Справа №953/10081/23 Головуючий 1ї інстанції: ОСОБА_1
Апеляційне провадження № 11-сс/818/703/24 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія: тримання під вартою
09 липня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5
за участю прокурора ОСОБА_6
підозрюваного ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харків в режимі відеоконференції апеляційну скаргу підозрюваного ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м.Харкова від 24 травня 2024 року, якою задоволено клопотання слідчого СВ СУ ГУНП в Харківській області ОСОБА_9 , погоджене прокурором Харківської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_6 та продовжено строк застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні № 12023220000000376 від 07 квітня 2023 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.4 ст.189 КК України, до 22 липня 2024 року -
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
Слідчим відділом СУ ГУНП в Харківській області проводиться досудове розслідування кримінального провадження № 12023220000000376 від 07 квітня 2023 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.4 ст.189 КК України в якому ОСОБА_7 підозрюється у вимозі передачі чужого майна з погрозою насильства над потерпілим та його близькими родичами (вимагання), що завдало значної шкоди потерпілому, вчиненому організованою групою в умовах, воєнного стану, та у зберіганні та придбанні вогнепальної зброї, бойових припасів без передбаченого законом дозволу.
06.02.2024 року ОСОБА_7 вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України.
24.05.2024 року ОСОБА_7 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри та нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених: ч.4 ст.189 КК України та ч.1 ст.263 КК України.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 08.02.2024 року до ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор», до 03.04.2024 року включно без визначення розміру застави, який в подальшому ухвалою слідчого судді було подовжено до 27.05.2024 року
27.03.2024 року постановою першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури строк досудового розслідування у зазначеному кримінальному провадженні продовжено до трьох місяців, тобто до 06.05.2024 року.
29.03.2024 року слідчим суддею Київського районного суду м. Харкова строк досудового розслідування у зазначеному кримінальному провадженні продовжено до шести місяців, тобто до 06.08.2024 року.
20.05.2024 року до суду слідчий подав клопотання, погоджене з прокурором, про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 .
В обґрунтування клопотання слідчий посилалася на тяжкість кримінального правопорушення в якому підозрюється ОСОБА_7 та продовження існування ризиків, передбачених п. 1,2,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м.Харкова від 24 травня 2024 року задоволено клопотанняслідчого.
Продовжено строк застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» без визначення розміру застави до 22.07.2024 року.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі підозрюваний ОСОБА_7 просить ухвалу слідчого судді скасувати та відмовити у задоволенні клопотання слідчого, постановити нову, якою застосувати до нього запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою або у разі відмови у задоволенні таких вимог визначити розмір застави.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що слідчий суддя не взяв до уваги те, що у нього існують міцні соціальні зв'язки та він є інвалідом 2 групи. Стороною обвинувачення не доведено продовження існування ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
Заслухавши суддю-доповідача, доводи підозрюваного та захисника на підтримання вимог апеляційної скарги, пояснення прокурора, який заперечувала щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Мотиви суду
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Статтею 370 КПК України встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.
Згідно ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», запобіжний захід у виді взяття під варту обирається лише тоді, коли на підставі наявних у справі фактичних даних із певною вірогідністю можна стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання слідчим суддею вимог ст.177, 178 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Згідно з вимогами ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.
Відповідно до вимог ст.178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
В силу ч.3 ст.199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Частиною 5 статті 199 КПК України, передбачено, що слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Розглядаючи клопотання слідчого про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного та обґрунтованого рішення в порядку ст.199 КПК України, суд повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.
Перевіркою наданих до апеляційного суду матеріалів встановлено, що зазначені вимоги закону слідчим суддею дотримані.
Як убачається з наданих в апеляційний суд матеріалів, в повідомленні про підозру ОСОБА_7 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.4 ст.189 КК України, вказано зміст підозри та правову кваліфікацію кримінальних правопорушень, у вчиненні яких підозрюється останній, із зазначенням статей (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованих кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.4 ст.189 КК України, раніше перевірялась судом першої інстанції при обранні йому запобіжного заходу у виді тримання під вартою та матеріали провадження не містять нових даних на спростування цього.
Згідно до ч.3 ст.197 КПК України строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому цим Кодексом.
29.03.2024 року слідчим суддею Київського районного суду м. Харкова строк досудового розслідування у зазначеному кримінальному провадженні продовжено до шести місяців, тобто до 06.08.2024 року.
Як убачається з матеріалів провадження, для завершення досудового розслідування в даному кримінальному провадженні існує законодавчо встановлена необхідність у проведенні слідчих та процесуальних дій, обґрунтованість та необхідність яких зазначена в постанові та клопотанні слідчого, погодженого прокурором.
Зміст оскаржуваного рішення підтверджує, що слідчий суддя також дослідив доводи клопотання щодо обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попереднього судового рішення про продовження строку тримання під вартою підозрюваного та, з урахуванням особливостей даного кримінального провадження, об'єму висунутої підозри, необхідності виконання ряду слідчих і процесуальних дій, обґрунтовано дійшов висновку про наявність обставин, які виправдовують подальше тримання підозрюваного під вартою у межах продовженого строку досудового розслідування.
Колегія суддів приймає до уваги наявність обставин, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені п.п.1,2,3,5 ч.1 ст.177 КПК України.
Надаючи оцінку продовження існування ризику переховування підозрюваного від органів досудового розслідування або суду, колегія суддів зазначає, що ЄСПЛ в своїх рішеннях «Панченко проти Росії» та «Бекчиєв проти Молдови» неодноразово зазначав, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Судом першої інстанції також правильно взято до уваги й самі фактичні обставини (фабули злочинів) згідно підозри, а саме те, що ОСОБА_7 підозрюється у вимозі передачі чужого майна з погрозою насильства над потерпілим та його близькими родичами (вимагання), що завдало значної шкоди потерпілому, вчиненому організованою групою, в умовах воєнного стану та у зберіганні та придбанні вогнепальної зброї, бойових припасів без передбаченого законом дозволу, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що у цьому судовому провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку як інкримінованих злочинів, так й самої особи підозрюваного.
Колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». У справі «Летельє проти Франції» вказано, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним, та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
За таких обставини, враховуючи, що дії ОСОБА_7 , за вчинення яких йому повідомлено підозру, за ч.4 ст.189 КК України, яке відповідно до ст.12 КК України є особливо тяжким злочином, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна, а також у вчиненні кримінального правопорушення за ч.1 ст.263 КК України, яке відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до семи років, внаслідок чого колегія суддів вбачає, що існує суспільний інтерес, який свідчить про те, що більш м'який запобіжний захід, ніж продовження застосування тримання під вартою не зможе запобігти ризикам, передбаченим п.1,2,3,5 ч.1 ст.177 КПК України.
За таких обставин колегія суддів зазначає, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що продовжують існувати ризики того, що підозрюваний може вдатися до втечі, переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків досудового розслідування, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Крім того, колегія суддів зазначає, що при встановленні наявності ризику впливу на потерпілих та свідків слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, статті 95, 224 КПК).
Таким чином, ризик впливу на потерпілих та свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Також колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про продовження існування ризику вчинення підозрюваним іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому підозрюється, оскільки ОСОБА_7 раніше притягувався до кримінальної відповідальності, має не зняту та не непогашену судимість у встановленому законом порядку.
Зазначене вказує на неможливість в даному конкретному випадку застосування до підозрюваної іншого більш м'якого виду запобіжного заходу.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
За таких обставин доводи підозрюваного про недоведеність висновків суду першої інстанції з цього приводу та їх декларативність не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, не є слушними та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не ґрунтуються на відомостях провадження.
З врахуванням зазначених обставин, суті самої підозри, висновки суду, що продовження саме такого суворого виду запобіжного заходу забезпечить належну процесуальну поведінку ОСОБА_7 та слугуватиме досягненню процесуальним задачам і меті досудового розслідування є законними та обґрунтованими.
Інтереси проведення повного та об'єктивного досудового розслідування вимагають проведення необхідних слідчих і процесуальних дій за умов, коли підозрюваним не зможе здійснюватися незаконний вплив на інших учасників кримінального провадження, а також приховання чи знищення слідів вчинення злочинів та речових доказів, пошук яких органом досудового розслідування триває.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про те, що відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст. 177, 178 КПК України, не визначати розмір застави у даному кримінальному провадженні відносно ОСОБА_7 при застосуванні запобіжного заходу у вияді тримання його під вартою, оскільки останній підозрюється, зокрема, у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.189 КК України, тобто у вчиненні кримінального правопорушення із застосуванням насильства.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає необґрунтованими, а тому і такими, що не підлягають задоволенню доводи апеляційної скарги підозрюваного про відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, та про необхідність зміни запобіжного заходу.
За таких обставин, ухвала слідчого судді відповідно до вимог ст.370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування, про що йде мова в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
Істотних порушень вимог КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.407,419, 422 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу підозрюваного ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м.Харкова від 24 травня 2024 року про продовження строку застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави щодо підозрюваного ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Колегія суддів:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4