Справа № 695/865/24
09 липня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.
За участю секретаря: Конченко Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 30 травня 2024 року, суддя Ватажок-Сташинська А.В., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-
ОСОБА_1 звернувся до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви від 13.03.2024, просив:
- поновити строк на оскарження спірної постанови поліцейського Золотоніського районного відділу поліції ГУ НП в Черкаській області Ковпик Марії Олегівни від 18.02.2024 ЕНА №1466270 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі як пропущений з поважних причин;
- визнати протиправною та скасувати оскаржувану постанову поліцейського Золотоніського районного відділу поліції ГУ НП в Черкаській області Ковпик Марії Олегівни від 18.02.24 ЕНА №1466270 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, а справу про адміністративне правопорушення закрити.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржувана постанова винесена усупереч норм КУпАП, Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України, від 10.10.2001 № 1306, оскільки в матеріалах справи про адміністративне правопорушення відповідно до оскаржуваної постанови відсутні докази вчинення позивачем інкримінованих йому порушень Правил дорожнього руху.
Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 30 травня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, сторін, що з'явились в судове засадання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 18.02.2024 поліцейська Золотоніського районного відділу поліції ГУ НП в Черкаській області Ковпик Марія Олегівна винесла постанову про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі Серія ЕНА № 1466270.
Згідно з вказаною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 3 400,00 грн.
Відповідно до оскаржуваної постанови Серія ЕНА № 1466270 ОСОБА_1 , 18.02.2024 об 11 год. 11 хв. у с. Коробівка, вул. Центральна, 126, керував автомобілем ВАЗ 21099, реєстраційний номер НОМЕР_1 , буксируючи причіп «ЛЕВ», реєстраційний номер НОМЕР_2 , не маючи відповідної категорії «ВЕ», чим порушив п.2.1 «А» Правил дорожнього руху - керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.126 КУпАП.
Не погоджуючись із зазначеною постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, вважаючи її незаконною, з метою відновлення порушеного права, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції зазначив, що вина позивача в скоєні вищевказаного правопорушення доведена, оскільки поліцейський правомірно визнав його винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабміну від 10.10.2001 року №1306 (далі - ПДР). Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із вимогами чиного законодавства.
Відповідно до ст. ст. 1,13 Закону України "Про Національну поліцію", поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Систему поліції складають центральний орган управління поліцією та територіальні органи поліції. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.
Згідно п. 11 ч. 1 ст. 23, п.1 ч. 1 ст. 35 Закону України "Про Національну поліцію", поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху.
Нормами ст.222 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП) встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (зокрема, передбачені статтями 121, 126 КУпАП).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 року № 1395, розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає справу. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.
За положеннями статей 249, 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення розгляд адміністративної справи проводиться відкрито і за місцем його вчинення.
Стаття 280 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з положеннями ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчинення та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосується забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно ст. 283 КУпАП постанова про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи;відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення;транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак);технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати;правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Згідно зі статтею 14 Закону України від 30 червня 1993 року N 3353-XII "Про дорожній рух", учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.
Пунктом 1.9. Правил дорожнього руху передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Разом з тим, відповідно до статті 16 Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року №3353-XII, водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Згідно з п.2.1 «А» Правил дорожнього руху водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
За приписами п.2.4 «а» Правил дорожнього руху на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
Пунктом 2.13 Правил дорожнього руху встановлено, що право на керування транспортними засобами особам може бути надано:
мототранспортними засобами і мотоколясками (категорії А1, А) - з 16-річного віку;
автомобілями, колісними тракторами, самохідними машинами, сільськогосподарською технікою, іншими механізмами, які експлуатуються на вулично-дорожній мережі, всіх типів (категорії В1, В, С1, С), за винятком автобусів, трамваїв і тролейбусів, - з 18-річного віку;
автомобілями з причепами або напівпричепами (категорії ВЕ, С1Е, СЕ), а також тими, що призначені для перевезення великогабаритних, великовагових і небезпечних вантажів, - з 19-річного віку;
автобусами, трамваями і тролейбусами (категорії D1, D, D1Е, DЕ, Т) - з 21-річного віку.
Транспортні засоби належать до таких категорій:
А1 - мопеди, моторолери та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об'ємом до 50 куб.см або електродвигун потужністю до 4 кВт;
А - мотоцикли, у тому числі з боковим причепом, та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об'ємом 50 куб.см і більше або електродвигун потужністю 4 кВт і більше;
В1 - квадро- і трицикли, мотоколяски та інші триколісні (чотириколісні) мототранспортні засоби, дозволена максимальна маса яких не перевищує 400 кілограмів;
В - автомобілі, дозволена максимальна маса яких не перевищує 3500 кілограмів (7700 фунтів), а кількість сидячих місць, крім сидіння водія, - восьми, состав транспортних засобів з тягачем категорії В та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів;
С1 - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких становить від 3500 до 7500 кілограмів (від 7700 до 16500 фунтів), состав транспортних засобів з тягачем категорії С1 та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів;
С - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких перевищує 7500 кілограмів (16500 фунтів), состав транспортних засобів з тягачем категорії С та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів;
D1 - призначені для перевезення пасажирів автобуси, у яких кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, не перевищує 16, состав транспортних засобів з тягачем категорії D1 та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів;
D - призначені для перевезення пасажирів автобуси, у яких кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, більше 16, состав транспортних засобів з тягачем категорії D та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів;
ВЕ, С1Е, СЕ, D1E, DE - состави транспортних засобів з тягачем категорії В, С1, С, D1 або D та причепом, повна маса якого перевищує 750 кілограмів;
Т - трамваї та тролейбуси.
Таким чином, законодавцем допускається можливість керування особою, яка має право керування транспортним засобом категорії В, составом транспортних засобів з тягачем категорії В (дозволена максимальна маса не перевищує 3500 кілограмів (7700 фунтів), а кількість сидячих місць, крім сидіння водія, - вісім) та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів. У випадку ж керування составом з тягачем категорії В, однак з причепом, повна маса якого перевищує 750 кілограмів, особа повинна мати посвідчення на право керування составом транспортних засобів категорії ВЕ.
Також аналогічні за змістом норми містилися й у п. 5 Положенні про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 №340 (у редакції, чинній на момент видачі позивачу посвідчення водія - 13.08.2008), згідно з яким водіям транспортних засобів категорій В, С і D дозволяється керувати цими засобами також з причіпом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів. До керування транспортними засобами категорій В, С і D з причіпами, у яких повна маса більше 750 кг, а також зчепленими автобусами допускаються водії, в посвідченні яких є відмітка категорії Е.
Таким чином, п. 2.1. Правил дорожнього руху встановлено обов'язок водія водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Згідно п. 2.13 Правил дорожнього руху право на керування транспортними засобами особам може бути надано: мототранспортними засобами та мотоколясками (категорії А1, А) - з 16-річного віку; автомобілями, колісними тракторами, самохідними машинами, сільськогосподарською технікою, іншими механізмами, які експлуатуються на вулично-дорожній мережі, всіх типів (категорії В1, В, С1, С), за винятком автобусів, трамваїв і тролейбусів, - з 18-річного віку; автомобілями з причепами або напівпричепами (категорії ВЕ, С1Е, СЕ), а також тими, що призначені для перевезення великовагових і небезпечних вантажів, - з 19-річного віку; автобусами, трамваями та тролейбусами (категорії D1, D, D1Е, DE, Т) - з 21-річного віку.
Як убачається із матеріалів справи, згідно посвідченням водія Серія НОМЕР_3 виданого на ім'я ОСОБА_1 , останньому надано право керування транспортними засобами категорії: «А», «В», «С1», «С».
При цьому, відповідно до наявного в матеріалах справи свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу Серія НОМЕР_5 - причіпа марки ЛЕВ, модель 1430-283430, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , синього кольору, повна маса - 750 кг, маса без навантаження - 350 кг, категорія - «ВЕ».
Отже, позивач, відповідно до посвідчення водія серії НОМЕР_3 має право керувати автомобілями, та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів.
Разом з тим, з оскаржуваної постанови вбачається та позивачем не заперечується, що під час зупинки його поліцейським він керував составом транспортних засобів, який складався із автомобіля ВАЗ 21099, реєстраційний номер НОМЕР_4 , повна маса якого становить 1 395 кг, та причіпа ЛЕВ, модель 1430-283430, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , синього кольору, повна маса якого - 750 кг, категорія - «ВЕ».
При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, на відміну від характеристик тягача відповідної категорії, приписи ПДР України, в частині маси причепа у випадку керування составом транспортних засобів, чітко наголошують на тому, що визначальним параметром визначення категорії транспортного засобу є саме повна маса причепа, а не фактичне його навантаження.
Таким чином, враховуючи, що повна маса причіпа ЛЕВ, модель 1430-283430, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 становить 750 кг, то безвідносно до максимального навантаження тягача категорії В особа не вправі керувати таким составом транспортних засобів без категорії Е (ВЕ).
Окрім того, у матеріалах справи наявний відеозапис з нагрудних камер поліцейських та автомобільного реєстратора.
З вказаного відоезапису слідує, що ОСОБА_1 керував автомобілем марки «ВАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , буксируючи причіп «ЛЕВ», реєстраційний номер НОМЕР_2 .
При цьому позивач, у позовній заяві також не заперечує факт керування вказаними транспортним засобом із причіпом.
Так, пунктом 2 ч.1 ст.32 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення.
Отже, органи Національної поліції мають право перевіряти наявність посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії кореспондується із обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такий документ.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 31 Закону України «Про Національну поліцію» зазначено, що поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Спеціальною нормою, яка регламентує порядок застосування технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису є ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію».
Відповідно до п. 2 частини 1 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Отже, колегія суддів зазначає, що подані відповідачем відеозаписи з нагрудних камер поліцейських підтверджують факт керування позивачем транспортним засобом та не надання ОСОБА_1 працівникам поліції посвідчення водія відповідної категорії та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, а також є належними доказами у справі.
При цьому, незазначення у постанові про накладення адміністративного стягнення про те, що до неї додаються відповідні записи з бодікамер поліцейських та автомобільного відео реєстратора, не тягне за собою визнання постанови протиправною та спростування вчинення позивачем правопорушення.
Так, порушення процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.
Разом з тим, певні дефекти адміністративного акта можуть не пов'язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).
Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.
Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultraviresaction - invalidact).
Водночас, не кожен дефект акта робить його неправомірним.
Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
Таким чином, як вірно закуважено судом першої інстанції, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».
Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справі № 813/1790/18.
Частинами 1, 2 ст.77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, поліцейським були дотриманні права особи, яка притягнута до адміністративної відповідальності та на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів була винесена постанова про накладення на позивача адміністративного стягнення в межах санкції статті.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки відповідач діяв в межах своїх повноважень та правомірно виніс постанову про адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 126 КУпАП.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 30 травня 2024 року, оскільки рішення суду є законною і обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно з ч. 1 ст. 271 КАС України у справах, визначених статтями 273-277, 280-289 цього Кодексу, суд проголошує повне судове рішення.
Копії судових рішень у справах, визначених цією статтею, невідкладно видаються учасникам справи або надсилаються їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 272 КАС України судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. Судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Керуючись ст. ст. 195, 241, 242, 243, 271, 272, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 30 травня 2024 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Кобаль М.І.