10 липня 2024 року м. Житомир справа № 240/28549/23
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шимоновича Р.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) із позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області (далі - відповідач), у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Житомирській області №465 о/с від 15.09.2023 року щодо звільнення зі служби в поліції капітана поліції ОСОБА_1 , старшого дізнавача сектору дізнання відділу поліції №2 Житомирського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області за п.7 ч.1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України "Про Національну поліцію" з 15.09.2023;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області поновити капітана поліції ОСОБА_1 , старшого дізнавача сектору дізнання відділу поліції №2 Житомирського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області з 16.09.2023;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Житомирській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу;
- рішення в частині поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.
Обгрунтовуючи позовні вимоги зазначила, що 14.09.2023 під примусом керівництва написала рапорт на звільнення за власним бажанням та цього ж дня звернулася з іншим рапортом про залишення без розгляду рапорту про звільнення. Проте, наказом Головного управління Національної поліції в Житомирській області №465 о/с від 15.09.2023 року була звільнена зі служби в поліції. Вважає вказаний наказ протиправним, посилаючись на недодержання відповідачем вимог пунктів 64, 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 16.10.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зауважив, що на рапорті позивача про звільнення зазначена конкретна дата, а саме: 15 вересня 2023 року, з якої позивачка мала бажання звільнитися, тобто сторонами узгоджено дату звільнення позивачки. Наказом начальника ГУНП в Житомирській області від 15.09.2023 № 465 о/с, капітана поліції ОСОБА_1 , старшого дізнавача сектору дізнання відділу поліції №2 Житомирського районного управління поліції ГУНП в Житомирській області, звільнено зі служби в поліції за п.7 ч. 1 ст. 77 ЗУ «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з 15 вересня 2023 року. В означеному наказі ГУНП вказано підставу: рапорт ОСОБА_1 від 14 вересня 2023 року. Вважає, що факт видачі уповноваженим органом на підставі власноручного рапорту працівника поліції про звільнення у конкретну дату, наказу про його звільнення зі служби "за власним бажанням" до закінчення передбаченого п. 68 Положення строку у якщо таке прохання міститься у рапорті про звільнення є правомірним і обгрунтованим. Стверджує, що ГУНП в Житомирській області правомірно видало наказ від 15.09.2023 №465 о/с, оскільки рапорт про залишення без розгляду рапорту про звільнення за власним бажанням надійшов на електронну пошту до ГУНП в Житомирській області 15.09.2023, а також надійшов через Укрпошту до ГУНП в Житомирській області 18.09.2023, що підтверджується реєстраційним номером вхідної документації, а тому даний рапорт вже не міг та навіть не повинен був братися до уваги керівництвом ГУНП в Житомирській області, оскільки в рапорті про звільнення за власним бажанням позивачка вказала дату звільнення 15.09.2023 і вже з вказаної дати вона вважається звільненою.
Позивач подала до суду відповідь на відзив, в якому вказала, що доводи, наведені у відзиві не спростовують аргументів наведених у позовній заяві. Вказала, що жодних причин, окрім тиску керівництва, для написання рапорту не було, причин які перешкоджають подальшому проходженню служби немає і в рапорті не зазначені.
У поданих запереченнях на відповідь на відзив, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог, з мотивів їх необгрунтованості та безпідставності.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом Головного управління Національної поліції в Житомирській області №465 о/с від 15.09.2023 року позивач звільнена зі служби в поліції капітан поліції ОСОБА_1 , старший дізнавач сектору дізнання відділу поліції №2 Житомирського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області за п.7 ч.І ст. 77 (за власним бажанням) Закону України "Про Національну поліцію" з 15.09.2023.
Відповідно до вказаного наказу підставою для його прийняття є рапорт ОСОБА_1 від 14.09.2023.
14.09.2023 позивач звернулася до Головного управління Національної поліції в Житомирській області з рапортом, в якому просила залишити без розгляду поданий нею 14.09.2023 рапорт про звільнення за власним бажанням, з тих підстав, що рапорт на звільнення з Національної поліції України був написаний під примусом.
Такий рапорт було направлено відповідачу електронною поштою в день його написання, а також засобами поштового зв'язку, який отримано відповідачем 18.09.2023.
Разом з тим, позивач зазначила, що зверталася на гарячу лінію Національної поліції України з приводу написання рапорту про звільнення за власним бажанням під примусом.
Крім цього, позивачем зазначено, що з 15.09.2023 по 25.09.2023 перебувала на лікарняному, у зв'язку із погіршенням самопочуття, про що повідомила керівництво та написала рапорт, в якому просила зняти її з добового чергування.
Позивач, вважаючи наказ Головного управління Національної поліції в Житомирській області №465 о/с від 15.09.2023 року щодо звільнення її зі служби в поліції протиправними, звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію».
Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 59 цього Закону служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.
Приписами частини першої статті 60 вказаного Закону визначено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Підстави для звільнення зі служби в поліції визначені статтею 77 Закону України «Про Національну поліцію», пунктом 7 частини першої якої визначено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.
Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби (частини друга, третя статті 77 цього Закону).
Пунктом 4 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначає Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення), яке є актом спеціального законодавства, що визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, та на час виникнення спірних правовідносин є чинним.
Відповідно до пункту 24 цього Положення, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.
Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.
Згідно з підпунктом «ж» пункту 64 Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Пунктом 68 Положення визначено, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
За змістом пункту 8 Положення дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема: за власним бажанням - при наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків; через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.
У межах передбаченого пунктом 68 Положення строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору мають право домовитися про звільнення у більш короткий строк.
Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення в рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник поліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.
Отже, видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника поліції зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку, якщо таке прохання міститься у рапорті про звільнення, є правомірною.
Відповідну правову позицію висловлював Верховний Суд у постановах від 12 серпня 2019 року у справі №810/3376/16, від 05 вересня 2019 року у справі №820/5844/16, від 22 жовтня 2019 року у справі №804/4997/17, від 22 листопада 2019 року у справі №813/740/17, від 20 грудня 2019 року у справі №826/375/17, від 05 лютого 2020 року у справі №819/744/16, від 20 травня 2020 року у справі №804/868/16, від 30 вересня 2020 року у справі №826/16621/17, від 14 січня 2021 року у справі №822/1093/18, від 09 лютого 2021 року у справі №826/10404/16, від 23 червня 2021 року у справі №813/740/17, від 11 серпня 2021 року у справі №826/7075/16, які по суті основуються на правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 24 червня 2014 року у справі №21-241а14.
Натомість, за змістом наведених законодавчих приписів, у разі якщо сторони домовилися про звільнення у більш короткий строк, особа має право відкликати поданий рапорт про звільнення до спливу цього строку.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09 серпня 2019 року у справі №815/1490/16, від 22 листопада 2019 року у справі №813/740/17, від 15 лютого 2021 року у справі № 160/3607/19.
Судом встановлено, що позивач 14.09.2023 подала рапорт про звільнення з Національної поліції України за власним бажанням з 15.09.2023.
Водночас, в цей же день, 14.09.2023, позивач електронною поштою направила рапорт, в якому просила залишити без розгляд написаний рапорт на звільнення, оскільки він був написаний під примусом та не відображає її бажання звільнятися зі служби в поліції. Також вказаний рапорт був направлений відповідачу засобами поштового зв'язку рекомендованим листом, який був отриманий адресатом 18.09.2023.
Отже, незважаючи на зазначення у рапорті про звільнення дати, з якої позивач бажає звільнитися (15.09.2023), позивач до спливу вказаного строку подала рапорт про відкликання попереднього рапорту про звільнення, тобто у встановлений строк змінила намір звільнитися зі служби в поліції, про що повідомила роботодавця - ГУНП в Житомирській області.
Однак, незважаючи на вказані обставини, відповідачем прийнято наказ Головного управління Національної поліції в Житомирській області №465 о/с від 15.09.2023 року щодо звільнення зі служби в поліції капітана поліції ОСОБА_1 , старшого дізнавача сектору дізнання відділу поліції №2 Житомирського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області за п.7 ч.1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України "Про Національну поліцію" з 15.09.2023.
Проте такі дії відповідача є неправомірними, оскільки питання про звільнення відповідачем було вирішено 15.09.2023, чим порушено право позивача на відкликання раніше поданого рапорту про звільнення, яким вона скористалася у визначений строк (до дати звільнення 15.09.2023), а також не розглянуто належним чином рапорт позивача від 14.09.2023.
Таким чином, з урахуванням вказаної правової позиції та встановлених обставин, суд дійшов висновку про протиправність спірного наказу про звільнення позивача з огляду на його вчасне звернення з рапортом про відкликання попередньо поданого рапорту про звільнення, скориставшись таким правом, наданим Положенням, та виявлення бажання продовжити проходження служби в поліції.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 31.01.2024 у справі №№520/16737/21.
Щодо посилань позивача на те, що вона 14.09.2023 була змушена написати рапорт про звільнення за власним бажанням, суд зазначає, що позивачем не доведено фактів здійснення на неї тиску з метою змушення до звільнення, а суб'єктивне сприйняття позивачем певних обставин, що вплинуло на прийняття певного рішення (в цьому випадку звільнення) не є тотожним тиску та погрозам з боку керівництва чи уповноваженого органу.
Вирішуючи питання про порядок нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Кабінет Міністрів України постановою від 08.02.1995 року № 100 затвердив «Порядок обчислення середньої заробітної плати», дія якого поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності (п. 2 Постанови), а затверджений Порядок застосовується в усіх випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати (ст. 1 Порядку).
Згідно з абз.1 п.8 розділу IV вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
За приписами пункту 9 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016 року № 260, при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Отже, при обчисленні середньої заробітної плати поліцейським слід враховувати число календарних днів.
Згідно з довідкою ГУНП в Житомирській області від 24.10.2023 №1406/29/01-2023 про доходи позивача, розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за липень 2023 (кількість робочих днів - 31) та серпень 2023 року (кількість робочих днів - 31) складає 54646,00 грн.
Таким чином розмір середньоденного грошового забезпечення позивача складає (54646,00 грн/62) = 881,38 грн.
Беручи до уваги вищевикладене, у відповідача виник обов'язок щодо виплатити середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача за період з 16.09.2023 по 10.07.2024, кількість календарних днів протягом вказаного періоду складає - 299 днів.
Таким чином, суд вважає, що середній заробіток час вимушеного прогулу за період з 16.09.2023 по 10.07.2024, який має бути виплачений позивачу відповідачем, становить 263 532,62 грн. (299 календарних днів х 881,38 грн).
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.
Приписами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналіз вищенаведених обставин та доказів свідчить, що відповідач в порушення ч.3 ст.72 КАС України, не обґрунтував правомірність звільнення позивача з відповідної посади та дотримання її прав при звільненні, не довів дотримання чинного законодавства при прийняті спірного наказу про звільнення.
З огляду на викладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору відповідно до Закону, а доказів щодо інших судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, суду не надано, питання про розподіл судових витрат у справі при ухваленні рішення судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 139, 241-246,255,295,371 КАС України, суд,-
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Житомирській області (вул. Старий Бульвар, 5/37, м. Житомир, 10008, ЄДРПОУ: 40108625) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Житомирській області №465 о/с від 15.09.2023 року щодо звільнення зі служби в поліції капітана поліції ОСОБА_1 , старшого дізнавача сектору дізнання відділу поліції №2 Житомирського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області за п.7 ч.1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України "Про Національну поліцію" з 15.09.2023.
Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого дізнавача сектору дізнання відділу поліції №2 Житомирського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області з 16.09.2023.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Житомирській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток час вимушеного прогулу за період з 16.09.2023 по 10.07.2024 в розмірі 263 532 (двісті шістдесят три тисячі п'ятсот тридцять дві) грн. 62 коп.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого дізнавача сектору дізнання відділу поліції №2 Житомирського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області з 16.09.2023 та стягнення з Головного управління Національної поліції в Житомирській області на користь ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 10 липня 2024 року.
Суддя Р.М.Шимонович