05 липня 2024 рокусправа № 380/15183/23
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді: Кисильової О.Й,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправним дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач-1), військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач-2), у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 05.04.2022 по 04.05.2023;
- зобов'язати відповідачів нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 05.04.2022 по 04.05.2023;
- визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо не надання позивачу довідки про вартість речового майна, що належало до видачі та не проведення виплати компенсації за не отримане речове майно, що належало до видачі станом на 04.05.2023;
- зобов'язати відповідачів видати позивачу довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 04.05.2023;
- зобов'язати відповідачів нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за не отримане речове майно за період з 05.04.2022 по 04.05.2023;
- визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації вартості не отриманого харчування за період з 05.04.2022 по 04.05.2023;
- зобов'язати відповідачів нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію вартості не отриманого харчування за період з 05.04.2022 по 04.05.2023;
- визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки;
- зобов'язати відповідачів нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу на оздоровлення за 2022-2023;
- визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо не нарахування та не виплати позивачу одноразової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 "Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією";
- зобов'язати відповідачів нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 "Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією";
- визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік у кількості 20 діб, та за 2023 рік за 10 діб;
- зобов'язати відповідачів нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік у кількості 20 діб, та за 2023 рік за 10 діб;
- визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо не нарахування та не виплати позивачу грошового забезпечення військовослужбовця за період з 05.04.2022 по 04.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році;
- зобов'язати відповідачів нарахувати та виплатити невиплати позивачу грошове забезпечення військовослужбовця за період з 05.04.2022 по 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов'язати відповідачів нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 по 04.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 04.05.2023 по 19.06.2023;
- зобов'язати відповідачів нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 04.05.2023 по 19.06.2023 у сумі 32921,28 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.05.2023 № 126 позивач виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Станом на день прийняття наказу від 04.05.2023 № 126 відповідач не провів із позивачем розрахунків щодо виплати індексації, компенсації за неотримане речове майно, компенсації за продовольче забезпечення, одноразову грошову допомогу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460. Разом із тим, не виплачені також грошова допомога на оздоровлення за 2022, 2023 роки та компенсація за невикористанні дні щорічної основної відпустки в році звільнення.
Так, позивач зауважує, що у наказі командира військової частини НОМЕР_1 від 04.05.2023 №126 частково визначено розміри та види грошового забезпечення, що підлягають виплаті позивачу у зв'язку із звільненням з військової служби, проте, а ні станом на дату видання зазначеного наказу, а ні станом на день звернення до суду з позовною заявою грошові кошти, визначені у наказі, не виплачені.
Окрім того, ОСОБА_1 зазначає, що відповідач не провів нарахування та виплати грошового забезпечення з 05.04.2022 по 04.05.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи за відповідним законом України про державний бюджет України станом на 01.01.2022 та станом на 01.01.2023. Грошове забезпечення позивача розраховано на підставі показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018, а не на 01 січня кожного нового поточного календарного року.
Остаточний розрахунок за нарахованим грошовим забезпечення проведений 19.06.2023, що підтверджується випискою АТ КБ "ПриватБанк" від 23.06.2023.
Звертає увагу суду, що військова частина НОМЕР_1 перебуває на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 . Позивач неодноразово усно та письмово із рапортом звертався до відповідачів щодо проведення нарахування та виплати зазначених виплат, однак відповідачами відповіді не надано.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідачів щодо не проведення вищевказаних виплат, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою від 07.07.2023 відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні).
11.08.2023 військова частини НОМЕР_2 надіслала відзив на позовну заяву, у якому відповідач-2 проти задоволення позову заперечує. Вказує, що зарахування на фінансове забезпечення військової частини НОМЕР_1 до військової частини НОМЕР_2 , не звільняє командира військової частини НОМЕР_1 від обов'язку здійснення належного фінансового забезпечення, що включає і виплату грошового забезпечення та інших виплат військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 . Так, лише командир військової частини НОМЕР_1 володіє інформацією щодо підставності зменшення (невиплати) складових грошового забезпечення з урахуванням військової дисципліни, наявності дисциплінарних, адміністративних стягнень, показників виконання службових обов'язків, що відображається в наказах, виданих ним.
Зауважує, що військова частина НОМЕР_2 на виконання заявки на кошти від військової частини НОМЕР_1 замовляє кошти у фінансового органу вищого рівня, який здійснює таке забезпечення. Заявки на кошти формуються командиром військової частини НОМЕР_1 . Накази в яких відображена підставність зменшення (позбавлення) складових грошового забезпечення видаються командиром військової частини НОМЕР_1 та зберігаються у зазначеній частині.
Згідно з пунктом 3 Розділу 1 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є штат військової частини, накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення.
Стверджує, що позивач не перебуває в штаті військової частини НОМЕР_2 та не перебуває на фінансовому та інших видах забезпечення у військовій частині НОМЕР_2 .
Щодо грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, грошової компенсації за невикористані дні основної щорічної відпустки за 2022 рік та 2023 рік, то виплата таких здійснена на картковий рахунок позивача, що підтверджується долученою до відзиву довідкою щодо нарахувань від військової частини НОМЕР_1 .
Із наведених підстав, просить відмовити у задоволені позову.
22.09.2023 відповідач-1 надіслав відзив на позовну заяву, у якому військова частина НОМЕР_1 заперечує проти позову, вказавши, що позивач заявив вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 05.04.2022 по 04.05.2023.
Водночас, позивач не наводить відповідних розрахунків та посилається на загальні норми законодавства, якими передбачений порядок і умови індексації грошового забезпечення.
Зокрема, відповідач-1 вказує, що позивач покликається на ч. 1 ст. 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", дія якого зупинена відповідно до п. 3 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік". Крім того, позивачу проведена індексація грошового забезпечення за 2022 рік. Таким чином, відповідач-1 вважає, що наведена ним позовна вимога не обґрунтована положенням закону, не відповідає фактичним обставинам та є безпідставною.
Разом із цим, відповідач-1 зауважує, що позивач покликається на положення Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за нестримане речове майно, затвердженого постановою Кабінет Міністрів України №178 від 16.03.2016, якими передбачена видача довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за місцем військової служби за заявою (рапортом) військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника) військової частини. При цьому, позивач стверджує, що звертався з відповідним рапортом, що не відповідає дійсності.
Також, відповідач-1 наголошує, що позивач не вказав, яке речове майно не було видане ОСОБА_1 згідно з нормами забезпечення за час військової служби, тобто позовна вимога носить характер припущення і є безпідставною.
З огляду на викладене, просить відмовити у задоволені позову.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 від0 05.04.2022 № 78 солдат ОСОБА_1 з 05.04.2022 зарахований до списків особового складу та на всі види забезпечення.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.05.2022 № 3 солдат ОСОБА_1 з 09.05.2022 зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 04.05.2023 № 126, молодший сержант ОСОБА_1 , з 04.05.2023 виключений зі списків скобового складу частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення. У цьому наказів зазначено таке:
."…Щорічна основна відпустка за 2022 - 2023 роки не використана. Відповідно до абзацу І підпункту 3 пункту 31 наказу Міністра оборони України від "07" червня 2018 року № 260 "Про затвердження Порядку грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам" виплатити грошову компенсацію за 20 діб невикористаної щорічної відпустки за 2022 рік в сумі 14924 гривень 23 копійки, за 10 діб невикористаної щорічної відпустки за 2023 рік в сумі 7462 гривень 11 копійок.
Виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік.
Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік відповідно до наказу Міністра оборони України № 260 від 07.06.2018 року не отримав.
Виплатити щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби у розмірі 489% посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% посадового окладу з урахування окладу за військове звання та надбавки за вислугу років за період по "04" травня 2023 року…".
Вважаючи, що відповідачі допустили протиправну бездіяльність в частині не проведення виплат всіх компенсаційних доплат, а також грошового забезпечення при звільненні, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку обгрунтованості доводів позивача про протиправну бездіяльність відповідачів, суд враховує наступні обставини та приписи законодавства.
Щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 05.04.2022 по 04.05.2023, суд враховує таке.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 9 цього ж Закону грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Преамбулою Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон № 1282-XII) визначено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Статтею 1 Закону № 1282-XII передбачено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст. 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
За змістом ч. 1 ст. 4 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 6 ст. 5 Закону № 1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Відповідно до пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абз. 8 п. 4 Порядку № 1078).
Згідно з п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
З аналізу вищевикладених норм слідує, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Як вбачається із довідки про суми нарахованого та виплаченого грошового забезпечення молодшому сержанту ОСОБА_1 за весь час проходження військової служби з 05.04.2022 по 04.05.2023, позивачу з квітня по грудень 2022 року нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення на загальну суму 9 501,63 грн. Водночас, позивач не навів обґрунтованих доводів, які б вказували на те, що розмір індексації у цей період відповідач-1 розрахував неправильно.
Щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 04.05.2023, то суд звертає увагу, що абзацом вісімнадцятим пункту 3 Закону України "Про Держаний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 № 2710-IX, який набрав чинності 01.01.2023, установлено зупинити на 2023 рік дію Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
Таким чином, з 01.01.2023 в умовах дії воєнного стану обмежено право громадян на індексацію заробітної плати (грошового забезпечення).
Оскільки спірні правовідносини в частині виплати індексації за період з 01.01.2023 по 04.05.2023 виникли під час зупинення дії Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", то у відповідача-1 не існувало обов'язку нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення з січня 2023 року.
Будь-яких інших доводів щодо цієї частини позовних вимог позивач суду не навів.
Вказане свідчить про необґрунтованість доводів позивача про допущення відповідачами протиправної бездіяльності щодо не нарахування та не виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 05.04.2022 по 04.05.2023, відтак, суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання відповідачів нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 05.04.2022 по 04.05.2023.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо не надання позивачу довідки про вартість речового майна, що належало до видачі та не проведення виплати компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 04.05.2023, суд враховує таке.
Згідно із ч. 1 ст. 9-1 Закону № 2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Відповідно до абз. 1, 3 п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента від 10.12.2008 № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання, а також, на день виключення зі списків особового складу військової частини, має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Завдання, організація та порядок речового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), курсантів, військовозобов'язаних, призваних на навчальні та спеціальні збори, резервістів, мобілізованих, студентів цивільних навчальних закладів, які направляються на навчальні збори (далі - військовослужбовці) визначаються Інструкцією про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженою наказом Міністерства оборони України № 232 від 29.04.2016, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 26.05.2016 за № 767/28897 (далі - Інструкція № 232).
Відповідно до п. 17 розділу ІІІ Інструкції № 232 мобілізовані звільняються в запас у тій формі одягу, що знаходилася в їх особистому користуванні, при цьому предмети речового майна, які не були видані (незалежно від причини), під час звільнення не видаються. За бажанням вони можуть звільнятися в запас у власному цивільному одязі.
За приписами абз. 10 п. 29 розділу V Інструкції № 232 при звільненні військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період вони вибувають з майном особистого користування. Речі, які ними не були отримані з будь-яких причин за період служби, під час звільнення не видаються. Інвентарні речі здаються на речовий склад військової частини.
Згідно із п. 30 розділу V Інструкції № 232 особи сержантського, старшинського та рядового складу речовим майном забезпечуються за відповідними Нормами. Видача речового майна проводиться після прибуття їх до місця служби і зарахування до списків військової частини.
Таким чином, із аналізу наведених вище правових норм Інструкції № 232 слідує, що єдиною категорією військовослужбовців, яким речове майно речове майно, видане у особисте користування видається у власність, відповідно до абз. 3 п. 28 розділу ІІ Інструкції № 232, є військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, до яких позивач не належить. Інші категорії військовослужбовців отримують предмети речового майна у користування (носіння).
Отже, суд вважає, що у позивача, який мобілізований на період дії воєнного стану, відсутнє право на отримання довідки про перелік та вартість речового майна, яке підлягало до видачі та не отримане ним на час звільнення з військової служби у запас через сімейні обставини та нарахування та виплату грошової компенсацію вартості за неотримане речове майно на час звільнення з військової служби.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо ненадання позивачу довідки про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 04.05.2023, а також зобов'язання видати позивачу довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 04.05.2023 та нарахувати та позивачу компенсацію за неотримане речове майно за період з 05.04.2022 по 04.05.2023, відтак, відмовляє у задоволенні позовних вимог у цій частині.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації вартості не отриманого харчування за період з 05.04.2022 по 04.05.2023, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 9-1 Закону № 2011-ХІІ визначено, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.п. "а" пункту 1 Приміток до Норм харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 № 426 за рахунок держави харчуванням забезпечуються військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу військової служби, які проходять військову службу за контрактом в Збройних Силах, у Держспецтрансслужбі, Національній гвардії, Державній прикордонній службі, крім вихідних, святкових днів та часу перебування у відпустці, тільки обідом з розрахунку 45 відсотків добового набору продуктів за цією нормою, за винятком тих, що забезпечуються харчуванням за іншими підпунктами цього пункту або за іншими нормами. Зазначеним військовослужбовцям на їх бажання за рішенням командира військової частини дозволяється виплачувати грошову компенсацію у розмірі вартості набору продуктів, який видається на приготування обіду.
Пунктом 1.10 Положення про продовольче забезпечення Збройних Сил України на мирний час, затвердженого наказом Міністра оборони України від 09.12.2002 № 402 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.12.2002 за № 992/7280 передбачено, що військовослужбовці, які прибули у військову частину, зараховуються на продовольче забезпечення наказом командира військової частини (далі - Положення № 402).
Згідно з п. 1.11 Положення № 402 при звільненні (виключенні зі списків особового складу військової частини) військовослужбовців та інших категорій, які мають право на одержання норм харчування за рахунок держави, вони забезпечуються до дня виключення їх з списків особового складу військової частини.
Відповідно до пункту 2.3 вищевказаного Положення у Збройних Силах України забезпечення харчуванням військовослужбовців та інших категорій за встановленими нормами здійснюється за рахунок держави. Уточнення вартості норм харчування проводиться Головним продовольчим управлінням, виходячи із середніх діючих цін на продукти харчування, і доводиться ним до військ (сил) не частіше одного разу на квартал. Військовослужбовцям та іншим категоріям норми харчування видаються через відповідні їдальні або замість установлених норм харчування (основні й додаткові продукти) виплачується грошова компенсація у розмірі вартості цих норм.
З аналізу вищевикладеного вбачається, що військовослужбовці при прибутті у військову частину, зараховуються на продовольче забезпечення наказом командира військової частини та останнім видаються через відповідні їдальні норми харчування або замість установлених норм харчування виплачується грошова компенсація у розмірі вартості цих норм.
Суд зазначає, що позивач з моменту зарахування до військових частин НОМЕР_1 та НОМЕР_2 був постановлений на всі види забезпечення, в тому числі, був забезпечений харчуванням за рахунок держави.
Жодних доказів того, що позивач не був забезпечений за місцем проходження військової служби харчуванням (актів, звернень до органів військового управління та правоохоронних органів), позивач суду не надав.
Також ОСОБА_1 не надав доказів звернення на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 та НОМЕР_2 із рапортами про відмову від харчування.
У зв'язку наведеним, суд дійшов висновку про відсутність підстав для виплати позивачу замість установлених норм харчування грошової компенсації у розмірі вартості цих норм.
Відтак, суд відмовляє ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації вартості не отриманого харчування з 05.04.2022 по 04.05.2023 та зобов'язання нарахувати та виплатити таку компенсацію.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки, суд зазначає наступне.
Перш за все, до спірних правовідносин, всупереч доводів позивача, не підлягають застосуванню норми наказу Міністерства оборони України від 11.06.2008 № 260 та наказу Міністерства оборони України від 24.10.2016 № 550, оскільки вказані нормативні акти втратили чинність 20.07.2018 із набранням чинності Порядку № 260, приписи постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 та постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, які втратили чинність 01.03.2018 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 від № 704, наказ Міністерства оборони України від 09.02.2017 № 88, оскільки він визначає бюджетну політику Міністерства оборони України на 2017, а не на 2023 рік.
З аналогічних підстав суд не враховує посилання позивача на постанову Верховного Суду від 16.05.2019 у справі № 826/11679/17, оскільки вона прийнята за попереднього (наразі нечинного) правового регулювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно із ч. 3 ст. 15 Закону № 2011-XII військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім'ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
У свою чергу, порядок виплати грошової допомоги для оздоровлення на час виникнення спірних у цій справі правовідносин регламентовано розділом XXIII Порядку № 260.
Так, пунктом 1 указаного розділу Порядку № 260 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до п. 2 розд. ХХІІІ Порядку № 260 грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
За правилами абзацу 1 пункту 6 розділу ХХІІІ Порядку № 260 розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Із довідки про суми нарахованого та виплаченого грошового забезпечення молодшому сержанту ОСОБА_1 за весь час проходження військової служби з 05.04.2022 по 04.05.2023, суд встановив, що позивачу нарахована та виплачена грошова допомога на оздоровлення в 2022 році у сумі 13681,30 грн та у 2023 році у сумі 23132,55 грн.
Позивач, отримавши відзиви на позовні заяви, не заперечив щодо виплачених сум грошової допомоги на оздоровлення за спірний період.
Таким чином, відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки та зобов'язання нарахувати та виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2022-2023 роки, відтак, суд відмовляє у задоволенні позову в цій частині.
Щодо позовних вимог, які стосуються визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо не нарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 "Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією", суд враховує таке.
Відповідно до п. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Кабінет Міністрів України постановою від 17.09.2014 № 460 затвердив Порядок та умови виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби (далі - Порядок № 460).
Так, пунктом 1 Порядку № 460 визначено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Згідно із п. 4 Порядку № 460 допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення.
Виплата військовослужбовцям допомоги у разі звільнення з військової служби здійснюється Міноборони, іншими утвореними відповідно до законів військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів державного бюджету, передбачених на їх утримання (п. 5 Порядку № 460).
Варто зауважити, що відповідачі не надали жодної інформації щодо нарахування та виплати позивачу вказаної грошової допомоги.
Таким чином, ураховуючи вищевикладене та відсутність доказів виплати позивачу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 грошової допомоги, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову у цій частині, шляхом визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу відповідно Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік у кількості 20 діб, та за 2023 рік за 10 діб та зобов'язання виплатити вказану компенсацію, суд зазначає наступне.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Абзацом третім п. 14 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Крім того, відповідно до п. 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки.
Як вбачається зі змісту наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.05.2023 № 126, щорічна основна відпустка за 2022 - 2023 роки ОСОБА_1 не використана. Відповідно до абзацу І підпункту 3 пункту 31 наказу Міністра оборони України від "07" червня 2018 року №260 "Про затвердження Порядку грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", зобов'язано виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 20 діб невикористаної щорічної відпустки за 2022 рік у сумі 14924,23 грн та за 10 діб невикористаної щорічної відпустки за 2023 рік у сумі 7462,11 грн.
Як вбачається із долученої до відзиву військовою частиною НОМЕР_2 довідки про виплачені суми грошового забезпечення, позивачу виплачена грошова компенсація за невикористану відпустку за 2022 piк за 20 календарних діб у сумі 14925,23 грн, грошова компенсація за невикористану відпустку за 2023 рік за 10 календарних діб у сумі 7462.11 грн.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік у кількості 20 діб, та за 2023 рік за 10 діб та зобов'язання виплатити вказану компенсацію.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо не нарахування та не виплати позивачу грошового забезпечення військовослужбовця за період з 05.04.2022 по 04.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році та зобов'язання нарахувати та виплатити невиплати позивачу грошове забезпечення військовослужбовця: за період з 05.04.2022 по 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", за період з 01.01.2023 по 04.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 за статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів, суд враховує таке.
Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30.08.2017 № 704 (далі - Постанова №704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років. Установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: “ 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14”.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".
Згідно із ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, спірні відносини у якій є тотожними цьому спору, зауважив, що на момент набрання чинності постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 цієї постанови було викладено в редакції змін, передбачених пунктом 6 постанови № 103, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Тобто, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас, Закон України від 05.10.2000 № 2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (далі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (ст. 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно з частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Разом з цим, Верховний Суд наголосив на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (далі - Закон № 294-IX), Закон України від 15.12.2020 № 1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік" (далі - Закон № 1082-IX) та Закон України від 02.12.2021 № 1928-IX "Про Державний бюджет України на 2022 рік" (далі - Закон № 1928-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2020 та 2021, 2022 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувалися такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19).
Отже, з огляду на передбачені в ч. 3 ст. 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 29.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Вказана правова позиція суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 та від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються судом при вирішенні спірних правовідносин.
Зважаючи на вище викладене, суд дійшов висновку, що грошове забезпечення позивача у період з 05.04.2022 по 04.05.2023 повинне було розраховуватися, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Підсумовуючи вищенаведене, суд зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За таких обставин, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати позивачу грошового забезпечення військовослужбовця за період з 05.04.2022 по 08.05.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році, та зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення військовослужбовця за період з 05.04.2022 по 08.05.2022 відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", з урахуванням виплачених сум;
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати позивачу грошового забезпечення військовослужбовця за період з 09.05.2022 по 04.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення військовослужбовця за період з 09.05.2022 по 31.12.2022 відповідно до Законів України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", з урахуванням виплачених сум, та нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 по 04.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", з урахуванням виплачених сум.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідачів здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача з утриманням належних податків та зборів, суд враховує таке.
Право на захист - це суб'єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (ст. 55 Конституції України).
Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.
Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із системного аналізу вказаних норм слідує, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин, а не можливість їх порушення в майбутньому.
Отже, зазначені вище позовні вимог, на думку суду, є передчасними, адже спору в цій частині фактично не існує, оскільки відповідний перерахунок грошового забезпечення позивача, з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні ще не проведений, відтак такі задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 04.05.2022 по 19.06.2023 та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.05.2022 по 19.06.2023 у сумі 32921,28 грн, суд зважає на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України у редакції Закону України "Про внесення змін в законодавчі акти України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX, чинній на час звернення із позовом), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Згідно із ст.27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.
Передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
З 19.07.2022 за затримку виплати належних сум при звільненні звільнений працівник має право на отримання середнього заробітку за весь час затpимки по день фактичного розpахунку але не більше ніж за шість місяців.
Позивач виключений з списків особового складу 04.05.2023. Фактичний розрахунок (виплата всіх належних йому при звільненні сум) відповідач-1 здійснив 19.06.2023, що підтверджується випискою АТ "Приватбанк" по картці позивача, після набрання чинності статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX.
Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства. А тому строк затримки по виплаті заробітної плати слід рахувати з 05.05.2023, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
За змістом статті 116, 117 КЗпП України виплата усіх коштів не звільняє відповідача від відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Разом з тим, суд враховує, що статтею 117 КЗпП України, в редакції чинній на час фактичного розрахунку, встановленні обмеження щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - не більше ніж за шість місяців.
Отже, суд вважає, що позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні необхідно задовольнити частково шляхом зобов'язання відповідача-1 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.05.2023 (наступний день після звільнення) по 18.06.2023 (день, що передує дню остаточного розрахунку).
Затримка розрахунку при звільненні за період з 05.05.2023 по 18.06.2023 становить 45 календарних днів.
Щодо вимоги в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні саме в сумі 32 921,28 грн, то в цій частині вимог слід відмовити, оскільки розмір грошового забезпечення, з урахуванням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році (2022 та 2023) для визначення суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, відповідач-1 ще не розрахував.
Відтак, розрахована позивачем сума середнього заробітку у розмірі 32 921,28 грн є необгрунтованою.
З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо затримки розрахунку при звільненні необхідно задовольнити шляхом визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 05.05.2023 по 18.06.2023, зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 05.05.2023 по 18.06.2023.
Згідно із ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За таких обставин, суд частково задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1 .
Розподіл судових витрат суд не здійснює, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст. ст. 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_5 ) одноразової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 "Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією".
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_5 ) одноразову грошову допомогу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 "Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією".
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_5 ) грошового забезпечення військовослужбовця за період з 05.04.2022 по 08.05.2022 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2022.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_5 ) грошове забезпечення військовослужбовця за період з 05.04.2022 по 08.05.2022 відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік”, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2022, з урахуванням виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_5 ) грошового забезпечення військовослужбовця за період з 09.05.2022 по 04.05.2023 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2022 та 01.01.2023.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_5 ) грошове забезпечення військовослужбовця за період з 09.05.2022 по 31.12.2022 відповідно до Закону України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2022, із урахуванням виплачених сум.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_5 ) грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 по 04.05.2023 відповідно до Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2023, із урахуванням виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_5 ) середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.05.2023 по 18.06.2023.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_5 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.05.2023 по 18.06.2023.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяКисильова Ольга Йосипівна