Справа № 620/3856/23 Суддя (судді) першої інстанції: Ткаченко О.Є.
09 липня 2024 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В.В.,
суддів: Ганечко О.М., Василенка Я.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 липня 2023 року,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті та просить визнати протиправною та скасувати постанову, винесену Відділом державного нагляду (контролю) у Чернігівській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 357311 від 22.03.2023.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 липня 2023 року позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Чернігівській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 357311 від 22.03.2023.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.07.2023 та відмовити в задоволенні позовних вимог.
Доводи апелянта мотивовані тим, що у оскаржуваних правовідносинах він діяв в межах повноважень та згідно норм чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, позаяк у встановленому порядку було виявлено та зафіксовано правопорушення, які стали підставою для прийняття постанови про застосування адміністративно-господарських санкцій.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розгляд справи здійснено у порядку письмового провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є власником напівпричепа BADOR НП-С30, державний номер НОМЕР_1 . ОСОБА_2 є власником тягача DAF FT XF 105.460, державний номер НОМЕР_2 .
Напівпричеп BADOR НП-С30, державний номер НОМЕР_1 , фізична особа-підприємець ОСОБА_1 надала в користування фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 на підставі договору оренди транспортного засобу №3 від 19.12.2022 року.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 надав його у користування ТОВ «Салютем Компані».
24.01.2023 посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Сумській області на підставі щотижневого графіка проведення рейдових перевірок у період з 23.01.2023 по 27.01.2023 та у визначений направленням на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) №015944 строк, була проведена рейдова перевірка транспортного засобу марки DAF, державний номерний знак НОМЕР_2 , з напівпричіпом BADOR, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Під час перевірки водієм ОСОБА_3 державним інспекторам надані посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, товарно-транспортна накладна від 24.01.2023 року №6310-001616.
Інших документів, необхідних для здійснення перевезень вантажу, як того вимагає стаття 48 Закону № 2344-ІІІ, зокрема, роздруківку даних роботи тахографа водій не надав, у зв'язку з чим державним інспектором було складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 24.01.2023 року №314786.
Водій ОСОБА_3 з актом ознайомлений, однак від пояснень та підпису відмовився, про що державним інспектором зроблено запис в самому акті.
10.02.2023 позивачці направлено повідомлення про розгляд справ про правопорушення законодавства про автомобільний транспорт із зазначенням часу 01.03.2023 року з 10 год. 00 хв. до 11 год. 00 хв. і місця розгляду справи, яке отримано позивачкою 14.02.2023.
22.02.2023 на адресу Відділу державного нагляду (контролю) у Чернігівській області від ОСОБА_1 надійшла заява, в якій зазначено, що транспортний засіб використовувався під здійснення перевезення вантажу ТОВ «Салютем компані» з посиланням також на відомості, зазначені в товарно-транспортній накладній № 6310-001616-2 від 24.01.2023.
Розгляд справи було перенесено на 07.03.2023, про що позивачку було повідомлено рекомендованим листом.
02.03.2023 позивачці направлено повідомлення про розгляд справ про правопорушення законодавства про автомобільний транспорт із зазначенням часу 07.03.2023 року з 10 год. 00 хв. до 11 год. 00 хв. і місця розгляду справи, яке отримано нею 07.03.2023.
На час розгляду справи 07.03.2023 на адресу відділу не повернулося зворотне повідомлення про отримання позивачкою листа, у зв'язку з чим розгляд справи було перенесено на 22.03.2023 року, про що позивачці було повідомлено рекомендованим листом, яке отримано нею 11.03.2023.
22.03.2023 року до приміщення територіального органу Укртрансбезпеки позивачка не з'явилася, жодних клопотань, документів, що спростовували б факт вчинення порушення 24.01.2023 року не надала.
Проаналізувавши зазначені в акті №329869 від 12.09.2022 порушення, керуючись положеннями абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» на позивачку винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 22.03.2023 року № 57311, яка надіслана на адресу позивачки.
Вважаючи вищевказану постанову протиправною, ФОП ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив зокрема з того, що матеріалами справи не підтверджено вчинення адміністративно-господарського правопорушення саме фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 як автомобільним перевізником.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 (далі - Положення) Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Згідно підпункту 1 пункту 4 Положення основними завданнями Укртрансбезпеки є: реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному транспорті.
Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює контроль за додержанням перевізниками вимог режиму праці та відпочинку, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом (підпункт 19 пункту 5 Положення).
Відтак, саме на Укртрансбезпеку покладені повноваження щодо реалізації державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування.
Відповідно до абзаців другого, десятого пункту 15 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі - Порядок № 1567), під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання водієм режиму праці та відпочинку.
Рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту (пункт 14 Порядку № 1567).
Пункт 21 Порядку № 1567 передбачає, що у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
У відповідності до вимог частин першої-третьої статті 39 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення. Документи для регулярних пасажирських перевезень: для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України.
Абзацами 2-3 частини другої статті 40 Закону України "Про автомобільний транспорт" визначено, що водій автобуса зобов'язаний: виконувати правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту загального користування і технічної експлуатації автобуса; мати з собою і пред'являти для перевірки уповноваженим посадовим особам документи, передбачені законодавством.
Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 № 340, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.09.2010 за № 811/18106, затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - Положення про робочий час і час відпочинку водіїв), яке встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку.
Згідно пунктів 1.1, 1.2 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв це положення розроблено відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року N 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), Кодексу законів про працю України та Законів України "Про автомобільний транспорт", "Про дорожній рух". Це Положення встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку.
Пунктом 1.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв передбачено, що вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.
Згідно з пунктом 1.3 Інструкції ця Інструкція поширюється на суб'єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі). Отже, порядок облаштування транспортного засобу тахографом передбачено законодавством лише для осіб, які надають послуги з перевезення вантажів.
Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 затверджено правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі- Правила №363).
Згідно з вимогами пункту 11.1 Правил №363 основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Так, за вимогами статті 60 Закону №2344-ІІІ суб'єктом відповідальності за правопорушення є саме автомобільний перевізник, а відповідальність за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів застосовується саме до перевізників.
Таким чином, спірним питанням в межах даної справи є встановлення факту, чи є позивач перевізником в розумінні Закону № 2344-ІІІ.
Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах (стаття 33 Закону №2344-ІІІ).
Згідно зі статтею 50 Закону №2344-ІІІ договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частин 1, 2 статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно із положеннями частин 1 та 3 статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами)).
В контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити з того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов'язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов'язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.
В цьому контексті основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.
Натомість, нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися з розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв'язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки.
Такий підхід забезпечить дотримання принципу належного виконання учасниками спірних правовідносин вимог законодавства, яке регулює перевезення пасажирів та вантажів, та реалізацію принципу правової визначеності у спорах щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника компетентним органом, який контролює дотримання державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21, від 06.09.2023 в справі № 120/5064/22, від 16.08.2023 у справі № 160/12371/22.
Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом першої інстанції вірно вказано, що під час проведення 24.01.2023 перевірки автомобіля марки DAF, державний номерний знак НОМЕР_2 з напівпричіпом BADOR, державний номерний знак НОМЕР_1 , роздруківку даних роботи тахографа водій не надав представникам Відділу державного нагляду (контролю) у Сумській області Державної служби України, а надав товарно-транспортну накладну № 6310-001616 від 24.01.2023, в якій перевізником зазначено ТОВ «Салютем компані».
Напівпричіп - різновид причепа, який агрегатується із спеціалізованим сідловим тягачем через зчіпний пристрій («сідло») тягача за допомогою зчіпного шворня. Вага вантажу повністю передається несучій рамі причепа, а далі розподіляється між власними колесами напівпричепа і колесами тягача. Зв'язок причепа з тягачем використовується як для передачі цього навантаження, так і тягового зусилля. Напівпричіп не здатний пересуватися, не бувши пов'язаним з тягачем; для забезпечення його стійкості на цей час він забезпечується відкидними або висувними стійками.
Вказаний напівпричеп BADOR НП-С30, державний номер НОМЕР_1 , фізична особа-підприємець ОСОБА_1 надала в користування фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 на підставі договору оренди транспортного засобу № 3 від 19.12.2022.
Як зазначено в абзаці 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», суб'єктом відповідальності за встановлене правопорушення є саме автомобільний перевізник.
Відповідальність за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів застосовується саме до перевізників.
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.
Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах (стаття 33 Закону України «Про автомобільний транспорт»).
Таким чином, суб'єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт є автомобільний перевізник, який здійснює за власний кошт перевезення вантажів.
Відтак відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів несе саме перевізник, а не власник транспортних засобів у випадку, коли власник не використовує транспортний засіб, а лише володіє майновими правами на транспортний засіб.
Норми Закону № 2344-ІІІ не ототожнюють поняття "власник транспортного засобу" та "автомобільний перевізник", оскільки власник автомобіля за певних умов може бути одночасно і автомобільним перевізником, проте, у випадку, якщо автомобільним перевізником є користувач транспортного засобу, а не його власник, відповідальність за Законом останній не несе.
Поряд з цим, норми діючого законодавства, міжнародні конвенції та висновки Верховного Суду, які регулюють спірні правовідносини, передбачають, що контроль за роботою водіїв, які здійснюють внутрішні вантажні перевезення, повинен здійснюватися роботодавцем (орендарем) незалежно від протяжності маршрутів та інших обставин, зокрема, за допомогою тахографу чи індивідуальної контрольної книжки.
Отже, автомобільний перевізник притягається до адміністративно-господарської відповідальності у разі допущення порушень визначених діючим законодавством, але з першу Державна служба України з безпеки на транспорті повинна встановити належного суб'єкта відповідальності, чого в межах спірних правовідносин зроблено не було, позаяк матеріалами справи не підтверджено вчинення правопорушення саме фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 як автомобільним перевізником.
Відтак, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню, позаяк відповідачем не доведено того, що саме позивачка є перевізником, як наслідок спірна постанова є протиправною та правомірно скасована судом першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанцій. Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 липня 2023 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 липня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач В. В. Кузьменко
Судді: О. М. Ганечко
Я. М. Василенко