Справа № 620/940/24 Суддя (судді) першої інстанції: Ольга ТКАЧЕНКО
09 липня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Файдюка В.В.,
суддів: Губської Л.В.,
Мєзєнцева Є.І.,
При секретарі: Масловській К.І.
розглянувши порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо несплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки належних при звільненні грошових сум по день фактичного розрахунку з 29.12.2017 по 28.12.2023.
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки належних при звільненні грошових сум по день фактичного розрахунку з 29.12.2017 по 28.12.2023, обчислений відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» з урахуванням механізму розрахунку середнього заробітку, закріпленому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що непроведення відповідачем з ним своєчасного розрахунку при звільненні зі служби відповідно до вимог КЗпП України є підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року даний позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо несплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки належних при звільненні грошових сум по день фактичного розрахунку з 29.12.2017 по 27.12.2023.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.12.2017 по 27.12.2023 у розмірі 49 953,54 (сорок дев'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят три) грн 00 коп. з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач провів фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати суми грошового забезпечення поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, то в цьому випадку є підстави для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Водночас, визначаючи період, за який позивачу належить до виплати середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, суд звертає увагу, що відповідно до чинної з 19.07.2022 редакції частини 1 статті 117 КЗпП України на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за шість місяців, зокрема, за 182 календарні дні.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.
В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що КЗпП України не регулює питання проходження військової служби. Зокрема, стаття 3 КЗпП України визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Вказує, що Положення Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні.
Відповідно до п.3 ч.1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 з 01.12.2015 по 28.10.2017, грошове забезпечення виплачувала військова частина НОМЕР_1 , що підтверджується листом командира військової частини НОМЕР_2 від 31.01.2022 №622/1/84 (а.с.23).
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 28.12.2017 №248 ОСОБА_1 з 28.12.2017 виключений зі списків особового складу частини, знятий з грошового та з продовольчого забезпечення при військовій частині НОМЕР_1 , та речового забезпечення при військовій частині НОМЕР_3 (а.с.21-22).
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.12.2018 у справі №620/3537/18, яке набрало законної сили, зокрема, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період із 01.01.2016 по 28.12.2017.
Як вбачається з листа командира військової частини НОМЕР_1 від 19.08.2020 на час складання листа за період 01.01.2016 по 28.12.2017 виплат індексації грошового забезпечення позивачу не здійснювалось (а.с.24-25).
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.09.2022 у справі №620/4653/22, яке набрало законної сили, зокрема, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 донарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за грудень 2015 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.12.2017, враховуючи місяць для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базовий місяць) - січень 2008 року.
На виконання рішення суду від 01.09.2022 шляхом безготівкового зарахування на карту позивача 28.12.2023 перераховано грошові кошти в сумі 75 247,80 грн (а.с.26).
У зв'язку із затримкою виплати всіх належних сум, а саме індексації грошового забезпечення, під час розрахунку при виключенні зі списків особового складу, позивач вважає, що набув право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 29.12.2017 по 28.12.2023, тому звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ).
Зважаючи на те, що нормами спеціального законодавства, а саме, Законом України Про військовий обов'язок і військову службу, Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовця, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, його стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.04.2019 у справі №806/889/17.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, відповідно до статті 117 КЗпП України час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений строком 6 місяців.
Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.03.2020 в справі №140/2006/19, від 16.07.2020 в справі №400/2884/18, від 04.09.2020 в справі №120/2005/19-а, від 05.03.2021 в справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021 в справі №340/970/20, від 13.10.2021 в справі №580/1790/20, від 21.10.2021 в справі №640/14764/20 та інших.
Як встановлено судом, стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов'язане з несвоєчасною виплатою позивачеві (у зв'язку зі звільненням) грошового забезпечення.
Так, судом вірно встановлено що позивача з військової служби звільнено 28.12.2017, тоді як фактичний розрахунок з ним проведено 28.12.2023, а саме на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.09.2022 у справі 620/4653/22, перераховано суму індексації грошового забезпечення.
Отже, остаточний розрахунок з позивачем було проведено лише 28.12.2023.
Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції та вважає, що у зв'язку з несвоєчасним проведення розрахунку при звільненні на відповідача покладено обов'язок щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Абзацом 3 пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Підпунктом «б» пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Відповідно до пункту 5 розділу VI Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки про доходи від 31.01.2024 №612/3/4/87 середньоденне грошове забезпечення позивача становить 274,47 грн (а.с. 45). Суд звертає увагу, що вказана сума позивачем не оскаржується.
Період затримки розрахунку при звільненні розпочинається з першого дня після звільнення, а закінчуватися днем, що передує дню остаточного розрахунку, оскільки саме в цей період у роботодавця існує заборгованість перед звільненим працівником.
Кількість днів, впродовж яких затримано виплату грошової компенсації позивачу з 29.12.2017 (з дня, наступного після звільнення) по 27.12.2023 включно (день, який передує дню повного розрахунку) становить 2190 календарних днів.
Водночас, колегія суддів зауважує, що нормами статті 117 КЗпП України передбачено, що стягненню підлягає середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
З урахуванням цієї норми, чинної як на момент проведення остаточного розрахунку, так і на день звернення до суду із цим позовом, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, проте не більш як за шість місяців, що становить 182 календарні дні.
Таким чином, розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за шість місяців (182 календарні дні) становить 49 953,54 грн (274,47 грн х 182 дні).
Тому, суд дійшов вірного висновку про необхідність задовольнити позовні вимоги в межах заявлених позовних вимог та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 49 953,54 грн.
Колегія суддів погоджується з судом та вважає, що співставлення зазначених сум свідчить співмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, періодом затримки її виплати, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329, 331 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 статті 263, п.2 ч.5 статті 328 КАС України.
Повний текст рішення виготовлено 09 липня 2024 року.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: Л.В. Губська
Є.І. Мєзєнцев