Справа № 560/3051/24 Головуючий у 1-й інстанції: Гнап Д.Д.
Суддя-доповідач: Біла Л.М.
09 липня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Матохнюка Д.Б. Гонтарука В. М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної гвардії України, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення органу приватизації державного житлового фонду, який знаходиться в повному господарському віданні чи оперативному управлінні Головного управління Національної гвардії України №095 від 29.09.2023 про відмову у приватизації квартири АДРЕСА_1 та скасувати його;
- зобов'язати Головне управління Національної гвардії України прийняти рішення за результатами розгляду заяви від 07.06.2023 щодо приватизації квартири АДРЕСА_1 , передати зазначене житлове приміщення у власність та видати свідоцтво про право власності встановленого зразка.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі.
Не погодившись з вищезазначеною ухвалою суду, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги позивачем відзначено про порушення судом норм процесуального права, оскільки предметом оскарження в межах даної справи є рішення суб'єкта владних повноважень, а не майнові права.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом встановлено, що позивач, звертаючись до суду першої інстанції, просив визнати протиправним та скасувати рішення органу приватизації державного житлового фонду про відмову у приватизації квартири, а також зобов'язати Головне управління Національної гвардії України прийняти рішення за результатами розгляду заяви щодо приватизації квартири.
Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що вказаний спір не є публічно-правовим та не пов'язаний із захистом прав, свобод та інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин.
Колегія суддів вважає такий висновок необґрунтованим, з огляду на таке.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (абз. 1 ч. 1 ст. 19 ЦПК України).
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, такий суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення процесуальні закони не віднесли до юрисдикції інших судів.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. (п 1 ч. 1 ст. 19 КАС України).
Адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Публічно-правовий спір це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що предметом спору у даній справі є рішення суб'єкта владних повноважень щодо реалізації своїх управлінських функцій, зокрема, про відмову у приватизації квартири, що має наслідком порушення прав військовослужбовця на реалізацію його соціальних гарантій щодо забезпечення жилим приміщенням.
Статтею 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про Національну гвардію України» до складу Національної гвардії України входять: 1) головний орган військового управління Національної гвардії України; 2) оперативно-територіальні об'єднання Національної гвардії України; 3) з'єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, навчальні військові частини (центри), бази, заклади охорони здоров'я та установи, що не входять до складу оперативно-територіальних об'єднань Національної гвардії України.
В силу ч. 2 ст. 21 Закону України «Про Національну гвардію України» військовослужбовці Національної гвардії України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.
Відповідно до ч. 5 ст. 21 зазначеного Закону військовослужбовці Національної гвардії України забезпечуються місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, установами та організаціями, об'єкти яких охороняються Національною гвардією України, жилими приміщеннями відповідно до встановлених норм у порядку, визначеному законами та іншими нормативно-правовими актами.
Аналіз вказаних норм права дає підстави для висновку, військова служба є різновидом служби публічної. Тому спори з приводу проходження військової служби, зокрема з приводу соціального захисту військовослужбовців (включно зі спорами щодо реалізації гарантій забезпечення військовослужбовців житловими приміщеннями), належать до юрисдикції адміністративних судів.
Спори щодо оскарження особами з числа військовослужбовців рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових (житлово-побутових, з контролю за розподілом житла) комісій є спорами з приводу проходження позивачами військової служби як різновиду служби публічної. Саме у зв'язку з останньою держава передбачила відповідні соціальні гарантії, а також порядок їх реалізації. Тобто, такі спори належать до юрисдикції адміністративних судів.
В даному випадку, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Функцію забезпечення єдності судової практики Верховний Суд здійснює шляхом формування правових висновків (позицій) внаслідок казуального тлумачення норм права при розгляді конкретних справ.
У своїй постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Остання позиція Великої Палати Верховного Суду щодо юрисдикції вирішення спорів про оскарження особами з числа військовослужбовців рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових (житлово-побутових, з контролю за розподілом житла) комісій, викладена в постанові від 08.06.2022 (справа №362/643/21).
Так, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила про особливий характер військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни та про визначені законом пільги, гарантії та компенсації, які надаються військовослужбовцям (абзац другий частини другої статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).
Велика Палата Верховного Суду констатувала, що у спірних правовідносинах відповідач наділений повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації позивачем соціальних гарантій забезпечення жилими приміщеннями, в силу його особливого статусу, визначеного Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто внаслідок проходження ним публічної служби, різновидом якої є служба військова.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спори щодо оскарження особами з числа військовослужбовців рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових (житлово-побутових, з контролю за розподілом житла) комісій є спорами з приводу проходження позивачами військової служби як різновиду служби публічної, а тому належать до юрисдикції адміністративних судів.
Отже, враховуючи, що у межах даної справи, позивач звернувся до відповідача з позовом про визнання протиправним та скасування рішення органу приватизації державного житлового фонду, який знаходиться в повному господарському віданні чи оперативному управлінні Головного управління Національної гвардії України про відмову у приватизації квартири, суд апеляційної інстанції вважає, що даний спір належить до юрисдикції адміністративного суду.
Суд першої інстанції неправильно застосував норми права, що відповідно до п.4 ч.1 ст.320 КАС України є підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії скасувати.
Справу направити до Хмельницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Матохнюк Д.Б. Гонтарук В. М.