в якості підстав для реєстрації права власності за Відповідачем на майно по якому виник спір, надано лише свідоцтво про право власності на пристань серії ЯЯЯ № 176011, виданого 21.04.2005 Дніпрорудненською міською радою, яке не є правовстановлюючими документами, наявні підстави для скасування державної реєстрації права власності Публічного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» на об'єкти нерухомого майна, а саме, хвилезахисну дамбу № 6, відвідний канал № 9, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна № 277044023209. Отже, державна реєстрація прав на нерухоме майно відбулось всупереч нормам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 р. № 1952-IV, Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. № 868, стосовно переліку документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав. Прокуратурою правомірно встановлено, що державним реєстратором незаконно та безпідставно зареєстровано за Публічним акціонерним товариством «Судноплавна компанія «Укррічфлот» право власності на хвилезахисну дамбу № 6 та відвідний канал № 9, оскільки це майно є державним та належить до сфери управління Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, а тому позовні вимоги Прокуратури є обґрунтованими та підставними. Посилаючись на судову практику Верховного Суду вказує, що державна реєстрація не є способом набуття права власності, а є лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення права власності на нерухоме майно або інших речових прав. Разом з тим, документів на підтвердження права власності на нерухоме майно ПАТ «СК «Укррічфлот» державному реєстратору не надано. Мінінфраструктури повністю заперечує проти доводів, міркувань наданих ПрАТ «СК «Укррічфлот» у його відзиві на позов.
Також 05.06.2024р. Мінінфраструктури, ознайомившись із Поясненнями ПрАТ «СК «Укррічфлот» від 21.05.2024 надало свої пояснення, в яких заперечило проти наведеного ПрАТ «СК «Укррічфлот» у них, а також проти їх долучення та врахування під час розгляду цієї справи, та долучення до матеріалів справи і врахування доданих до пояснень документів під час розгляду справи, зокрема вказавши, що пояснення ПрАТ «СК «Укррічфлот» від 21.05.2024 не є документом по суті справи, яким зокрема є пояснення у справі, а фактично є порушенням перед Судом питання про долучення доказів. ПрАТ «СК «Укррічфлот» порушено норми ст. 80 ГПК України при поданні на розгляд суду письмових пояснень, якими фактично надаються копії документів, а отже долучення до матеріалів справи таких доказів може свідчити про порушення норм ГПК. Вказані докази мали б бути подані ПрАТ «СК «Укррічфлот» разом із поданням ним відзиву на позовну заяву від 14.03.2024, а не разом із поданням до суду письмових пояснень від 21.05.2024. Водночас, і при поданні відзиву на позов від 14.03.2024 і під час судового засідання, призначеного на 17.04.2024, ПрАТ «СК «Укррічфлот» не повідомляло письмово Господарський суд Запорізької області про неможливість подання у встановлений законом строк будь-яких доказів та не обґрунтувало суду необхідність як долучення до матеріалів справи додаткових доказів, так і яким чином такий доказ має вплив на розгляд справи по суті. Крім вказаного, у Поясненнях від 21.05.2024 ПрАТ «СК «Укррічфлот» не зазначено про причини неможливості подання таких доказів у визначений процесуальним законом строк та здійснення всіх залежних від нього заходів на його отримання. Під час судового засідання, яке відбулось 17.04.2024 за участі всіх представників учасників справи № 908/476/24, Судом досліджено наявні в матеріалах справи документи, з'ясовано, чи повідомили сторони про всі обставини справи, які їм відомі, а також здійснено інші дії, передбачені статтями 177, 182 ГПК. У зв'язку із чим, представники учасників справи зазначили про надання Суду всіх доказів в підтвердження їх правових позицій, про те, що будь-які додаткові докази, які не були надані Суду у сторін відсутні та про відсутність інших клопотань. ПрАТ «СК «Укррічфлот» не повідомляло (усно/письмово) Господарський суд Запорізької області про неможливість подання у встановлений законом строк з об'єктивних причин додаткових доказів, а також підтвердження того, що Відповідачем здійснено всі залежні від нього дії, спрямовані на отримання вказаних доказів. Впраховуючи вимоги ст. ст. 76, 80 ГПК твердження ПрАТ «СК «Укррічфлот» викладені у поясненнях від 21.05.2024 про те, що з урахуванням офіційної інформації щодо керівника ДП «АРП», яка розміщена на сайті Мінінфраструкутри, у АСК «Укррічфлот» наявні підстави стверджувати, що інформація, яка надавалась ДП АРП про нібито ідентичність державного майна майну АСК «Укррічфлот», не відповідає дійсності та може свідчити про вчинення з боку керівництва ДП АРП перекручування фактичних обставин з метою вчинення тиску на бізнес АСК «Укррічфлот», є лише припущенням, яке не підтверджено підставними та обґрунтованими доказами, у тому числі, не доведено факт, що вказана інформація стосується саме спірних правовідносин які вирішуються у справі № 908/476/24. Документи, що були долучені ПрАТ «СК «Укррічфлот» до пояснень від 21.05.2024, а також інформація, яка викладена у них, не є обставинами які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Наведене у Поясненнях ПрАТ «СК «Укррічфлот» від 21.05.2024, так і додані до таких пояснень документи, не є належними та допустимими доказами, жодним чином не можуть мати вплив на встановлення судом наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи № 908/476/24.
Третя особа щодо обставин спору надала пояснення в яких підтримала доводи прокурора та позивача, додатково зазначивши, що розпорядженням Кабінету Міністрів України №29-р від 25.01.2006 р. державне майно, яке не ввійшло до статутних фондів річкових портів і акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот», було передано до управління Мінтрансзв'язку (правонаступником якого є Міністерство інфраструктури України) згідно переліку. Міністерством транспорту та зв'язку України видано наказ №86 від 31.01.2006 р., за яким державне майно підлягало передачі на баланс Державного підприємства «Адміністрація річкових портів». ДП «Адміністраціярічкових портів» є державним спеціалізованим підприємством, яке створено з метою забезпечення проведення єдиної державної політики у питаннях ефективного використання державного майна - гідротехнічних споруд на внутрішніх водних шляхах, утримання їх в належному стані на всій території України. В ході підготовки заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та вивчення інформації з Державного земельного кадастру Третій особі стало відомо, що за ПрАТ «СК «Укррічфлот» зареєстровано право оренди земельної ділянки «Для розміщення та обслуговування пристані, причальної вертикальної стінки, берегоукріплення, водозахисної дамби», про що було повідомлено Запорізьку обласну прокуратуру. Пристань «Дніпрорудне» була у складі Запорізького річкового порту (про що свідчить інформація з рішення Виконавчого комітету Дніпрорудненської міської ради став акт приймання-передавання вантажного причалу в м. Дніпрорудне з балансу Запорізького залізорудного комбінату на баланс Запорізького річкового порту від 14.06.1978 року та звіт Запорізького річкового порту про експлуатаційну діяльність за 1987 рік), на базі майна яких строювалась Державна акціонерна судноплавна компанія «Укррічфлот». Отже, ДА СК «Укррічфлот» створювалась на базі державного майна, як рухомого так і нерухомого. Перелік нерухомого майна, що передається у власність відкритому акціонерному Товариству «Акціонерна судноплавна компанія «Укррічфлот», визначив, що згідно з наказом «Про перетворення підприємств і організацій Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту «Укррічфлот» в акціонерні товариства» від 10.11.1992 №477 Фонд державного майна України передав ВАТ «АСК «Укррічфлот» об'єкти нерухомості, визначені у вказаному Переліку, згідно якого об'єкти нерухомого майна, а саме, відвідний канал № 9 та хвилезахисну дамбу № 6 за ПАТ «Укррічфлот» у складі пристані «Дніпрорудне» до статутного фонду ВАТ «АСК «Укррічфлот» не передавались. Отже, акціонерне товариство, створене у процесі приватизації шляхом перетворення державного підприємства, набуло у власність лише те державне майно, яке передане йому як вклад у статутний фонд. Посилаючись на висновки Вищого господарського суду України у постанові від 02.04.2014 у справі № 910/13850/13 вказує, що судом встановлено факт того , що на момент створення Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" гідротехнічні споруди (причали) належали до об'єктів державної власності, приватизація яких згідно приписам Закону України "Про приватизацію державного майна" заборонена, та знаходилися в управлінні Мінтрансзв'язку згідно розпорядженням Кабінету Міністрів України №29-р від 25.01.2006 р. Обставини, встановлені рішенням суду у справі № 910/13850/13, з огляду на суб'єктний склад її учасників є преюдиціальними для справи №908/476/24 і полягають в тому, що Відповідач не міг набути гідротехнічні споруди внаслідок приватизації та включити їх до статутного фонду акціонерного товариства під час приватизації. Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. З огляду на вищенаведене, відсутність документів, що підтверджують набуття ПрАТ «СК «УКРРІЧФЛОТ» спірних об'єктів у спосіб, встановлений законодавством України, ПрАТ «СК «УКРРІЧФЛОТ» не мало законних прав на здійснення державної реєстрації прав на державне нерухоме майно - гідротехнічні споруди (відвідний канал № 9 та хвилезахисну дамбу № 6), отже, позовні вимоги є правомірними.
У своїх додаткових пояснення щодо відзиву третя особа відхилила аргументи та міркування відповідача та до наведеного вказала, що в результаті приватизації, Відповідач міг бути власником виключно того майна, яке передано його засновником. Відзив не містить ні посилання на докази ні доказів в який саме спосіб і яким правовстановлюючим документом підтверджується передача засновником до статутного фонду Відповідача спірних об'єктів нерухомого майна. У відзиві не зазначено до якого саме переліку, затвердженому ФДМУ було включено спірне нерухоме майно, як таке, що передано Відповідачу до статутного фонду, як і не надано вказаного переліку, в якості доказу (копії). Отже, зроблений Відповідачем висновок, що він є «правомірним власником» спірного майна не підтверджений жодними належними і допустимими доказами. На момент створення Публічного акціонерного товариства"Судноплавна компанія "Укррічфлот" гідротехнічні споруди (причали) належали до об'єктів державної власності, приватизація яких згідно приписам Закону України "Про приватизацію державного майна" заборонена, та знаходилися в управлінні Мінтрансзв'язку згідно розпорядженням Кабінету Міністрів України №29-р від 25.01.2006 р.». У відзиві на позовну заяву Відповідач свідомо намагається ввести суд в оману, стверджуючи щодо відсутності заборони на приватизацію та включення ГТС до статутного фонду Відповідача, на момент його створення. Щодо тотожності об'єктів нерухомого майна вказує, що у пояснювальній записці до проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 0,5362 га (5362,00 м.2) на землях Дніпроруденської міської ради та загальною площею 1,5157 га. (0,4846 га та 1,0311 га) на землях Балківської сільської ради для розміщення та обслуговування пристані, причальної вертикальної стінки, берегоукріплення, водозахисної дамби за адресою: вул. Червонофлотська, 73, м. Дніпрорудне зазначено, що «При підготовці даного проекту землеустрою земельні ділянки були обстежені ні місцевості і з'ясовано, що вони дійсно розташовані по вул. Червонофлотська, 73, на землях Дніпрорудненської міської ради та Балківської сільської ради Василівського району Запорізької області. Підходи та піл їзди до земельних ділянок здійснюються з боку вулиці Червонофлотська. Земельна ділянка площею 0,536 га розташована на землях Дніпрорудненської міської ради, відводиться для розташування та обслуговування пристані яка на правах колективної власності належіть дочірньому підприємству "Запорізький річковий порт" акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот» на підставі свідоцтва про право власності на пристань виданого виконавчим комітетом Дніпрорудненської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Дніпрорудненської міської ради від 19 квітня 2005 року № 106, за реєстровим № 12 від 21.04.2005р. (бланк сер. ЯЯЯ № 176011), шо підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно виданого РКП “Василівське бюро технічної інвентаризації» від 15.06.2005р. за № 7530755. Земельна ділянка площею 1,5157 га, яка розташована на землях Балківської сільської ради, розділена на дві ділянки площею 0,4846 га та 1,0311 га землями Дніпрорудненської ради. На земельній ділянці площею 0,4846 га розташовано берегоукріплення, водозахисна дамба, водовідвідної канал - державне майно, яке не увійшло до статутного фонду і знаходиться на відповідальному зберіганні ДП "Запорізький річковий порт" АСК «Укррічфлот», згідно договору схову №85 від 01.02.2001 та додаткової угоди №7 від 27.02.2006 року до договору схову. На земельній ділянці площею 1,0311 га розташована причальна стінка - державне майно, яке передано в управлінні ДП "Запорізький річковий порт" згідно договору управління майном за № 63/01-01 від 01.01.2007p. Найменування об'єктів нерухомого майна, які співпадають з назвами об'єктів в Єдиному реєстрі об'єктів державної власності та їх розміщення за адресою, на яку посилається Відповідач, задекларовано начальником ДП «Запорізький річковий порт» ОСОБА_2 у «Листі- замовленні» від 09. 08.2009, «Завданні» від 09.08.2009 № 9, «Технічному завданні». Також, згідно договору схову від 01.02.2001 №85, який укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Запорізькій області (далі- Орган управління майном) та Дочірнім підприємством "Запорізький річковий управління майном» передає, а «Охоронець» приймає на відповідальне зберігання державне майно, яке не увійшло до статутного фонду і знаходиться на балансі «Охоронця», серед іншого, Гідротехнічні споруди: Берегоукріплення водосховища (інв. номер 0258), Берегоукріплення- 2 (інв. номер 0271), Мол (інв. номер 0262), Берегоукріплення- 3 (інв. номер 0276), Водозахисна дамба (інв. номер 0275), Водовідвід від каналу (інв. номер 0279), Берегоукріплення СРМ (інв. номер 104), Причал «Розумівка» (інв. номер 0304), 2 причал (інв. номер 0265), Огороджувальна дамба (інв. Номер 100), Причал «Іванівка» (інв. Номер 897), Причал «Благовещенка» (інв. номер 113), Причал «Ененргодар» (інв. номер 1070). Відповідно до п. 1.2. Договору схову, «Охоронець» не вправі користуватись і розпоряджатись переданим на схов майном. Договір схову від імені «Охоронця» підписано начальником ДП «Запорізький річковий порт» АСК «Укррічфлот» І.П. Зіскун та скріплено печаткою. 27.02.2006 строк дії Договору схову було продовжено на п'ять років до 01.02.2011. Відповідно до Висновку про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 19.08.2008, за адресою 71630, с. Балки Василівського району Запорізької області, вул. Червонофлотська, 73, цільове призначення: для розміщення та обслуговування пристані, причальної вертикальної стінки, берегоукріплення, водозахисної дамби (1.14.5. УКЦВЗ). Отже, на земельній ділянці, відведеній Відповідачу на праві оренди було розміщено саме спірне державне майно - гідротехнічні споруди, зокрема, «водозахисна дамба» та «водовідвід», які і є саме тими об'єктами, про які зазначено у відзиві на позов, на які Відповідач посилається як на об'єкти які є «власністю Відповідача». Отже, ПрАТ «СК «УКРРІЧФЛОТ» не могло набути спірне майно внаслідок приватизації та включити їх до статутного фонду акціонерного товариства під час приватизації. Хвилезахисна дамба №6, на яку проведено державну реєстрацію права власності ПАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот» є державним нерухомим майном під інвентарним номером 0275 під назвою «водозахисна дамба», а Відвідний канал №9, на який проведено державну реєстрацію права власності ПАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот», є державним нерухомим майном під інвентарним номером 0279 під назвою «водовідвід», назви та інвентарні номери яких Відповідач змінив, ймовірно, з метою здійснення державної реєстрації права власності на вказане майно. Відсутність майна у переліку майна, яке не увійшло до статутного капіталу господарського товариства (на який посилається Відповідач) не означає його автоматичне віднесення до майна, яке увійшло до статутного
Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи у судовому засіданні, заслухавши пояснення представників сторін, суд
Василівською окружною прокуратурою при здійсненні своїх повноважень щодо представництва інтересів держави проаналізовано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр речових прав) та встановлено, що 23.01.2014 в Державному реєстрі речових прав за Публічним акціонерним товариством «Судноплавна компанія «Укррічфлот» (далі - ПАТ «Укррічфлот») зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна, розташованого по вул. Червонофлотська, буд. 73, м. Дніпрорудне, Василівський район, Запорізька область (номер відомостей про речове право: 4415337, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 277044023209), а саме на пристань, яка складається з 11-ти об'єктів:
- будівлі блоку вантажного причалу «А» загальною площею 270,1 кв. м;
- гаражу «Б» загальною площею 40,4 кв. м.;
- навісу «В»;
- вбиральні «Г»;
- огорожі № 1,2;
- трансформаторної підстанції № 3;
- підкранової колії №4;
- відкритого складського майданчику № 5;
- хвилезахисної дамби № 6;
- берегоукріплення № 7;
- відвідного каналу № 9.
Вказана реєстрація права власності проведена Державним реєстратором Василівського районного управління юстиції Таран Ю.А. на підставі свідоцтва про право власності ЯЯЯ № 176011, виданого 21.04.2005 Дніпрорудненською міською радою.
Дослідженням змісту вказаного свідоцтва встановлено, що в ньому вказано про те, що пристань, яка знаходиться за адресою: м. Дніпрорудне, вул. Червонофлотська, 73 належить на праві колективної власності Дочірньому підприємству «Запорізькій річковий порт» Акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот». Об'єкти, з яких складається вказана пристань у свідоцтві не перелічені. Водночас у ньому зазначено, що свідоцтво видано на підставі рішення виконавчого комітету Дніпрорудненської міської ради від 19.04.2005 № 106.
Проаналізувавши інформацію з Державного реєстру речових прав та вивчивши реєстраційну справу вказаного об'єкту нерухомого майна окружною прокуратурою встановлено, що для реєстрації права власності на вказану пристань у 2014 році державному реєстратору було надано тільки свідоцтво про право власності, без рішення виконавчого комітету, на підставі якого воно було видане.
З дослідженої у судовому засіданні копії наявного у матеріалах справи рішення виконавчого комітету Дніпрорудненської міської ради від 19.04.2005 № 106 «Про оформлення права власності на пристань за адресою: м. Дніпрорудне, вул. Червонофлотська, 73 за ДП «Запорізький річковий порт» АСК «Укррічфлот» (далі - ДП «Укррічфлот») вбачається, що розглянувши лист начальника вказаного дочірнього підприємства, акт приймання - передавання вантажного причалу в м. Дніпрорудне з балансу Запорізького залізорудного комбінату на баланс Запорізького річкового порту від 14.06.1978, матеріали землекористування та РКП «Василівське бюро технічної інвентаризації», інші необхідні з даного питання матеріали, на підставі ст.40 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконком Дніпрорудненської міської ради вирішив оформити за ДП «Укррічфлот» право колективної власності на пристань, яка знаходиться у м. Дніпрорудне по вул. Червонофлотська, 73 та складається з 9-ти об'єктів:
- А1 будівлі блоку вантажного причалу, загальною площею 327,7 кв. м;
- а-1 прибудови, площею 17,3 кв. м;
- Б-1 гаражу, площею 51,7 кв. м;
- В-1 навісу, площею 114,7 кв. м;
- Г-туалету;
- огорожі № 1,2;
- трансформаторної підстанції № 3;
- підкранові колії № 4;
- відкритого складського майданчика № 5.
Отже, судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Дніпрорудненської міської ради від 19.04.2005 № 106, на підставі якого видано свідоцтво про право власності ЯЯЯ № 176011, хвилезахисна дамба № 6 та відвідний канал № 9 у колективну власність ДП «Укррічфлот», як складові частини вказаної вище пристані, не передавались.
Стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції чинній на момент проведення реєстраційних дій) містила чіткий перелік підстав для здійснення державної реєстрації прав: державна реєстрація прав проводиться на підставі, зокрема, свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону та інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.
У п. 4 ч. 1 ст. 24 цього Закону визначено, що у разі, коли подані документи не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, це є підставою для відмови в державній реєстрації прав.
З наведеного можна дійти висновку, що свідоцтво про право власності від 21.04.2005 ЯЯЯ № 176011, на підставі якого 23.01.2014 зареєстровано право власності на пристань за ПАТ «Укррічфлот», не посвідчує та не встановлює право власності на хвилезахисну дамбу № 6, берегоукріплення № 7 та відвідний канал № 9, як складові частини пристані, розташованої по вул. Червонофлотській, 73 у м. Дніпрорудне.
Також з матеріалів справи вбачається, що вказані складові пристані, яка знаходиться у м. Дніпрорудне по вул. Червонофлотська, 73, є державним майном, а тому Відповідач безпідставно здійснив 23.01.2014 реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за собою права власності на вказані складові спірної пристані: хвилезахисна дамба № 6 та відвідний канал № 9, які є предметом спору у цій справі.
Так, 08.05.1992, відповідно до спільного протоколу Фонду державного майна України та Міністерства України у справах роздержавлення власності і демонополізації виробництва, затверджено Концепцію перетворення Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту «Укррічфлот» в процесі приватизації.
Статтею 1 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» від 4 березня 1992 р. № 2163-XII (у редакції від 18.09.1992, чинній на дату приватизації державних підприємств і організацій «Укррічфлоту») (далі - Закон про приватизацію), приватизація майна державних підприємств України (надалі приватизація) - це відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 18 цього Закону продаж часток (акцій, паїв), що належать державі в майні господарських товариств, здійснюється шляхом перетворення державних підприємств у акціонерні товариства. При перетворенні його засновником виступає відповідний орган приватизації, який діє в межах повноважень, передбачених для засновників акціонерного товариства законодавством.
Частинами 1, 2 ст. 7 цього Закону визначено, що державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, органи приватизації Республіки Крим та адміністративно-територіальних одиниць. Фонд державного майна України та його регіональні відділення і представництва на місцях діють на підставі цього Закону та Положення про Фонд державного майна України, що затверджується Верховною Радою України.
Фонд державного майна України у процесі приватизації здійснює такі основні повноваження: змінює організаційно-правову форму підприємств, що перебувають у загальнодержавній власності, шляхом перетворення їх у господарські товариства чи виступає орендодавцем майна, що перебуває у загальнодержавній власності; продає майно, що перебуває у загальнодержавній власності, у процесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств і об'єктів незавершеного будівництва; створює комісії по приватизації; затверджує плани приватизації майна, що перебуває у загальнодержавній власності; укладає угоди щодо розробки планів приватизації та оцінки вартості майна об'єктів приватизації; видає ліцензії посередникам; розробляє і подає Кабінету Міністрів України проекти державних програм приватизації, організує та контролює їх виконання; здійснює зв'язок з місцевими органами приватизації.
У відповідності до затвердженої концепції, наказом з наказом Фонду державного майна України від 10.11.1992 № «Про перетворення підприємств і організацій Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту «Укррічфлот» в акціонерні товариства» на базі державного майна транзитного (магістрального) флоту, головного підприємства, 20 підприємств та структурних одиниць «Укррічфлот» було утворено Державну акціонерну судноплавну компанію «Укррічфлот», до складу якої увійшов Запорізький річковий порт (п. 19 Додатку № 1), а також створено на базі інших підприємств окремі акціонерні товариства (додаток № 2)
Перелік нерухомого державного майна, що передавалося у власність відкритому акціонерному товариству «Акціонерна судноплавна компанія «Укррічфлот», підписаний 21.08.2000 заступником Голови Фонду державного майна України В. Васильєвим, у якому визначено, що згідно з наказом «Про перетворення підприємств і організацій Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту «Укррічфлот» в акціонерне товариство» від 10.11.1992 № 477 Фонд державного майна України передав ВАТ «АСК «Укррічфлот» об'єкти нерухомості, визначені у вказаному Переліку.
Судом встановлено, що вказаний Перелік нерухомого майна не містить інформації про передачу до статутного фонду ВАТ «АСК «Укррічфлот» об'єктів нерухомого майна, розташованого у м. Дніпрорудне, зокрема хвилезахисної дамби № 6, берегоукріплення № 7 та відвідного каналу № 9.
Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про оскарження зацікавленими особами прийнятого органом приватизації рішення щодо змісту Переліку нерухомого майна, що передається у власність відкритому акціонерному товариству «Акціонерна судноплавна компанія «Укррічфлот», підписаного 21.08.2000, та доказів його скасування, визнання не чинним або внесення змін до нього.
Під час підготовки ДП “Адміністрація річкових портів” заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та вивчення інформації з Державного земельного кадастру йому стало відомо, що за ПрАТ «СК «Укррічфлот» зареєстровано право оренди земельної ділянки «Для розміщення та обслуговування пристані, причальної вертикальної стінки, берегоукріплення, водозахисної дамби», про що було повідомлено Запорізьку обласну прокуратуру. Пристань «Дніпрорудне» була у складі Запорізького річкового порту (про що свідчить інформація з рішення Виконавчого комітету Дніпрорудненської міської ради став акт приймання-передавання вантажного причалу в м. Дніпрорудне з балансу Запорізького залізорудного комбінату на баланс Запорізького річкового порту від 14.06.1978 року та звіт Запорізького річкового порту про експлуатаційну діяльність за 1987 рік), на базі майна яких строювалась Державна акціонерна судноплавна компанія «Укррічфлот». Отже, ДА СК «Укррічфлот» створювалась на базі державного майна, як рухомого так і нерухомого, вказаний вище перелік якого підписаний заступником Голови Фонду державного майна України 21.08.2000.
З наданих третьою особою до матеріалів справи документів також вбачається, що Земельна ділянка площею 1,5157 га, яка розташована на землях Балківської сільської ради, розділена на дві ділянки площею 0,4846 га та 1,0311 га землями Дніпрорудненської ради.
На земельній ділянці площею 0,4846 га розташовано берегоукріплення, водозахисна дамба, водовідвідної канал - державне майно, яке не увійшло до статутного фонду і знаходиться на відповідальному зберіганні ДП "Запорізький річковий порт" АСК «Укррічфлот», згідно договору схову №85 від 01.02.2001 та додаткової угоди №7 від 27.02.2006 року до договору схову.
На земельній ділянці площею 1,0311 га розташована причальна стінка - державне майно, яке передано в управлінні ДП "Запорізький річковий порт" згідно договору управління майном за № 63/01-01 від 01.01.2007p.
Найменування об'єктів нерухомого майна, які співпадають з назвами об'єктів в Єдиному реєстрі об'єктів державної власності та їх розміщення за адресою, на яку посилається Відповідач, задекларовано начальником ДП «Запорізький річковий порт» ОСОБА_2 у «Листі- замовленні» від 09. 08.2009, «Завданні» від 09.08.2009 № 9, «Технічному завданні».
Також, у складі Проекту наявний договір схову від 01.02.2001 №85 укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Запорізькій області (далі- Орган управління майном) та Дочірнім підприємством "Запорізький річковий управління майном» передає, а «Охоронець» приймає на відповідальне зберігання державне майно, яке не увійшло до статутного фонду і знаходиться на балансі «Охоронця», серед іншого, гідротехнічні споруди: Берегоукріплення водосховища (інв. номер 0258), Берегоукріплення- 2 (інв. номер 0271), Мол (інв. номер 0262), Берегоукріплення- 3 (інв. номер 0276), Водозахисна дамба (інв. номер 0275), Водовідвід від каналу (інв. номер 0279), Берегоукріплення СРМ (інв. номер 104), Причал «Розумівка» (інв. номер 0304), 2 причал (інв. номер 0265), Огороджувальна дамба (інв. номер 100), Причал «Іванівка» (інв.номер 897), Причал «Благовещенка» (інв. номер 113), Причал «Ененргодар» (інв. номер 1070).
Відповідно до п. 1.2. Договору схову, «Охоронець» не вправі користуватись і розпоряджатись переданим на схов майном.
Договір схову від імені «Охоронця» підписано начальником ДП «Запорізький річковий порт» АСК «Укррічфлот» І.П. Зіскун та скріплено печаткою.
27.02.2006 строк дії Договору схову було продовжено на п'ять років до 01.02.2011.
Відповідно до Висновку про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 19.08.2008, за адресою 71630, с. Балки Василівського району Запорізької області, вул. Червонофлотська, 73, цільове призначення: для розміщення та обслуговування пристані, причальної вертикальної стінки, берегоукріплення, водозахисної дамби (1.14.5. УКЦВЗ).
Отже, на земельній ділянці, відведеній Відповідачу на праві оренди було розміщено саме спірне державне майно - гідротехнічні споруди, зокрема, «водозахисна дамба» та «водовідвід», які і є саме тими об'єктами, про які зазначено у відзиві на позов, на які Відповідач посилається як на об'єкти які є «власністю Відповідача».
Відповідно до статті 12 Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. № 1576-XII (у редакції від 10.06.2000, на дату підписання Переліку нерухомого майна, що передається у власність ВАТ «АСК «Укррічфлот») Товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.
У статті 13 цього ж Закону зазначено, що Вкладами учасників та засновників товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті. Вклад, оцінений у карбованцях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді. Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено законодавством України.
Також суд враховує, що у пункті 9 листа Вищого арбітражного суду України від 31.01.2001 р. № 01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом» зазначено, що самі лише свідоцтва про право власності на певний об'єкт майна не є правовстановлювальними документами, та про те, що слід також виходити з того, що перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків, на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Що ж до права державної власності, то незалежно від того, на балансі якого підприємства знаходиться майно, воно не втрачає статусу державної власності
При цьому суд також враховує, що Вищий господарський суд України у постанові від 02.04.2014 у справі № 910/13850/13 за позовом ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот до Мінінфраструктури, Фонду державного майна України, ДП "Адміністрація річкових портів" та ДП "Херсонський морський торговельний порт" про встановлення сервітуту встановив наступне:
«Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи 08.05.1992 р. відповідно до спільного протоколу Фонду державного майна України та Міністерства України у справах роздержавлення власності і демонополізації виробництва було затверджено Концепцію перетворення Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" в процесі приватизації У відповідності до затвердженої концепції наказом Фонду державного майна України від 10.11.1992 р. № 477 "Про перетворення підприємств і організацій Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" в акціонерні товариства" на базі державного майна транзитного (магістрального) флоту, головного підприємства, 20 підприємств та структурних одиниць "Укррічфлот" було утворено Державну акціонерну судноплавну компанію "Укррічфлот", до складу якої увійшов Запорізький річковий порт, а також створено на базі інших підприємств окремі акціонерні товариства, а саме - Відкрите акціонерне товариство "Херсонський річковий порт", Відкрите акціонерне товариство "Миколаївський річковий порт", Відкрите акціонерне товариство "Дніпропетровський річковий порт".
Згідно із пунктом г) частини 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, чинній на момент створення ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" приватизації не підлягають об'єкти що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарі (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення, зокрема, акваторії портів причали всіх категорій і призначень, причальні у портах і гідрографічні споруди набережні причалів, захисні споруди та системи сигналізації, портові систем інженерної інфраструктури та споруди зв'язку, енерговодопостачання та водовідведення, автомобільні дороги та залізничні колії (до першого розгалуження за межами території порту), навчальний та гідрографічний флот, майнові комплекси судноплавних інспекцій
Таким чином,на момент створення Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" гідротехнічні споруди (причали) належали д об'єктів державної власності, приватизація яких згідно приписам Закону України "Про приватизацію державного майна" заборонена, та знаходилися в управлінні Мінтрансзв'язку згідно розпорядженням Кабінету Міністрів України №29-р від 25.01.2006 р.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини, встановлені рішенням суду у справі № 910/13850/13, з огляду на суб'єктний склад її учасників є преюдиціальними для справи №908/476/24 і полягають в тому, що Відповідач не міг набути гідротехнічні споруди внаслідок приватизації та включити їх до статутного фонду акціонерного товариства під час приватизації.
Отже, в результаті приватизації, Відповідач міг бути власником виключно того майна, яке передано його засновником.
Доказів зворотного Відповідачем суду не надано, в тому числі і правовстановлюючих документів, що посвідчують право власності Відповідача на спірне це майно, його придбання або будівництво. Також Відповідачем не надано суду доказів того, що в який саме спосіб і на підставі якого документу підтверджується передача засновником до статутного фонду Відповідача спірних об'єктів нерухомого майна, а також не зазначено до якого саме переліку, затвердженому ФДМУ було включено спірне нерухоме майно, як таке, що передано Відповідачу до статутного фонду, як і не надано вказаного переліку в якості доказу.
З вказаного вбачається, що Відповідачу було достеменно відомо про те, що спірні об'єкти нерухомості є державною власністю, не увійшли до його статутного фонду і не могли бути приватизовані.
З огляду на викладене суд погоджується з доводами прокурора, позивача та третьої особи відносно того, що спірне майно - хвилезахисна дамба № 6 та відвідний канал № 9, в силу норм ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 р. № 2163-XII та ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. № 1576-XII органом приватизації - Фондом державного майна України не передавалося у власність, а отже не внесено до статутного фонду ВАТ «АСК «Укррічфлот» (наразі - ПрАТ «АСК «Укррічфлот»), створеного у процесі приватизації шляхом перетворення державного підприємства, а відтак і не було приватизовано, а тому власником такого майна залишається Держава Україна.
Доводи Відповідача відносно того, що з 1993 р. АСК «Укррічфлот» відкрито, мирно та правомірно володіє майном, що було передано Державою Україною в особі Фонду державного майна України до статутного фонду компанії, та за цей час Держава України в особі компетентний органі жодного разу не оспорювала право власності компанії на таке майно, спростовуються викладеним.
Таким чином, свідоцтво про право власності серії ЯЯЯ № 176011 від 21.04.2005, на підставі якого у 2014 році зареєстровано право власності на пристань за ПАТ «СК «Укррічфлот», не посвідчує та не встановлює право власності на хвилезахисну дамбу № 6 та відвідний канал № 9, як складові частини пристані, розташованої по вул. Червонофлотській, 73 у м. Дніпрорудне.
Також приймаючи рішення суд враховує, що відносини, які виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, і спрямовані на забезпечення визнання та захисту державою таких прав врегульовано Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 р. № 1952-IV (в редакції від 01.01.2014, чинній на момент проведення реєстраційних дій (23.01.2014).
Пунктом 1 ч. 1 ст. 2 цього Закону визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Частина 1 ст. 19 цього Закону встановлює, що державна реєстрація прав проводиться на підставі: договорів, укладених у порядку, встановленому законом (пункт 1); свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону (пункт 2); свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді (пункт 3); державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом (пункт 4); рішень судів, що набрали законної сили (пункт 5); інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою (пункт 6).
При цьому, ч. 13 ст. 15 Закону визначено, що порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також порядок надання інформації з Державного реєстру прав встановлює Кабінет Міністрів України.
У пункті 52 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. № 868 (в редакції діючої станом на дату проведення реєстрації прав) зазначено, що для проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва у зв'язку з передачею нерухомого майна у власність юридичної особи як внесок (внесення майна до статутного (складеного) капіталу (статутного фонду), вступні, членські та цільові внески членів кооперативу тощо) заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає акт приймання-передачі об'єкта нерухомого майна або інший документ, що підтверджує факт передачі такого майна (абзац перший). У разі коли така передача здійснюється іншою юридичною особою, заявник, крім документа, що зазначений в абзаці першому цього пункту, подає рішення органу або особи, уповноважених установчими документами такої юридичної особи або законом. У разі коли така передача здійснюється щодо об'єкта нерухомого майна, яке перебуває у спільній власності, заявник, крім документа, що зазначений в абзаці першому цього пункту, подає письмову згоду всіх співвласників, засвідчену відповідно до Закону України «Про нотаріат».
Пунктом 4 ч. 1 ст. 24 Закону встановлено, що підставою для відмови в державній реєстрації прав є те, що подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.
При цьому, статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Отже з наведеного можна дійти висновку, що державна реєстрація не є підставою набуття права власності чи права постійного користування, а є засвідченням державою вже набутого особою речового права, тому не можна ототожнювати факт набуття права власності або постійного користування з фактом його державної реєстрації. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності чи права постійного користування, оскільки такої підстави закон не передбачає (схожий за змістом висновок викладено у пункті 23 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17).
При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. До подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18.
Реєстрація права власності хоча і є необхідною умовою з якою закон пов'язує виникнення речових прав на нерухоме майно однак реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права, тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності (висновки Верховного Суду викладені у постановах від 29.04.2020 у справі № 911/1455/19, від 20.05.2020 у справі № 911/1902/19, від 28.05.2020 у справі № 910/5902/18).
Отже, державна реєстрація не є способом набуття права власності, а є лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення права власності на нерухоме майно або інших речових прав.
Разом з тим, як вказувалося вище, жодних належних та допустимих доказів, а саме правовстановлюючих документів на підтвердження права власності на нерухоме майно ПАТ «СК «Укррічфлот» державному реєстратору не надавало.
З наведеного суд дійшов висновку, що державним реєстратором Василівського районного управління юстиції Запорізької області Таран Ю.А. при проведенні державної реєстрації права колективної власності на пристань за ПАТ «Укррічфлот» порушено вимоги вищевказаного законодавства та без відповідних правовстановлюючих документів проведено державну реєстрацію права власності за Публічним акціонерним товариством «Судноплавна компанія «Укррічфлот» на спірні складові пристані розташованої по вул. Червонофлотській, 73 у м. Дніпрорудне Запорізької області: хвилезахисна дамба № 6, відвідний канал № 9, яке є державною власністю та належать до сфери управління Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України.
У своїх запереченнях проти позовний вимог відповідач посилається на відсутність доказів тотожності зареєстрованого ним на праві власності майна, з тим, яке є предметом спору.
Оцінюючи доводи учасників спору в цій частині суд виходить з наступного.
Відповідно до Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (ч. 2 ст. 6). Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19).
Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади (ч. 1 ст.113). Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади (п.9 ст. 116). Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання (ч. 1 ст.117).
З матеріалів справи вбачається, що згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25.01.2006 № 29-р «Про передачу державного майна, яке не увійшло до статутних фондів річкових портів і акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот», до сфери управління Мінтрансзв'язку» зі сфери управління Фонду державного майна України до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України передано об'єкти нерухомого майна в м. Дніпрорудне Запорізької області: причальна стінка, інв. номер 0277; берегоукріплення - 3, інв. номер 0276; водозахисна дамба, інв. номер 0275; водовідвід, інв. номер 0279.
Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 31.01.2006 № 86 «Про впорядкування управління державним майном» створено комісію з передачі вказаного майна до сфери управління Міністерства. Крім того, вищевказане державне майно закріплене на праві господарського відання за Державним підприємством «Адміністрація річкових портів».
У подальшому, актом приймання-передачі державного майна від 23.03.2006 до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України передано державне майно, яке не увійшло до статутного фонду дочірнього підприємства «Запорізький річковий порт» АСК «Укррічфлот» згідно додатку № 1 до цього акту, у перелік якого входять об'єкти нерухомого майна в м. Дніпрорудне Запорізької області: пункт 33 переліку - причальна стінка (інв. номер 0277), пункт 34 переліку - берегоукріплення-3 (інв. номер 0276), пункт 35 переліку - водозахисна дамба (інв. номер 0275), пункт 36 переліку - водовідвід (інв. номер 0279) .
Отже, органом державної влади, уповноваженим здійснювати управління об'єктами державної власності, які не ввійшли до статутного фонду дочірнього підприємства «Запорізький річковий порт» АСК «Укррічфлот» стало Міністерство транспорту і зв'язку України.
Указом Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010 Міністерство транспорту та зв'язку України реорганізоване в Міністерство інфраструктури України, яке визначено правонаступником реорганізованого Міністерства.
20.04.2011 позачерговими загальними зборами акціонерів Державної акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот» прийнято рішення про припинення юридичної особи шляхом приєднання до ПАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот» дочірніх підприємств компанії, а саме - Дочірнього підприємства «Дніпропетровський річковий порт» АСК «Укррічфлот», Дочірнього підприємства «Запорізький річковий порт» АСК «Укррічфлот», Дочірнього підприємства «Миколаївський річковий порт» АСК «Укррічфлот», Дочірнього підприємства «Херсонський річковий порт» АСК «Укррічфлот».
Надалі, постановою Кабінету Міністрів України від 02.12.2022 № 1343 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» Міністерство інфраструктури перейменоване на Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України.
Отже, ПАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот» мала право набути у власність лише те майно, яке перебувало у власності Дочірнього підприємства «Запорізький річковий порт» АСК «Укррічфлот» на дату приєднання.
Водночас, у Переліку державного майна, яке не увійшло до статутного фонду ДП «Запорізький річковий порт» АСК «Укррічфлот» та передано до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України (додаток до вищевказаного акту приймання-передачі майна) не зазначено адресу розташування вказаного державного майна, а тільки інвентарні номери, що ускладнило ідентифікацію таких об'єктів на місцевості, а також відносно чого заперечує Відповідач, вказуючи на відсутність тотожності належних йому об'єктів нерухомості з тими, які є предметом цього спору.
Щодо цього суд відзначає, що з матеріалів справи вбачається, що Державним підприємством «Адміністрація річкових портів» листом від 03.02.2023 № 01/01-114 до окружної прокуратури надіслано графічні матеріали з відображенням розташування об'єктів нерухомого майна під інвентарними номерами 0275, 0276, 0277, 0279, та перебувають на балансі підприємства. Водночас, користуючись указаною схемою, яка долучена до позовної заяви, не можливо прив'язати до місцевості зазначені об'єкти, не зрозуміло де саме у Запорізькій області вони розташовані.
Водночас, відповідно до витягів з Єдиного державного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна, наданих Фондом державного майна України окружній прокуратурі 16.08.2023 (лист № 10-15-20737) судом встановлено наступне:
- водозахисна дамба (інв. номер 0275), залишковою вартістю 175,7 тис.грн. (станом на 01.12.2021), державне майно, яке належить до сфери управління Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України (далі - Міністерство), перебуває на балансі ДП «Адміністрація річкових портів» та розташоване у м. Дніпрорудне по вул. Червонофлотська;
- водовідвід (інв. номер 0279), залишковою вартістю 32,1 тис. грн. (станом на 01.12.2021), державне майно, яке належить до сфери управління Міністерства, перебуває на балансі ДП «Адміністрація річкових портів» та розташоване у м. Дніпрорудне по вул. Портова;
- причальна стінка (інв. номер 0277), залишковою вартістю 118,3 тис. грн. (станом на 01.12.2021), державне майно, яке належить до сфери управління Міністерства, перебуває на балансі ДП «Адміністрація річкових портів» та розташоване у м. Дніпрорудне по вул. Червонофлотська, 73;
- берегоукріплення № 3 (інв. Номер 0276), залишковою вартістю 247,2 тис. грн. (станом на 01.12.2021), державне майно, яке належить до сфери управління Міністерства, перебуває на балансі ДП «Адміністрація річкових портів» та розташоване у м. Дніпрорудне по вул. Червонофлотська, 73.
З наведеного можна дійти висновку, що державне майно під інвентарними номерами 0275, 0279, 0277, 0276, яке не увійшло до статутного фонду ДП «Запорізький річковий порт» АСК «Укррічфлот» та передане до сфери управління Міністерства, розташоване у Запорізькій області у м. Дніпрорудне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2004 р. № 467 затверджено Положення про Єдиний реєстр об'єктів державної власності (далі - Положення № 467). Покладено на Фонд державного майна методичне та програмне забезпечення робіт, пов'язаних з веденням Реєстру та організацією захисту інформації. Положенням № 467 визначено, що Єдиний реєстр об'єктів державної власності (далі - Реєстр) є автоматизованою системою збирання, обліку, накопичення, оброблення, захисту та надання інформації про нерухоме майно, у тому числі передане в оренду, лізинг, концесію або заставу державних підприємств, їх об'єднань, установ та організацій (далі - підприємства), а також корпоративні права держави та державне майно, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації (далі - балансоутримувачі).
Реєстр формується Фондом державного майна за участю Держкомстату, Державної податкової адміністрації, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Держпідприємництва, Держкомзему, Антимонопольного комітету та інших органів, уповноважених управляти об'єктами державної власності, шляхом об'єднання на єдиних Методологічних засадах інформаційних систем з метою: ведення обліку об'єктів державної власності; створення умов для оптимізації кількості підприємств державного секторуекономіки, використання об'єктів державної власності; проведення моніторингу структурних змін у державному секторі економіки; здійснення контролю за ефективним використанням об'єктів державної власності; забезпечення реалізації управлінських рішень, відкритості та прозорості інформування у державному секторі економіки.
Розпорядником Реєстру є Фонд державного майна. Дані Реєстру є державною власністю. Користувачами Реєстру є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни. До Реєстру вносяться відомості на підставі бухгалтерської та статистичної звітності підприємств, господарських товариств, у статутних фондах яких акції (частки, паї) належать державі, та балансоутримувачів.
З метою виконання постанов Кабінету Міністрів України від 30.11.2005 № 1121 «Про затвердження Методики проведення інвентаризації об'єктів державної власності», від 14.04.204 № 467 «Про затвердження Положення про Єдиний реєстр об'єктів державної власності» (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2004 № 142) щодо упорядкування обліку юридичних осіб, проведення інвентаризації державного майна та за їх результатами формування, ведення і надання відомостей до Єдиного реєстру об'єктів державної власності Фондом державного майна України, впроваджено АС «Юридичні особи», яку розміщено у мережі Інтернет на веб-сайті ФДМУ (http://www.spfu.gov.ua/ua об'єкти держвласності/ створення Реєстру).
Вказане та наведені вище документи наявні в матеріалах справи, зокрема Витяги з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна до листа Фонду державного майна України від 16.08.2023 № 10-15-20737, який містить інформацію, що об'єкти нерухомого майна причальна стінка (інв. номер 0277), берегоукріплення № 3 (інв. номер 0276), водозахисна дамба (інв. Номер 0275), водовідвід (інв. номер 0279) розташовані у м. Дніпрорудне Запорізької області є державним майном, органом управляння якого є Мінінфраструктури, балансоутримувачем є державне підприємство «Адміністрація річкових портів».
Згідно абзацу другого пункту 51 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. № 868 у разі проведення державної реєстрації права державної власності на об'єкт нерухомого майна заявник, крім документа, що зазначений в абзаці першому цього пункту, подає витяг з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо такого об'єкта.
Отже, інформація щодо вищезазначеного нерухомого майна, наявна у Єдиному реєстрі об'єктів державної власності, яка не оскаржена та із нього не виключена, є згідно норм Положення № 467 офіційною та такою, що має використовуватись як достовірна.
Таким чином вказане також свідчить про те, що спірне майно, на яке здійснено державну реєстрацію права приватної власності за ПАТ «СК «Укррічфлот», є державною власністю, віднесено до сфери управління Мінінфраструктури, а право господарського відання належить ДП «АРП».
При цьому, суд також враховує, що накопичення, аналіз, поповнення, зберігання і захист даних Реєстру та контроль за достовірністю і доступом до них здійснюється Фондом державного майна. Дані про об'єкти державної власності, внесені до Реєстру, поновлюються щокварталу Фондом державного майна за участю органів, зазначених у пункті 2 цього Положення (пункт 8 Положення № 467).
Таким чином, витяги Фонду державного майна України з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна, додані до позовної заяви Прокуратури, датовані 2023 роком, містять більш актуальну інформацію, а також, відповідають формі затвердженій наказом Фонду державного майна України від 23.03.2005 № 622 (у редакції наказу Фонду державного майна України 06.08.2013 № 1535), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 квітня 2005 р. за № 400/10680, та підписані уповноваженою посадовою особою, скріплені печаткою органу та у розумінні норм статті 77 ГПК є належним, допустимим та достовірним доказом перебування спірного майна у державній власності.
Також в матеріалах справи наявний подана прокуратурою копія технічного паспорту на пристань (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 277044023209), розташовану по вул. Червонофлотській, 73 у м. Дніпрорудне (далі - Технічний паспорт), який складено 16.01.2014 фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 . ПАТ «СК «Укррічфлот».
Прокурор стверджує, що на підставі інформації з Єдиного державного реєстру об'єктів державної власності, та порівнянням схематичного плану пристані, розміщеного у Технічному паспорті, із графічними матеріалами, наданими ДП «Адміністрація річкових портів» як додаток до листа від 03.02.2023 № 01/01-14, прокурором встановлено, що хвилезахисна дамба № 6 та відвідний канал № 9 повністю ідентичні водозахисній дамбі (інв. номер 0275) та водовідводу (інв. номер 0279), відповідно.
Проте, у зв'язку з воєнною агресією російської федерації проти України, м. Дніпрорудне, Василівського району, Запорізькою області з початку березня 2022 року знаходиться під окупацією країни-агресора, у прокуратури відсутня можливість безпосередньо на місці самостійно перевірити відповідність вищевказаних складових частин пристані з об'єктами державного майна.
На запит прокуратури від 17.07.2023 за № 51-2158вих/23 ДП «Адміністрація річкових портів» листом від 10.08.2023 № 01/05-893 повідомила про наступне:
- «хвилезахисна дамба № 6», на яку у 2014 році проведено державну реєстрацію права власності за ПАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот», є державним нерухомим майном під інвентарним номером 0275, під назвою «водозахисна дамба»;
- «відвідний канал № 9», на який також проведено державну реєстрацію права власності за ПАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот», є державним нерухомим майном під інвентарним номером 0279, під назвою «водовідвід».
Суд також враховує, що згідно зі ст. 12 Закону України «Про господарські товариства», у редакції чинній на момент реєстрації спірних об'єктів пристані за Відповідачем, товариство є власником: майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного капіталу; продукції виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів та іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.
Отже, акціонерне товариство, створене у процесі приватизації шляхом перетворення державного підприємства, набуло у власність лише те державне майно, яке передане йому як внесок до статутного фонду. У свою чергу, майно, яке не передавалося до статутного фонду такого товариства належить державі незалежно від того, на балансі якого підприємства воно обліковується.
Також Відповідач стверджує, що 10.06.2024 в особистому кабінеті системи електронний суд Відповідачем було отримано заяву Прокурора від 06.06.2024р., до якої, в якості додатку, долучено витяг з Технічного паспорту. В свою чергу, як до позовної заяви, інших заяв по суті, так і до заяви Прокурора від 06.06.2024 не долучено жодного доказу (документу), який би підтверджував джерело отримання Технічного паспорту. Відповідач вказує на сумнівність та законність отримання Технічного паспорту, оскільки джерело походження вказаного документами належними доказами не підтверджено. Обґрунтованість вказаних доводів і сумнівів Відповідача підтверджується інформацією, отриманої від Державного підприємства "ДІЯ" в листі № 3200/04.4-14 від 16.05.2024, та від Фонду державного майна України в листі №10-62-13136 від 14.05.2024. Не зважаючи на зазначене, ні з позовною заявою, ні з іншими заявами по суті, ні з заявою від 06.06.2024 Прокурором не надано жодного доказу, який би підтверджував джерело отримання та законність отримання Технічного паспорту, тому витяги з Технічного паспорту, які долучались Прокурором до матеріалів справи № 908/476/24, являються недопустимими доказами і не можуть прийматися до розгляду.
Щодо вказаного суд зазначає, що в обґрунтування своїх доводів Відповідач сам посилається на «Порядок доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно», що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 6 червня 2018 р. № 484), яким передбачено, що доступ користувачів до Державного реєстру прав надається (припиняється) на підставі договору, укладеного з технічним адміністратором Реєстру, крім випадку надання посадовим особам державних органів автоматизованого доступу з використанням програмних засобів ведення інформаційно-комунікаційних систем відповідних державних органів за допомогою прикладного програмного інтерфейсу Державного реєстру прав (далі - доступ до Державного реєстру прав за допомогою прикладного програмного інтерфейсу).
5. Доступ до Державного реєстру прав за допомогою прикладного програмного інтерфейсу надається виключно посадовим особам державних органів. Доступ до Державного реєстру прав за допомогою прикладного програмного інтерфейсу забезпечується технічним адміністратором Реєстру у режимі реального часу в електронному вигляді інформаційно-комунікаційними засобами із застосуванням засобів технічного та криптографічного захисту інформації відповідно до Закону України “Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах”. (Абзац другий пункту 5 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 432 від 02.05.2023). Для захисту інформації застосовуються засоби криптографічного захисту інформації, що мають сертифікат відповідності або позитивний експертний висновок за результатами державної експертизи у сфері криптографічного захисту інформації.
7. Надання інформації з Державного реєстру прав в електронній формі з безпосереднім доступом до Реєстру забезпечується за допомогою програмних засобів його ведення шляхом здійснення користувачем пошуку відомостей Державного реєстру прав, завантаження та перегляду в електронній формі для їх подальшого використання, зокрема друку. Формування інформації з Державного реєстру прав в електронній формі здійснюється автоматично програмними засобами ведення Реєстру залежно від зазначених користувачем параметрів пошуку. Для отримання інформації з Державного реєстру прав користувач також обов'язково зазначає підставу її отримання (відповідні норми закону та реквізити справи (провадження), реквізити договору про надання правової допомоги тощо).
В свою чергу «Порядок надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно», що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 червня 2019 р. № 599) передбачає, що інформація з Державного реєстру прав в електронній формі через Єдиний державний вебпортал електронних послуг (далі - Портал Дія) або на підставі договорів про надання сервісної послуги, укладених з технічним адміністратором Державного реєстру прав, через інші інформаційні системи, що забезпечують ідентифікацію користувача з використанням засобів електронної ідентифікації з середнім або високим рівнем довіри (далі - інформаційні системи), надається особі, яка бажає отримати таку інформацію та ідентифікована з використанням засобів електронної ідентифікації з середнім або високим рівнем довіри.
Також Відповідач посилається на роз'ясненнями Міністерства юстиції України щодо актуальних питань «Яким чином посадові органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть отримати відомості з Єдиного державного реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно?». Міністерство юстиції України за посиланням https://centraljust.gov.ua/protsedura_reestrazii надало наступні роз'яснення з цього питання:
«Державні органи, у тому числі суди, орган Національної поліції, органи прокуратури, органи Служби безпеки України, а також органи місцевого самоврядування та їх посадові особи безоплатно отримують відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємці та громадських формувань з метою здійснення ними повноважень, визначених законом, виключно в електронній формі через портал електронних сервісів. Для посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування судів, органів Національної поліції, органів прокуратури, органів Служби безпеки України, Національного банку України, Національного антикорупційного бюро України, Національного агентства з питань запобігання корупції, приватних виконавців, адвокатів, нотаріусів інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у зв'язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом надається за суб'єктом права чи за об'єктом нерухомого майна в електронній формі шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за умови ідентифікації відповідної посадової особи за допомогою електронного цифрового підпису.
У своїх поясненнях прокурор зазначив, що доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з якого і надано ним суду копію вказаного Технічного паспорту, отримано працівниками прокуратури при підготовці позову у цій справі шляхом ідентифікації відповідної посадової особи за допомогою електронного цифрового підпису. За твердженням прокурора при цьому жодний документ, який би було можливо роздрукувати і який свідчить про надання доступу до реєстру, не складається. Лише за потреби у особи, що отримала доступ з'являється можливість роздрукувати відповідний документ.
Наведені та досліджені судом Відповідачем нормативні акти щодо доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та отримання інформації з нього вимагають лише ідентифікації відповідної посадової особи за допомогою електронного цифрового підпису та ними не визначено який саме документ при цьому оформлюється та чи є можливість та обов'язок його роздрукувати на підтвердження самого факту отримання доступу.
Таким чином, вимога Відповідача щодо підтвердження прокурором підстав доступу та отримання відповідної інформації з вказаного реєстру не ґрунтуються вимогах нормативних документів та є безпідставною, оскільки ним самим не зазначено який конкретно документ має посвідчувати такий доступ.
Статтею 79 ГПК України встановлено стандарт "Вірогідності доказів": 1. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. 2. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, вказане вище дозволяє суду стверджувати, що при здійсненні своїх повноважень та при підготовці позовних матеріалів у цій справі працівниками прокуратури здійснено доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у зв'язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом, шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, шляхом ідентифікації відповідної посадової особи за допомогою електронного цифрового підпису. Доказів зворотного Відповідачем суду не надано, подані прокурором докази, надані на підтвердження цієї обставини, є більш вірогідними, ніж докази Відповідача.
Крім цього, в контексті оцінки доводів сторін у цій частині суд також зазначає, що вказаний Технічний паспорт (інв. № 86) на пристань у м. Дніпрорудне, вул. Червонофлотська , 73, складений станом на 16.01.2014р. ФОП ОСОБА_1 на замовлення самого ПАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот», в якому на схематичному плані земельної ділянки під № 6 та № 9, відповідно, зазначені "Хвилезахисна дамба" та "Відвідний канал".
Таким чином, вказаний документ є власністю самого Відповідача і йому як і решті учасників було ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 908/476/24 запропоновано подати усі наявні докази, які стосуються предмету спору (п. 7).
Проте, наявний у нього екземпляр технічного паспорту відповідачем суду не подавався із посиланням на знаходження його оригіналу у м. Дніпрорудне, яке перебуває у тимчасовій окупації. Однак, належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності у нього цього документу відповідач, який зареєстрований і перебуває у м. Києві, суду не надав.
На вимогу суду за клопотанням самого Відповідача прокурор надав до матеріалів справи копію усіх сторінок вищевказаного технічного паспорту на пристань у м. Дніпрорудне, вул. Червонофлотська , 73, (8 аркушів), тобто копії яка має силу оригіналу отриманого з реєстру документу, з якого вбачається, що поданий разом з позовною заявою прокурором витяг з вказаного паспорту відповідає в частині, що стосується спірних об'єктів нерухомості, повному його екземпляру, жодних розбіжностей судом не встановлено. Решта сторінок стосуються інших складових об'єктів нерухомості вказано пристані і не є предметом дослідження та доказування у цій справі.
По суті своїх клопотань про витребування вказаного доказу та поясненнях щодо його неприйнятності Відповідач лише посилається на процесуальний порядок отримання та подання цього доказу, однак не надав суду жодних доводів щодо невідповідності поданого прокурором екземпляру спірного технічного паспорту оригіналу, який має бути у нього.
З огляду на викладене твердження Відповідача про те, що надання після закриття підготовчого провадження, до матеріалів справи №908/476/24 копії витягу з Технічного паспорту, а тому вона не може бути прийнята до розгляду, оскільки її було долучено до матеріалів справи з грубим порушенням норм ГПК України, є безпідставними.
Крім цього, Відповідач вказує, що за наслідком співставлення даних щодо державного майна за інвентарними № 0275 та № 0279 і майна, яке являється власністю Відповідача наявні розбіжності, зокрема, щодо місця знаходження. Відповідно до інформації наданої Фондом державного майна України майно за інвентарними номера 0275 та 0279 знаходиться в місті Запоріжжя, в свою чергу Прокурор в позові вказує, що вказане майно знаходиться в місті Дніпрорудне. Наявні розбіжності та невідповідності щодо адрес розташування об'єктів нерухомого майна, оскільки згідно даних ФДМУ об'єкти нерухомого майна: «Водозахисна дамба» інв.№ 0275 і «Водовідводу» інв.№ 0279, можуть знаходитись: в м. Запоріжжя; в місті Дніпрорудне по вул. Червонофлотська, при цьому номер вулиці являється невідомим; в АДРЕСА_1 , при цьому номер вулиці також являється невідомим. Вказані розбіжності в адресах знаходження майна свідчать, що висновки про нібито ідентичність об'єктів нерухомого майна являються безпідставними та передчасними.
В цій частині суд звертає увагу Відповідача на те, що Постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2004 № 467 затверджено "Положення про Єдиний реєстр об'єктів державної власності", яким визначено, що Єдиний реєстр об'єктів державної власності є автоматизованою системою збирання, обліку, накопичення, оброблення, захисту та надання інформації про нерухоме майно, у тому числі передане в оренду, лізинг, концесію або заставу державних підприємств, їх об'єднань, установ та організацій, а також корпоративні права держави та державне майно, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації. Реєстр формується Фондом державного майна за участю Держкомстату, Державної податкової адміністрації, та інших уповноважених державних органів. Накопичення, аналіз, поповнення, зберігання і захист даних Реєстру та контроль за достовірністю і доступом до них здійснюється Фондом державного майна. Дані про об'єкти державної власності, внесені до Реєстру, поновлюються щокварталу Фондом державного майна за участю органів, зазначених у пункті 2 цього Положення.
Таким чином, саме витяги Фонду державного майна з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна, додані до позовної заяви прокурором, є належним доказом в розумінні ст. 77 ГПК України, а не інформація надана в довільній формі на адвокатський запит. Крім цього, Витяги Фонду державного майна з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна, додані до позовної заяви прокурором, датовані 2023 роком, тобто містять більш актуальну інформацію а також відповідають формі, затвердженій Наказом Фонду державного майна України від 23.03.2005 № 622, підписані уповноваженою посадовою особою - директором Департаменту Веронікою Мудрою, скріплені печаткою органу.
Надані до суду пояснення ПрАТ «СК «Укррічфлот» від 21.05.204р. не містять жодних пояснень по суті справи, а містять інформацію про надсилання адвокатських запитів від 26.04.2024 № 38/24 та від 26.04.2024 № 39/24, отримання відповіді від державного підприємства «ДІЯ» від 16.05.2024 № 3200/04.4-14, інформацію із сайту Мінінфраструктури щодо керівника ДП «АРП» та проханням долучити письмові докази до матеріалів справи і врахувати пояснення та докази під час розгляду справи та ухваленні рішення по справі № 908/476/24. Суд погоджується з доводами відповідача в цій частині, що ПрАТ «СК «Укррічфлот» порушено вимоги ст. 80 ГПК, якою визначено, що Відповідач повинен подати суду докази разом із поданням відзиву. А отже, докази мали б бути подані ПрАТ «СК «Укррічфлот» разом із поданням ним відзиву на позовну заяву від 14.03.2024, а не разом із поданням до суду письмових пояснень від 21.05.2024. Крім того, наведена у вказаних поясненнях інформація
Адвокатський запит від 26.04.2024 № 39/24 Державне підприємство «ДІЯ» листом від 16.05.2024 № 3200/04.4-14 надало відповідь, в якій зазначило, зокрема, наступне: «(…) За результатом моніторингу відомостей які містяться в електронній систем встановлено: 1. Станом на дату надання відповіді користувачами електронної системи не вносились дані/відомості про результати технічної інвентаризації на пристань з адресою: вул. Червонофлотська, 73, м. Дніпрорудне, Запорізька область. 2. За результатом перевірки відомостей які містяться в електронній системі встановлено відсутність інформації щодо технічної інвентаризації на пристань з адресою: вул. Червонофлотська, 73, м. Дніпрорудне, Запорізька область. Додатково повідомляємо про неможливість задоволення Вашого прохання щодо надання копії технічного паспорту об'єкту розташованого за адресою: вул. Червонофлотська, 73, м. Дніпрорудне, Запорізька область, у зв'язку з відсутністю зазначеного документа в електронній системі.».
Суд критично розцінює вказаний лист, оскільки Відповідачем не доведено, що державне підприємство «Дія» взагалі має будь-яке відношення до формування, наповнення та супроводження Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а тому відсутність в його електронній системі інформації щодо технічної інвентаризації на пристань за адресою: вул. Червонофлотська, 73, м. Дніпрорудне, Запорізька область, жодним чином не спростовують доводи Прокурора про отримання технічного паспорта з електронної реєстраційної справи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
В своїй першій заяві по суті позовних вимог - відзиві - Відповідач взагалі не зазначав про надсилання будь-яких запитів для отримання доказів, а оформлення ним запитів 26.04.2024, та надання відповіді Державного підприємства «ДІЯ» від 16.05.2024. не відповідає вимогам ст. 80 ГПК України, в тому числі щодо зазначення про причини неможливості подання таких доказів у визначений процесуальним законом строк та здійснення всіх залежних від нього заходів на його отримання.
Також суд в цій частині звертає увагу Відповідача, що у судовому засіданні 17.04.2024р. судом були здійснені усі передбачені дії відповідно до ст. ст. 177, 182 ГПК України, в тому числі з'ясовано, що сторони повідомили про всі обставини справи, які їм відомі; надали усі докази, на які вони посилаються у позові і відзиві; та здійснені інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті. Інших клопотань від представників сторін до суду не надійшло. На підставі викладеного, суд продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів, а також враховуючи надання сторонами всіх документів в підтвердження своїх вимог та заперечень, відсутність додаткових документів та клопотань, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті. Проте, з урахуванням клопотання Відповідача запропонував прокурору надати до матеріалів справи належним чином засвідчену копію технічного паспорту на оспорювану пристань, розташовану по вул. Червонофлотській, 73 у м. Дніпрорудне Запорізької області, яка фактично є оригіналом документу, отриманого прокурором з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Невідповідність параметрів об'єкта нерухомого майна «хвилезахисна дамба № 6» у технічному паспорті площею 215 кв.м, нерухомому майну під інвентарним номером 0275, під назвою «водозахисна дамба» площею 300 пог. м. пояснюється на думку прокурора тим, що площа одного об'єкта нерухомості зазначена в «квадратних метрах», а іншого в «погонних метрах». Погонний метр та квадратний метр - це дві різні одиниці вимірювання, що використовуються для розрахунків площі. При цьому, «погонний метр» зосереджується на вимірюванні довжини поверхонь, тоді як «квадратний метр» використовується для визначення площі поверхонь з урахуванням довжини та ширини.
У свою чергу, відмінність в інвентарних номерах обумовлена тим, що інвентаризацію проводили різні суб'єкти (відповідачем не надано документів на підтвердження інвентарних номерів «хвилезахисної дамби №6» ( №83829) та «відвідного каналу №9» (83831), на які він посилається.)
Втім, у наданому самим Відповідачем листі Фонду державного майна № 10-62-13136 від 14.05.2024р. , в якому на лист представника відповідача - адвоката Р. Щербака від 07.05.2023р. № 43/24 - Фонд надав за встановленою формою інформацію про нерухоме державне майно,я ке перебуває на балансі ДП "Адміністрація річкових портів", згідно якої на балансі перебувають:
- за інвентарним № 0279 - Водовідвід - 300 пог.м. - м. Дніпрорудне. вул. Портова,
- за інвентарним № 0275 - Водозахисна дамба - 300 пог.м. - м. Дніпрорудне. вул. Червонофлотська.
Також судом встановлено, що згідно даних загальнодоступного ресурсу Google Карти за посиланням https://www.google.com/maps/ у м. Дніпрорудне відсутня будь яка інша пристань. Станом на 2024 рік біля вул.. Портова та вул. Східна (колишня вул. Червонофлотська) розташований порт та пристань, які графічно відповідають даним, зазначеним у спірному Технічному паспорті від 16.01.2014р.
Вказане також підтверджується Графічними матеріалами поданими до суду третьою особою, зокрема викопіюванням із кадастрового плану земельної ділянки, ситуаційної схеми, схем прив'язки кутів меж земельних ділянок, збірного кадастрового плану суміжних землевласників та землекористувачів, відомості обробки теодолітного ходу , матеріалами вирахування площ тат іншими.
Відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження своїх доводів, в тому числі того, що у м. Дніпрорудному знаходиться дві чи більше пристані, за вказаними адресами, і в його власності перебуває інша пристань, ніж та, складові нерухомі об'єкти якої є предметом спору у цій справі. Усі його твердження будуються виключно на припущеннях та суб'єктивних сумнівах, пов'язаних з незначними невідповідностями в технічній документації єдиної у м. Дніпрорудному пристані.
Ухвалою від 17.04.2024р. відмовляючи Відповідачу в задоволенні його клопотання про призначення експертизи від 14.03.2024 за вих. №21/24 відмовити суд зазначив, що питання відносно визначення географічних координат, адреси розташування спірного нерухомого майна, технічних характеристик об'єкту для встановлення ідентичності державного нерухомого майна не відноситься до предмету доказування у цій справі, оскільки за адресою АДРЕСА_2 , згідно відомостей з Державного реєстру речових прав знаходиться тільки оспорювана пристань. Крім того, спірний об'єкт знаходяться у місті Дніпрорудне Василівського району Запорізької області, яке на даний час є тимчасово окупованою РФ територією, у зв'язку з чим неможливо забезпечити судовому експерту безперешкодний доступ до об'єкту дослідження, а отже в цілому задоволення вказаного клопотання призведе до безпідставного затягування розгляду цієї справи.
Отже, з огляду на вказаний вище стандарт вірогідності доказів, суд дійшов до висновку, що подані прокурором, позивачем та третьою особою докази на підтвердження ідентичності спірного державного нерухомого майна, стосовно якого Відповідачем проведено державну реєстрацію права власності, є більш вірогідними ніж подані Відповідачем докази на їх спростування.
Оцінюючи правові підстави позову суд враховує, що статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з погляду статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав, що за деяких обставин вимоги статті 1З Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Проте засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Таким чином, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та інших.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18.
Так, відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовну презумпцію права такої особи (пункт 6.13. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19).
Якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №199/8324/19).
Аналогічний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду під час розгляду справи № 359/3373/16-ц у постанові від 23.11.2021 з приводу ефективного способу захисту прав власника об'єктів нерухомості. У пунктах 109, 146, 147, 148 та 154 вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна.
Так, відповідно до вимог ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» управління об'єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Як встановлено судом вище, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25.01.2006 № 29-р до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України, яке у подальшому реорганізоване в Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, було передано водозахисну дамбу, інв. номер 0275, (хвилезахисна дамба № 6) та водовідвід, інв. номер 0279, (відвідний канал № 9).
Оскільки саме Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України реалізує права держави як власника відносно водозахисної дамби (хвилезахисної дамби № 6) та водовідводу (відвідного каналу №9) у м. Дніпрорудне Василівського району Запорізької області, то саме воно уповноважене відповідно до вимог ст. 387 Цивільного кодексу України витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а саме від Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот».
Отже, прокурором обрано передбачений законом спосіб захисту порушеного права.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Право звернення прокурора до суду в інтересах держави передбачено також статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 ГПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з ч. 4, 5 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Поняття «інтереси держави» на даний час в законі не закріплене, проте таке визначення міститься в рішенні Конституційного суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999, згідно з яким, поняття «інтереси держави» є оціночним і в кожному конкретному випадку прокурор або його заступник самостійно визначає, з посиланням на законодавство, підстави подання позову, вказує в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Так, пунктом 3 вказаного рішення суд в загальному, не пов'язуючи поняття з конкретними нормами, які підлягають тлумаченню, вказує, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих за захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
З контексту вищевикладеного рішення Конституційного Суду України, враховуючи положення чинного законодавства, вбачається, що прокурором прояв порушення інтересів держави визначається самостійно з урахуванням суспільного інтересу. Держава зацікавлена у дотриманні процедур реалізації прав на об'єкти нерухомості, так само як і у дотриманні норм чинного законодавства. Додержання вимог закону не може не являти суспільного інтересу, оскільки є проявом управлінської функції держави та спрямоване на забезпечення єдиного підходу до врегулювання тих чи інших правовідносин, впровадження системності та прозорості при реалізації прав громадянами і юридичними особами, принципу конституційної рівності суб'єктів цивільних правовідносин.
За змістом ст. ст. 317, 321 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
У спірних правовідносинах незаконне вилучення Відповідачем з державної власності та прийняття до колективної власності акціонерного товариства об'єктів нерухомості безумовно зачіпає суспільний інтерес та порушує інтереси Держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні.
Суспільство, Український народ як сукупність окремих суб'єктів, індивідів, людей, також має, з огляду на ст. 1,3, 6-8, 41 Конституції України, конституційне право правомірно очікувати захисту суспільних інтересів у вигляді адекватної реакції держави на випадки порушення законності під час користування державною власністю, правомірно очікувати і розраховувати на те, що держава вживатиме всіх можливих законних способів та засобів для відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на дане майно.
Отже, порушення встановленого законом порядку володіння, користування і розпорядження нерухомістю, що перебуває у державній власності, спричиняють шкоду її інтересам і є підставою для втручання органів прокуратури, у тому числі для звернення з позовами до суду про повернення таких об'єктів.
При цьому, п. З ч. 1 ст. 131-1 Конституції України та ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
У позовній заяві прокурор має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу, зокрема, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Вказані правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
З матеріалів справи вбачається, що листом від 24.03.2023 № 51-900 вих-23 Василівська окружна прокуратура Запорізької області повідомила Міністерство юстиції України, як орган, що здійснює контроль у сфері державної реєстрації, про виявлені порушення порядку державної реєстрації прав власності на нерухомість, внаслідок якого відбулося протиправне вибуття з власності держави нерухомого майна, а саме хвилезахисної дамби № 6 та відвідного каналу № 9 за адресою вул. Червонофлотська 73 в м. Дніпрорудне.
На вказаний лист надійшла відповідь Міністерства юстиції України від 12.05.2023 № 1409-23, в якій зазначено, що повноваження зі здійснення контролю у сфері державної реєстрації прав відповідно до ст. 37-1 Закону Міністерство отримало з 02.11.2016, а порядок реалізації таких повноважень набрав чинності 30.12.2016. Таким чином, в Міністерства відсутні передбачені законодавством підстави для здійснення заходів контролю до державного реєстратора.
З метою встановлення наявності підстав для представництва, Василівською окружною прокуратурою на адресу Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України та Державного підприємства «Адміністрація річкових портів» було скеровано запити від 17.07.2023 № 51-2158вих-23, № 51-2159 вих-23 та повідомлено про порушення вибуття із власності держави об'єктів нерухомого майна.
Позивачами відповідних заходів до усунення порушень законодавства за вказаними фактами не вжито.
Листом від 22.08.2023 № 13858/16/10-23 Міністерством розвитку громад, територій та інфраструктури України Василівську окружну прокуратуру повідомлено, що Міністерство не зверталось до правоохоронних органів з порушеного питання. Крім цього, у вказаному листі Мінінфраструктури звертається з проханням вжити заходів в межах, визначених Законом України «Про прокуратуру» стосовно повернення державного майна пристані «Дніпрорудне».
Листом від 10.08.2023 № 01/05-893 Державне підприємство «Адміністрація річкових портів» звертається з проханням до Василівської окружної прокуратури вжити заходів прокурорського реагування для захисту державних інтересів, а саме щодо повернення майна пристані «Дніпрорудне» у власність держави.
Таким чином, власнику, в особі Міністерства відомо вже понад 6 місяців, про порушення його майнового права шляхом незаконного вибуття із його власності хвилезахисної дамби № 6 та відвідного каналу № 9. Водночас, жодних заходів для захисту порушеного права Міністерство не вчинило, у тому числі, не звернулося до суду з позовною заявою про витребування вказаного майна з чужого незаконного володіння.
Василівською окружною прокуратурою Запорізької області встановлено, що на момент подання позовної заяви Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України з тим самим предметом та з тих же самих підстав до суду так і не зверталося.
З огляду на викладене суд погоджується з доводами прокурора, що відповідно до ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», у цій справі були наявні підстави для пред'явлення позову прокурором в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України та про вжиття заходів представницького характеру Василівською окружною прокуратурою листом від 19.02.2024 № 51-417 вих -24 повідомлено Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України.
Підсумовуючи викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора про витребування з володіння Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» на користь держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України складових об'єкта нерухомого майна - пристані, а саме: відвідног каналу № 9 та хвилезахисної дамби № 6 площею 215 кв. м, за адресою вул. Червонофлотська, буд. 73 у м. Дніпрорудне Василівського району Запорізької області (номер запису про право власності: 4415337, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 277044023209) є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо клопотання Відповідача про застосування строків позовної давності.
В обґрунтування клопотання від 16.06.2024р. Відповідач посилається на те, що АСК «Укррічфлот» з 1993 року відкрито, мирно та правомірно володіє майном, що було передано Державою Україною в особі Фонду державного майна України до статутного фонду компанії. Як підтверджується доводами та матеріалами позовної заяви, з дати передачі на баланс Третьої особи об'єктів нерухомого майна, що належать державі та передачі до сфери управління Позивача, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.01.2006 № 29-р, представники Третьої особи здійснювали інвентаризацію майна. Тобто починаючи з 2006 року представники Третьої особи щорічно здійснювали інвентаризацію майна, а Відповідач з 1993 р. відкрито, мирно та правомірно володіє своїм майном. В свою чергу, в позові стверджується, що Третя особа нібито дізналась про порушення свого права на початку 2021 року. Вказані доводи позову викликають у Відповідача обґрунтовані сумніви, оскільки є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з урахуванням проведення Третьою особою щорічної інвентаризації майна. Посилаючись на вимоги ст.ст. 256, 257, 261 ЦК України стверджує, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. У визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об'єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила. З урахуванням вказаних норм та фактичних обставин справи, у Відповідача наявні підстави стверджувати, що Третя особа та Позивач об'єктивно могли дізнатися про порушення їх права та про особу, яка його порушила значно раніше дат вказаних в позові, а саме починаючи з 2006 року.
Заперечуючи проти вказаного клопотання інші учасники спору вказали про таке.
Прокурор також пославшись на вимоги ст.ст. 256, 257, 261 ЦК України вказав, що у інформації, наданої в листі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 22.08.2023 № 13858/16/10-23, зазначено, що про факт незаконного вибуття з державної власності вищевказаних об'єктів нерухомості Міністерству стало відомо з листа Василівської окружної прокуратури від 17.07.2023 №51-2158 вих -23. Міністерство не зверталося до реєстраторів для реєстрації жодних правочинів відносно хвилезахисної дамби № 6 та відвідного каналу № 9 за адресою вул. Червонофлотська 73 у м. Дніпрорудне, дії державного реєстратора з проведення державної реєстрації права власності за ПАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот» на оспорювану пристань з безпідставним включенням до її складу майна, яке перебуває у державній власності, залишалися невідомими власнику в особі Міністерства до липня 2023 року. Отже, про протиправне вибуття із державної власності водозахисної дамби (хвилезахисної дамби № 6) та водовідводу (водовідводу № 9), Міністерству, як власнику майна, стало відомо тільки у липні 2023 року. Згідно з інформацією, зазначеною в листі Державного підприємства «Адміністрація річкових портів» від 10.08.2023 № 01/05-893, Підприємство зазначає, що з дати передачі на баланс ДП «Адміністрація річкових портів» об'єктів нерухомого майна, що належать державі, та передані до сфери управління Мінтрансзв'язку відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.01.2006 № 29-р, представники Підприємства здійснювали інвентаризацію вказаного майна. Водночас, представники ПАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот» жодного разу не заявляли про те, що на водозахисну дамбу та водовідвід вказаним акціонерним товариством зареєстровано право власності.
Про незаконність реєстрації права власності на вказані об'єкти ДП «Адміністрація річкових портів» дізналось на початку 2021 року у зв'язку з підготовкою заяви про надання дозволу на розробку землеустрою щодо відведення земельної ділянки, про що власника повідомило тільки 04.08.2023 листом № 01/01-855. Попри те, що Міністерству стало відомо про незаконну реєстрацію акціонерним товариством за собою права власності на державне майно ще у липні 2023 року, до лютого 2024 року (понад пів року) ним не вжито жодних заходів, у тому числі, судово-претензійного характеру, з метою витребування державного майна з чужого незаконного володіння. вказане стало підставою для звернення прокурора до суду з позовною заявою.
Загальновідомим є факт того, що з початку березня 2022 року м. Дніпрорудне Василівського району Запорізької області перебуває під тимчасовою окупацією рф, що унеможливлює доступ до оспорюваних об'єктів пристані по вул. Червонофлотській, 73. Вказане підтверджується наказом Мінреінтеграції від 22.12.2022 № 309, яким затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. Крім того, Василівська окружна прокуратура Запорізької області після початку повномасштабних воєнних дій проти України (з 24.02.2022) розпочала свою роботу у м. Запоріжжі з 23.05.2022. Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Крім цього, постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 до 23.12.2022 № 1423 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом 8АК8-СоУ-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) було установлено на всій території України карантин строком з 12.03.2020 до 30.04.2023. У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30.03.2020 № 540-ІХ перелічені всі статті Цивільного кодексу України, які визначають строки позовної давності. Всі строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Вищесказане підтверджується висновками Верховного Суду у справах №90/323/20 від 06.05.2021, № 926/18112/21 від 31.05.2022, № 916/1157/21 від 22.06.2022 та від 07.09.2022 по справі № 679/1136/21 щодо застосування строків позовної давності під час дії карантину на території України.
Мінінфраструктури ознайомившись із заявою ПрАТ «Укррічфлот» від 16.06.2024 заперечує проти наведеного ПрАТ «Укррічфлот» у ній, оскільки вважає зазначене у ній безпідставним та необґрунтованим з огляду вимоги ст.ст. 256, 257, 261 ЦК України, вказавши, що прокуратурою встановлені порушення інтересів держави шляхом заволодіння державним майном - складовими частинами пристані за адресою м. Дніпрорудне, вул. Червонофлотська, буд. 73. Василівська окружна прокуратура Запорізької області листом від 17.07.2023 № 51-2158вих-23 повідомила Мінінфраструктури про встановлені порушення реєстрації державного майна за ПАТ «СК «Укррічфлот» та про необхідність надання запитуваної цим листом інформації. Мінінфраструктури, у відповідь на вказаний лист Прокуратури, листом від 22.08.2023 № 13835/16-23 повідомило, що обґрунтовані пояснення щодо вказаного державного майна наведено у листі ДП «Адміністрація річкових портів» від 04.08.2023 № 01/01-855, в якому зокрема міститься інформація про проведення інвентаризації (обстеження) балансоутримувачем вказаного майна - ДП "Адміністрація річкових портів". Вказаний лист містить інформацію про те, що під час такої інвентаризації представників ДП «Адміністрація річкових портів» допускали виключно до майна, яке обліковується на його балансі. Стосовно незаконного вибуття з державної власності зазначених у лист прокуратури об'єктів Мінінфраструктури стало відомо з листа Василівської окружної прокуратури Запорізької області від 17.07.2023 № 51-2158вих-23 та з листа ДП «Адміністрація річкових портів» від 04.08.2023 № 01/01-855, у зв'язку із чим Міністерство не зверталось до правоохоронних органі з порушеного питання. Враховуючи обставини, викладені у листі Василівської окружної прокуратури Запорізької області від 17.07.2023 № 51-2158вих-23, в межах порушеного листом ДП «Адміністрація річкових портів» від 04.08.2023 № 01/01-855 питання, Мінінфраструктури зверталося з проханням вжити заходів в межах, визначених Законом України «Про прокуратуру» стосовно повернення державного майн пристані "Дніпрорудне". Документи стосовно вищезазначеного державного майна знаходяться у ДП «Адміністрація річкових портів. Василівська окружна прокуратура Запорізької області листом від 19.02.2024 № 51-417вих-24 відповідно до ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомлено Мінінфраструктури про пред'явлення до суду позовної заяви у цій справі. Отже, ураховуючи протиправне вибуття із державної власності водозахисної дамби (хвилезахисної дамби № 6) та водовідводу (водовідводу № 9), Мінінфраструктури, як уповноваженому органу управління державним майном, стало відомо лише у липні 2023 року. При цьому, жодних доказів на спростування вказаної інформації Відповідачем, окрім припущень, суду не надано та матеріали справи не містять.
Крім цього, згідно із інформацією, зазначеною в листі ДП «АРП» від 10.08.2023 № 01/05-893, із дати передачі на баланс ДП «АРП» об'єктів нерухомого майна, що належать державі, та передані до сфери управління Мінтрансзв'язку відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.01.2006 № 29-р, представники ДП «АРП» здійснювали інвентаризацію вказаного майна. Водночас, представники ПрАТ «Укррічфлот» жодного разу не заявляли про те, що на водозахисну дамбу та водовідвід вказаним акціонерним товариством одночасно зареєстровано право власності. Міністерство не зверталося до реєстраторів для реєстрації жодних правочинів відносно хвилезахисної дамби № 6 та відвідного каналу № 9 за адресою вул. Червонофлотська 73 у м. Дніпрорудне, а тому, уповноваженому органу управління державним майном в особі Мінінфраструктури, до липня 2023 року не було відомо про дії державного реєстратора з проведення державної реєстрації права приватної власності за ПрАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот» на оспорювану пристань з безпідставним включенням до її складу майна, яке перебуває у державній власності. Отже, Мінінфраструктури та ДП «АРП» вважали оспорюване майно державним і будь-яких причин ставити під сумнів власне володіння майном не було, а тому і підстав з'ясовувати, чи не заволоділа будь-яка інша особа цим майном були відсутні. При цьому, якщо б у ДП «АРП» не було необхідності у отриманні дозволу на розробку землеустрою щодо відведення земельної ділянки, підготовку документів для якого розпочато у 2021 році, то напевно і до теперішнього часу ні Міністерству, ні ДП «АРП» не було б відомо про незаконну реєстрацію права власності на оспорювані державні об'єкти.
Також, згідно Переліку державного майна, яке не ввійшло до статутних фондів річкових портів і акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот» та передається до сфери управління Мінтрансзв'язку, який є додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.01.2006 № 29-р, до сфери управління Мінтрансзв'язку (правонаступником якого є Мінінфраструктури) передано об'єкти державного майна в м. Дніпрорудне Запорізької області, до яких входять: причальна стінка, інв. номер 0277; берегоукріплення-3, інв. номер 0276; водозахисна дамба, інв. номер 0275; водовідвід, інв. номер 0279.
У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.01.2014 Відповідачем зареєстровано право власності як на об'єкт нерухомого майна - пристань по вул. Червонофлотській, буд. 73 у м. Дніпрорудне, в яку входять складові частини - нерухоме майно щодо якого виник спір у цій справі, а не як на окремі об'єкти нерухомого майна - водозахисна дамба № 0275 та водовідвід № 0279, які є предметом спору. Отже, у зв'язку з тим, що Відповідач, явно намагаючись приховати незаконну реєстрацію прав приватної власності на державне майно, змінив назви оспорюваних об'єктів та зареєстрував їх разом з іншими об'єктами, які є його власністю, під однією назвою «Пристань», це об'єктивно перешкодило Міністерству та ДП «АРП» будь-яким чином відслідкувати указану реєстрацію з 2014 року, з часу внесення даних до Реєстру. Крім того, право власності саме на оспорювані об'єкти Відповідач зареєстрував за собою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно тільки у 2014 році, поряд із об'єктами, право власності на які йому належали з 2005 року згідно із паперовим свідоцтвом про право власності ЯЯЯ №176011.
Прокуратурою також було встановлено, що вищевказана пристань, як зазначено у Реєстрі, складається з 11-ти об'єктів, в тому числі хвилезахисної дамби № 6; берегоукріплення № 7; відвідного каналу № 9. Водночас, свідоцтво про право власності ЯЯЯ № 176011, видане у 21.04.2005 Дніпрорудненською міською радою, та рішення виконавчого комітету Дніпрорудненської міської ради від 19.04.2005 № 106, на підставі яких у 2014 році були внесені дані до Реєстру, не посвідчують право власності Відповідача на будь-яку хвилезахисну дамбу та водовідвідний канал. До того ж указаними документами посвідчується право власності відповідача лише на 9 об'єктів. У зв'язку із встановленням Прокуратурою вказаних фактів, якими порушено інтереси держави шляхом заволодіння державним майном - складовими частинами пристані за адресою м. Дніпрорудне, вул. Червонофлотська, буд. 73, про вказане листом Василівської окружної прокуратури Запорізької області від 17.07.2023 № 51-2158вих-23 було повідомлено Мінінфраструктури. Отже, про протиправне вибуття із державної власності водозахисної дамби (хвилезахисної дамби № 6) та водовідводу (водовідводу № 9), Мінінфраструктури, як уповноваженому органу управління державним майном, стало відомо лише у липні 2023 року з листа Прокуратури, а тому твердження Відповідача, що Мінінфраструктурич та ДП «АРП» могли дізнатися про їх порушене право з 2006 року є помилковими.
Перелік нерухомого майна, що передається у власність відкритому акціонерному товариству «Акціонерна судноплавна компанія «Укррічфлот», підписаний 21.08.2000, не містить інформації про передачу до статутного фонду ВАТ «АСК «Укррічфлот» об'єктів нерухомого майна, розташованого у м. Дніпрорудне, зокрема хвилезахисної дамби № 6, відвідного каналу № 9. Відповідно до Договору схову від 01.02.2001 № 85, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Запорізькій області та Дочірнім підприємством «Запорізький річковий порт» АСК «Укррічфлот», Регіональним відділенням передано на зберігання державне майно, яке не увійшло до статутного фонду і знаходилось на балансі Відповідача, зокрема, водозахисна дамба (ін. номер 0275) та водовідвідний канал (інв. номер 0279). У п. 1.2. указаного договору зазначено, що Відповідач не вправі користуватися та розпоряджатися переданим на схов майном. Зазначений договір продовжувався до 2011 року. При цьому, відповідно до витягів з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна від 2023 року, оспорюване майно є державною власністю. Указане також підтверджує те, що Мінінфраструкутри та ДП «АРП» вважали оспорюване майно державним і будь-яких причин ставити під сумнів власне володіння майном не було.
За таких обставин, Мінінфраструктури вважає, що позовна заява подана Прокуратурою у цій справі в межах строків позовної давності.
Третя особа стосовно застосування позовної давності пояснила, що предмет позову у цій справі не стосується жодного з об'єктів, які були передані Відповідачу Державою Україна в особі ФДМУ як і не стосується майна, набутого Відповідачем в порядку та у спосіб, встановлений чинним законодавством України. Жодних доказів того, що спірне майно було передано Державою Україна в особі Фонду державного майна України до статутного фонду Відповідача, як і було набуто ним у власність в порядку та у спосіб, встановлений чинним законодавством України Відповідачем не надано. Наявні в матеріалах справи докази доводять, що спірне майно перебувало на відповідальному зберіганні без права користування (п.1.2 договору) , згідно договору схову від 01.02.2001, укладеному між Відповідачем та ФДМУ і ніколи не передавалось до статутного фонду Відповідача під час приватизації. Матеріалами справи, а також поясненнями представника Відповідача в судовому засіданні, підтверджується, що іншої Пристані в місті Дніпрорудне Запорізької області не існує. Відповідач в жоден спосіб не коментує як і не заперечує того, що згідно договору схову від 01.02.2001 №85 укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Запорізькій області та Дочірнім підприємством "Запорізький річковий порт" АСК «Укррічфлот» (Охоронець), йому було передано на відповідальне зберігання державне майно, яке не увійшло до статутного фонду і знаходиться на балансі «Охоронця», серед іншого, Гідротехнічні споруди, в тому числі і спірні об'єкти нерухомості: Водозахисна дамба (інв. номер 0275), Водовідвід від каналу (інв. номер 0279). 23.01.2024 в Державному реєстрі речових прав за Відповідачем зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: вул. Червонофлотська, 73, м. Дніпрорудне Василівського району Запорізької області (277044023209) до складу якого входить хвилезахисна дамба №6, берегоукріплення №7, відвідний канал №9, на підставі свідоцтва про право власності ЯЯЯ №176011 від 21.04.2005, в якому жодного із вказаних об'єктів не зазначено. Відповідач не пояснює як і не надає жодних доказів того, з якого моменту та на підставі якого документу у нього виникло право власності на спірні об'єкти, при цьому визнає, що іншої Пристані в місті Дніпрорудне Запорізької області не існує. Отже, Відповідачем було змінено найменування об'єктів, правовстановлюючих документів на які він не мав і не має, саме з тією метою, щоби дійсний власник вказаного майна, Держава Україна, не дізналась про вказану державну реєстрацію. Очевидно, що твердження про «відкрите» та «правомірне» володіння майном (в контексті спірного майна) є таким, що не відповідає дійсності. Вищенаведене доводить, що Відповідачем було вжито заходів, які ускладнювали та навіть унеможливлювали встановлення власником майна в особі Мінінфраструктури, наявності порушення прав власності (незаконної реєстрації) Держави Україна. Отже, Позивач дізнався про порушення прав саме у момент, вказаний у позові Прокурора, а не раніше. Відповідач і дотепер не визнав, що вказані об'єкти дійсно є одними і тими самими об'єктами і продовжує приховувати обставини, пов'язані з підставою набуття ним прав на спірні об'єкти, в свою чергу стверджує, що про порушення прав (тотожність об'єктів) на вказані об'єкти Позивач і третя особа начебто могли і мали дізнатись у 2006 році.
Оцінюючи доводи учасників справи в цій частині суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Як вказав Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 квітня 2023 року у справі № 728/1765/21: "Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу".
Отже, інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.
Рівність і недискримінація є одними із основних принципів реалізації прав людини.
Також ч. 1 ст. 223 ГК України встановлено, що при реалізації у судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу (ст. 260 ЦК України).
У свою чергу ст. 258 ЦК України не встановлює спеціальної позовної давності до вимог про визнання правочинів недійсними та застосування наслідків недійсності.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Відповідно до абз. 1 п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 статті 267 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тільки якщо суд встановить, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідною вимогою спливла, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71)).
Також суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 щодо обчислення строку позовної давності за позовом прокурора, а саме:
"33. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
34. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
35. Суд апеляційної інстанції вказав, що позовна давність не може поширюватись на вимоги власника про витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки має місце так зване триваюче правопорушення, і власник може пред'явити позов на захист його права власності будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення.
36. У цивільному законодавстві закріплені об'єктивні межі застосування позовної давності. Вони встановлюються (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 1 серпня 2018 року у справі № 641/76/17): (а) прямо (стаття 268 ЦК України); (б) опосередковано, тобто з урахуванням сутності заявленої позовної вимоги (див. пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).
37. Статті 387 і 388 ЦК України не вказують на те, що приписи про позовну давність не застосовуються до правовідносин, врегульованих приписами вказаних статей, а стаття 268 цього кодексу не передбачає, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння належить до вимог, на які позовна давність не поширюється. Крім того, сутність вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не виключає застосування до неї позовної давності.
38. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 18 березня 2008 року в справі «Dacia S.R.L.» проти Молдови» (Dacia S.R.L. v. Moldova, заява № 3052/04) встановив, що припис Цивільного кодексу Молдови, згідно з яким позовна давність не поширювалася на позови державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння інших організацій чи громадян, сам по собі суперечить статті 6 Конвенції, оскільки у справі не було надано жодних аргументів на обґрунтування того, чому державні організації у цих випадках мають бути звільнені від обов'язку додержувати установлених строків давності, котрі б в аналогічних ситуаціях перешкодили розгляду позовів, поданих приватними особами чи компаніями. Це, на думку ЄСПЛ, потенційно може призводити до руйнування багатьох усталених правовідносин і надає дискримінаційну перевагу державі без будь-якої переконливої підстави (§ 76). ЄСПЛ констатував, що зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовну давність було застосовано без дискримінації на користь держави, є несумісним із принципом правової визначеності (§ 77).
43.Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини другої статті 45 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). Аналогічний припис закріплений у частині четвертій статті 56 ЦПК України, чинного з 15 грудня 2017 року.
44. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
45.Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
46.Велика Палата Верховного Суду вважає, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц та від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц).
47. У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.
48. Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне конкретизувати: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
49.Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
51.Оскільки прокурор пред'явив позов після спливу позовної давності, про застосування якої до позовних вимог просили відповідачі, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими доводи касаційних скарг і висновок суду першої інстанції про те, що у задоволенні позову слід відмовити.
59.Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
62.Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частина четверта статті 56 ЦПК України).
63.Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
64. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
65. Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
66.Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до судуу разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів."
З позовної заяви вбачається що прокурор у цій справі 26.02.2024 звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом від 23.02.2024р. в інтересах держави в особі позивача: Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України до Приватного акціонерного товариства “Судноплавна компанія “Укррічфлот” про витребування майна.
Про сам факт порушення інтересів держави прокуратурі стало відомо з Листа ДП "Адміністрація річкових портів" від 26.01.2021р. № 01/05-82.
Як вбачається із згадуваної вище постанови Вищого господарського суду України від 02 квітня 2014 року у справі № 910/13850/13:
"Публічне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укррічфлот" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Міністерства інфраструктури України, Фонду державного майна України, Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" та Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт" про встановлення сервітуту.
Рішенням Господарського м. Києва від 05.08.2013 р. у справі №910/13850/13 (суддя Босий В.П.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2013 р. (колегія суддів: головуючий Тищенко А.І., судді Михальська Ю.Б., Отрюх Б.В.), позовні вимоги задоволено повністю.
Як встановлено судами Публічне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укррічфлот" є правонаступником всього майна, прав та обов'язків річкових портів - Дочірнього підприємства "Дніпропетровський річковий порт" АСК "Укррічфлот", Дочірнього підприємства "Запорізький річковий порт" АСК "Укррічфлот", Дочірнього підприємства "Миколаївський річковий порт" АСК "Укррічфлот", Дочірнього підприємства "Херсонський річковий порт" АСК "Укррічфлот" (в тому числі, права на використання гідротехнічних споруд).
З метою забезпечення функціонування інфраструктури водного транспорту, виконання зобов'язань, що встановленні положеннями Міжнародного кодексу з управління безпекою мореплавства та Міжнародного кодексу з охорони суден та портових засобів, а також з метою задоволення виробничих потреб Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот", на базі майна ліквідованих річкових портів були створенні відокремлені структурні підрозділи компанії, а саме - філії ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" - "Дніпропетровський річковий порт", "Запорізький річковий порт", "Нікопольський річковий порт", "Миколаївський річковий порт", "Херсонський річковий порт".
Публічне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укррічфлот" є підприємством річкового транспорту.
На підставі наведеного суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що з метою належного функціонування інфраструктури водного транспорту, а також для забезпечення регулярного судноплавства та ефективного використання вантажного та пасажирського флоту, у Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" виникла необхідність у використанні гідротехнічних споруд (причалів).
Згідно із пунктом г) частини 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, чинній на момент створення ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот") , на момент створення Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" гідротехнічні споруди (причали) належали до об'єктів державної власності, приватизація яких згідно приписам Закону України "Про приватизацію державного майна" заборонена, та знаходилися в управлінні Мінтрансзв'язку згідно розпорядженням Кабінету Міністрів України №29-р від 25.01.2006 р.
Згідно частини 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що спірні об'єкти нерухомого майна не могли бути передані Публічному акціонерному товариству "Судноплавна компанія "Укррічфлот" в оренду.
Врахувавши вищезазначені обставини справи та проаналізувавши вищенаведені норми законодавства, взявши до уваги, зокрема, що виконання Публічним акціонерним товариством "Судноплавна компанія "Укррічфлот" завдань порту без гідротехнічних споруд є неможливим, а також встановивши, що обсяг прав, якими ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" наділено відповідно до договорів управління майном, є суттєво менший, ніж обсяг сервітутних прав, які необхідні позивачу для виконання покладених на нього чинним законодавством обов'язків щодо забезпечення безпеки судноплавства та виконання функцій транспортного підприємства, суди попередніх інстанцій дійшли вмотивованого висновку, що потреби останнього та виконання ним функцій транспортного підприємства не можуть бути задоволенні в іншій спосіб, ніж шляхом встановлення сервітуту на гідротехнічні споруди.
Суди попередніх інстанцій відзначили, що за своїм правовим змістом сервітут є правом обмеженого користування. Поряд з правом оренди сервітут є також одним з речових прав, однак значно вужчий за обсягом своїх прав. На відміну від права оренди, яке встановлює володіння і користування майном протягом його дії виключно орендаря, сервітут тільки обмежує право власності особи, на майно якої встановлено сервітут. Власник майна має право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном, але в межах, не обтяжених сервітутом. Тобто відносини, які виникають на підставі сервітуту, є подібними за змістом до відносин оренди та спрямовані на задоволення тих чи інших потреб і тій чи іншій речі без набуття права власності на неї.
З огляду на викладене, касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2013 р. №910/13850/13 Господарського суду міста Києва залишити без змін."
З наведеного судового рішення вбачається, що усім учасникам справи № 908/476/24, окрім прокуратури, з 2013 року було достеменно відомо, що майно, яке не увійшло до статутного фонду Публічне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укррічфлот" (гідротехнічні споруди (причали)) не могли бути об'єктами приватизації та отримані в оренду, та знаходилися в управлінні Мінтрансзв'язку згідно розпорядженням Кабінету Міністрів України №29-р від 25.01.2006 р.
Згідно Переліку державного майна, яке не ввійшло до статутних фондів річкових портів і акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот» та передається до сфери управління Мінтрансзв'язку, який є додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.01.2006 № 29-р, до сфери управління Мінтрансзв'язку (правонаступником якого є Мінінфраструктури) передано об'єкти державного майна в м. Дніпрорудне Запорізької області, до яких входять: в тому числі спірні водозахисна дамба, інв. номер 0275; водовідвід, інв. номер 0279.
Фактично порушення права державної власності Відповідачем відбулося 23.01.2014р., тобто під час розгляду справи №910/13850/13 в суді касаційної інстанції, шляхом реєстрації 23.01.2014 в Державному реєстрі речових прав за Публічним акціонерним товариством «Судноплавна компанія «Укррічфлот» права власності на об'єкт нерухомого майна, розташованого по вул. Червонофлотська, буд. 73, м. Дніпрорудне, Василівський район, Запорізька область (номер відомостей про речове право: 4415337, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 277044023209), а саме на пристань, яка складається з 11-ти об'єктів, в тому числі спірних хвилезахисної дамби № 6 та відвідного каналу № 9.
Доказів повідомлення з боку ПАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот» про вказану реєстрацію Мінтрансзв'язку, його правонаступника - Мінінфраструктури або ДП "АРП" Відповідач суду не надав.
З огляду на підтвердження права державної власності на спірні об'єкти постановою Вищого господарського суду України від 02 квітня 2014 року у справі № 910/13850/13 та вимоги чинного законодавства уповноважені державні органи, а саме Позивач та ДП "АРП", не мали підстав для обґрунтованих сумнівів щодо належності спірного майна державі або можливості його відчуження на користь інших осіб.
Разом з тим, з матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право державної власності на спірні об'єкти водозахисна дамба, інв. номер 0275; водовідвід, інв. номер 0279, не було зареєстровано, хоча воно і перебувало як державне майно на обліку у Фонді державного майна України.
Також судом встановлено що 23.01.2014 в Державному реєстрі речових прав за ПАТ «Укррічфлот» було зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна, розташованого по вул. Червонофлотська, буд. 73, м. Дніпрорудне, Василівський район, Запорізька область (номер відомостей про речове право: 4415337, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 277044023209), а саме на пристань, яка складається з 11-ти об'єктів, в тому числі спірних хвилезахисної дамби № 6 та відвідного каналу № 9 на підставі свідоцтва про право власності ЯЯЯ № 176011, виданого 21.04.2005 Дніпрорудненською міською радою., в якому зазначено, що свідоцтво видано на підставі рішення виконавчого комітету Дніпрорудненської міської ради від 19.04.2005 № 106. За вказаним рішенням від 19.04.2005 № 106 «Про оформлення права власності на пристань за адресою: м. Дніпрорудне, вул. Червонофлотська, 73 за ДП «Запорізький річковий порт» АСК «Укррічфлот» спірні хвилезахисна дамба № 6 та відвідний канал № 9 у колективну власність ДП «Укррічфлот», як складові частини вказаної вище пристані, не передавались. Таким чином, свідоцтво про право власності від 21.04.2005 ЯЯЯ № 176011 не посвідчує та не встановлює право власності на хвилезахисну дамбу № 6, берегоукріплення № 7 та відвідний канал № 9, як складові частини пристані, розташованої по вул. Червонофлотській, 73 у м. Дніпрорудне.
Отже, судом встановлено порушення державним реєстратором вимог законодавства щодо державної реєстрації без відповідних правовстановлюючих документів права власності за ПАТ «Укррічфлот» на такі складові оспорюваної пристані як: хвилезахисна дамба № 6, берегоукріплення № 7 та відвідний канал № 9.
Наведене свідчить про наявність відмінності у інвентарних номерах спірних водозахисної дамби (№0275 за обліком ФДМУ, Мінінфраструктури та ДП "АРП" та № 6 у ПАТ «Укррічфлот») та водовідводу (№0279 за обліком ФДМУ, Мінінфраструктури та ДП "АРП" та № 9 у ПАТ «Укррічфлот»), що об'єктивно унеможливлювало уповноваженим державним органам ФДМУ, Мінінфраструктури та балансоутримувачу ДП "АРП" своєчасно дізнатися з даних Державного реєстру речових прав про реєстрацію спірних об'єктів за ПАТ «Укррічфлот».
Суд також враховує, що згідно договору схову від 01.02.2001 №85 укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Запорізькій області та Дочірнім підприємством "Запорізький річковий порт" АСК «Укррічфлот» (Охоронець), останньому було передано на відповідальне зберігання державне майно, яке не увійшло до статутного фонду і знаходиться на балансі «Охоронця», серед іншого, Гідротехнічні споруди, в тому числі і спірні об'єкти нерухомості саме за інвентарними номерами за обліком ФДМУ : Водозахисна дамба (інв. номер 0275), Водовідвід від каналу (інв. номер 0279).
Проте, при 23.01.2014 в Державному реєстрі речових прав за Відповідачем зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: вул. Червонофлотська, 73, м. Дніпрорудне Василівського району Запорізької області (277044023209) до складу якого входить хвилезахисна дамба №6 та відвідний канал №9, на підставі свідоцтва про право власності ЯЯЯ №176011 від 21.04.2005, в якому жодного із вказаних об'єктів Водозахисна дамба (інв. номер 0275), Водовідвід від каналу (інв. номер 0279) за не зазначено.
Суд погоджується з доводами Мінінфраструктури та ДП "АРП" , що Відповідач не надав суду жодних доказів того, з якого моменту та на підставі якого документу у нього виникло право власності на спірні об'єкти, тому твердження Відповідача про «відкрите» та «правомірне» володіння майном (в контексті спірного майна) є таким, що не відповідає дійсності.
Вищенаведене свідчить про те, що Відповідачем було змінено, з тих чи інших причин, з умислу або необережності, дослідження яких не входить до предмету спору, найменування (інвентарні номери) об'єктів, правовстановлюючих документів на які він не мав і не має, під час здійснення державної реєстрації за собою права власності на спірні об'єкти нерухомості, тобто було вжито заходів, які ускладнювали та навіть унеможливлювали встановлення власником майна в особі Мінінфраструктури, наявності порушення прав власності (незаконної реєстрації) Держави Україна. Вказане об'єктивно перешкодило Міністерству та ДП «АРП» будь-яким чином від слідкувати вказану реєстрацію з 2014 року - з часу внесення даних до Реєстру.
При цьому, відповідно до витягів з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна від 2023 року, оспорюване майно є державною власністю, що підтверджує доводи Мінінфраструкутри та ДП «АРП» про те, що вони вважали оспорюване майно державним і будь-яких причин ставити під сумнів власне володіння майном не було.
У інформації, наданої в листі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 22.08.2023 № 13858/16/10-23, зазначено, що про факт незаконного вибуття з державної власності вищевказаних об'єктів нерухомості Міністерству стало відомо з листа Василівської окружної прокуратури від 17.07.2023 №51-2158 вих-23. та з листа ДП «Адміністрація річкових портів» від 04.08.2023 № 01/01-855,
Разом з тим з наявного у матеріалах справи листа ДП «Адміністрація річкових портів» від 10.08.2023 № 01/05-893 на адресу Василівської окружної прокуратури у відповідь на лист останньої від 17.07.2023 №51-2158 вих-23. вбачається, що вказане підприємство дізналося про незаконність реєстрації права власності на спірні об'єкти на початку 2021р.у зв'язку з підготовкою заяви про надання дозволу на розробку землеустрою щодо відведення земельної ділянки, підготовку документів для якого розпочато у 2021 році. Під час вивчення інформації з Державного земельного кадастру стало відомо, що за ПАТ "СК "Укррічфлот" зареєстроване право оренди земельної ділянки "Для розміщення та обслуговування пристані, причальної вертикальної стінки, берегоукріплення, водозахисної дамби". В зв'язку з чим підприємство листом № 01/05-82 від 26.01.2021р. звернулося до Запорізької обласної прокуратури.
Отже, наведене свідчить, що про протиправне вибуття із державної власності водозахисної дамби (хвилезахисної дамби № 6) та водовідводу (водовідводу № 9), Мінінфраструктури, як уповноваженому органу управління державним майном, стало відомо лише у липні 2023 року з листа Прокуратури, а тому твердження Відповідача, що Мінінфраструктури та ДП «АРП» могли дізнатися про їх порушене право з 2006 року, яке фактично було порушено 23.01.2014р., спростовуються вищевикладеним.
Вказане означає, що в силу ч. 1 ст. 261 ЦК України, за змістом якої початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості захистити своє право в примусовому порядку через суд, саме з цієї дати усі уповноважені державною органи в межах своїх повноважень мали право, реальну можливість та обов'язок вживати заходів щодо усунення порушення права державної власності шляхом звернення з позовом до суду.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначеної норми права викладено в постановах Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 136/277/18, від 10.07.2019 у справі № 321/1702/16-ц.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ч. 1 ст. 261 ЦК України, в поєднанні із загальним правилом, встановленим ст. ст. 13, 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень, указує, що Відповідач має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Під можливістю довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила, у цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини або існування в особи певних зобов'язань як міри належної поведінки, у результаті яких вона мала б змогу дізнатися про відповідні протиправні дії та того, хто їх учинив.
Такий правовий висновок щодо застосування ч. 1 ст. 261 ЦК України в подібних правовідносинах викладено Верховним Судом у постановах від 24.07.2019 у справі № 521/14384/16-ц, від 02.07.2019 у справі № 925/271/18.
З наведеного суд дійшов висновку, що позовна давність у цій справі має обчислюватися не з дня коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, а з дня коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Оскільки про порушення права державної власності на спірні об'єкти нерухомості уповноваженим державою органу ДП «Адміністрація річкових портів» стало відомо у січні 2021р., тому саме з цього моменту слід обліковувати початок строку перебігу загального трирічного позовної давності, а саме з наступного дня від дати листа ДП "АРП" № 01/05-82 від 26.01.2021р., а саме з 27.01.2021р.
Той факт, що Мінінфраструктури, як уповноваженому органу управління державним майном, стало відомо лише у липні 2023 року з листа Прокуратури від 17.07.2023 не спростовує того факту, що дізнавшись про порушення пава державної власності ДП «АРП» мало змогу та було зобов'язане повідомити Мінінфраструктури для своєчасного звернення до суду.
Попри те, що Міністерству стало відомо про незаконну реєстрацію акціонерним товариством за собою права власності на державне майно ще у липні 2023 року, до лютого 2024 року (понад пів року) ним не вжито жодних заходів, у тому числі, судово-претензійного характеру, з метою витребування державного майна з чужого незаконного володіння. Вказане стало підставою для звернення 23.02.2024р. керівника Василівської окружної прокуратури Запорізької області від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Мінінфраструктури, з позовом у цій справі.
При цьому суд враховує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020, який набрав чинності 02.04.2020, згідно з яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 12, згідно якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID -19), строки позовної давності, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину;
- постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», якою установлено з 12 березня 2020 року на усій території України карантин, який неодноразово продовжувався постановами Уряду до 30.06.2023;
- Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», який набрав чинності 17.03.2022, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії;
- Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, якій неодноразово було продовжено та який діє дотепер.
Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Загальновідомим є факт того, що з початку березня 2022 року м. Дніпрорудне Василівського району Запорізької області перебуває під тимчасовою окупацією рф, що унеможливлює доступ до оспорюваних об'єктів пристані по вул. Червонофлотській, 73. Вказане підтверджується наказом Мінреінтеграції від 22.12.2022 № 309, яким затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
Крім того, Василівська окружна прокуратура Запорізької області після початку повномасштабних воєнних дій проти України (з 24.02.2022) розпочала свою роботу у м. Запоріжжі з 23.05.2022.
Оскільки позовна заява від 23.02.2024р. керівника Василівської окружної прокуратури Запорізької області від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Мінінфраструктури, надійшла до Господарського суду Запорізької області 26.02.2024, вказане свідчить що прокурором не пропущено трирічний строк позовної давності.
Підсумовуючи викладене, та враховуючи вимоги ст. 267 ЦК України , суд дійшов висновку про те, що оскільки Відповідачем подано відповідну заяву про застосування позовної давності 16.06.2024р., тобто під час розгляду цієї справи судом і до прийняття рішення у справі, прокурором та позивачем обґрунтовано та доведено, що про порушення майнових прав держави уповноважений державний орган дізнався у січні 2021 року і прокурором не пропущено трирічний строк позовної давності, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання Відповідача про відмову у позові внаслідок пропуску строку позовної давності.
Інші доводи Відповідача не приймаються до судом з огляду на вищевикладене.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до стаття 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).
Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, з огляду на принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати покладаються Відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-79, 86, 129, 233, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Витребувати з володіння Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» (адреса реєстрації: вул. Електриків, буд. 8, м. Київ, 04071, код ЄДРПОУ: 00017733) на користь держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України (адреса реєстрації: проспект Берестейський, 14 м. Київ, 01135 код ЄДРПОУ: 37472062) складові об'єкта нерухомого майна - пристань, а саме: відвідний канал № 9 та хвилезахисну дамбу № 6 площею 215 кв. м, за адресою вул. Червонофлотська, буд. 73 у м. Дніпрорудне Василівського району Запорізької області (номер запису про право власності: 4415337, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 277044023209). Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» (адреса реєстрації: вул. Електриків, буд. 8, м. Київ, 04071, код ЄДРПОУ: 00017733) на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Василівської окружної прокуратури (стягувач: вул. Космічна, 118 А, м. Запоріжжя, 69050, розрахунковий рахунок: UA438201720343180001000000271, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: Запорізька обласна прокуратура, ЄДРПОУ 02909973, код класифікації видатків бюджету - 2800) кошти, витрачені на сплату судового збору у 2024р. при здійсненні представництва інтересів держави у розмірі 3117 (три тисячі сто сімнадцять) грн. 00 коп. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено: 01.07.2024.
Суддя К.В. Проскуряков
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.