Справа № 569/6253/24
09 липня 2024 року
Рівненський міський суд Рівненської області у складі:
головуючого судді Харечка С.П.
секретар судового засідання Гожа Г.В.
з участю представника стягувача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне справу за заявою ОСОБА_2 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню у справі за заявою ОСОБА_3 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини,
ОСОБА_2 звернулася до Рівненського міського суду Рівненської області із заявою про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню у справі №569/6253/24 за заявою ОСОБА_3 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини.
В обґрунтування заяви вказує, що вона ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 06.06.2003 року по 20.12.2022 року. Шлюб між ними було розірвано на підставі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30.09.2022 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 20.12.2022 року по справі № 569/9927/22. Відповідно до судового наказу, виданого Рівненським міським судом Рівненської області 15 квітня 2024 року, з ОСОБА_2 на користь стягувача було стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 04.04.2024 року. Підставою для звернення ОСОБА_3 з заявою до суду про видачу судового наказу стало те, що, наче, син ОСОБА_5 знаходиться на його утриманні, а ОСОБА_2 не надає жодної допомоги, хоча перебуває за кордоном. Стягувач стверджує, що лише він утримує сина матеріально, дбає про його розвиток, щоб забезпечити найкращі інтереси дитини.
Однак, починаючи з 2020 року стягувач постійно знаходився за межами території України та жодного разу не приїжджав до дитини у м. Рівне. Разом з тим заявниця не оспорює того факту, що ОСОБА_3 періодично надавав матеріальну допомогу на утримання сина. Сам факт реєстрації стягувача та їхнього сина за однією адресою не може свідчити про факт їх спільного проживання, а, відтак у ОСОБА_3 були відсутні правові підстави для звернення до суду з заявою про видачу судового наказу. ОСОБА_2 сама час від часу вимушена виїжджати за межі території України на заробітки, оскільки для належного утримання дітей, заробітків, які вона отримувала в Україні, не вистачало. На даний період часу вона перебуває в Україні та проживає разом з сином, однак найближчим часом має намір знову виїхати за межі України разом з сином. Вказує, що вона фактично несе подвійні витрати, пов'язані з утриманням дитини, а тому судовий наказ необхідно визнати таким, що не підлягає виконанню, оскільки обов'язок боржника відсутній у зв'язку з його добровільним виконанням боржником. У зв'язку з цим звертається до суду з даною заявою.
В судове заявник та її представник не з'явилися, хоча були повідомлені про час, дату та місце проведення судового засідання.
Представник стягувача в судовому засіданні вказала, що дитина проживає з батьком, просила суд відмовити в задоволенні заяви.
Заслухавши пояснення представника стягувача, дослідивши матеріали справи та доводи поданої заяви, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що 15 квітня 2024 року Рівненський міський суд Рівненської області видав наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання заяви про видачу судового наказу, а саме 02.04.2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ст. 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.
За змістом п. п. 4, 5 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб; заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
Відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 170 ЦПК України боржник має право протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. У разі видачі судового наказу відповідно до пункту 4 частини першої статті 161 цього Кодексу боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів.
Відповідно до ст. 172 ЦПК України у разі ненадходження до суду заяви від боржника про скасування судового наказу протягом п'яти днів після закінчення строку на її подання судовий наказ набирає законної сили, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4 і 5 частини першої статті 161 цього Кодексу, коли судовий наказ набирає законної сили у день його видачі.
Тобто судовий наказ про стягнення аліментів набирає законної сили у момент його видачі, а процедура скасування наказу за заявою боржника, передбачена ст. 170 ЦПК України, не застосовується.
Відповідно до ст. 173 ЦПК України суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню, або відстрочити або розстрочити виконання судового наказу в порядку, встановленому статтями 432,435 цьогоКодексу.
Виняток з цього правила становлять наведені у статті 432 ЦПК України причини, за якими рішення суду може бути не виконаним.
Згідно з ч. 2 ст. 432 ЦПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Тобто за наявності відповідних підстав, виконавчий документ (в даному випадку судовий наказ) може бути невиконаним.
Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (відсутність у боржника обов'язку), зокрема, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання тощо.
Під іншими причинами слід розуміти випадки, за яких в апеляційному чи касаційному порядку або у зв'язку з нововиявленими обставинами скасовано чи змінено рішення суду, а виконавчий лист ще не виконаний.
Таким чином, до підстав для невиконання рішення суду (визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню), відносяться випадки, коли немає матеріальної передумови для виконання рішення, тобто об'єктивно відсутній обов'язок боржника; або ж випадки видачі виконавчого документа, коли його не треба було видавати, тобто випадки помилкової видачі виконавчого листа; або випадки, коли після видачі виконавчого документа був змінений зміст рішення.
У своїй заяві ОСОБА_2 зазначає, що син проживає разом з нею, а тому наказ про стягнення аліментів не міг бути виданий, оскільки аліменти стягуються на користь того із батьків з ким проживає дитина, а тому ОСОБА_3 не має права вимоги.
Як пояснила представник стягувача в судовому засіданні син ОСОБА_6 на даний час перебуває з батьком за кордоном, також долучила до матеріалів справи копію постанови Рівненського міського суду Рівненської області від 08.03.2024 р. про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУ пАП та психологічний висновок спеціаліста від 05.07.2024 р. №89 зроблений на замовлення ОСОБА_3 громадською організацією «Центр психологічного розвитку «Аніма».
Таким чином, за результатами розгляду справи, судом не встановлено обставин, за яких слід вважати, що батько дитини не мав права звернення до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання дитини. Боржником ОСОБА_2 не доведено факт відсутності у неї матеріального обов'язку сплачувати аліменти на утримання сина, навіть і при умові добровільного забезпечення дитини.
На переконання суду обставини, які наведені боржником у заяві, жодним чином не є тими обставинами, які дають підстави для визнання судового наказу від 15.04.2024 таким, що не підлягає виконанню.
Враховуючи викладеневище, суд дійшов висновку, що слід відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недоведеністю та безпідставністю.
Керуючись ст.ст.259, 260, 261, 432 ЦПК України, суд
У задоволенні заяви ОСОБА_2 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню у справі за заявою ОСОБА_3 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 15 днів з дня отримання копії ухвали.
Повний текст ухвали виготовлено 09.07.2024 року.
Суддя Харечко С.П.