Справа № 554/5704/24 Номер провадження 11-сс/814/433/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
09 липня 2024 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
із секретарем судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора- ОСОБА_6
підозрюваного- ОСОБА_7
захисника- ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу з доповненнями захисника-адвоката ОСОБА_8 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Октябрського районного суду м.Полтава від 30 травня 2024 року,
Цією ухвалою клопотання слідчого задоволено та застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб до 26 липня 2024 року з одночасним визначенням застави-80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 242 240 грн. відносно:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Коротченкове Шосткинського району Сумської області, громадянина України, не одруженого, військовослужбовця, який перебуває на посаді номера обслуги 3-ї обслуги міномета мінометного взводу 3-ї роти спеціального призначення 6-го батальйону спеціального призначення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого;
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.
Мотивуючи прийняте рішення, слідчий суддя врахував наявність обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованого кримінального правопорушення, ризиків, передбачених п.1,3,4 ч.1 ст.177 КПК України, тяжкість вчиненого кримінального правопорушення та особу підозрюваного.
В апеляційній скарзі захисник просить ухвалу слідчого судді змінити в частині розміру застави, зменшивши її до 10 прожиткових мінімумів доходів громадян.
Зазначає, що даний запобіжний захід є занадто суворим, а застава занадто великою, оскільки ОСОБА_7 з моменту залишення частини не перебував на забезпеченні і заробітню плату не отримував з січня 2024 року.
Обґрунтованість ухвали місцевого суду в частині застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_7 захисником не оскаржується.
Заслухавши доповідача, захисника ОСОБА_8 , підозрюваного ОСОБА_7 , думку прокурора ОСОБА_6 , перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги та доповнення до апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.
На підставі ч.4 ст.176, ст.177 КПК України, запобіжні заходи застосовуються під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 цього Кодексу.
З матеріалів провадження вбачається, що Першим слідчим відділом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №62024170010000103 від 06.03.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за фактом самовільного залишення військової частини, вчиненого в умовах воєнного стану.
Досудовим розслідуванням встановлено, що згідно з наказом командира військової частини № НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 20.07.2023 року №181мтд, старший солдат ОСОБА_7 зарахований до списків особового складу частини та інших видів забезпечення у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, з 19.07.2023.
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 28.07.2023 року №188мтд, старший солдат ОСОБА_7 приступив до виконання обов'язків за посадою номера обслуги 3-ї обслуги міномета мінометного взводу 3-ї роти спеціального призначення (на бронетранспортерах) 6-го батальйону спеціального призначення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, з 28.07.2023 року.
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 02.01.2024 року №1мтд, старший солдат ОСОБА_7 був виключений зі всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, з 01.01.2024 та вважається таким, що самовільно залишив військову частину 14.02.2024.
Відповідно до приписів ст.ст. 2, 4, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», на момент вчинення злочину, старший солдат ОСОБА_7 вважається військовослужбовцем, який проходить військову службу за контрактом.
Вимоги ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» зобов'язують старшого солдата ОСОБА_7 захищати Вітчизну, суверенітет і територіальну цілісність України.
У відповідності до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (зі змінами), ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №551-XIV, старший солдат ОСОБА_7 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; беззастережно виконувати накази командирів; знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою; бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків та виконувати завдання, пов'язані із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України та інше.
Пунктом 3 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби: на території військової частини або в іншому місці роботи протягом робочого часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком; на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Згідно вимог ст.ст. 12, 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків він зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові. Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Статтями 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, визначено необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків, зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Старший солдат ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем, достовірно знав та усвідомлював, що повинен неухильно дотримуватись вимог ст.ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV, які зобов'язують його: свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів, захищати суверенітет і територіальну цілісність України, забезпечувати її економічну та інформаційну безпеку, віддано служити українському народу, сумлінно, чесно та зразково виконувати військовий обов'язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, не допускати негідних вчинків.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території України введено воєнний стан.
08.11.2023 року Верховна Рада прийняла Закон України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким затверджено Указ Президента України від 06 листопада 2023 року № 734/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», згідно якого строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб.
Так, старший солдат ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем який проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, яка дислокується у АДРЕСА_3 , перебуваючи на посаді номера обслуги 3-ї обслуги міномета мінометного взводу 3-ї роти спеціального призначення 6-го батальйону спеціального призначення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, реалізуючи свій злочинний умисел, з мотивів небажання виконувати обов'язки військової служби та з метою тимчасово незаконно ухилитися від неї, не маючи об'єктивних та поважних підстав для залишення розташування військової частини, в умовах воєнного стану, у порушення вимог ст. ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, не одержавши дозволу відповідних командирів або начальників, за відсутності поважних причин, 01.01.2024, приблизно о 15 год. 30 хв., самовільно залишив територію військового містечка № НОМЕР_2 в АДРЕСА_3 , тобто місце дислокації військової частини та перебував поза її межами, при цьому час проводив на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби, не вживаючи жодних заходів до повернення у військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії Україні, або звернення до правоохоронних, інших державних органів чи органів військового управління за наявності реальної можливості для цього.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 21.03.2024 №72мтд, старший солдат ОСОБА_7 був виключений зі списків особового складу військової частини.
Таким чином, 01.01.2024 року старший солдат ОСОБА_7 , умисно, самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії Україні, яка дислокується у АДРЕСА_3 , без поважних причин, в умовах воєнного стану та незаконно перебував за її межами, понад три доби.
28.05.2024 року старшого солдата ОСОБА_7 було затримано, внаслідок чого кримінальне правопорушення було припинено.
29.04.2024 року ОСОБА_7 , повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, тобто у самовільному залишенні військової частини, вчиненому в умовах воєнного стану.
29.05.2024 старший слідчий першого слідчого відділу ТУ ДБР, розташованого у м.Полтава ОСОБА_9 , за погодженням прокурора ОСОБА_10 , звернувся до слідчого судді Октябрського районного суду м.Полтава з клопотанням, про застосування відносно підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення розміру застави.
30.05.2024 слідчим суддею задоволено вказане клопотання слідчого та застосовано відносно підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб з одночасним визначенням застави в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов'язків.
З викладеної норми слідує, що метою застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді застави є те, що у разі невиконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, внесені грошові кошти будуть стягнені в дохід держави.
Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що принцип верховенства права є однією з основ демократичного суспільства, притаманною всім статтям Конвенції.
Невід'ємним елементом зазначеного принципу, який також є однією із загальних засад кримінального провадження, є пропорційність. Зокрема, це підтверджується абзацом 3 підпунктом 2.2. пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі №3-рп/2012 від 25 січня 2012 року.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить, що така пропорційність обов'язково має застосовуватися судом при вирішенні питання щодо суми застави, яку у разі наявності відповідних підстав у порядку ч.8 ст. 182 КПК України слід звернути в дохід держави.
У своєму рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що в цілях ст.14 Конвенції різниця у поводженні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розсудливого виправдання, не переслідує законної мети і якщо запропоновані засоби не є пропорційними до переслідуваної мети (справа «Карлгайнц Шмідт проти Німеччини»).
У рішенні по справі «Істоміна проти України» від 13 січня 2022 року ЄСПЛ зазначив, що застава має на меті не забезпечення відшкодування шкоди, завданої у справі, а передусім - забезпечення явки особи на судове засідання, тому розмір застави повинен оцінюватись залежно від особи, про яку йде мова, із урахуванням його/її матеріального стану та інших релевантних критеріїв, що свідчать на користь чи проти явки особи до суду.
Тому суд вважає, що у разі виникнення підстав для застосування судом ч.8 ст.182 КПК України має бути дотриманий принцип пропорційності, який є невід'ємною складовою верховенства права.
Як вбачається з наданих матеріалів, старший солдат ОСОБА_7 , умисно. самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, яка дислокується у АДРЕСА_3 , без поважних причин, в умовах воєнного стану, та незаконно перебував поза її межами понад три доби, в зв'язку з чим підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.
Частиною 4 ст.183 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109 - 114-2, 258 - 258-6, 260, 261, 402 - 405, 407, 408, 429, 437 - 442 Кримінального кодексу України.
Однак, слідчий суддя, враховуючи особу підозрюваного вважав за необхідне визначити заставу відповідно до ч.5 ст.182 КПК України у вигляді 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки внесення застави саме в такому розмірі зможе гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, з чим колегія суддів погожується.
З огляду на те, що застосування до підозрюваного ОСОБА_7 альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави мало стимулюючий характер дотримання покладених на нього обов'язків та запобігання ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, враховуючи особу підозрюваного, який є особою раніше не судимою, має міцні соціальні зв'язки, апеляційний суд вважає, що визначений розмір застави на цій стадії кримінального провадження відповідає критеріям справедливості та співмірності (пропорційності), здатний забезпечити справедливий баланс інтересів особи та суспільства, а тому не суперечитиме статті 1 Першого Протоколу та пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, такий розмір застави відповідає й практиці ЄСПЛ, зокрема у рішенні від 20 листопада 2010 року у справі «Мангурас проти Іспанії» суд зазначив, що перспектива втрати застави чи дій проти поручителів у випадку відсутності появи на суді буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Враховуючи наведене апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_8 , задоволенню не підлягає, ухвала слідчого судді є законною, обґрунтованою й належним чином вмотивованою та підстав, передбачених кримінальним процесуальним законом, для її скасування під час апеляційного розгляду не встановлено, а тому за наслідками апеляційного розгляду апеляційний суд вважає необхідним ухвалу суду залишити без зміни, а апеляційну скаргу захисника - залишити без задоволення
Керуючись ст. 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу з доповненнями захисника-адвоката ОСОБА_8 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтава від 30 травня 2024 року відносно ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4