03 липня 2024 року № 320/6817/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кочанової П.В., за участю секретаря судового засідання Зубачевської М.С., розглянувши за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України про визнання протиправним та скасування наказу,
за участю представників сторін:
від позивача - Масовець В.П., Попова С.В.
від відповідача - ОСОБА_2
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної судової адміністрації України, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Державної судової адміністрації України від 30.01.2024 №5/06 про застосування до заступника начальника Територіального управління ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення - попередження про неповну службову відповідність за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини другої статті 65 Закону України “Про державну службу”, а саме: порушення правил етичної поведінки державних службовців.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржуваний наказ Державної судової адміністрації України від 30.01.2024 №5/06 про застосування до заступника начальника Територіального управління ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення - попередження про неповну службову відповідність за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини другої статті 65 Закону України “Про державну службу”, а саме: порушення правил етичної поведінки державних службовців, є протиправним, винесеним з порушенням вимог статей Закону України «Про державну службу».
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа №320/6817/24 передана на розгляд судді Лапій С.М.
Ухвалою Київським окружним адміністративним судом від 9 лютого 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року задоволено заяву судді Лапія С.М. про самовідвід, передано справу для визначення складу суду згідно з ч. 1 ст. 31 КАС України.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями на підставі ст.40, 41 КАСУ відвід (самовідвід) (ухвала про відвід (самовідвід)), справа №320/6817/24 передана на розгляд судді Кочановій П.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року суддею Кочановою П.В. прийнято до провадження адміністративну справу № 320/6817/24, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
05 квітня 2024 року відповідачем надіслано до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову, зазначивши, що спірний наказ прийнято обґрунтовано та правомірно. В наказі є посилання на конкретні пункти, статті так і подання дисциплінарної комісії від 18.01.2024 № 1/24, де повністю в розгорнутому вигляді проведена оцінка дисциплінарного проступку та є його невід'ємною частиною, що спростовує аргументи позивача.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.04.2024 розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 4 червня 2024 року.
Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.06.2024 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 25 червня 2024 року об 11:00 год.
У судовому засіданні 25 червня 2024 року оголошено перерву до 03.07.2024 року.
У судовому засіданні 03.07 2024 року представники сторін підтримали свої вимоги викладені в позовній заяві та у відзиві на позовну заяву.
Також, у судовому засіданні 03.07.2024 року представником позивач заявлено заяву про стягнення з відповідача судових витрат на правову допомогу, понесених позивачем під час розгляду справи (на підставі абз.2 ч. 7 ст. 139 КАС України).
Заслухавши представників сторін, розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Наказом Державної судової адміністрації України від 05.03.2020 №74/к ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області.
У період з 14.03.2023 року по 07.06.2023 року на підставі наказів Державної судової адміністрації України (далі також - ДСА України) №126 від 13.03.2023 року, №233 від 11.05.2023 року в Територіальному управлінні було проведено плановий внутрішній аудит.
В Державній судовій адміністрації України 06.12.2023 року за участю працівників Територіального управління та ДСА України відбулось спільне обговорення проекту звіту, складеного за результатами проведення аудиту. У зв'язку з перебуванням начальника Територіального управління у відпустці позивач 06.12.2023 року виконував обов'язки начальника Територіального управління та був присутній на спільному обговоренні проекту аудиторського звіту.
Листом № 06-09/2698/23 від 06.12.2023 року Територіальне управління Державній судовій адміністрації України за підписом позивача звернулось до ДСА України, в якому викладено питання щодо порушення строків проведення аудиту з боку ДСА України та щодо наявної у відкритих офіційних джерелах інформації про те, що за даними Міністерства юстиції України ОСОБА_3 (яка виступала керівником аудиторської групи) ще у 2015 році підлягала люстрації.
Відповідно до наказу ДСА України № 10/06 від 22.12.2023 року ініційовано дисциплінарне провадження стосовно заступника начальника Територіального управління Державної судової адміністрації України у Київській області ОСОБА_1 для перевірки обставин, викладених у доповідній записки в.о. начальника управління аудиту Державної судової адміністрації України Будзяновської Х.І. № 6.1-05/356 від 07.12.2023 року, на думку якої в.о. начальника Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області ОСОБА_1 допущено порушення норм пункту 5 розділу IV та підпунктів 1, 2 пункту 1 розділу V Загальних правил етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, затверджених наказом Національного агентства України з питань державної служби № 158 від 05.08.2016 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31 серпня 2016 р. за № 1203/29333, (із змінами), та вимог пунктів 1, 2, 3, 6, 7, 8, 11 частини першої статті 8 Закону України "Про державну службу", у чому вбачаються ознаки вчинення дисциплінарних проступків, визначених пунктами 2, 4, 7 частини другої статті 65 Закону, а саме: порушення правил етичної поведінки державних службовців; дії, що шкодять авторитету державної служби; перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення.
18 січня 2024 року за наслідками дисциплінарного провадження дисциплінарною комісією складено подання №1/24 із висновком про наявність в діях позивача ознак дисциплінарного проступку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 65 Закону країни «Про державну службу», а саме: порушення правил етичної поведінки державних службовців та пре наявність підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача. В поданні №1/24 рекомендовано т.в.о. голови ДСА України притягнути позивача до дисциплінарної відповідальності шляхом застосування дисциплінарного стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність.
Наказом т.в.о. голови ДСА України від 30.01.2024 №5/06 застосовано до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу», а саме: порушення правил етичної поведінки державних службовців.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою статті 5 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII) відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до статті 8 Закону № 889-VIII державний службовець зобов'язаний: 1) дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; 3) поважати гідність людини, не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина; 4) з повагою ставитися до державних символів України; 5) обов'язково використовувати державну мову під час виконання своїх посадових обов'язків, не допускати дискримінацію державної мови і протидіяти можливим спробам її дискримінації; 6) забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; 7) сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов'язки та умови контракту про проходження державної служби (у разі укладення); 8) виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України; 9) додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції; 10) запобігати виникненню реального, потенційного конфлікту інтересів під час проходження державної служби; 11) постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та удосконалювати організацію службової діяльності; 12) зберігати державну таємницю та персональні дані осіб, що стали йому відомі у зв'язку з виконанням посадових обов'язків, а також іншу інформацію, яка відповідно до закону не підлягає розголошенню; 13) надавати публічну інформацію в межах, визначених законом. Державні службовці виконують також інші обов'язки, визначені у положеннях про структурні підрозділи державних органів та посадових інструкціях, затверджених керівниками державної служби в цих органах, та контракті про проходження державної служби (у разі укладення).
Згідно з частиною першою статті 64 Закону № 889-VIII за невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.
У силу вимог частини першої статті 65 Закону № 889-VIII підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.
Згідно з частиною другою цієї ж статті дисциплінарними проступками є: 1) порушення Присяги державного службовця; 2) порушення правил етичної поведінки державних службовців; 3) вияв неповаги до держави, державних символів України, Українського народу; 4) дії, що шкодять авторитету державної служби; 5) невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень; 6) недотримання правил внутрішнього службового розпорядку; 7) перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення; 8) невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця; 9) використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб; 10) подання під час вступу на державну службу недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а також неподання необхідної інформації про такі обставини, що виникли під час проходження служби; 11) неповідомлення керівнику державної служби про виникнення відносин прямої підпорядкованості між державним службовцем та близькими особами у 15-денний строк з дня їх виникнення; 12) прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин; 13) поява державного службовця на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; 14) прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну, якщо такі дії не містять складу кримінального або адміністративного правопорушення; 15) прийняття державним службовцем рішення, що суперечить закону або висновкам щодо застосування відповідної норми права, викладеним у постановах Верховного Суду, щодо якого судом винесено окрему ухвалу.
Відповідно до частини першої статті 66 Закону № 889-VIII до державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення: 1) зауваження; 2) догана; 3) попередження про неповну службову відповідність; 4) звільнення з посади державної служби.
Частиною першою статті 67 Закону № 889-VIII дисциплінарне стягнення має відповідати характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини державного службовця. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення необхідно враховувати характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він був вчинений, настання тяжких наслідків, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, попередню поведінку державного службовця та його ставлення до виконання посадових обов'язків.
За змістом частин першої, десятої, одинадцятої статті 69 вказаного Закону для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ (далі - дисциплінарна комісія). Результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиція Комісії або подання дисциплінарної комісії, які мають рекомендаційний характер для суб'єкта призначення. Суб'єкт призначення протягом 10 календарних днів зобов'язаний прийняти рішення на підставі пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії або надати вмотивовану відмову протягом цього строку.
Відповідно до частини першої статті 77 Закону № 889-VIII рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження приймає суб'єкт призначення протягом 10 календарних днів з дня отримання пропозицій Комісії, подання дисциплінарної комісії у державному органі. Рішення оформляється відповідним актом суб'єкта призначення.
Згідно з частиною другою статті 77 Закону № 889-VIII у рішенні, яке оформляється наказом (розпорядженням), зазначаються найменування державного органу, дата його прийняття, відомості про державного службовця, стислий виклад обставин справи, вид дисциплінарного проступку і його юридична кваліфікація, вид застосованого дисциплінарного стягнення.
Таким чином, зазначення в рішенні про притягнення до дисциплінарної відповідальності конкретних обставин вчинення порушення, виду дисциплінарного проступку і його юридичної кваліфікації дозволяє чітко визначити, як кваліфікував дії чи бездіяльність посадової особи саме той орган (посадова особа), який прийняв рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності, а також перевірити правильність застосування до державного службовця певного виду стягнення.
Крім цього, обрання того чи іншого виду стягнення передбаченого статтею 66 Закону № 889-VIII безпосередньо залежить від того, який саме дисциплінарний проступок вчинений державним службовцем.
Саме лише посилання в наказі на положення законодавства без належного наведення мотивів застосування певних норм права або незастосування інших норм при обранні виду дисциплінарного стягнення, а також не наведення обставин вчинення дисциплінарного проступку, не є належним обґрунтуванням оскаржуваного наказу.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.08.2019 у справі № 1340/4847/18.
Слід також звернути уваги на висновки, викладені в постанові від 01.11.2022 у справі № 380/3045/21, де Верховний Суд зазначає, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Наказ, як документ офіційно-ділового стилю повинен характеризуватися точністю, стислістю і зрозумілістю викладення. Зрозумілість наказу полягає в логічному, чіткому, переконливому викладенні змісту наказу. Наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності повинен містити чітке формулювання суті та обставин допущеного працівником проступку, підстави прийняття рішення про притягнення до відповідальності, час вчинення і час виявлення самого проступку та обґрунтування обрання певного виду стягнення, з урахуванням передбачених законодавством обставин (постанова Верховного Суду від 09.12.2019 справі № 813/3820/17).
Тому відповідач в оскаржуваному наказі повинен був чітко зазначити суть вчиненого позивачем порушення, в чому конкретно виразилося неналежне виконання його посадових обов'язків, а також обставини, за яких мало місце порушення.
Натомість, в оскаржуваному наказі відповідач обмежився лише формальними посиланнями на порушення правил етичної поведінки державних службовців, не вказавши чітко суть та обставини допущених позивачем проступків. Не містить оскаржуваний наказ даних про час вчинення і час виявлення проступку та обґрунтування підстав обрання певного виду стягнення.
Крім того, суд зауважує, що саме лише посилання в наказі на положення законодавства без належного наведення мотивів застосування певних норм права або незастосування інших норм при обранні виду дисциплінарного стягнення, а також не наведення обставин вчинення дисциплінарного проступку, не є належним обґрунтуванням оскаржуваного наказу.
Таким чином, суд погоджується з доводами позивача, що в оскаржуваному наказі відсутній стислий виклад обставин справи, є немотивованим і не містить всіх передбачених законом відомостей, необхідних для висновку про наявність чи відсутність в діях працівника складу дисциплінарного проступку.
Також суд звертає увагу, що відповідно до частини першої, другої статті 74 Закону № 889-VIII дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини державного службовця. Під час визначення виду стягнення необхідно враховувати характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до служби. Дисциплінарне стягнення може бути накладено тільки у разі встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку та вини державного службовця.
Водночас, обов'язковою передумовою для застосування до державного службовця одного з видів дисциплінарної відповідальності є необхідність встановлення вини такої особи за результатами проведення дисциплінарного провадження.
Такий правовий висновок викладено, зокрема, Верховним Судом у постанові від 29.06.2021 у справі № 200/8522/19-а.
Процедура здійснення дисциплінарними комісіями з розгляду дисциплінарних справ дисциплінарних проваджень стосовно державних службовців визначена Порядком здійснення дисциплінарного провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1039 від 04 грудня 2019 року (далі також - Порядок № 1039).
Пунктом 16 Порядку №1039 визначено, що голова дисциплінарної комісії, зокрема, забезпечує об'єктивне та повне з'ясування обставин справи.
Пунктом 33 Порядку №1039 встановлено, що комісія, дисциплінарна комісія розглядає належним чином сформовану дисциплінарну справу та за результатами такого розгляду приймає рішення про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності, про що зазначається у протоколі засідання.
Комісія, дисциплінарна комісія повинна встановити:
чи мали місце обставини, на підставі яких порушено дисциплінарне провадження;
чи містять дії державного службовця ознаки дисциплінарного проступку;
чим характеризується дисциплінарний проступок, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до державної служби;
чи підлягає державний службовець притягненню до дисциплінарної відповідальності;
який вид дисциплінарного стягнення може бути застосований до державного службовця.
Для застосування дисциплінарного стягнення уповноваженому органу необхідно встановити наявність всіх елементів складу дисциплінарного проступку - об'єкту, об'єктивної сторони, суб'єкта, суб'єктивної сторони, а також врахувати інші обставини, що мають значення: ступінь тяжкості, наявність шкоди, особу працівника. Об'єктивна сторона дисциплінарного проступку складається з протиправної поведінки суб'єкта (працівника), шкідливих наслідків та причинного зв'язку між ними і поведінкою особи, що притягається до відповідальності. Протиправність поведінки полягає у порушенні трудових обов'язків, закріплених нормами загального та спеціального законодавства про працю: Кодексом законів про працю України, Законом № 889-VIII, правилами внутрішнього розпорядку, статутами, положеннями, посадовими інструкціями, а також у порушенні або невиконанні наказів і розпоряджень власника, уповноваженої ним адміністрації.
Водночас, з подання №1/24 від 18.01.2024 року вбачається, що відповідачем не надано належну оцінку наданим позивачем поясненням від 17.01.2024 року, в яких викладено розширені аргументи з доказами щодо джерел походження інформації відносно ОСОБА_3 , викладених в листі № 06-09/2698/23 від 06.12.2023 року до ДСА України. Зокрема, відповідачем не досліджено такі джерела інформації, не з'ясовано та не надано оцінку намірів позивача та умов не зазначення такого переліку джерел позивачем в листі від 06.12.2023 року, що позбавляє можливості встановити дійсність протиправної, на думку відповідача, поведінки позивача щодо порушених питань в рамках дисциплінарного провадження.
Також, окрім цього, в наказі відсутні висновки щодо врахування характеру так званого дисциплінарного проступку, настання тяжких наслідків, заподіяння шкоди та її відшкодування, попередньої поведінки державного службовця та його ставлення до виконання посадових обов'язків.
Відтак, приймаючи до уваги все вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність аргументів позивача, що спірний наказ №5/06 від 30.01.2024 року про застосування до заступника начальника Територіального управління ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення - попередження про неповну службову відповідність за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини другої статті 65 Закону України “Про державну службу”, а саме: порушення правил етичної поведінки державних службовців є протиправним та таким, що не відповідає вимогам Закону України «Про державну службу».
Щодо стягнення з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн. суд зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем до заяви про стягнення з відповідача судових витрат на правову допомогу було надано договір № 03/2024 про надання правової допомоги від 01.02.2024 року, додаткову угоду № 1 до Договору про надання правової допомоги № 03/2024 від 01.02.2024 року, Акт приймання - передачі наданих послуг № 1 від 01.07.2024 року, платіжну інструкцію № 0.0.3737568623.1 від 01.01.2024 року.
Вирішуючи заяву по суті щодо відшкодування витрат на правничу допомогу в межах заявлених вимог, суд зазначає наступне.
Положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
У рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п.268).
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (269).
Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI (далі - Закон №5076-VI), договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076-VI).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076-VI).
Відповідно до ст.19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є:
1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;
4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;
5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;
6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;
7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань;
9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв'язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення.
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Відповідно до положень п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.1-3 ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).
Згідно з ч.5, 7 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (ч.9 ст.139 КАС України).
Згідно з ч.1, 5 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Аналіз застосованих, у цьому додатковому рішенні, Судом правових норм свідчить про те, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов'язані з оплатою правової допомоги.
Водночас, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
При визначенні суми відшкодування інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, Суд має виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена в додатковому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року по справі №280/1765/19.
Суд, вирішуючи питання про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, у відповідності до частини п'ятої статті 242 КАС України також враховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові 21.01.2021 №280/2635/20, відповідно до якого КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
З матеріалів справи вбачається, що правова допомога надавалася позивачу адвокатом Поповою Світланою В'ячеславівною на підставі Договору про надання правової допомоги №03/2024 від 01.02.20224 року.
Пунктом 3.1 Договору визначено, що розмір винагороди за надану правову допомогу та компенсація фактичних витрат на її надання визначається у Додатковій угоді №1 до цього Договору. Клієнт зобов'язаний сплатити за виконання обов'язків покладених на адвоката цим договором суму, яка обумовлена між ним та адвокатом у відповідному додатку до цього Договору (Додатковій угоді), яка є його невід'ємною частиною (п. 3.2 Договору).
Відповідно до пункту 2.3.1. Клієнт зобов'язаний сплатити гонорар адвокату в розмірі та в строк окремо погоджені між ними у відповідному Додатку до цього Договору.
Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2024 року.
Пунктом 6.1 Договору передбачено, що перелік адвокатських послуг, а також розмір та порядок оплати клієнтом адвокату винагороди та фактичних витрат пов'язаних із виконанням даного Договору окремо обумовлюється сторонами та визначаються у відповідних додатках до цього Договору, які є невід'ємною частиною.
Пунктом 2.1 Додаткової угоди № 1 до Договору передбачено, що загальна орієнтовна вартість послуг з надання Правової допомоги, що надається клієнту згідно з цією Додатковою угодою у судах першої та апеляційної інстанцій складатиме 35000,00 грн. Вартість фактично наданих послуг з надання правової допомоги вираховується за результатом та з урахуванням кількості виготовлених документів, що мають значення для справи у судах та участі представника у судових засіданнях.
Згідно п. 2.2. Додаткової угоди № 1 до Договору визначено, що обсяг та вартість фактично наданих послуг визначається Сторонами в актах наданих послуг. Оплата наданих послуг та компенсація витрат здійснюється Клієнтом за передоплатою або за фактом їх надання (понесення витрат) впродовж 5 (п'яти) календарних днів з моменту закінчення (п. 2.4 Договору).
Відповідно до Акту приймання - передачі наданих послуг № 1 від 01.07.2024 року, відповідно до Договору про надання правової допомоги № 03/2024 від 01.02.2024 та Додаткової угоди № 1 від 01.02.2024 року до Договору та підставі усних замовлень Клієнта Виконавцем (адвокатом) надано клієнту правничу допомогу в суді першої інстанції в рамках судової справи № 320/6817/24 в наступному обсязі:
- звернення до розпорядника інформації із адвокатським запитом для формування доказової бази на обґрунтування позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу ДСА України № 5/06 від 30.01.2024 року; звернення до Міністерства юстиції України із адвокатським запитом від 07.02.2024 № адв-4/2024, за результатами якого отримано лист Міністерства юстиції України № 24396/26288-33-23/13 від 14.02.2024 року, який позивачем долучено в якості доказу до матеріалів справи - 1500,00 грн.;
- підготовка проекту позовної заяви про визнання протиправним та скасування наказу ДСА України № 5/06 від 30.01.2024 року та звернення до суду із відповідним позовом; у період з 01.02.2024 по 04.02.2024 підготовлено проект позовної заяви про визнання протиправним та скасування наказу ДСА України № 5/06 від 30.01.2024 року та звернення до суду із відповідним позовом - 4000,00 грн.;
- підготовка та подача до суду першої інстанції письмових пояснень по справі; подача до суду першої інстанції на стадії підготовчого засідання 19.04.2024 письмових пояснень із запереченнями щодо можливості прийняття судом відзиву на позов через пропущення відповідачем строку на подачу відзиву та підписання ЕЦП відзиву, відмінної від тієї, якою складено відзив, а також адвокатом до письмових пояснень долучено лист Міністерства юстиції 24396/26288-33-23/13 від 14.02.2024 року на обґрунтування позовних вимог - 2000,00 грн.;
- участь адвоката у судовому засіданні шляхом представництва інтересів клієнта по справі; участь адвоката у судових засіданнях: 04.06.2024 року (підготовче засідання), 25.06.2024 року (розгляд справи по суті, дослідження доказів) та 03.07.2024року (завершення розгляду справи по суті, участь у дебатах (сторони узгодили, що оплату за участь адвоката у судовому засіданні 03.07.2024 року замовником буде проведено на умовах передплати 01.07.2024 року) - 3 судових засідання - 6000,00 грн.;
- підготовка та подання до суду першої інстанції письмових пояснень на стадії дебатів із доказами сплати позивачем адвокатських послуг у справі; підготовка та подання 01.07.2024 року до суду першої інстанції письмових пояснень на стадії дебатів за результатами розгляду справи із визначеним розрахунком понесених позивачем витрат на професійну правову допомогу для скасування спірного наказу у судовому порядку (перша судова інстанція) - 500,00 грн.
З вищевикладеного вбачається, що адвокатом Поповою С.В. надано комплекс юридичних послуг та консультацій, пов'язаних з представництвом у суді, вартість яких відповідно платіжної інструкції від 01.07.2024 № 0.0.3737568623.1 становить 15 000 грн.
Крім того, суд зауважує, що зазначені у описі робіт "участь адвоката у судовому засіданні шляхом представництва інтересів клієнта (в тому числі прибуття адвоката до суду)" не може вважатися витратами на професійну правничу допомогу, оскільки належить до іншого виду судових витрат, а саме, до витрат сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду, вирішення яких регулюється статтею 135 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки мають іншу юридичну природу, відмінну від правничої допомоги, та які, крім іншого, не заявлялися до розподілу позивачем в порядку частини другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт згідно з Актом приймання виконаної роботи з юридичного обслуговування, суд вважає, що такі види послуг Адвоката, як: звернення до розпорядника інформації із адвокатським запитом, підготовка проекту позовної заяви та подання позову до суду не є окремими процесуальними діями, а є діями, що направлені на досягнення одного результату, яким в даному випадку є складання та подання до суду документів по справі (позовної заяви).
Зокрема, Верховний Суд у пунктах 48-49 додаткової постанови від 08.04.2021 у справі №922/2321/20 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 96172760) виклав правовий висновок, за яким зазначені окремо у Акті надання правової допомоги послуги адвоката зі здійснення аналізу нормативного матеріалу, консультації, пошук і вивчення судової практики в аналогічних справах, публікацій науковців, коментарів спеціалістів охоплюються послугою зі здійснення підготовки відзивів на касаційні скарги; правова позиція боржника викладена у відзивах на касаційні скарги вже була сформована до касаційного розгляду справи, а доказів додаткового комплексного та усестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин не надано та з матеріалів справи не вбачається.
Суд вважає, що цей правовий висновок у повній мірі застосовний до цієї справи, з огляду на що вищевказані послуги, надані адвокатом, не відповідають критерію «неминучості», охоплені за свою суттю іншою послугою, а тому не підлягають розподілу.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Суд також зазначає, що вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд враховує складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 р. по справі №905/1795/18, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
В контексті викладеного, суд дійшов до висновку, що проаналізувавши матеріали справи, предмет позову, його ціну та складність спору, сума 15 000 грн не є співмірною, а тому наявні підстави для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 5 000 грн, що буде, за даних обставин справи, справедливим і співмірним відшкодуванням таких.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд акцентує увагу на тому, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат у суду відсутні.
Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України про визнання протиправним та скасування наказу - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Державної судової адміністрації України від 30.01.2024 №5/06 про застосування до заступника начальника Територіального управління ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення - попередження про неповну службову відповідність за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини другої статті 65 Закону України “Про державну службу”, а саме: порушення правил етичної поведінки державних службовців.
Стягнути з Державної судової адміністрації України (код ЄДРПОУ 26255795) на користь ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 31.08.2007 року Святошинський РУ ГУ МВС України в м. Києві) судові витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень 00 коп.
Вступну та резолютивну частину рішення складено та підписано у нарадчій кімнаті та проголошено у судовому засіданні 03 липня 2024 року в присутності позивача та представників сторін.
Повний текст рішення виготовлено протягом десяти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Кочанова П.В.