08 липня 2024 рокусправа №380/1178/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Кухар Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ; АДРЕСА_2 ) в якому просить суд:
- поновити ОСОБА_1 строк на подачу позову до Львівського окружного адміністративного суду;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 №2270 від 08.07.2023 року;
- визнати протиправним та скасувати п. 2 резолютивної частини наказу командира військової частини НОМЕР_1 №2270 від 08.07.2023 року та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти у цій частині рішення про те, що ОСОБА_1 був відсутній на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 з 05.03.2023 року - з поважних причин;
- визнати протиправним та скасувати п. 3 резолютивної частини наказу командира військової частини НОМЕР_1 №2270 від 08.07.2023 року;
- визнати протиправним та скасувати п. 18 наказу командира військової частини НОМЕР_1 №135 від 13.05.2023 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 поновити ОСОБА_1 виплату всіх видів грошового забезпечення із 11.04.2023 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваним наказом позивача визнано таким, що самовільно залишив військову частину та позбавлено всіх видів забезпечення, що є порушенням положень ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого - суддю Кухар Н.А.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 18 січня 2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою про відкриття провадження запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву, а також роз'яснено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин справа буде вирішена за наявними матеріалами.
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву (вх. №23868 від 28.03.2023 року), де просив у задоволенні позову відмовити з огляду на наступне. Позивач отримав поранення під час захисту Батьківщини, в результаті чого отримав погіршення стану здоров'я, таким чином потребував лікування та реабілітації, однак це не звільняє Позивача від обов'язку дотримуватись законодавства України.
Відповідно до довідки начальника клініки ушкоджень від 01.03.2023, виданої полковником медичної служби ОСОБА_2 , солдату ОСОБА_1 рекомендовано: реабілітаційне лікування, огляд реабілітолога. Після цього Позивач самостійно проходив реабілітацію та займався збором та підготовкою документів для оскарження ВЛК від 27.02.2023, наслідком чого була подача скарги від 21.04.2023 у Центральну військово-лікарську комісію. 12.05.2023 Позивач проходив курс лікування у фізіотерапевтичному відділі КНП ЛОР «Львівський обласний госпіталь ветеранів війн та репресованих ім. Ю. Липи» про що повідомив начальника військової частини НОМЕР_1 заявою від 16.05.2023, яку було надіслано поштою із доказами проходження лікування
Позивач самостійно підтверджує, що в період з 01.03.2023 по 15.05.2023 не перебував у розташуванні військової частини НОМЕР_1 та не знаходився на лікуванні чи на реабілітації, тобто проводив цей час на власний розсуд. Крім того, Позивач самостійно прийняв рішення про оскарження висновку ВЛК і не повернення до розташування військової частини НОМЕР_1 , не повідомив про своє місцезнаходження командування військової частини НОМЕР_1 , на телефонні дзвінки не відповідав. Позивач, згідно з долученими до позовної заяви документами, розпочав курс лікування у фізіотерапевтичному відділі КНП ЛОР «Львівський обласний госпіталь ветеранів війн та репресованих ім. Ю. Липи» лише 12.05.2023, тобто з 05.03.2023 по 11.05.2023 документів, які б підтверджували законність відсутності Позивача у розташуванні військової частини НОМЕР_1 , Позивач не надав.
Щодо наступних періодів лікування (реабілітації) Позивач самостійно звертався в заклади охорони здоров'я без отримання відповідного направлення у військовій частині НОМЕР_1 або через територіальний центр комплектування та соціальної підтримки по його місцю знаходження, що є грубим порушенням порядку проходження військової служби в Збройних Силах України.
Долучені до матеріалів позовної заяви медичні документи неодноразово підтверджують те, що період лікування (реабілітації) Позивача не був постійним, а між таким лікуванням були періоди, які не підтверджуються медичними документами та які не підтверджують перебування Позивача на такому лікування, з чого можна зробити висновок, що в такі періоди Позивач проводив час на свій розсуд, без повернення у військову частину НОМЕР_1 , де проходив військову службу.
Таким чином військова частина НОМЕР_1 фактично не мала інформації про місцезнаходження Позивача та документів, які б підтверджували його законні підстави відсутності.
Позивач не надав жодних документів, які б підтверджували законність його відсутності на військовій службі.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 1413 від 14.05.2023 призначено службове розслідування для уточнення причин, умов та обставин, які призвели до безпідставної відсутності солдата ОСОБА_1 у місці розташування підрозділу, а також встановлення ступеня вини винних осіб, чиї дії або бездіяльність стали причиною настання події.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 2270 від 08.07.2023 «Про результати службового розслідування» встановлено факт безпідставної відсутності на військовій службі без поважних причин з 05 березня 2023 року солдата ОСОБА_1 .
За порушення вимог статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних сил України, статей 11, 12, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, яке виявилось у недодержанні законодавства України, ухиленні від військової служби - солдата ОСОБА_1 наказано притягнути до дисциплінарної відповідальності після його повернення в частину.
Відповідно до частини 5 статті 407 Кримінального кодексу України вбачається, що самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез'явлення вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем, вчинені в умовах воєнного стану або бойовій обстановці, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.
Про факт самовільного залишення розташування військової частини НОМЕР_1 була здійсненна відповідна доповідь до правоохоронних органів, а саме Донецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони 19.05.2023 за вихідним номером 5631.
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) № 215 від 31.07.2023 солдата ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 наказано вважати таким, що прибув після безпідставної відсутності і приступив до виконання службових обов'язків з 29.07.2023.
Військовою частиною НОМЕР_1 не здійснювалося притягнення солдата ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності після його повернення до розташування військової частини НОМЕР_1 29.07.2023.
Таким чином позовна вимога про визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 2270 від 08.07.2023 є безпідставною.
Представник позивача подав відповідь на відзив (вх. №26561 від 08.04.2024 року) в якій позовні вимоги підтримав повністю.
Частиною 1 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 13.05.2023 №135 солдата ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 вважати таким, що безпідставно відсутній на військовій службі з 11.04.2023 року; виключено зі всіх видів забезпечення з 11.04.2023 року.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 «Про результати службового розслідування» №2240 від 08.07.2023 року:
- встановлено факт відсутності на військовій службі без поважних причин з 05.03.2023 року солдата ОСОБА_1 , який увільнений від займаної посади та зарахований у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 (п. 2);
- за порушення вимог статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, статей 11, 12, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, яке виявилось у недодержанні законодавства України, ухиленні від військової служби - солдата ОСОБА_1 притягнути до дисциплінарної відповідальності після його повернення в частину (п. 3);
- заступнику командира Військової частини НОМЕР_1 з морально - психологічного забезпечення - начальнику відділення морально - психологічного забезпечення у зв'язку з тим, що під час службового розслідування з'ясовано, що дії солдата ОСОБА_1 містять ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України, організувати направлення повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення до відповідного органу досудового розслідування з метою внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) № 215 від 31.07.2023 солдата ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 наказано вважати таким, що прибув після безпідставної відсутності і приступив до виконання службових обов'язків з 29.07.2023.
Вважаючи винесення наказу «Про результати службового розслідування» №2240 від 08.07.2023 року та наказу від 13.05.2023 №135 протиправними, позивач звернувся до суду з позовом.
При вирішенні спору суд зазначає наступне.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає у тому числі проходження військової служби громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до ч.1 ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» початком проходження військової служби вважається: 1) день відправлення у військову частину з обласного збірного пункту - для громадян, призваних на строкову військову службу; 2) день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації; 3) день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов'язаних; 4) день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; 5) день зарахування до списків особового складу військової частини - для громадян України, які проходять службу у військовому резерві за контрактом, зараховані під час такої служби до військового оперативного резерву та призиваються на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період; 6) день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки - для громадян України, які зараховані до військового оперативного резерву після їх звільнення з військової служби та призиваються на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Згідно з ч.2 ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються. Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпунктів "е" пунктів 1 і 2, підпункту "в" пункту 3 частини п'ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні. Військовослужбовці, яким призначено кримінальне покарання у вигляді штрафу, яких звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених статтями 47, 48, 49 Кримінального кодексу України, а також яких звільнено від відбування покарання на підставі амністії, підлягають звільненню з військової служби відповідно до підпункту "ґ" пункту 1 частини четвертої, підпунктів "д" пунктів 1 та 2 частини п'ятої та підпункту "д" пункту 1, підпункту "ґ" пункту 2 частини шостої статті 26 цього Закону. Для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжується. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців. За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення. Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.
Відповідно до п.144-6 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців. За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримані продовольче, речове та інші види забезпечення. Продовження військової служби та дії контракту з військовослужбовцями, зазначеними у цьому пункті, здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб, правил внутрішнього порядку у військовій частині визначено Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, який затверджено Законом України від 24.03.1999 №548-ХІV (далі Статут №548-ХІV).
Статтею 3 Статуту №548-ХІV передбачено, що військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком осіб (за винятком випадків, визначених законом), пов'язаній із захистом України.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються законами України, положеннями про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 26 Статуту №548-ХІV визначено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Як убачається з ст.27 Статуту №548-ХІV, військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від інших видів відповідальності за ці правопорушення.
Спеціальним нормативним актом в сфері регулювання відносин при проходженні військової служби є Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України від24.03.1999 №551-XIV (далі - Дисциплінарний статут).
Дисциплінарний статут визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Згідно з вимогами ст.1 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.
Відповідно до вимог ст.4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів.
За стан дисципліни у військовому з'єднанні, частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення (ст.5 Дисциплінарного статуту).
При цьому, стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків.
Діяльність командира щодо підтримання військової дисципліни оцінюється не кількістю накладених ним дисциплінарних стягнень, а виконанням обов'язків з додержанням вимог законів і статутів Збройних Сил України, повним використанням дисциплінарної влади для наведення порядку і запобігання порушенням військової дисципліни.
Відповідно до ст.45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку, командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до вимог ст.48 Дисциплінарного статуту на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
При цьому, згідно абз.4 ст.45 Дисциплінарного статуту усі дисциплінарні стягнення, крім пониження у військовому званні, пониження в посаді, звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, накладені на військовослужбовців і не зняті до дня звільнення їх у запас чи відставку, вважаються знятими з дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо).
Статтею 56 Дисциплінарного статуту визначено, що Командир корпусу, командувач військ оперативного командування, командувач виду, окремого роду військ (сил) Збройних Сил України має право застосовувати стягнення, передбачені пунктами "а"-"ґ", а також пунктами "д"-"ж"(до підполковника включно) ст.48 цього Статуту.
Положеннями ст.83-85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України встановлено порядок накладення дисциплінарних стягнень, відповідно до якого на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Згідно з вимогами ст.84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Відповідно до вимог ч.1 ст.86 Дисциплінарного статуту якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення.
Згідно з ч.2 ст.86 Дисциплінарного статуту під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Наказом Міністра оборони України від 21.11.2017 №608 затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України (далі Порядок №608).
Вимогами п.1 розділу ІІ Порядку №608 передбачено випадки, коли може призначатися службове розслідування. Визначено також, що службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.
Пунктом 3 розділу ІІ Порядку №608 визначено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; у разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди - причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.
Згідно з вимогами п.1 розділу ІV Порядку №608 особи, які проводять службове розслідування, зобов'язані: дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об'єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; виявляти (з'ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом'якшують або обтяжують відповідальність правопорушника; розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення.
У разі відмови військовослужбовця надати письмові пояснення по суті службового розслідування особа, яка проводить службове розслідування, складає акт про відмову, який засвідчується підписами не менше двох присутніх осіб.
Згідно з вимогами п.3 розділу VІ Порядку №608 якщо військовослужбовець вважає, що не вчинив правопорушення, він має право протягом місяця з дня накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командиру (начальнику) або звернутися до суду у визначений законом строк.
Відповідно до вимог ст.97 Дисциплінарного статуту про накладені дисциплінарні стягнення військовослужбовцям може бути оголошено особисто, у письмовому наказі (розпорядженні), на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, який вчинив правопорушення.
Під час оголошення дисциплінарного стягнення до відома військовослужбовця доводять, в чому полягає порушення ним військової дисципліни чи громадського порядку (ст.98 Дисциплінарного статуту).
Також, ст.92 Дисциплінарного статуту встановлено, що якщо командир за тяжкістю вчиненого підлеглим правопорушення визнає надану йому дисциплінарну владу недостатньою для притягнення до дисциплінарної відповідальності військовослужбовця, він порушує клопотання про накладення стягнення на винну особу владою старшого командира.
Як встановлено судом, відповідно до п. 18 наказу командира військової частини НОМЕР_1 №135 від 13.05.2023 року солдата ОСОБА_1 вирішено вважати таким, що безпідставно відсутній на військовій службі з 11.04.2023 року. Одночасно з 11.04.2023 року його знято зі всіх видів забезпечення.
Відповідно до п. 2 оскаржуваного наказу №2270 від 08.07.2023 року встановлено факт відсутності на військовій службі без поважних причин з 05.03.2023 року солдата ОСОБА_1 , який увільнений від займаної посади та зарахований у розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1
Слід зазначити, що відповідальність за самовільне залишення військової частини або дезертирство передбачена ст.407-408 Кримінального кодексу України.
Виходячи з суті встановленого відповідачем порушення, суд вважає за необхідне зазначити, що самовільним є таке залишення частини або місця служби, що вчинене без дозволу (наказу) начальника (командира). Не вважається самовільним: залишення за наявності дозволу командира, залишення для виконання наказу командира, відрядження, прямування до нового розташування в/ч, лікування, переміщення/ротація, відпустка, навчання тощо. Вищезазначені підстави мають бути підтверджені належним чином оформленими документами або підтверджені командиром.
При цьому, нез'явлення вчасно на службу полягає в тому, що військовослужбовець у законному порядку залишив розташування частини або місце служби та не повертається в зазначений час для подальшого несення військової служби, зокрема, з лікування без поважних причин до частини або на службу в установлений строк.
Поважними причинами нез'явлення вчасно на службу можуть бути хвороба, що перешкоджає пересуванню, стихійне лихо та інші надзвичайні обставини, якщо причини затримки підтверджені відповідними документами. Поважними причинами затримки із відпустки можуть бути непередбачені перешкоди у сполученні, хвороба військовослужбовця, пожежа або стихійне лихо, що трапилися в сім'ї військовослужбовця, смерть або тяжка хвороба членів його сім'ї або осіб, на вихованні яких він перебував.
Питання щодо наявності поважних причин вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи із обставин справи.
Про самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцями, невихід без поважних причин на службу, нез'явлення з відрядження, відпустки, закладу охорони здоров'я, у разі призначення або переведення до нового місця служби командир (начальник) військової частини доповідає своєму безпосередньому командиру та повідомляє начальнику органу військової служби правопорядку (ВСП) усно протягом доби з моменту, коли стало відомо про факт порушення. Після усного донесення та повідомлення протягом доби командир подає письмову доповідь.
При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до ч. 4 ст. 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно дост.26 Закону про військову службу, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.
Військовослужбовці, яким призначено кримінальне покарання у вигляді штрафу, яких звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених ст.47, 48, 49 Кримінального кодексу України, а також яких звільнено від відбування покарання на підставі амністії, підлягають звільненню з військової служби за службовою невідповідністю.
Для військовослужбовців, стосовно яких суд виніс виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження, військова служба та дія контракту продовжується. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
При цьому, за весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.
Військовослужбовці, які самовільно залишили військову частину, залишаються у списках особового складу до їх затримання та прийняття рішення щодо притягнення їх до відповідальності з чинним законодавством. Підставою для виключення зі списків особового складу військової частини цих військовослужбовців є виключно вирок суду щодо їх покарання або рішення прокурора про закриття кримінальної справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує наступне:
У свідоцтві про хворобу №16 від 28.02.2023 року ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби з переоглядом на 6 місяців.
Відповідно до довідки начальника клініки ушкоджень від 01.03.2023 року, виданої Військово-медичним клінічним центром Західного регіону, військовослужбовцю ОСОБА_1 рекомендовано: реабілітаційне лікування, огляд реабілітолога.
Після цього, військовослужбовець самостійно проходив реабілітацію та займався збором та підготовкою документів для оскарження висновку ВЛК від 27.02.2023 року, наслідком чого була подача скарги від 21.04.2023 року у Центральну військово-лікарську комісію.
12.05.2023 року ОСОБА_1 проходив курс лікування у фізіотерапевтичному відділі КНП ЛОР «Львівський обласний госпіталь ветеранів війн та репресованих ім. Ю. Липи», про що повідомив начальника військової частини НОМЕР_1 заявою від 16.05.2023 року, яку було надіслано поштою разом із доказами проходження лікування.
Рапортом від 08.06.2023 року, який було надіслано поштою, позивач повідомляв військову частину НОМЕР_1 про те, що перебував на реабілітації у КНП ЛОР «Львівський обласний госпіталь ветеранів війн та репресованих ім. Ю.Липи» у період з 12.05.2023 року по 02.06.2023 р.
Рапортом від 15.06.2023 р., який направлявся поштою, ОСОБА_1 повідомляв військову частину НОМЕР_1 про те, що проходив огляд Центральною лікарсько-контрольною комісією КП «Перемишлянська районна лікарня», за результатами якої ЛКК видала направлення на МСЕК № 105 від 13.06.2023 р.
Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №740854 від 12.07.2023 року, ОСОБА_1 встановлена III група інвалідності у зв'язку з пораненням, пов'язаним із захистом Батьківщини.
Як вказує позивач в обґрунтування позовних вимог, поважною причиною, яка підтверджує факт його відсутності на військовій службі є проходження реабілітації після отримання мінно-вибухової травми 19.08.2022 року.
Відповідно до статті 260 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» на стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються за висновком лікаря військової частини, а для подання невідкладної допомоги за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини. До лікувальних закладів хворі доставляються у супроводі фельдшера (санітарного інструктора). У разі направлення на лікування поза розташуванням частини військовослужбовці повинні бути одягнені відповідно до пори року і мати при собі направлення, підписане командиром військової частини, медичну книжку, документ, який посвідчує особу, необхідні особисті речі, атестат на продовольство, довідку про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) і медичну характеристику, а в разі вибуття на лікування за межі гарнізону - додатково атестат на речове і грошове забезпечення, проїзні документи до місця розташування лікувального закладу і назад.
Згідно статті 261 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» про прибуття військовослужбовців, яких направлено до військового закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування, начальник військового закладу охорони здоров'я зобов'язаний у той самий день повідомити командира військової частини, з якої вони прибули, а про військовослужбовців, які прибули з інфекційними захворюваннями, - також найближчий санітарно-епідеміологічний заклад охорони здоров'я. Військовослужбовці, які захворіли в період відпустки або відрядження, на стаціонарне лікування направляються начальниками відповідних органів управління Служби правопорядку в гарнізонах або керівниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Статтею 262 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» начальник військового закладу охорони здоров'я зобов'язаний за п'ять днів до виписки військовослужбовців повідомити про це командира військової частини, з якої вони прибули. У день виписки із військового закладу охорони здоров'я військовослужбовцям видаються відповідні документи і вони самостійно (якщо не прибув супроводжуючий із військової частини) направляються до військової частини, з якої прибули. Після повернення до військової частини і доповіді безпосередньому командирові (начальникові) військовослужбовці направляються до медичного пункту військової частини, де здають медичні документи; інші документи здаються сержантові із матеріального забезпечення (старшині) роти.
В особливий період військовослужбовці, які згідно з висновком військово-лікарської комісії мають право на відпустку для лікування у зв'язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) чи визнані непридатними до військової служби, направляються до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для отримання документів з військової частини щодо надання відпустки або звільнення з військової служби у порядку, встановленому Міністерством оборони України. Військовослужбовці також мають право особисто подавати документи для оформлення відпустки для лікування у зв'язку з хворобою або відпустки для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва), а також для оформлення звільнення з військової служби у порядку, встановленому Міністерством оборони України.
Згідно з пунктом 186 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин, у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії військовослужбовцям, відрядженим до військових частин, задіяних до ведення воєнних (бойових) дій, у тому числі в антитерористичних операціях, надаються командирами таких військових частин за місцем тимчасового виконання службових обов'язків. Посадова особа, яка надала такі відпустки, письмово інформує про це командира військової частини, який направив військовослужбовця у відрядження.
Згідно з пунктом 8 розділу IV Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерств оборони України від 15.09.2022 №280, військовослужбовці з числа тих, що перебували на лікуванні або оздоровленні (змінний склад), після лікування (оздоровлення) направляються закладами охорони здоров'я безпосередньо до військових частин за місцем їхньої служби. Про виписаних військовослужбовців командири (керівники) закладів охорони здоров'я повідомляють командирів їхніх військових частин.
Відповідно до пункту 22 розділу XII Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерств оборони України від 15.09.2022 №280, військовослужбовці, евакуйовані внаслідок поранень, через хворобу до закладів охорони здоров'я (у тому числі цивільних медичних закладів) та які знаходяться на лікуванні за межами військової частини (у військових закладах охорони здоров'я гарнізону, регіону), за поданням командирів військових частин звільняються з посад та зараховуються у розпорядження посадових осіб, які мають право призначати на ці посади (додаток 60).
Після одужання військовослужбовці із закладу охорони здоров'я направляються:
- придатні за станом здоров'я (у воєнний час) за висновком військово-лікарської комісії - безпосередньо до військових частин за місцем проходження служби до поранення (хвороби) або резервних (навчальних) військових частин за місцем дислокації, відповідно до клопотань командирів військових частин, у списках особового складу яких вони перебувають;
- непридатні за станом здоров'я (у воєнний час) військовослужбовці за висновком військово-лікарської комісії - безпосередньо до попереднього місця служби, або, відповідно до клопотань командирів військових частин, у списках особового складу яких вони перебувають,- до визначеного у наказі про звільнення з військової служби районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для постановки на військовий облік (крім військовослужбовців, визнаних військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби за станом здоров'я за наслідками захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час виконання обов'язків військової служби, які виявили бажання проходити військову службу та стосовно яких прийнято рішення про залишення на військовій службі за контрактом).
Відтак, законодавством визначено порядок направлення військовослужбовця на лікування.
В той же час ОСОБА_1 вказує, що відповідно до довідки начальника клініки ушкоджень від 01.03.2023 року, виданої Військово-медичним клінічним центром Західного регіону, військовослужбовцю ОСОБА_1 рекомендовано: реабілітаційне лікування, огляд реабілітолога. Відтак, він самостійно проходив реабілітацію.
Відтак, у суду наявні достатні підстави вважати, що позивач безпідставно був відсутній на військовій службі.
З огляду на наведене, наказ командира військової частини НОМЕР_1 №2270 від 08.07.2023 року та п. 18 наказу командира військової частини НОМЕР_1 №135 від 13.05.2023 року прийнято відповідачем правомірно, в межах та у спосіб визначений чинним законодавством України.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами 1, 2 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відтак, підстави для задоволення позову відсутні.
Відповідно до встановлених статтею 139 КАС України правил розподілу судових витрат понесені позивачем витрати на сплату судового збору покладаються судом на нього.
Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяКухар Наталія Андріївна