Україна
Донецький окружний адміністративний суд
10 липня 2024 року Справа№200/4107/24
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши за участю секретаря судового засідання Глазової Т.В. адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (87517, Донецька область, м. Маріуполь, пров. Дніпровський, буд. 15)
про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування постанови
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Тараш Ірини Анатоліївни щодо винесення постанови від 10 червня 2024 про закінчення виконавчого провадження № 74965055;
- визнати протиправною і скасувати постанову головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Тараш Ірини Анатоліївни про закінчення виконавчого провадження від 10 червня 2024 року № 74965055.
01 липня 2024 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено на 12 год 00 хв 10 липня 2024 року.
05 липня 2024 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні адміністративного позову, розглянути справу без участі представника відповідача, а також витребувана судом копія матеріалів виконавчого провадження ВП № 74965055.
10 липня 2024 року сторони повідомлені належним чином в судове засідання не з'явились, відповідач просив розглянути справу без участі його представника.
Відповідно до ч. 4 ст. 287 КАС України, адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.
Дослідивши матеріали адміністративної справи суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.
Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначив, що у Приморському відділі державної виконавчої служби у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції знаходиться на примусовому виконанні виконавчий лист №200/14778/21, виданий 25.03.2024 року Донецьким окружним адміністративним судом, про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 26.09.18 р. по 26.09.21р.
10 червня 2024 року головним державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Тараш Іриною Анатоліївною, при примусовому виконанні за виконавчого листа №200/14778/21, виданого 25.03.2024 року Донецьким окружним адміністративним судом, винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №74965055, на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 та ст. 40 Закону України “Про виконавче провадження”.
Позивач зазначає, що рішення суду у справі №200/14778/21 у частині нарахування та виплати індексації грошового забезпечення залишається досі невиконаним, оскільки на його виконання боржником позивачу нараховано 0,00 грн.
Позивач вказує на те, що отримавши інформацію про виконання рішення суду, державний виконавець має отримати від боржника відповідні підтвердження.
Позивач зазначає, що оскільки при прийнятті постанови про закінчення виконавчого провадження державним виконавцем не вжито всіх належних та достатніх заходів з примусового виконання рішення суду, передбачених законом, та прийнято незаконне рішення про закінчення виконавчого провадження №74965055, то відповідна постанова є неправомірною і підлягає скасуванню.
Відповідач, Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, код ЄДРПОУ 34908792, місце реєстрації, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 87517, Донецька область, м. Маріуполь, пров. Дніпровський, буд. 15, організаційно-правова форма: орган виконавчої влади.
Відповідно до ст. 46 КАС України, ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», відповідач є суб'єктом владних повноважень, на якого покладено виконання рішень судів та інших органів.
Відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечує та зазначає, що керуючись статтями 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження» 08.05.2024 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 200/14778/21, виданого 25.03.2024 Донецьким окружним адміністративним судом, про зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 26.09.2018 по 25.09.2021 з урахуванням абзацу четвертого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078. Копії постанов направлено сторонам згідно діючого законодавства.
Відповідач зазначає, що 06.06.2024 року до відділу ДВС від Військової частини НОМЕР_2 надійшла відповідь щодо виконання рішення суду в повному обсязі, в обґрунтування якої остання зазначила, що 26 вересня 2018 року ОСОБА_1 було прийнято на військову службу та зараховано до списків частини НОМЕР_3 прикордонного загону наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону від 26 вересня 2018 року № 506-ОС. Виходячи з вище викладеного базовим місяцем індексації грошового забезпечення став березень 2018 року. Фіксована сума індексації грошового забезпечення за період з 26 вересня 2018 року по 26 вересня 2021 року з урахуванням абзацу четвертого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, склала 0,00 грн.
Ураховуючи викладене, керуючись вимогами п. 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, копію постанови від 10.06.2024 року, винесену при примусовому виконанні виконавчого листа № 200/14778/21 від 25.03.2024, виданого Донецьким окружним адміністративним судом, надіслано сторонам до відома.
Дослідивши надані сторонами докази, матеріали виконавчого провадження ВП №74965055, суд установив наступне.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20 березня 2023 року у справі № 200/14778/21, яке набрало законної сили 05 лютого 2024 року, позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 26.09.2018 по 25.09.2021 з урахуванням абзацу четвертого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 і виплат за роботу під час пандемії за період з 28.04.2021 по 01.08.2021; зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 26.09.2018 по 25.09.2021 з урахуванням абзацу четвертого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078; зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову доплату до грошового забезпечення, передбачену пунктами 1 і 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 375 «Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни», за період з 28.04.2021 по 01.08.2021 пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах, які визначені вказаною Постановою; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
25 березня 2024 року Донецьким окружним адміністративним судом видано виконавчий лист у справі № 200/14778/21, про зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 26.09.2018 по 25.09.2021 з урахуванням абзацу четвертого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
08 травня 2024 року постановою головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Тараш Ірини Анатоліївни відкрито виконавче провадження ВП № 74965055 з примусового виконання виконавчого листа у справі № 200/14778/21 від 25 березня 2024 року, виданого Донецьким окружним адміністративним судом, про зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 26.09.2018 по 25.09.2021 з урахуванням абзацу четвертого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078; повідомлено боржника про необхідність виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
На виконання означеної постанови та рішення суду боржником - НОМЕР_3 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) надано відповідь від 06.06.2024 року № 09/5648-24-Вих, згідно якої «відповідно до абзаців 3-5 пункту 5 Порядку № 1078, сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання грошового доходу за рахунок інших його складових без підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового доходу. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (посадового окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру.
01 березня 2018 року набула чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». З 01 березня 2018 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначається шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками. Отже, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації грошового забезпечення став березень 2018 року, оскільки саме в цьому місяці відбулося підвищення розміру грошового забезпечення. Стосовно застосування абзаців 3-6 пункту 5 Порядку № 1078 слід зазначити, що для їхнього застосування необхідно встановити: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б). Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078). Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078). Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби. Як уже було зазначено, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А). 26 вересня 2018 року ОСОБА_2 було прийнято на військову службу та зараховано до списків частини НОМЕР_3 прикордонного загону наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону від 26 вересня 2018 року № 506-ОС. Виходячи в вище викладеного базовий місяць індексації грошового його забезпечення став березень 2018 року. Фіксована сума індексації грошового забезпечення за період з 26 вересня 2018 року по 26 вересня 2021 року з урахуванням абзацу четвертого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, склала 0,00 грн».
Разом із тим, боржником надано відповідача довідку-розрахунок від 01.06.2024 року, згідно якої фіксована сума індексації грошового забезпечення за період з 26.09.2018 по 26.09.2021 урахуванням абзацу четвертого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, склала 0,00 грн.
10.06.2024 року постановою головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Тараш Ірини Анатоліївни встановлено, що боржником рішення суду виконано в повному обсязі, а саме проведено розрахунок, згідно якого фіксована сума індексації грошового забезпечення за період з 26 вересня 2018 року по 26 вересня 2021 року з урахуванням абзацу четвертого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, склала 0,00 грн, відповідно до п. 9 частини першої статті 39, статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження ВП № 74965055 закінчено.
Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, обставини спірних правовідносин підтверджуються відповідачем, а тому не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно приписів ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон України № 1404-VIII), визначає виконавче провадження як завершальну стадію судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одними з принципів, на яких базується виконавче провадження - це обов'язковість виконання рішень та забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Статтею 5 Закону України № 1404-VIII, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до ст. 18 Закону України № 1404-VIII, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до положень ст. 10 Закону України № 1404-VIII, заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Поряд із цим, приписами ч. 3 ст. 18 Закону України № 1404-VIII встановлено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право:
1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону;
2) проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників;
3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну;
4) за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв'язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду;
5) безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх;
6) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку;
7) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;
8) здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв'язку з виконавчим провадженням;
9) використовувати за згодою власника приміщення для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника за їхньою згодою для перевезення майна;
10) звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення;
11) приймати рішення про відстрочку та розстрочку виконання рішення (крім судових рішень), за наявності письмової заяви стягувача;
12) звертатися до суду з поданням про розшук дитини, про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання;
13) звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб;
14) викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні.
У разі якщо боржник без поважних причин не з'явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу;
15) залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання;
16) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом;
17) застосовувати під час примусового виконання рішень фото- і кінозйомку, відеозапис;
18) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження;
19) у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів;
20) залучати в разі потреби до проведення чи організації виконавчих дій суб'єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача;
21) отримувати від банків та інших фінансових установ, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей інформацію про наявність рахунків/електронних гаманців та/або стан рахунків/електронних гаманців боржника, рух коштів та операції за рахунками/електронними гаманцями боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком;
22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення визначений ст.ст. 63, 75 Закону України № 1404-VIII.
Відтак, приписами наведених норм установлено, за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Виходячи з системного аналізу викладених норм ст.ст. 10, 18, 63, 75 Закону України № 1404-VIII, вбачається, що повноваження виконавця при виконанні рішень зобов'язального характеру є чітко окресленими цими нормами та не можуть виходити за межі його повноважень, визначених Законом України № 1404-VIII.
Відтак, виконавець зобов'язаний виконати рішення суду в межах його резолютивної частини використовуючи заходи примусового виконання рішень, визначені виключно Законом України № 1404-VIII.
При цьому, резолютивна частина рішення має тлумачитись у безпосередньому взаємозв'язку з його мотивувальною частиною, аналіз якої дає змогу встановити його кінцеву мету, з досягненням якої можна зробити висновок, що вжиті на виконання рішення суду заходи примусового виконання виявились достатніми для відновлення прав стягувача (позивача).
Слід урахувати, що звертаючись до суду з адміністративним позовом у справі № 200/14778/21 позивач просив суд визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування і невиплати індексації грошового забезпечення за період з 26.09.2018 по 25.09.2021 та зобов'язати її нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 26.09.2018 по 25.09.2021.
Дослідивши текст рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 березня 2023 року у справі № 200/14778/21 суд установив, що задовольняючи позовні вимоги позивача в частині, що стосується індексації грошового забезпечення, суд виходив з того, що відповідач зобов'язаний був виплачувати фіксовану суму індексацію грошового забезпечення, а в разі коли величина індексу споживчих цін перевищить поріг в розмірі 103 відсотка, то в підвищеному розмірі, аж до наступного підвищення тарифної ставки (окладу), при якому сума збільшення грошового забезпечення (заробітної плати) перевищить фіксовану суму індексації.
Посилаючись на висновки, викладені у постанові від 4 лютого 2021 року у справі № 360/3307/20 Першого апеляційного адміністративного суду, суд визначив умови, за яких боржник зобов'язаний виплачувати позивачу індексацію-різницю.
При цьому, слід урахувати, що у постанові Верховного Суду від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21, колегія суддів дійшла висновку, що Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» і Порядок №1078 не містять терміну «фіксована» індексація, тому з 1 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття «індексації-різниці», право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 року до 1 квітня 2021 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме: сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3); сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки. Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає суду підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Також Верховний Суд зауважив, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
З урахуванням викладеного, Верховний Суд констатував помилковість незастосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078.
Також Верховний Суд зазначив, що буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в січні 2018 року.
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).
Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
З рішення суду у справі № 200/14778/21 суд установив, що суд не здійснював аналіз розміру підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б), та не посилався на будь-які докази, що підтверджують суми виплаченого позивачу грошового забезпечення у лютому-березні 2018 року.
Щодо обчислення конкретної суми фіксованої індексації різниці суд зазначив, що з огляду на викладене, суд у межах цієї справи (№ 200/14778/21) не вирішує питання про зобов'язання нарахувати і виплатити індексацію в певному розмірі (із здійсненням відрахування військового збору і компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб), оскільки суд не може підміняти в спірних правовідносинах відповідача та визначати належний позивачу певний розмір індексації без надання оцінки правильності нарахування індексації відповідачем.
Таким чином, суд констатував відсутність підстав визначати належний позивачу певний розмір індексації без надання оцінки правильності нарахування індексації відповідачем, що свідчить про те, що такий розрахунок у розпорядженні суду був відсутній на момент розгляду справи.
Відтак, з викладеного очевидним є факт, що суд констатував необхідність урахування боржником абзацу четвертого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 при нарахуванні і виплаті позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 26.09.2018 по 25.09.2021.
Тому покликання суду на висновки, викладені у постанові від 4 лютого 2021 року у справі № 360/3307/20 Першого апеляційного адміністративного суду, не слід тлумачити як безперечну констатацію набуття позивачем права на виплату індексації-різниці за період з 26.09.2018 по 25.09.2021.
Отже, такі висновки суду не виключають визначення суми індексації-різниці у нульовому значенні.
Слід урахувати, що резолютивна частина рішення суду не містить вказівки на нарахування та виплату саме індексації-різниці.
Відтак, матеріалами справи встановлено, боржником надано державному виконавцю довідку-розрахунок від 01.06.2024 року, згідно якої фіксована сума індексації грошового забезпечення за період з 26.09.2018 по 26.09.2021 урахуванням абзацу четвертого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, склала 0,00 грн, поточна індексація склала 8454,13 грн та була виплачена позивачу.
Поряд із цим, слід урахувати, що приписи Закону України № 1404-VIII на надають виконавцю повноважень та не вимагають наявності спеціальних знань для перевірки розрахунків виконаних на виконання рішення суду, якщо такі розрахунки не містяться безпосередньо у рішенні суду.
Водночас, надана боржником довідка-розрахунок від 01.06.2024 року підтверджує нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивачу за період з 26.09.2018 року по 26.09.2021 року.
Відтак, викладене свідчить, що рішення суду виконано у межах його резолютивної частини.
У випадку якщо позивач (стягувач) не згоден із визначеною боржником сумою індексації, нарахованої на виконання рішення суду у справі № 200/14778/21, це є підставою для звернення до суду з новим позовом.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відтак, надаючи оцінку правомірності дій відповідача щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження в межах доводів позовної заяви, суд дійшов висновку, що останній діяв в порядку та у спосіб визначений Законом України № 1404-VIII.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Враховуючи викладене, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 34908792, місце реєстрації: 87517, Донецька область, м. Маріуполь, пров. Дніпровський, буд. 15) про: визнання протиправними дій головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Тараш Ірини Анатоліївни щодо винесення постанови від 10 червня 2024 про закінчення виконавчого провадження № 74965055; визнання протиправною і скасування постанови головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Тараш Ірини Анатоліївни про закінчення виконавчого провадження від 10 червня 2024 року № 74965055.
Повний текст рішення складено та підписано 10 липня 2024 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя О.М. Кониченко