61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901, UA368999980313151206083020649
03.07.2024 Справа №905/717/23
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахт пром сервіс» (04050, м.Київ, вул.Дегтярівська, 11, офіс 3/25, код ЄДРПОУ 43236154)
до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта Білозерська» (85013, Донецька область, м.Добропілля, м.Білозерське, вул.Строїтельна, 17, код ЄДРПОУ 36028628)
про розірвання договору та стягнення 1666765,49 грн
Суддя: Паляниця Ю.О.
Секретар судового засідання: Білогубова В.В.
У засіданні брали участь:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Рішенням Господарського суду Донецької області від 15.05.2024 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахт пром сервіс» до Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта Білозерська» задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 1521203,24 грн, пеню - 118232,31 грн, інфляційні втрати - 20236 грн, 3% річних - 7093,94 грн, судовий збір в сумі 25001,48 грн, а також закрито провадження у справі в частині позовних вимог про розірвання договору №10999-ШБЗ-УМТС-У від 26.09.2022, укладеного між Товариством з додатковою відповідальністю «Шахта Білозерська» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Шахт пром сервіс».
Відповідно до ч.1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.129 Господарського процесуального кодексу України).
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи (ч.ч.1-3 Господарського процесуального кодексу України).
Положеннями ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За змістом попереднього (орієнтованого) розрахунку суми судових витрат, які поніс позивач, Товариством з обмеженою відповідальністю «Шахт пром сервіс» визначено, зокрема, загальну суму орієнтовних витрат на правничу допомогу в сумі 25000 грн.
Крім того, у заяві б/н від 08.05.2024 позивач зазначав про намір подати докази понесення витрат на оплату послуг правника протягом п'яти днів після ухвалення рішення судом у розглядуваному спорі.
Відповідно до ст.221 Господарського процесуального кодексу України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (ч.3 ст.244 Господарського процесуального кодексу України).
07.06.2024 через підсистему «Електронний суд» надійшла заява б/н від 06.06.2024 Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахт пром сервіс» про ухвалення додаткового рішення по справі №905/717/23, у якій заявник, з метою підтвердження витрат позивача на професійну правничу допомогу представив суду, зокрема, додаткову угоду №1 до договору про надання професійної правничої допомоги №18-04 від 18.04.2023, акт приймання-передачі наданих юридичних послуг (правничої допомоги) б/н від 05.06.2024, рахунки фактури та платіжні доручення.
Ухвалою суду від 25.06.2024 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Шахт пром сервіс» процесуальний строк для подання заяви б/н від 06.06.2024, розгляд заяви призначено на 03.07.2024. Присутність учасників розгляду заяви у судовому засіданні визначена не обов'язковою.
Представники сторін у судове засідання 03.07.2024 не з'явились, судом не викликались.
Згідно з ч.4 ст.244 Господарського процесуального кодексу України, у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
За приписами ч.1 ст.244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.
Зважаючи на те, що у рішенні суду від 15.05.2024 не вирішувалось питання щодо судових витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на надходження заяви позивача, суд дійшов висновку про необхідність прийняття додаткового рішення у справі №905/717/23.
Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахт пром сервіс», суд зазначає про наступне:
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст.124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст.126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (ст.129 Господарського процесуального кодексу України).
Разом з тим, чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За ч.1 ст.124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, за змістом ч.4 ст.126 вказаного кодексу розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.5, 6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень ч.ч.5, 6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, у ч.5 ст.129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч.5 ст.129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку, дії, бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями ч.ч.6, 7, 9 ст.129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.5, 6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч.5-7, 9 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись ч.ч.5-7, 9 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Висновки, аналогічні відображеним вище, викладені в постановах Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.
Одночасно, за змістом ч.3 ст.237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.
В силу норм ч.1 ст.627 вказаного кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, за змістом ст.1 вказаного закону договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п.28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; п.19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст.627 Цивільного кодексу України (п.128 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Вказані форми оплати відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч.1 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (п.134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у п.5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, п.135 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.
Водночас, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.01.2023 у справі №910/7032/17).
У п.5.42 постанови від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000р. у справі «Іатрідіс проти Греції» («Iatridis v. Greece», заява №31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§55).
У п.5.43 вказаної постанови зауважувалось, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» («Pakdemirli v. Turkey», заява №35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§70-72).
Разом з тим, відповідно до правового висновку, який викладений у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, за змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 Господарського кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Надаючи оцінку доказам, які наявні у матеріалах справи на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає про наступне:
Відповідно до розрахунку розміру винагороди за актом приймання-передачі наданих юридичних послуг (правничої допомоги) б/н від 05.06.2024, загальна сума послуг становить 38500 грн, із розрахунку 1000 грн за 1 год., з яких:
1) складання та подання позовної заяви - 10 год.;
2) підготовка доказів, матеріалів до позовної заяви, розрахунок пені, інфляційних втрат, 3% річних, адвокатських запитів, листа до відповідача - 5 год.;
3) підготовка відповіді на відзив, клопотання про призначення експертизи, клопотань про долучення доказів, клопотання про скасування ухвали про призначення експертизи, заяви про ухвалення додаткового рішення у справі, письмових пояснень - 10 год.;
4) участь у 9 судових засіданнях - 13,5 год.
Стосовно п.4, слід зазначити, що представник позивача був присутній (у режимі відеоконференції) у судових засіданнях: 06.07.2023, 10.08.2024, 24.08.2023, 06.09.2023, 13.09.2023, 19.10.2023, 18.04.2024, 07.05.2024. Під час проведення судових засідань 10.08.2023 та 07.05.2024 зв'язок з представником позивача було втрачено на початку засідань. Також, суд враховує, що більшість вказаних засідань тривали не більше 5-20 хвилин, лише одне підготовче засідання тривало більше 1 години. Окрім того, у судовому засіданні 28.09.2023 представник позивача участі не приймав. Таким чином, суд вважає доцільним задовольнити ці витрати частково.
Одночасно, щодо п.3, а саме, включення часу, який був витрачений представником позивача на складання заяви про ухвалення додаткового рішення у справі суд зазначає, що таке звернення є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв'язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню. Відтак, суд не вважає обґрунтованими витрати в цій частині.
Аналогічні за змістом висновки викладені в постанові Верховного суду від 02.02.2024 по справі №910/9714/22.
Витрати, пов'язані зі складанням клопотання про призначення експертизи, клопотань про долучення доказів (які подавались у зв'язку з призначеною судовою експертизою), клопотання про скасування ухвали про призначення експертизи не підлягають відшкодуванню у зв'язку із тим, що судова експертиза не була проведена з огляду не неможливість її оплати позивачем.
Щодо наведених у п.3 письмових пояснень, то у заяві б/н від 05.06.2024 представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахт пром сервіс» не вказано про які пояснення іде мова. Разом з тим, матеріали справи містять лише один документ з такою назвою - письмові пояснення №29-06/1 від 06.07.2023, які були подані на виконання вимог ухвали суду від 14.06.2023 про відкриття провадження у справі з метою усунення недоліків позовної заяви. Тож, відповідні витрати також не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.
Підсумовуючи викладене, дослідивши надані позивачем докази, якими підтверджується понесення витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи фактичний обсяг наданих послуг та ціну позову, з огляду на відсутність заперечень відповідача, вищенаведені висновки суду, суд вважає доцільним частково відшкодувати витрати позивача на правничу допомогу за рахунок відповідача на суму 19500 грн, виходячи з наступного розрахунку:
1) складання та подання позовної заяви - 10 год. * 1000 грн = 10000 грн;
2) підготовка доказів, матеріалів до позовної заяви, розрахунок пені, інфляційних втрат, 3% річних, адвокатських запитів, листа до відповідача - 5 год. * 1000 грн = 5000 грн;
3) підготовка відповіді на відзив - 2 год. * 1000 грн = 2000 грн;
4) участь у 8 судових засіданнях - 2,5 год. * 1000 грн = 2500 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.86, 129, 236-241, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта Білозерська» (85013, Донецька область, м.Добропілля, м.Білозерське, вул.Строїтельна, 17, код ЄДРПОУ 36028628) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахт пром сервіс» (04050, м.Київ, вул.Дегтярівська, 11, офіс 3/25, код ЄДРПОУ 43236154) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 19500 грн.
Видати наказ після набрання додатковим рішенням законної сили.
Вступну та резолютивну частини додаткового рішення складено 03.07.2024.
Повний текст додаткового рішення складено 08.07.2024.
Додаткове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на додаткове рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Ю.О.Паляниця