09 липня 2024 р. № 400/1791/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачів1. Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008, 2. Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, пл. Соборна, 3, м. Слов'янськ, Краматорський район, Донецька область, 84122,
провизнання незаконним рішення від 18.01.2024 №056950001350, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - відповідач 1, ГУ ПФУ в Миколаївській області), в якому просить суд:
- встановити факт належності ОСОБА_1 правовстановлюючого документа - трудової книжки НОМЕР_1 , виданої 05.07.1979 року;
- визнати незаконним рішення Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївської області від 18.01.2024 року за № 056950001350 про відмову ОСОБА_1 в призначені пенсії по інвалідності;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївської області включити до обрахування страхового та подальшого обчислення і нарахування пенсії по інвалідності ОСОБА_1 періоди роботи протягом липня 1979 року - грудня 2004 року, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 05.07.1979 року.
Даний період стажу зарахувати з дня звернення до відповідача, а саме з 12.01.2024 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївської області включити до обрахування страхового та подальшого обчислення і нарахування пенсії по інвалідності ОСОБА_1 наступний період праці: з 25.11.1983 року по 03.12.1985 року; з 18.04.1991 року по 01.07.1992 року; з 14.03.1997 року по 28.12.2004 року.
Даний період стажу зарахувати з дня звернення до відповідача, а саме з 12.01.2024 року.
Ухвалою від 28.02.2024 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін у судове засідання).
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем 1 протиправно не зараховано до його страхового стажу періоди роботи з липня 1979 року по грудень 2004 року, що позбавляє його права на призначення пенсії по інвалідності.
Відповідач 1 надав відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні вимог позивача просив відмовити. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що до страхового стажу Позивача не зараховано період роботи протягом липня 1979 року по грудень 2004 року згідно із трудовою книжкою НОМЕР_1 , яку не взято до уваги при обчисленні страхового стажу позивача, оскільки на титульному аркуші наявне виправлення дати народження та відсутнє посилання на документи на підставі яких внесено виправлення.
Крім того, за період роботи з 18.04.1991 року по 01.07.1992 року запис про звільнення не засвідчено печаткою підприємства.
За період проходження строкової військової служби з 25.11.1983 року по 03.12.1985 року в підставах внесення запису не зазначено номер та дату видачі військового квитка. Військовий квиток або документи про період проходження строкової військової служби не надано.
Також відповідач зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2023 року № 639 припинено дію Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про трудову діяльність та соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, вчиненої 14.01.1993 року. У зв'язку з чим, періоди роботи на території російської федерації, починаючи з 01.01.1992 року не зараховуються до страхового стажу.
Таким чином відсутні правові підстави для зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи на території РФ з 14.03.1997 року по 28.12.2004 року.
За наданими для призначення пенсії документами встановлено, що страховий стаж позивача склав 2 місяці 7 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до ст. 30 Закону № 1058.
Отже, рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області від 18.01.2024 року № 056950001350 є правомірним та законним, прийнятим в межах, у спосіб та у відповідності до чинного законодавства України, а отже скасуванню не підлягає.
Ухвалою від 19.03.2024 року суд залучив в якості відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач 2, ГУ ПФУ в Донецькій області).
Відповідач 2 відзив на адміністративний позов не надав, про розгляд справи повідомлений належним чином.
Ухвалою від 09.07.2024 року суд закрив провадження у справі в частині вимог щодо встановлення факту належності ОСОБА_1 правовстановлюючого документа - трудової книжки НОМЕР_1 , виданої 05.07.1979 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України.
Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
12.01.2024 року позивач звернулась до ГУ ПФУ в Донецькій області із заявою про призначення пенсії по інвалідності, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі та раніше за текстом - Закон № 1058).
Заява позивача від 12.01.2024 року відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядалась ГУ ПФУ в Миколаївській області, яким 18.01.2024 року винесено рішення № 056950001350 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності.
Підстава відмови: страховий стаж становить 00 років 02 місяці 07 днів при необхідних 14 роках.
До страхового стажу не зараховано періоди роботи протягом липня 1979 року - грудня 2004 року згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 05.07.1979 року, яку не прийнято до уваги при обчисленні страхового стажу, оскільки на титульному аркуші трудової книжки наявне виправлення дати народження та відсутній запис про документи, на підставі яких внесено зміни, що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 року № 162.
Крім того, за період проходження строкової військової служби з 25.11.1983 року по 03.12.1985 року в підставах внесення запису не зазначено номер та дату видачі військового квитка. Військовий квиток або документи про період проходження строкової військової служби не надано.
За період роботи з 18.04.1991 року по 01.07.1992 року запис про звільнення не засвідчено печаткою підприємства.
Також, відповідно до рішення, неможливо зарахувати до страхового стажу період роботи на території РФ з 14.03.1997 року по 28.12.2004 року, оскільки з 01.01.2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року. В зв'язку з цим, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31 12.1991 року.
Не погоджуючись з відмовою у призначенні пенсії та неврахуванням стажу роботи, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно ч. 1 ст. 32 Закону № 1058 особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю ГГ та III груп: від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058).
Згідно з п. 1 ч. 22 Закону № 1058 відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються виконавчими органами Пенсійного фонду поміж іншого для підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, обчислення страхових внесків, визначення права застрахованої особи або членів її сім'ї на отримання пенсійних виплат згідно з цим Законом, визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» № 637 від 12.08.1993 року (далі - Постанова № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відмовляючи позивачу у врахуванні періодів роботи, занесених до трудової книжці від 05.07.1979 року, ГУ ПФУ в Миколаївській області виходило з наступного: на титульному аркуші трудової книжки наявне виправлення дати народження та відсутній запис про документи, на підставі яких внесено зміни; за період роботи з 18.04.1991 року по 01.07.1992 року запис про звільнення не засвідчено печаткою підприємства.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі № 754/14898/15-а.
Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 року № 301 (далі - Постанова № 301) закріплено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Суд зазначає, що позивач не має нести тягар відповідальності, чи зазнавати негативних наслідків, через порушення порядку/інструкції заповнення трудової книжки, та не засвідчені належним чином виправлення, не можуть бути самостійною підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи згідно із записами у трудовій книжці, які в решті, виконані у відповідності до вимог Інструкції.
Верховний Суд у своїх постановах від 28.02.2018 року у справі № 428/7863/17, від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 року у справі № 423/1881/17, від 29.03.2019 року у справі № 548/2056/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до пп. 2 п. 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 року № 28-2, Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Відтак, враховуючи вищенаведене, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності. Однак, ГУ ПФУ в Миколаївській області таким правом не скористалося.
Суд враховує, що записи у трудовій книжці позивача, їх співставлення між собою, не містять протиріч, та у своїй сукупності підтверджують факт роботи позивача у спірні періоди.
Законодавець чітко визначив, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи та проходження служби у лавах Радянської Армії є підтвердженням страхового стажу.
Крім того, у відповідності до п. «в» ч. 3 ст. 56 Закону України № 1788 до стажу роботи зараховується, зокрема, військова служба, незалежно від місця проходження служби.
Частиною 1 ст. 2 Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII передбачено, що час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Отже, відповідач 1 протиправно відмовив позивачу у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи, занесених до трудової книжки від 05.07.1979 року та періоди служби у Радянській Армії.
Щодо неврахування період роботи на території РФ з 14.03.1997 року по 28.12.2004 року, суд зазначає наступне:
13.03.1992 року набула чинності Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода), відповідно до ст. 1 якої пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць Угоди здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.
Згідно ч. 2, 3 ст. 6 Угоди для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
У відповідності до п. 2 ст. 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Отже, припинення участі російської федерації в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, оскільки такий стаж набутий ним до ухвалення відповідних рішень.
Таким чином, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, а відповідно і заробітна плата за той період, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні.
З даного приводу суд зазначає, що право людини похилого віку на соціальний захист не може ставитися в залежність від виконання своїх обов'язків органом влади іншої держави.
Згідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Виходячи із задекларованих принципів, суд вважає протиправною відмову у зарахуванні позивачеві до страхового стажу періодів роботи на території РФ.
Відтак, порушене право позивача на належний рівень пенсійної виплати підлягає судовому захисту.
При цьому, позивач не просить суд повторно розглянути його заяву щодо призначення пенсії по інвалідності.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 2 - 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною 4 ст. 245 КАС України встановлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З урахуванням наведеного, суд не може перебирати повноваження та здійснює лише функцію судового контролю за правомірністю рішень про призначення/відмову у призначенні пенсій.
Відтак суд, керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України, з метою ефективного захисту прав позивача від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язує відповідача 2 повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії по інвалідності від 12.01.2024 року з урахуванням наданої судом у цьому рішенні правової оцінки.
Одночасно з цим суд враховує, що саме ГУ ПФУ в Донецькій області є належним пенсійним органом, що здійснює облік осіб, яким призначено пенсію на території Миколаївської області. Отже, врахування відповідних періодів до страхового стажу позивача та повторний розгляд його заяви буде здійснюватися вказаним пенсійним органом.
На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Суд також вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд користується повноваженнями, передбаченими ч. 2 ст. 9 КАС України, а саме: самостійно визначає формулювання резолютивної частини рішення суду, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.
Судові витрати по справі відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 19, 77, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008, код ЄДРПОУ 13844159) та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (пл. Соборна, 3, м. Слов'янськ, Краматорський район, Донецька область, 84122, код ЄДРПОУ 13486010) - задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 18.01.2024 року № 056950001350 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати з 12.01.2024 року до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з липня 1979 року по грудень 2004 року та період проходження військової служби з 25.11.1983 року по 03.12.1985 року, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 05.07.1979 року.
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії по інвалідності від 12.01.2024 року з урахуванням наданої судом у цьому рішенні правової оцінки.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 09.07.2024 року.
Суддя О.В. Малих