10 липня 2024 року Чернігів Справа № 620/9759/23
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скалозуба Ю.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу
за позовомЗаступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Управління містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації
доТериторіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області
провизнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
Заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Управління містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації (далі - Управління містобудування та архітектури ЧОДА) з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про зобов'язання укласти з Управлінням містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації охоронний договір на об'єкти культурної спадщини - «Будинок міського банку» (охор. № 77-Чг), що розташований за адресою: м. Чернігів, вул. Кирпоноса, 16, на умовах і в порядку, визначеними постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768.
В обґрунтування позовних вимог заступником керівника Чернігівської обласної прокуратури зазначено, що юридичні або фізичні особи, у власності або користуванні яких перебувають об'єкти культурної спадщини чи їх частини, зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір встановленого зразка, до якого мають бути додані додаткові документи. Вказав, що відповідач зобов'язаний був протягом місяця з моменту набуття права оперативного управління на об'єкт культурної спадщини по вул. Кирпоноса, 16 у м. Чернігові - «Будинок міського банку» укласти охоронний договір з органом охорони культурної спадщини, яким на час виникнення спірних правовідносин є Управління містобудування та архітектури ЧОДА. Наведене призвело до тривалого порушення пам'яткоохоронного законодавства, невжиття належних заходів для збереження об'єкта культурної спадщини.
У відзиві на позов представник відповідача заперечував проти позовних вимог та вказав, що в Державному реєстрі нерухомих пам'яток України відсутня пам'ятка архітектури з найменуванням «Будинок міського банку». Розпорядженням ЧОДА від 09.02.1996 №91 «Про взяття під державну охорону нововиявлених пам'яток архітектури» будівлю, що розташована за адресою: вул. Китпоноса, 16, м. Чернігів, було включено в перелік споруд, що включаються до списку пам'яток архітектури місцевого значення, при цьому автор будівлі не встановлений та відсутня інформація яким саме експертним, державним науково-дослідним чи історичним закладом здійснено експертизу та подано рекомендацію про включення споруди до списку пам'яток архітектури місцевого значення. Зазначив, що відбувалась зміна будівлі та автентичність історичних будівель не збережена, а саме змінено первісну структуру та вигляд будівлі, проведено реконструкцію. Крім того, відповідно до постанови КМУ від 25.10.2017 №814 «Деякі питання передачі майна, що закріплене на праві господарського відання за Національним банком» будівлі і споруди за адресою: вул. Кирпоноса, 16, м. Чернігів, були передані до сфери управління Державної судової адміністрації України та на даний час знаходяться в оперативному управлінні територіального управління. Вважає, що укладення охоронного договору на будівлю призведе до неможливості виконання установами, які розміщуються в приміщенні вказаної адміністративної будівлі, покладених на них державою завдань та обов'язків.
У додаткових пояснення заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури заперечував проти доводів відповідача та просив позов задовольнити повністю, додатково посилаючись на те, що укладення охоронного договору не передбачає втручання у діяльність користувача органом охорони культурної спадщини чи іншими особами та не змінює спосіб використання приміщення, а лише містить умови, на яких на фактичного користувача покладаються зобов'язання щодо забезпечення збереження пам'ятки. Також позивач вказав, що пам'яткою культурної спадщини є як об'єкти культурної спадщини, які занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, так і об'єкти культурної спадщини, які взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом №1805-ІІІ до вирішення питання про включення (невключення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Більш того, Закон України «Про охорону культурної спадщини» не передбачає виключень щодо обмеження доступу уповноважених органів культурної спадщини до пам'ятки культури.
Представник Управління містобудування та архітектури ЧОДА заперечував проти доводів відповідача та зазначив, що охоронний договір укладається з власником або уповноваженим ним органом, без участі третіх осіб, таких як користувачі. Укладення охоронного договору на Пам'ятку сприятиме реалізації державної політики у сфері охорони культурної спадщини та забезпечить збереження та охорону визначеного об'єкта культурної спадщини міста Чернігова.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.05.2024 позовну заяву заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Управління містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху.
Ухвалою суду від 20.05.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою судді від 24.06.2024 заяву заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури задоволено. Відзив Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області повернуто без розгляду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Об'єкт культурної спадщини - «Будинок міського банку» - пам'ятки архітектури місцевого значення, що розташована за адресою: м. Чернігів, вул. Кирпоноса, 16, взята на облік розпорядженням Чернігівської обласної державної адміністрації від 09.02.1996 № 91, охоронний номер 21-Чг.
Приміщення пам'ятки архітектури місцевого значення «Будинок міського банку», датованої 1948 роком, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з 19.02.2018 перебуває в оперативному управлінні Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області.
Враховуючи викладене, відповідач зобов'язаний був протягом місяця з моменту набуття права оперативного управління на об'єкт культурної спадщини по вул. Кирпоноса, 16 у м. Чернігові - «Будинок міського банку» укласти охоронний договір з органом охорони культурної спадщини, яким на час виникнення спірних правовідносин є Управління містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації.
Чернігівською обласною прокуратурою, відповідно до вимог частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» листом від 05.05.2023 № 15/3/2-378 вих-23 письмово повідомлено позивача про встановлені порушення та намір встановити підстави для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах.
З відповідей № 02.1-09/509 від 25.11.2021, № 02.1-09/602 від 10.05.2023 вбачається, що незважаючи на наявну інформацію про встановлені прокурором порушення чинного законодавства у сфері охорони культурної спадщини, Управлінням не вживаються заходи, у т.ч. шляхом звернення до суду з позовом, спрямовані на укладання охоронного договору по вул. Кирпоноса, 16 у м. Чернігові.
Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.
За приписами пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон №1697-VII), прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
У відповідності до частини 3 статті 23 Закону №1697-VII, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статі.
Частиною 4 статті 23 Закону №1697-VII передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
В силу частини 5 статті 5 КАС України, ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.
Відповідно до частин 3-4 статті 53 КАС України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
Частиною 5 статті 53 КАС України визначено, що у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08 квітня 1999 року №3-рп/99 з'ясовуючи поняття «інтереси держави» визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина четверта мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).
Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 19 березня 2020 року у справі № 240/3384/19, від 02 березня 2020 року у справі № 280/1933/19, від 06 листопада 2019 року у справі № 640/4747/19, від 08 серпня 2019 року у справі №352/286/17 зазначив наступне: «...за змістом частини третьої статті 23 Закону №1697-VII прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту інтересів держави або здійснює його неналежно.
Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача».
Зі змісту позовної заяви вбачається, що заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури звернувся в інтересах держави, у зв'язку з бездіяльністю Управління містобудування та архітектури ЧОДА щодо зупинення порушень пам'яткоткоохоронного законодавства відповідачем, забезпечення укладення охоронних договорів на пам'ятки архітектури місцевого значення - «Будинок міського банку», який розташований за адресою: вул. Кирпоноса, 16, м. Чернігів, з метою встановлення режиму використання пам'ток та відповідальності відповідача за порушення такого режиму, зокрема пред'явлення позову зобов'язального характеру.
Положеннями частини 2 статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 № 1805-III (далі - Закон України «Про охорону культурної спадщини» або Закон № 1805-ІІІ) передбачено, що до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини, зокрема, належить: забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини на відповідній території; укладення охоронних договорів на пам'ятки в межах повноважень, делегованих органом охорони культурної спадщини вищого рівня відповідно до закону; застосування фінансових санкцій за порушення цього Закону.
Частиною 1 статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що усі власники пам'яток, щойно виявлених об'єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об'єкти зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.
Приписами частини 2 статті 44 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що відповідний орган охорони культурної спадщини накладає на юридичну особу, яка є власником або уповноваженим ним органом чи замовником робіт, такі фінансові санкції, за ухилення власника пам'ятки або уповноваженого ним органу від підписання охоронного договору або за порушення ним режиму використання пам'ятки - у розмірі від ста до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Судом встановлено, що відповідно до підпункту 47 пункту 4 Положення про Управління містобудування та архітектури ЧОДА, затвердженого розпорядженням начальника обласної військової адміністрації від 27.10.2022 №396 (а. с. 208-213), Управління відповідно до покладених на нього завдань виконує функції у сфері охорони культурної спадщини (пам'ятки архітектури, містобудування та садово-паркового мистецтва) відповідно до законодавства, зокрема, утримує на балансі пам'ятки архітектури та містобудування, укладає охоронні договори на пам'ятки архітектури, містобудування та садово-паркового мистецтва, здійснює контроль за дотриманням умов цих договорів.
Доказів застосування фінансових санкцій за ухилення відповідачем від підписання охоронного договору Управлінням містобудування та архітектури ЧОДА, як і іншими учасниками справи, до суду не надано.
З огляду на вказане, суд погоджується з твердженням заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури, що компетентний орган у сфері охорони культурної спадщини - Управління містобудування та архітектури ЧОДА, протягом тривалого часу проявляє бездіяльність щодо вжиття заходів, спрямованих на укладення охоронного договору на Пам'ятку архітектури.
Таким чином, суд дійшов висновку, що звернення прокурора з цим позовом зумовлено відсутністю захисту інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини органом державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження - Управлінням містобудування та архітектури ЧОДА, та необхідністю врегулювання відносин у сфері охорони культурної спадщини.
Враховуючи наведене, суд вважає, що заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури виконав вимоги статті 53 КАС України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру», а тому Управління містобудування та архітектури ЧОДА у цій справі набуло статусу позивача.
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України «Про охорону культурної спадщини».
Згідно з Преамбулою цього Закону об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою.
Охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 1 Закону №1805-ІІІ об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.
Пам'ятка культурної спадщини (далі - пам'ятка) - це об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Охорона культурної спадщини - це система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини.
Пунктом 3 Розділу X «Прикінцеві положення» Закону № 1805-ІІІ установлено, що об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури», визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону.
Згідно із частиною 1 статті 3 Закону № 1805-ІІІ державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.
До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.
За змістом пункту 17 частини 1 статті 6 Закону № 1805-ІІІ до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить укладення охоронних договорів на пам'ятки.
За змістом частин 1, 3 та 4 статті 23 Закону № 1805-ІІІ усі власники пам'яток, щойно виявлених об'єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об'єкти зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.
Порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України. Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов'язків, що випливають із цього Закону. Власник або уповноважений ним орган, користувач зобов'язані утримувати пам'ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору (частина 1 статті 24 Закону № 1805-ІІІ).
З аналізу наведених вище норм права вбачається, що об'єкти культурної спадщини охороняються законом навіть при відсутності належним чином укладеного охоронного договору. В той же час, охоронний договір встановлює чіткі вимоги для збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність.
Пунктом 2 Порядку укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768 (далі - Порядок № 1768) передбачено, що, власник пам'ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов'язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам'ятки чи її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.
При цьому охоронний договір встановлює режим використання пам'ятки культурної спадщини чи її частини, у тому числі території, на якій вона розташована (пункт 1 Порядку №1768).
Водночас, у пункті 5 Порядку № 1768 зазначено, що в охоронному договорі, складеному за зразком згідно з додатком, зазначаються особливості режиму використання пам'ятки, види і терміни виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження її території, інших пам'яткоохоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини.
Відповідно до пункту 6 Порядку № 1768 до охоронного договору додаються: 1) акт технічного стану пам'ятки (форма якого затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини) на момент укладення охоронного договору. Для ансамблів (комплексів) складається окремий акт на кожний їх об'єкт. Акт технічного стану поновлюється не рідше ніж раз на 5 років. Якщо стан пам'ятки значно змінився (після проведення ремонтних, реставраційних та інших робіт чи внаслідок дії чинників, що призвели до руйнування або пошкодження), - у п'ятиденний термін після його зміни; 2) опис культурних цінностей і предметів, які належать до пам'ятки, знаходяться на її території чи пов'язані з нею і становлять історичну, наукову, художню цінність, з визначенням місця і умов зберігання та використання; 3) план поверхів пам'яток-будівель і споруд (у масштабі 1:100); 4) план інженерних комунікацій та зовнішніх мереж (за наявності); 5) генеральний план земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка (у масштабі 1:50, 1:100, 1:500, 1:1000 або 1:2000); 6) паспорт пам'ятки.
Суд зазначає, що відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.10.2017 №814 «Деякі питання передачі майна, що закріплене на праві господарського відання за Національним банком» будівлі і споруди (літери A-3, а, а1, а2, а4, Б-2, Б1-2, Б2-2, б, 61, Д, Б5-1, Б3-2, Б4-1) по вул. Кирпоноса, 16 у м. Чернігові, що закріплена на праві господарського відання за Національним банком, передано до сфери управління Державної судової адміністрації.
Указаною постановою Кабінету Міністрів України також доручено Фонду державного майна разом з Державною судовою адміністрацією та Національним банком вжити заходів до укладення договорів оренди на нерухоме майно, визначене спільним рішенням Національного банку та Державної судової адміністрації.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником об'єктів нерухомості - будівель і споруд (літери А-3, а, а1, а2, а4, Б-2, Б1-2, Б2-2, б, 61, Д, Б5-1, БЗ-2, Б4-1) по вул. Кирпоноса, 16 у м. Чернігові є держава в особі Державної судової адміністрації України. Право оперативного управління зазначеним майном передано Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України у Чернігівській області (номер запису про інше речове право 24955190 від 19.02.2018).
Таким чином, з аналізу положень Закону № 1805-ІІІ та Порядку №1768 слідує, що власник чи користувач пам'ятки культурної спадщини чи її частини або уповноважений ним орган (особа) незалежно від форми власності зобов'язаний укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір встановленого зразка. Тобто, обов'язок укладення охоронного договору покладається саме на власника пам'ятки або уповноважений ним орган, і саме власник, а за наявності уповноваженого органу - такий орган, повинен бути його ініціатором.
Подібний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 13 грудня 2018 року у справі № 826/4605/16, у постанові від 23 грудня 2019 року у справі № 806/1536/18 та у постанові від 19 лютого 2021 року у справі №826/25854/15.
Однак, всупереч вказаним вище правовим положенням відповідачем станом на момент розгляду цієї справи в суді не виконано обов'язку з укладення охоронних договорів Пам'ятки архітектури «Будинок міського банку» з Управління містобудування та архітектури ЧОДА, що свідчить про його протиправну бездіяльність.
Верховний Суд у постанові від 19.06.2018 у справі № 464/2638/17 вказав, що триваюче правопорушення - це проступок, пов'язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов'язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов'язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об'єктивно існує цей обов'язок, виконанням обов'язку відповідним суб'єктом або припиненням дії відповідної норми закону.
Зважаючи на викладені обставини, а також на те, що правопорушення у вигляді не укладення охоронних договорів Пам'ятки архітектури «Будинок міського банку», допущене відповідачем, є триваючим, на теперішній час відповідач зобов'язаний укласти такі охоронні договори.
Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України); для здійснення такої діяльності органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії.
У постанові від 15.07.2019 у справі № 420/5625/18 Верховний Суд дійшов висновку, що під судовим захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права; обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Право українського народу на збереження архітектурних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, гарантоване статтею 54 Конституції України, а саме визначено, що культурна спадщина охороняється законом.
У даному спорі приватне право (інтерес) відповідача протиставляється публічному інтересу, який виражається у збереженні та охороні культурної спадщини.
Відтак, забезпечення справедливого балансу приватного та публічного інтересів у цій справі полягає у необхідності дотримання відповідачем вимог законодавства про охорону культурної спадщини, визначених, зокрема, Законом України «Про охорону культурної спадщини».
Подібний висновок зазначено у постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 826/12524/18.
Отже, державний інтерес у цій справі полягає у зупиненні порушень відповідачем пам'яткоохоронного законодавства шляхом укладення ним охоронного договору Пам'ятки архітектури «Будинок міського банку» з метою встановлення режиму використання вказаної пам'ятки архітектури та відповідальності відповідача за порушення такого режиму.
Вказане свідчить, що пред'явлення заступником керівника Чернігівської обласної прокуратури позову зобов'язального характеру є ефективним способом захисту інтересів держави, що спрямований на реалізацію державою примусу щодо виконання вимог Основного Закону.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог повністю.
При розгляді справи судом враховано положення частин 1, 2 статті 77, частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Отже, у зв'язку з відсутністю понесених заступником керівника Чернігівської обласної прокуратури вказаних витрат, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 139, 241-243, 245, 246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Управління містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області укласти з Управлінням містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації охоронний договір на об'єкти культурної спадщини - «Будинок міського банку» (охор. № 77-Чг), що розташований за адресою: м. Чернігів, вул. Кирпоноса, 16, на умовах і в порядку, визначеними постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач: Заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 02910114.
Позивач: Управління містобудування та архітектури Чернігівської обласної державної адміністрації, просп. Миру, 21А, м. Чернігів, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, 14000, код ЄДРПОУ 02498626.
Відповідач: Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, вул. Княжа, 16, м. Чернігів, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, 14000, код ЄДРПОУ 26295412.
Дата складення повного рішення суду - 10.07.2024.
Суддя Ю. О. Скалозуб