Справа № 474/765/24
Провадження № 2/474/201/24
про самовідвід судді
09.07.24р. с-ще Врадіївка
Суддя Врадіївського районного суд Миколаївської області Сокол Ф.Г. розглянув заяву про самовідвід у цивільній справі № 474/765/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “УКР КРЕДИТ ФІНАНС” до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, -
встановив:
08.07.2024р. до Врадіївського районного суду Миколаївської області надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю “УКР КРЕДИТ ФІНАНС” до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
08.07.2024р. автоматизованим розподілом справи між суддями головуючим суддею визначено суддю Сокола Ф.Г. (протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.07.2024р. за підписом ОСОБА_2 ).
Однак головуючим суддею Соколом Ф.Г. заявляється самовідвід, оскільки суддею з'ясовано що відповідачкою по вказаній справі, є ОСОБА_1 , яка являється його помічницею (довідка канцелярії суду № 04-30/09.07.2024 від 09.07.2024р.), а відтак в учасників судового розгляду та сторонніх спостерігачів може виникнути сумніви щодо об'єктивності та неупередженості судді Сокола Ф.Г.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 36 ЦПК України визначено, що суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді.
Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 39 ЦПК України з підстав, зазначених у статті 36 цього Кодексу, суддя зобов'язаний заявити самовідвід.
Самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Після спливу вказаного строку заявляти самовідвід дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу самовідводу заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів із дня, коли заявник дізнався про таку підставу.
При цьому у своїй практиці Європейський суд з прав людини розмежував суб'єктивний та об'єктивний підходи до безсторонності та вказав на можливість її перевірки різними способами.
Так, рішенням у справі “П'єрсак проти Бельгії” (Piersack v. Belgium) від 1 жовтня 1982 року, п. 30) зазначено, що, не дивлячись на те, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередження чи схильності, її відсутність чи, навпаки, наявність може бути перевірена різними способами відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У цьому контексті можна провести розмежування між суб'єктивним підходом, що відображає особисті переконання конкретного судді з конкретної справи, і об'єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-який сумнів з цього приводу. Будь-який суддя, стосовно неупередженості якого є обґрунтований сумнів, повинен заявити самовідвід. Правосуддя повинне не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться (справа “Де Куббер проти Бельгії” (De Cubber v. Belgium), рішення від 26.10.1984р., п. 26).
Аналогічні висновки містяться і в рішенні Вищої ради правосуддя (друга дисциплінарна палата) № 1141/2дп/15-18 від 16.04.2018р., за результатами розгляду дисциплінарної справи щодо судді за скаргою, в якій скаржник вважав ухвали про задоволення заяв про самовідвід, незаконними, безпідставними, без обґрунтувань та посилань на докази, чи встановлення інших обставин у судовому засіданні наявністю обставин. В цьому рішенні Вища рада правосуддя встановила, що суддями подано заяви про самовідвід від вирішення справи які ухвалою суду задоволені, та що вказана ухвала про задоволення самовідводу вмотивована наявністю обставин, що можуть викликати сумнів у неупередженості судді при вирішенні справи, оскільки скаржник у мережі Інтернет розповсюджував щодо головуючого та членів колегії суддів недостовірну та образливу інформацію, зокрема, щодо переслідування суддею “всіх справ позивача”, щодо “втручання у роботу автоматизованої системи документообігу” щодо “готовності прийняття свавільних рішень”, та іншу негативну інформацію, та за результатами розгляду скарги прийшла до висновку, що встановлені під час дослідження обставини не свідчать про порушення правил самовідводу, та з огляду на вищенаведену практику ЄСПЛ, відмовила у притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів.
Згідно п. 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19.05.2006р., схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27.07.2006р. за № 2006/23, суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об'єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді, зокрема у випадку, коли у судді склалося реальне упереджене ставлення до якоїсь зі сторін або судді з його власних джерел стали відомі певні докази чи факти стосовно справи, яка розглядається.
Відповідно рекомендацій у Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів від 01.01.2001р. (далі - Висновок № 1) в частині виключення найменшої підозри в зацікавленості судді в результатах розгляду конкретної справи, навіть, якщо насправді такої зацікавленості немає.
Так, у п. 12 Висновку № 1 передбачено, що незалежність судової влади означає повну неупередженість із боку суддів. При винесенні судових рішень щодо сторін у судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, вільними від будь-яких зв'язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає, на здатність судді приймати незалежні рішення.
Судова влада повинна користуватися довірою не тільки з боку сторін у конкретній справі, але й з боку суспільства в цілому. Суддя повинен не тільки бути реально вільним від будь-якого невідповідного упередження або впливу, але він або вона повинні бути вільними від цього й в очах розумного спостерігача. В іншому випадку довіра до незалежності судової влади буде підірвана.
Відповідно до ст. 15 Кодексу суддівської етики, затверджених ХІ черговим з'їздом суддів України 22.02.2013р., суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи у разі неможливості ухвалення ним об'єктивного рішення у справі.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997р. (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі “Білуха проти України” (заява № 33949/02) від 09.11.2006р. встановив порушення п. 1 ст. 6 Конвенції, навівши наступні мотиви (пункти 47-55 рішення).
Наявність безсторонності відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції має визначатися за суб'єктивним та об'єктивним критеріями. Відповідно до суб'єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (рішення у справі “Фей проти Австрії” (Feyv.Austria) від 24.02.1993р., пп. 27, 28, 30; рішення у справі “Ветштайн проти Швейцарії” від 28.10.1998р. (Wettstein v. Switzerland) п. 42).
У кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (рішення у справі “Пуллар проти Сполученого Королівства” (Pullar v. UnitedKingdom), від 10.06.1996р., п. 38).
Стосовно суб'єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (рішення у справі “Ветштайн проти Швейцарії” (Wettstein v. Switzerland), пункт 43).
Стосовно об'єктивного критерію означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (рішення у справі “Ветштайн проти Швейцарії” (Wettstein v. Switzerland), п. 44; та рішення у справі “Ферантелі та Сантанжело проти Італії” (FerrantelliandSantangelov.Italy), від .07.08.1996р., п. 58).
З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть мати певну важливість або, іншими словами, “правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться” (рішення у справі “Де Куббер проти Бельгії” (DeCubber v. Belgium), від 26.10.1984р., п. 26).
Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (рішення у справі “Ветштайн проти Швейцарії” (Wettstein v.Switzerland) та рішення у справі “Кастілло Альгар проти Іспанії” (CastilloAlgarv.Spain), від 28.10.1998р., п.45).
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі “Салов проти України” (заява № 65518/01) від 06.09.2005р., надаючи тлумачення поняттю “неупередженість” суду, в сенсі статті 6 Конвенції, наголосив, що така неупередженість має визначатися суб'єктивною оцінкою, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі - тобто, жоден з членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об'єктивною оцінкою - тобто, чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які законні сумніви з цього приводу. У межах об'єктивної оцінки має бути визначено, чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо неупередженості суддів. У цьому зв'язку навіть зовнішні ознаки мають певне значення (п. 81).
Частинами 1, 2, 7-9, 11 ст. 40 ЦПК України визначено, що питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.
Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.
Питання про відвід вирішується невідкладно.
Суд вирішує питання про відвід судді без повідомлення учасників справи. За ініціативою суду питання про відвід судді може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід судді, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід судді.
Питання про самовідвід судді вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу.
За результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу.
Враховуючи приписи ч.ч. 7 та 8 ст. 40 ЦПК України, а також підстави з яких заявлено самовідвід, приходжу до висновку про необхідність вирішення питання про самовідвід без повідомлення учасників справи.
Частиною 1 ст. 41 ЦПК України визначено, що у разі задоволення заяви про відвід судді, який розглядає справу одноособово, справа розглядається в тому самому суді іншим суддею, який визначається у порядку, встановленому статтею 33 цього Кодексу.
З огляду на вищевикладене вважаю, що самовідвід є обґрунтованим та суддя Сокол Ф.Г. підлягає відведенню від розгляду справи, а відтак остання підлягає передачі до канцелярії Врадіївського районного суду Миколаївської області для визначення судді в порядку, встановленому ст. 33 ЦПК України, який розглядатиме справу.
Керуючись ст.ст. 36, 39, 40, 259-263 ЦПК України, -
постановив:
Відвести суддю Сокола Федора Григорійовича від розгляду справи № 474/765/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “УКР КРЕДИТ ФІНАНС” до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
Справу № 474/765/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “УКР КРЕДИТ ФІНАНС” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, передати до канцелярії Врадіївського районного суду Миколаївської області для визначення судді в порядку, встановленому ст. 33 ЦПК України, який розглядатиме справу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Ф.Г. Сокол