Справа № 369/6842/21
Провадження № 2/369/245/24
10.07.2024 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Фінагеєвої І. О.,
при секретарі Херенковій К. К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 369/6842/21 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Фора”, третя особа - ОСОБА_2 , Приватне акціонерне товариство “СК “Арсенал страхування”, про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою,
У травні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ТОВ “Фора” про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 22 листопада 2020 року на 47 км автошляху М01 Київ-Чернігів сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю транспортного засобу “Mercedes Benz Atego”, д.н.з. НОМЕР_1 , за кермом якого був ОСОБА_2 , та транспортного засобу “Subaru Outback”, д.н.з. НОМЕР_2 , за кермом якого перебував ОСОБА_3 .
Внаслідок зазначеної ДТП транспортний засіб “Subaru Outback” зазнав механічних пошкоджень.
Згідно з постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 лютого 2021 року у справі № 361/32/21 в ході судового розгляду справи про адміністративне правопорушення ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП. Постанова набрала законної сили.
Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля-винуватця ДТП, власником якого є ТОВ “Фора” застрахована у ПрАТ “СК “Арсенал страхування”.
Згідно з висновком експертного дослідження вартість відновлювального ремонту автомобіля “Subaru Outback” склала 420 740,37 грн, розмір матеріальної шкоди - 308 307,87 грн. Витрати на виконання автотоварознавчого дослідження склали 1 200,00 грн, на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП - 1 500,00 грн.
Страховик винуватця ДТП виконав покладений на нього обов'язок з відшкодування завданої шкоди в межах страхового ліміту та виплатив позивачу кошти на суму 130 000,00 грн.
За таких обставин різниця між вартістю відновлювального ремонту та страховою виплатою в межах страхового ліміту підлягає стягненню з власника транспортного засобу-винуватця ДТП.
Враховуючи наведене, позивач просить суд стягнути з ТОВ “Фора” на користь ОСОБА_1 292 240,37 грн матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, що включає і витрати на евакуацію транспортного засобу “Subaru Outback” у розмірі 1 500,00 грн, та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Києво-Святошинський районний суд Київської області ухвалою від 26 травня 2021 року відкрив провадження в порядку спрощеного позовного провадження.
У серпні 2021 року суд отримав відзив ТОВ “Фора” на позовну заяву ОСОБА_1 , в обґрунтування якого відповідач посилається на те, що наданий позивачем експертний висновок не є достовірним та належним доказом завданої заявнику шкоди з огляду на те, що експертом огляд транспортного засобу не проводився, а отже зазначені в ньому відомості не можна ввжаати достовірними. Також відповідач наполягає на тому, що експерт не оглядав протокол про адміністративне правопорушення, в якому зазначено перелік ушкоджень, завданих автомобілю позивача, внаслідок чого виникають сумніви у достовірності наданих ним відомостей про стан автомобіля.
У відповіді на відзив ОСОБА_3 вказує на те, що зауваження відповідача щодо відомостей у висновку експерта необґрунтовані, а відповідач не надав доказів на спростування цих відомостей.
У запереченнях на відповідь на відзив від 27 серпня 2021 року ТОВ “Фора” зазначило, що оскільки станом на час скоєння ДТП експерт не визначив ринкову вартість автомобіля, то відсутні підстави для стягнення різниця між визначеним експертом розміром заподіяної шкоди та виплаченою страховиком винуватця ДТП сумою страхового відшкодування в межах страхового ліміту.
Ухвалою від 17 лютого 2022 року Києво-Святошинський районний суд Київської області здійснив перехід до розгляду справи в порядку загального позовного провадження.
Розпорядженням керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 жовтня 2023 року справу передано для повторного автоматизованого розподілу між суддями та призначено судді Фінагеєвій І. О.
Ухвалою від 29 лютого 2024 року Києво-Святошинський районний суд Київської області закрив підготовче провадження, призначив справу до розгляду.
В судове засідання позивач не з'явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутність. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутність. Проти задоволення позовних вимог заперечує, просить відмовити у повному обсязі.
Треті особи в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце слухання справи сповіщені належним чином, причини неявки не повідомили.
Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, доводи сторін, викладені в заявах по суті спору, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.
Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд встановив, що 22 листопада 2020 року ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Mercedes Benz Atego», д. н. з. НОМЕР_1 , на 43 км а/д М-01 сполученням «Київ-Чернігів» в Броварському районі Київської області, не вибрав безпечну швидкість руху, не дотримався безпечної дистанції, в результаті чого допустив зіткнення з автомобілем марки «Subaru», д.н.з. НОМЕР_2 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, водії та інші учасники дорожнього руху не постраждали. Своїми діями ОСОБА_2 порушив п. 12. 1, п. 13. 1 Правил дорожнього руху України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.
25 листопада 2020 року ОСОБА_3 звернувся до ПрАТ “СК “Арсенал страхування” з повідомленням про ДТП та заяву про страхове відшкодування.
Відповідно до звіту ТОВ “Незалежна експертно-асистуюча компанія” від 18 грудня 2020 року № 622-2020, виготовленого на замовлення ПрАТ “СК “Арсенал страхування” вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля “Subaru Outback”, складає 346 703,61 грн, а вартість відновлювального ремонту - 474 757,57 грн.
Згідно з висновком експертного автотоварознавчого дослідження від 21 грудня 2020 року № 07-D/80/1, складеним ФОП ОСОБА_4 , розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля “Subaru Outback”, з врахуванням фізичного зносу складає 308 307,87 грн, а вартість відновлювального ремонту - 420 740,37 грн.
За проведення автотоварознавчого дослідження ОСОБА_3 сплатив 1 200,00 грн відповідно дот квитанції № 0.0.1962087841.1 від 30 грудня 2020 року.
09 березня 2021 року ПрАТ “СК “Арсенал Страхування” перерахувало ОСОБА_1 страхову виплату згідно з актом № 109 у розмірі 130 000,00 грн.
ОСОБА_3 є власником автомобіля “Subaru Outback”, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .
Постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 лютого 2021 року у справі № 361/32/21 ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні правопорушення, визначеного статтею 124 КУпАП та притягнутий до адміністративної відповідальності шляхом накладення штрафу у розмірі 340,00 грн.
Згідно квитанції № 2266986 від 22 листопада 2020 року, виданої ФОП ОСОБА_5 вартість транспортних послуг складає 1 500,00 грн.
Відповідно до акту виконаних робіт, виданим ФОП ОСОБА_5 , останній надав послугу з евакуації транспортного засобу “Subaru Outback”, д.н.з. НОМЕР_2 22 листопада 2020 року з 43-го км траси Чернігів-Київ М01 до вул. Борщагівської в м. Києві.
07 квітня 2021 року ОСОБА_3 направив ТОВ “Фора” вимогу про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, у розмірі 293 440,37 грн.
Згідно з положеннями статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності в такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмовив позові.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Стаття 1166 ЦК України визначає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Згідно з статтею 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до статті 5 вказаного Закону об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик.
Отже, належним відповідачем у справах із позовними вимогами про відшкодування матеріальної шкоди, які перевищують ліміт страхового відшкодування, визначеного у договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів між страховиком та страхувальником, можуть бути страховик і/або страхувальник.
Якщо шкода, завдана потерпілій особі під час ДТП, перевищує ліміт страхового відшкодування то різниця між завданою шкодою та сумою страхового відшкодування покладається на страхувальника.
Так транспортний засіб “Mercedes Benz Atego”, за кермом якого перебував винуватець ДТП ОСОБА_2 , належить ТОВ “Фора”, з яким ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах. Зазначені обставини зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення серії ДПР16 № 010383, а відповідач зазначені обставини не спростував належними та допустимими доказами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц зазначено, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Аналогічними міркуваннями керувався Верховний Суд у постанові від 17 січня 2024 року у справі № 554/4401/22.
Суд встановив, що ПрАТ “СК “Арсенал страхування” виплатило позивачу страхове відшкодування в межах страхового ліміту на суму 130 000,00 грн.
Відповідач не надав до суду доказів на спростування того, що ПрАТ “СК “Арсенал страхування” виконало покладений на нього обов'язок з виплати страхового відшкодування у повному обсязі.
Позивач просить суд стягнути з відповідача грошові кошти, які становлять різницю між страховим відшкодуванням в межах страхового ліміту та вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу.
За таких обставин належним відповідачем у спірних правовідносинах є саме ТОВ “Фора” як власник автомобіля-винуватця ДТП.
Отже, в ході дослідження доказів та обставин справи суд встановив наявність права у позивача на відшкодування матеріальних витрат, пов'язаних з відновленням попереднього стану належного йому автомобіля, в частині, яка становить різницю між страховим відшкодуванням та фактично завданою матеріальною шкодою.
На підтвердження вартості відновлювального ремонту позивач надав копію висновку ТОВ “Незалежна експертно-асистуюча компанія” від 18 грудня 2020 року № 622-2020, виготовленого на замовлення ПрАТ “СК “Арсенал страхування”, за змістом якого вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля “Subaru Outback”, складає 346 703,61 грн, яка є вартістю відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складових колісного транспортного засобу.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відтак відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
Статтями 28, 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Суд наголошує на тому, що якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком.
На спростування вартості відновлювального ремонту належного позивачу автомобіля відповідач не надав належних та допустимих доказів.
Так суд за клопотанням відповідача ухвалою від 27 липня 2022 року призначив судову автотоварознавчу експертизу у справі, проте 08 червня 2023 року Київський НДІСЕ повернув матеріали цивільної справи та акт здачі-приймання повідомлення про неможливість надання висновку у цій справі в зв'язку з несплатою ТОВ “Фора” вартості експертизи.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так заявник не надав до суду доказів на спростування вартості відновлювального ремонту належного позивачу автомобіля. Висновок експерта, наданий позивачем для обґрунтування позовних вимог, не суперечить вимогам законодавства, виконаний особою, уповноваженою на проведення такого роду експертиз, а незгода відповідача з наявними в матеріалах справи доказами в розумінні принципу змагальності цивільного судочинства не є безумовною підставою для визнання недоведеними позовних вимог.
Враховуючи наведене, суд визнає обґрунтованими позовні вимоги щодо стягнення з відповідача різниці між страховим відшкодуванням в межах страхового ліміту, сплачений позивачу ПАТ “СК “Арсенал страхування”, та вартістю відновлювального ремонту у розмірі 290 740,37 грн.
Також суд визнає обґрунтованою вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на проведення автотоварознавчої експертизи у розмірі 1 200,00 грн, оскільки зазначені витрати складають загальну суму матеріальної шкоди, якої зазнав ОСОБА_3 , вживаючи дії, спрямовані на захист своїх прав у спірних з відповідачем правовідносинах, які прямо залежать від невизнання відповідачем порушеного права позивача.
Водночас, суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині стягнення витрат на евакуацію транспортного засобу “Subaru Outback”, д.н.з. НОМЕР_2 з огляду на ту обставину, що позивачем не надано доказів сплати (понесення) таких витрат.
Отже, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до приписів частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За звернення до суду з позовом ОСОБА_3 сплатив 2 922,40 грн судового збору. Оскільки позовні вимоги задоволені, то зазначений судовий збір підлягає стягненню з ТОВ “Фора” на користь ОСОБА_1 .
Керуючись ст. ст. 12, 13, 48, 51, 76, 81, 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Фора”, третя особа - ОСОБА_2 , Приватне акціонерне товариство “СК “Арсенал страхування”, про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Фора” на користь ОСОБА_1 шкоду, завдану дорожньо-транспортною пригодою, у розмірі 290 740 (двісті дев'яносто тисяч сімсот сорок) грн 37 коп та витрати на проведення автотоварознавчої експертизи у розмірі 1 200 (одна тисяча двіств) грн. 00 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Фора” на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 922 (дві тисячі дев'ятсот двадцять дві) грн 40 коп.
В іншій частині позову - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляд.
Позивач: ОСОБА_3 - РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 .
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю “Фора” - ЄДРПОУ 32294897, Київська обл., Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Промислова, 5.
Суддя: І. О. Фінагеєва