Справа № 560/1322/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Салюк П.І.
Суддя-доповідач - Боровицький О. А.
10 липня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Боровицького О. А.
суддів: Шидловського В.Б. Курка О. П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області в якому просив:
- визнати протиправними рішення та дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо відмови здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання з 01 січня 2024 року виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн., встановленого на 01 січня 2024 року абзацом 4 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2024 рік", та суддівської винагороди судді, який, працює на відповідній посаді, в розмірі 266464,00 грн.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити перерахунок та виплату раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням раніше виплачених сум), починаючи з 01 січня 2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн., встановленого на 01 січня 2024 року Законом України "Про Державний бюджет на 2024 рік", та суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, в розмірі 266464,00 грн.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням 14 сесії Хмельницької обласної ради народних депутатів XXI скликання від 25.12.1992 № 11 позивача обрано народним суддею Кам'янець-Подільського міського народного суду.
Постановою Верховної Ради України від 26.12.2002 №413-ІV позивача обрано на посаду судді Апеляційного суду Хмельницької області безстроково.
Постановою Верховної Ради України від 08.09.2016 №1515-VIII позивача звільнено з посади судді Апеляційного суду Хмельницької області у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Наказом голови Апеляційного суду Хмельницької області від 16.09.2016 № 17/05-03/08.09.2016 позивача відраховано із штату Апеляційного суду Хмельницької області.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та отримує щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 70% суддівської винагороди судді, який, працює на відповідній посаді, що обчислюється на підставі довідки Хмельницького апеляційного суду від 10.03.2020 №-01-17/68 "Про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці". Відповідно до цієї довідки посадовий оклад судді який працює в Хмельницькому апеляційному суді становить 115610,00 грн.
Вказані обставини встановлені Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2021 у справі №560/6587/21.
Суд зауважує, що відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
05.01.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою, в якій просив здійснити з 01.01.204 перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання та виплачувати його в розмірі 70% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, обчисленої відповідно імперативних приписів ст. 130 Конституції України та ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VІІІ, тобто виходячи із суддівської винагороди в розмірі 266464,00 грн.
Листом від 22.01.2024 №1380-321/В-03/8-2200/24 Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області у задоволенні заяви позивача відмовлено. Відмова обґрунтована тим, що заява від 05.01.2024 не відповідає вимогам Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 №3-1 (далі - Порядок), а тому вона розглядається відповідно до вимог Закону України від 02.10.1996 №393/96-ВР "Про звернення громадян»; також ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, встановлено на рівні 2102,00 грн. А враховуючи, те що з 01.01.2024 прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, залишився незмінним, підстав для проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01.01.2024, на думку відповідача, відсутні.
Враховуючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIІІ від 02.06.2016 (зі змінами) (далі - №1402-VIІІ).
Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 №2-р/2020 (далі - Рішення №2-р/2020) положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1402-VIII визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Конституційний Суд України дійшов до висновку, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.
Таким чином Конституційний Суд України у Рішенні №2-р/2020 вказав на те, що запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону №1402-VIII різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини 1 статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.
Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення №2-р/2020 Закон №1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці й жоден інший закон не регулює дане питання, в тому числі й Закон №2453-VI.
Таким чином, з 19.02.2020 правовідносини щодо виплати щомісячного довічного грошового утримання судді регулюється виключно Законом №1402-VIII, а застосування різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів суперечить положенням частини першої статті 126 Конституції України.
Вказані висновки підтримав у своїй постанові від 27.09.2023 у справі №640/10671/22 Верховний Суд.
Суд враховує, що Верховний Суд у постановах від 10.11.2021 у справі №400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21 вже сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування положень ст. 135 Закону №1402-VIII та ст. 7 Закону №1082-IX при обчисленні суддівської винагороди, які у подальшому були підтримані Верховним Судом у постановах від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі №280/9563/21, від 25.07.2023 у справі №120/2006/22-а та від 26.07.2023 у справі №240/2978/22.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 01.12.2004 №19-рп/2004, від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 03.06.2013 №3-рп/2013, а також від 04.12.2018 №11 -р/2018.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
З 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон №1401-VIII).
Законом №1401-VIII, серед іншого, ст. 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".
З цією конституційною нормою співвідносяться норми ч. 1 ст. 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у ст. 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (визначену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні ч. 2 ст. 130 Конституції України.
Пунктом 1 ч. 3 та п. 1 ч. 4 ст.135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.
Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом №966-XIV, відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.
Водночас статтею 7 Закону України "Про Державний Бюджет України на 2024 рік" №1082-IX установлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць з 1 січня 2024 року у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:
дітей віком до 6 років - 2563 гривні;
дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень;
працездатних осіб - 3028 гривень;
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень;
осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.
Варто зазначити, що зміни до Закону №1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, про який йдеться у позовній заяві, а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.
Водночас Закони №1082-IX та №1982-IX фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена ч. 2 ст. 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Однак, вищезазначені Закони не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Згідно із позицією Верховного Суду у цій категорії спорів, Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом №1402-VIII.
Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024 (2920,00 грн.) на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.), на підставі абз. 5 ст. 7 Закону №1082-IX та Закону №1982-IX, була неправомірною.
Суд підкреслює, що виплата суддівської винагороди регулюється ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону №1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
А отже, оскільки нарахування та виплата довічного грошового утримання судді у відставці на пряму залежить від розміру суддівської винагороди, відповідач дійшов помилкового висновку про те, що відсутні підстави для перерахунку довічного грошового утримання позивача з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01.01.2024, а саме: 2920,00 грн.
Щодо тверджень відповідача у спірній відмові про те, що заява подана позивачем не відповідає встановленому зразку, суд зазначає наступне.
Головним управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області відмовлено у задоволенні заяви про здійснення перерахунку довічного грошового утримання із зазначенням підстав для такої відмови. Тому посилання відповідача у листі від 22.01.2024 №1380-321/В-03/8-2200/24 на Закон України від 02.10.1996 №393/96-ВР "Про звернення громадян" є необґрунтованими, оскільки і відповідне рішення за результатами розгляду не приймалося.
У розумінні частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи викладене вище, та встановлені обставини, суд вважає протиправною відмову відповідача у проведенні перерахунку та виплати довічного грошового утримання позивача виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2024 року Законом України "Про Державний бюджет на 2024 рік", та суддівської винагороди.
Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права.
Враховуючи викладене для належного та ефективного відновлення порушених прав позивача, слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити перерахунок та виплату раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання позивачу з 01 січня 2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2024 року Законом України "Про Державний бюджет на 2024 рік", та суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, в розмірі, з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо зазначених позивачем конкретних сум з яких відповідач повинен здійснювати обрахунок його довічного грошового утримання, то їх визначення не входить до предмету даного спору та до компетенції суду. Тому в цій частині, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.
Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Боровицький О. А.
Судді Шидловський В.Б. Курко О. П.