Справа № 320/7769/21 Суддя (судді) першої інстанції: Панова Г. В.
08 липня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Єгорова Н.М.
Сорочко Є.О.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вишгородської міської ради на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вишгородської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Вишгородської міської ради, в якому просив суд:
- визнати противоправним та скасувати рішення Вишгородської міської ради від 17.06.2021 № 8/34 прийняте на черговій 8 сесії Вишгородської міської ради VIII скликання, про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 (площею 0,06 га, АДРЕСА_1)», за результатами повторного розгляду клопотання ОСОБА_1 (РНКПО: НОМЕР_1 ) від 24.06.2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованої площею 0,06 гектара, за адресою: АДРЕСА_1 , яка розташована поблизу земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , яка розташована в межах земель житлової забудови, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти;
- зобов'язати Вишгородську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованої площею 0,06 гектара, за адресою: АДРЕСА_1 , яка розташована поблизу земельної ділянки розташованою за адресою АДРЕСА_1 , яка розташована в межах земель житлової забудови, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти;
- стягнути на користь ОСОБА_1 з Вишгородської міської ради 5000 грн. завданої моральної шкоди.
Вказаній адміністративній справі присвоєно єдиний унікальний номер № 320/7769/21.
Також, 30.06.2021 до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Вишгородської міської ради, в якому позивач з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради, яке полягає у неприйнятті рішення на чергової 8 сесії Вишгородської міської ради VIII скликання питанням № 039 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 (площею 0,06 га, АДРЕСА_1)», за результатами повторного розгляду клопотання ОСОБА_1 (РНКПО: НОМЕР_1 ) від 24.06.2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованої площею 0,06 гектара, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , яка розташована поблизу земельної ділянки розташованою за адресою АДРЕСА_1 , яка розташована в межах земель житлової забудови, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти;
- зобов'язати Вишгородську міську раду надати ОСОБА_1 (РНКПО: НОМЕР_1 ) дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованої площею 0,06 гектара, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , яка розташована поблизу земельної ділянки розташованою за адресою АДРЕСА_1 , яка розташована в межах земель житлової забудови, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти;
- стягнути на користь ОСОБА_1 з Вишгородської міської ради 5000 грн. завданої моральної шкоди.
Вказаній адміністративній справі було присвоєно єдиний унікальний номер справи №320/7770/21.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.07.2021 суд об'єднав в одне провадження адміністративні справи № 320/7769/21 та № 320/7770/21 з присвоєнням адміністративній справі номеру №320/7769/21. Адміністративну справу № 320/7770/21 приєднано до матеріалів адміністративної справи № 320/7769/21.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2023 року адміністративний позов задоволено частково:
- визнано противоправним та скасувати рішення Вишгородської міської ради від 17.06.2021 № 8/34 прийняте на черговій 8 сесії Вишгородської міської ради VIII скликання, про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 (площею 0,06 га, АДРЕСА_1)», за результатами повторного розгляду клопотання ОСОБА_1 (РНКПО: НОМЕР_1 ) від 24.06.2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованої площею 0,06 гектара, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , яка розташована поблизу земельної ділянки розташованою за адресою АДРЕСА_1 , яка розташована в межах земель житлової забудови, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти;
- зобов'язано Вишгородську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованої площею 0,06 гектара, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , яка розташована поблизу земельної ділянки розташованою за адресою АДРЕСА_1 , яка розташована в межах земель житлової забудови, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти;
- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено;
- відстрочено виконання рішення суду у зобов'язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.
Стягнуто з Вишгородської міської ради Київської області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Вишгородська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржуване рішення прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, а відмова у наданні дозволу на розробку проекту відведення мотивована тим, що вказана земельна ділянка знаходиться в межах території, яка потрапляє в охоронну зону від повітряних ліній і в якій забороняється будувати житлові, громадські та дачні будинки.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2024 року відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 03 липня 2024 року.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
У судове засідання учасники судового процесу не з'явились та явки уповноважених представників до суду не забезпечили. Про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були повідомлені належним чином.
З огляду на зазначене та керуючись приписами ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, суд протокольною ухвалою вирішив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується відомостями паспорта громадянина України № НОМЕР_2 .
24.06.2020 ОСОБА_1 звернувся до Вишгородського міського голови із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,06 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 та розташована поблизу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , - розташованій в межах земель житлової забудови, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.
До вказаного клопотання позивачем було додано наступні документи: копію паспорта; графічне розташування ділянки на 3-х аркушах; копію довідки внутрішньо переміщеної особи, копію посвідчення учасника бойових дій.
Наразі, заява ОСОБА_1 тривалий час міською радою не розглядалася. Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо неприйняття рішення за результатами розгляду клопотання, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Рішенням Київського оружного адміністративного суду від 24.11.2020 у справі № 320/6702/20, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.03.2021, адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 24.06.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,06 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , яка розташована поблизу земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка розташована в межах земель житлової забудови, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.
- зобов'язано Вишгородську міську раду розглянути клопотання ОСОБА_1 від 24.06.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,06 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , яка розташована поблизу земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка розташована в межах земель житлової забудови, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у відповідності до викопіювання з кадастрової карти та прийняти відповідне рішення.
На виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.10.2020 у справі № 320/6702/20 Вишгородська міська рада Київської області прийняла рішення від 17.06.2021 № 8/34 «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 ». Зі змісту рішення вбачається, що ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,06 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , яка розташована поблизу земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у відповідності до викопіювання з кадастрової карти відмовлено у зв'язку з тим, що земельна ділянка, яка розглядалася, як можлива для надання у власність, у відповідності до плану зонування території м. Вишгород, затвердженого рішенням Вишгородської міської ради від 28.01.2016 року № 5/11 «Про затвердження плану зонування території міста Вишгород», земельна ділянка розташована в межах території, яка потрапляє в охоронну зону від повітряних ліній, в межах якої забороняється будувати житлові, громадські та дачні будинки; розташування автозаправних станцій або сховища пально-мастильних матеріалів; влаштовувати спортивні майданчики для ігор; стадіони; ринки; зупинки громадського транспорту, відповідно до ДБН Б.2.2 - 12:2019 «Планування та забудова територій», затвердженого наказом Мінрегіонбуду від 26.04.2019 року № 104 в межах даної зони забороняється будувати житлові, громадські та дачні будинки; розташовувати автозаправні станції або сховища пально-мастильних матеріалів; влаштовувати спортивні майданчики для ігор; стадіони; ринки; зупинки громадського транспорту.
Вважаючи спірне рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з зазначеними вище ( з урахуванням об'єднання справ) позовними вимогами .
Суд першої інстанції приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог виходив із того, що відповідач діяв не на підставі, не в межах та не у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 Земельного кодексу України).
Частинами третьою та четвертою статті 116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Частиною першою статті 121 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
Частиною першою статті 122 Земельного кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з абзацом першим частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно із частиною 9 статті 118 Земельного Кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Відповідно до положень статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Таким чином, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.
Так, у постанові від 30.05.2018, прийнятою у справі № 826/5737/16, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що надання дозволу вповноваженим органом місцевого самоврядування на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі.
Тобто, надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на раду обов'язку (не є підставою для виникнення зобов'язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність. Рада може відмовити у затвердженні проекту та наданні земельної ділянки у власність з підстав, визначених законом, зокрема у разі невідповідності місця розташування ділянки вимогам генеральних планів населених пунктів.
Наразі, Закон України «Про основи містобудування» від 16.11.1992 № 2780-ХІІ визначає правові, економічні, соціальні та організаційні засади містобудівної діяльності в Україні і спрямований на формування повноцінного життєвого середовища, забезпечення при цьому охорони навколишнього природного оточення, раціонального природокористування та збереження культурної спадщини.
Статтею 1 вказаного Закону обумовлено, що містобудування (містобудівна діяльність) - це цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об'єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво об'єктів містобудування, спорудження інших об'єктів, реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об'єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про основи містобудування» містобудівна документація - затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій.
Містобудівна документація є основою для:
- вирішення питань раціонального використання територій, регулювання розселення;
- підготовки обґрунтованих пропозицій щодо встановлення та зміни меж населених пунктів;
- підготовки вихідних даних для розробки землевпорядної документації;
- вирішення питань щодо розташування та проєктування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єктів містобудування та упорядкування територій;
- вирішення питань щодо вилучення (викупу), передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб.
Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Відповідно до визначення наданого у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.
Частиною першою, другою статті 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» обумовлено, що план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.
План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об'єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об'єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів та підлягає стратегічній екологічній оцінці.
План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.
З матеріалів справи встановлено, що підставою для відмови у наданні позивачеві дозволу на розробку проекту землевпорядної документації стало твердження відповідача про знаходження обраної позивачем земельної ділянки у відповідності до плану зонування території м. Вишгород, затвердженого рішенням Вишгородської міської ради від 28.01.2016 року № 5/11 «Про затвердження плану зонування території міста Вишгород», в межах території, яка потрапляє в охоронну зону від повітряних ліній, в межах якої забороняється будувати житлові, громадські та дачні будинки, тощо.
Водночас, зі змісту визначення наданого у п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» план зонування території (зонінг) - документація, що є складовою комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади або генерального плану населеного пункту і визначає умови та обмеження використання території у межах визначених функціональних зон, але не встановлювати певні заборони, зокрема щодо будівництва.
Так, відповідно до зазначеного позивачем на схемі та ділянці графічної частини плану зонування території міста Вишгород місце бажаного розташування земельної ділянки обраної позивачем, земельна ділянка перебуває в зоні «Ж-3», яка віднесена до зони змішаної багатоквартирної житлової забудови та громадської забудови. Разом з тим, відповідач не заперечував відносно відповідності зазначеного позивачем на графічному матеріалі місця розташування земельної ділянки.
Згідно з абзацом першим статті 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» будівельні норми, норми і правила встановлюють комплекс якісних та кількісних показників і вимог, які регламентують розробку і реалізацію містобудівної документації, проектів конкретних об'єктів з урахуванням соціальних, природно-кліматичних, гідрогеологічних, екологічних та інших умов і спрямовані на забезпечення формування повноцінного життєвого середовища та якнайкращих умов життєдіяльності людини.
Відповідно до пункту «б» частини першої, частини другої статті 112 Земельного кодексу України охоронні зони створюються: уздовж ліній зв'язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об'єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти. Правовий режим земель охоронних зон визначається законодавством України.
Згідно з частинами першою та другою статті 22 Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об'єктів» від 09.07.2010 №2480-VI охоронні зони об'єктів енергетики встановлюються вздовж повітряних та кабельних ліній електропередачі та навколо електростанцій, електропідстанцій, струмопроводів і пристроїв, для забезпечення нормальних умов експлуатації об'єктів енергетики, запобігання ушкодженню, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти.
Охоронні зони уздовж повітряних ліній електропередачі встановлюються у вигляді земельної ділянки і повітряного простору, обмежених вертикальними площинами, що віддалені по обидва боки ліній від крайніх проводів за умови невідхиленого їх положення на певній відстані залежно від напруги ліній електропередачі.
Пунктом 1 Правил охорони електричних мереж, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.1997 №209 ( які були чинними станом на час виникнення спірних правовідносин у редакції від 05.04.2017), передбачено, що Правила охорони електричних мереж запроваджуються з метою забезпечення збереження електричних мереж, створення належних умов їх експлуатації та запобігання нещасним випадкам від впливу електричного струму і використовуються у разі проектування, будівництва та експлуатації електричних мереж, а також під час виконання робіт або провадження іншої діяльності поблизу електричних мереж. Електричними мережами, які підлягають охороні згідно з Правилами, вважаються трансформаторні підстанції, розподільні пункти і пристрої, струмопроводи, повітряні лінії електропередачі, підземні і підводні кабельні лінії електропередачі та споруди, які до них належать.
Як передбачено пунктом 2 Правил №209, для створення нормальних умов експлуатації електричних мереж, забезпечення їх збереження та дотримання вимог техніки безпеки здійснюються такі заходи: відводяться земельні ділянки; встановлюються охоронні зони; визначаються мінімально допустимі відстані; прокладаються просіки у лісових, садових, паркових та інших багаторічних насадженнях.
Відповідно до пункту 5 Правил №209 охоронні зони електричних мереж встановлюються, зокрема уздовж повітряних ліній електропередачі - у вигляді земельної ділянки і повітряного простору, обмежених вертикальними площинами, що віддалені по обидві сторони лінії від крайніх проводів за умови невідхиленого їх положення на відстань: (для повітряних ліній напругою) 2 метрів - до 1 кВ; 10 метрів - до 20 кВ; 15 метрів - 35 кВ; 20 метрів - 110 кВ; 25 метрів - 150, 220 кВ; 30 метрів - 330, 400, 500, +(-)400 кВ; 40 метрів - 750 кВ.
Відповідно до пункту 8 Правил №209 забороняється в охоронних зонах повітряних і кабельних ліній, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв виконувати будь-які дії, що можуть порушити нормальну роботу електричних мереж, спричинити їх пошкодження або нещасні випадки, а саме, серед іншого: будувати житлові, громадські та дачні будинки.
Згідно з частиною четвертою статті 83 Земельного кодексу України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: б) землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту; в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом; г) землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом; ґ) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом; д) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування; е) земельні ділянки, штучно створені в межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об'єктів, або на земельних ділянках дна водних об'єктів; є) землі під об'єктами інженерної інфраструктури міжгосподарських меліоративних систем, які перебувають у комунальній власності.
Суд першої інстанції правильно підкреслив, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не було надано до суду доказів на підтвердження правомірності викладеного у спірному рішенні висновку про знаходження запитуваної позивачем до відведення земельної ділянки в охоронній зоні від повітряних ліній.
Не надано таких доказів і до суду апеляційної інстанції. Мотиви апеляційної скарги зводяться до повторення заперечень на позовну заяву.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Проте відповідач не довів правомірності свого рішення та не спростував аргумент позивача щодо відсутності охоронних і санітарно-захисних зон електричних мереж у місці розташування бажаної земельної ділянки.
У розрізі наведеного колегія суддів зауважує, що виходячи з норм земельного законодавства, які встановлюють механізм та процедуру звернення осіб до органів місцевого самоврядування з питань надання у власність земельних ділянок, вбачається, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. Саме по собі отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
Статтею 50 Закону України «Про землеустрій» визначено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають, серед іншого, перелік обмежень у використанні земельних ділянок та кадастровий план земельної ділянки.
У свою чергу, статтею 1 цього ж Закону закріплено, що план земельної ділянки - графічне зображення, що відображає місцезнаходження, зовнішні межі земельної ділянки та межі земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельних сервітутів), а також розміщення об'єктів нерухомого майна, природних ресурсів на земельній ділянці.
Таким чином, на етапі розроблення проекту землеустрою з відведення земельної ділянки можуть бути визначені, у разі потреби, обмеження у використанні земельної ділянки з урахуванням норм, визначених Законом України «Про регулювання містобудівної документації» та Правилами № 209, що у свою чергу свідчить про неправомірність рішення Вишгородської міської ради від 17.06.2021 № 8/34 про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 (площею 0,06 га, АДРЕСА_1)», у зв'язку з тим, що земельна ділянка розташована межах території, яка потрапляє в охоронну зону від повітряних ліній.
З урахуванням наведеного, оскільки відповідачем не надано належних і допустимих доказів правомірності прийняття ним оскаржуваного рішення з визначених у ньому підстав, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про необхідність скасування останнього як протиправного.
Надаючи оцінку позиції суду першої інстанції щодо визначеного ним способу захисту порушених прав позивача, колегія суддів з урахування доводів апеляційної скарги, вважає за необхідне зазначити таке.
Так, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Натомість, у даній справі, повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
Дійсно, у випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання ухвалити рішення.
Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов'язання відповідача ухвалити рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.
Частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.
Зобов'язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.
Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Також слід зазначити, що втручанням у дискреційні повноваження суб'єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 31.07.2020 у справі №810/2474/18.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що в межах цієї справи належним способом захисту, необхідним для поновлення прав Позивача, є зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання позивачеві відповідного дозволу.
Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують. При цьому, колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд першої інстанції повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційних скаргах доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Вишгородської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді: Н.М. Єгорова
Є.О. Сорочко
(повний текст постанови складено 08.07.2024р.)