П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 липня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/4829/24
Перша інстанція: суддя Птичкіна В.В.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Домусчі С.Д.
суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 року про повернення позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання провести перерахунок усіх складових грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади та військового звання, згідно з додатками 1,12,13,14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704,
22.05.2024 позивач - ОСОБА_1 через підсистему ЄСІТС «Електронний суд звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 в частині визначення посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом станом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для займаної посади та військового звання ОСОБА_1 , згідно з додатками 1,12,13,14 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб», у період з 01.03.2022 до 19.05.2023 включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади та військового звання ОСОБА_1 , згідно з додатками 1,12,13,14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» за період з 01.03.2022 по 31.12.2022 включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (відсоткової надбавки за вислугу років, премії, встановленої рішенням Міністра оборони України на 2022 рік, надбавки за особливості проходження військової служби, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення) з урахуванням перерахованого посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади та військового звання ОСОБА_1 , згідно з додатками 1,12,13,14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» за період з 01.03.2022 по 31.12.2022 включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік з урахуванням перерахованого грошового забезпечення;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади та військового звання ОСОБА_1 , згідно з додатками 1,12,13,14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (відсоткової надбавки за вислугу років, премії, встановленої рішенням Міністра оборони України на 2023 рік, надбавки за особливості проходження військової служби, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення) з урахуванням перерахованого посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади та військового звання ОСОБА_1 , згідно з додатками 1,12,13,14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 включно
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 позовна заява ОСОБА_1 була залишена без руху та позивачу наданий строк, 10 днів з дня отримання копії ухвали, для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання:
- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій зазначити поважні причини його пропуску, тобто такі, що об'єктивно, незалежно від волі позивача, унеможливили звернення до суду з дотриманням установленого строку, з наданням доказів на підтвердження наявності цих причин;
- доказів на підтвердження обставин, зазначених у позовній заяві, з урахуванням оцінки суду, наведеної у мотивувальній частині ухвали.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.05.2024 позовна заява ОСОБА_1 була повернута позивачеві у зв'язку з не усуненням недоліків позовної заяви.
Не погоджуючись із ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.05.2024, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскаржувана ухвала про повернення позовної заяви мотивована тим, що позивач у справі пропустив строк звернення до суду та не надав до суду доказів протиправного визначення військовою частиною НОМЕР_1 посадового окладу позивача та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для займаної посади та військового звання Позивача, згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.07.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", у період з 01.03.2022 по 19.05.2023 включно, а також, що позивач не усунув недоліків позовної заяви, зазначених в ухвалі про залишення позовної заяви без руху.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції оскаржуваною ухвалою допустив порушення права позивача на доступ до правосуддя, гарантоване статтею 6 Конвенції з захисту прав людини та основоположних свобод, у зв'язку з таким.
Так, щодо не надання доказів у справі, апелянт вказує, що до позову ним було додано: витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.03.2022 №41, яким було призначено позивача на посаду офіцера психолога військової частини НОМЕР_1 та встановлено позивачу посадовий оклад за займаною посадою у розмірі 3440 гривень на місяць, що відповідає 12 тарифному розряду з тарифним коефіцієнтом 1.95, визначеному з застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2018 року (1 762 гривні помножено на коефіцієнт 1,95 = 3435 гривень 90 коп. - заокруглення до 3 440 гривень 00 коп. згідно пункту 1 приміток до Додатку 1 до постанови КМУ №704), в той час як такий посадовий оклад за 12 тарифним розрядом з тарифним коефіцієнтом 1,95, на думку апелянта, повинен був бути встановлений у розмірі 4100 гривень 00 коп. на місяць (2102 гривні помножено на коефіцієнт 1,95 = 4 098 гривень 90 коп. - заокруглення до 4100 згідно пункту 1 приміток до Додатку 1 постанови КМУ №704).
Також, апелянт зазначає, що до позову ним був доданий витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.10.2022 №220, згідно з яким позивач прийняв справи та посаду заступника командира військової частини НОМЕР_1 з морально-психологічного забезпечення та було встановлено даним наказом позивачу посадовий оклад 5640 гривень на місяць, що відповідає 28 тарифному розряду з тарифним коефіцієнтом 3,2 визначеному із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2018 року (1 762 гривні помножено на 3,2=5 638 гривень 40 коп. - заокруглення до 5 640 гривень згідно пункту 1 приміток до Додатку 1 до постанови КМУ №704), в той час як, на думку апелянта, посадовий оклад за 28 тарифним розрядом з тарифним коефіцієнтом 3,2 повинен був бути встановлений у розмірі 6730 гривень 00 коп. на місяць (2102 помножено на 3,2= 6726,40 грн. - заокруглення до 6730 гривень згідно пункту 1 приміток до Додатку 1 до постанови КМУ №704).
Апелянт вказує, що конструкція постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, передбачає, що посадові оклади військовослужбовців та оклади за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення відповідного коефіцієнту на один розмір прожиткового мінімуму, від розміру яких залежать інші складові грошового забезпечення військовослужбовців (надбавка за вислугу років, премія, надбавка за особливості проходження служби, надбавка за роботу з державною таємницею, тощо).
За наведених обставин, апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позивач не додав до позову жодного доказу, який свідчить про протиправність дій військової частини НОМЕР_1 в чистині визначення посадового окладу позивача та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для займаної посади та військового звання позивача, згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.07.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", у період з 01.03.2022 по 19.05.2023 включно.
Також, посилаючись на приписи ч. 4 ст. 9, ч. 2 ст. 77, ч. 3 ст. 80 КАС України, апелянт зазначає, що обов'язок по з'ясуванню всіх обставин справи, у тому числі витребування довідок про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення за оскаржуваний період, інформації про розмір посадового окладу, окладу за військовим званням та тарифний розряд, встановлений для займаних посад позивачем, покладений на суд. При цьому, саме на військову частину НОМЕР_1 покладений обов'язок по наданню до суду такої інформації для доведення правомірності своїх дій.
Апелянт зазначає, що звертаючись до суду з позовом він надав всі наявні в нього докази, які свідчать про протиправність дій відповідача, а тому виконав мінімальні вимоги, встановлені статтею 161 КАС України, для відкриття провадження у справі.
Стосовно висновку суду першої інстанції про те, що нарахування та виплата грошового забезпечення не є виконанням владно-управлінських функцій щодо позивача, апелянт вказує на помилковість такого висновку, відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Апелянт вказує, що 01.03.2022 він був призваний на військову службу за мобілізацією до військової частини НОМЕР_1 , що підтверджено витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.03.2022 №41 (наявним в матеріалах справи).
Призиваючи апелянта на військову службу за мобілізацією держава делегувала військовій частині НОМЕР_1 функцію по забезпеченню належного соціального та правового захисту Позивача, передбаченого Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у тому числі по забезпеченню позивача виплатою грошового забезпечення у належному розмірі, а тому в даній справі військова частина НОМЕР_1 являється суб'єктом владних повноважень в силу положень пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України.
За наведених обставин, апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що у цій справі військова частина НОМЕР_1 не є суб'єктом владних повноважень.
Щодо строків звернення до суду апелянт зазначає таке.
Так, посилаючись на те, що пунктом 14 Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 встановлено, що грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього, та на те, що абзацом 3 пункту 7 цього ж Розділу встановлено, що військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно, апелянт вважає, що у разі виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у меншому розмірі, таке грошове забезпечення виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав на нього право, але не пізніше дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
При цьому, на думку апелянта, отримання ним щомісяця грошового забезпечення у меншому аніж належить до виплати розмірі, не скасовує обов'язку військових частин на виплату військовослужбовцям грошового забезпечення у розмірі, встановленому законодавством, у тому числі і за минулі місяці, протягом всього періоду проходження військовослужбовцем військової служби аж до моменту виключення військовослужбовця зі списків особового складу частини, який є граничним (присічним) строком.
Апелянт вважає, що виходячи з принципу «належного врядування» військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом, виходить з презумпції, що військова частина виконає свій обов'язок по виплаті грошового забезпечення у повному розмірі. А тому військовослужбовець не має розумних причин сумніватися у добросовісності дій командирів (начальників). Про такі недобросовісні дії та/або бездіяльність військовослужбовець, як правило, дізнається в момент виключення зі списків особового складу військової частини, не отримавши всі передбачені законодавством виплати або отримавши їх у меншому встановленого розміру
Таким чином, апелянт вважає, що він дізнався про порушення свого права на отримання у розмірі, встановленому законодавством, грошового забезпечення за період з 01.03.2022 до 19.05.2023 включно в момент виключення його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.03.2024 №62, тобто в той день, до якого військова частина НОМЕР_1 була зобов'язана донарахувати та доплатити йому грошове забезпечення за спірний період у належному розмірі в силу положень абзацу 3 пункту 7 та пункту 14 Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, однак в силу невідомих обставин цього не зробила.
За наведених обставин апелянт вважає, що звертаючись до суду 22.05.2024 з цим позовом він не пропустив встановленого статтею 233 КЗпП тримісячного строку звернення до суду, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду.
Військова частина НОМЕР_1 своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд встановив, що 22.05.2024 позивач - ОСОБА_1 через підсистему ЄСІТС «Електронний суд звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 в частині визначення посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом станом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для займаної посади та військового звання ОСОБА_1 , згідно з додатками 1,12,13,14 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб», у період з 01.03.2022 до 19.05.2023 включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади та військового звання ОСОБА_1 , згідно з додатками 1,12,13,14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» за період з 01.03.2022 по 31.12.2022 включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (відсоткової надбавки за вислугу років, премії, встановленої рішенням Міністра оборони України на 2022 рік, надбавки за особливості проходження військової служби, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення) з урахуванням перерахованого посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади та військового звання ОСОБА_1 , згідно з додатками 1,12,13,14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» за період з 01.03.2022 по 31.12.2022 включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік з урахуванням перерахованого грошового забезпечення;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади та військового звання ОСОБА_1 , згідно з додатками 1,12,13,14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (відсоткової надбавки за вислугу років, премії, встановленої рішенням Міністра оборони України на 2023 рік, надбавки за особливості проходження військової служби, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення) з урахуванням перерахованого посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади та військового звання ОСОБА_1 , згідно з додатками 1,12,13,14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 включно.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 позовна заява ОСОБА_1 була залишена без руху та позивачу наданий строк, 10 днів з дня отримання копії ухвали, для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання:
- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій зазначити поважні причини його пропуску, тобто такі, що об'єктивно, незалежно від волі позивача, унеможливили звернення до суду з дотриманням установленого строку, з наданням доказів на підтвердження наявності цих причин;
- доказів на підтвердження обставин, зазначених у позовній заяві, з урахуванням оцінки суду, наведеної у мотивувальній частині ухвали.
При цьому, залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постановах цього суду від 19.01.2023 у справі №460/17052/21 та від 25.04.2023 у справі №380/15245/22, роз'яснив позивачу, що до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, але після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Разом з цим суд першої інстанції роз'яснив, що запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Оскільки Постановою від 27.06.2023 № 651 Кабінет Міністрів України скасував з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, то з 01.07.2023 почався відлік 3-місячного строку звернення до суду з позовними заявами (у спорах, пов'язаних з порушенням законодавства про оплату праці) та 30.09.2023 відповідний строк закінчився.
За наведених обставин суд першої інстанції довів позивачу той факт, що позовна заява, яка надійшла до суду 22.05.2024, подана з пропуском 3-місячного строку звернення до суду з позовом. Одночасно суд роз'яснив позивачу, що предметом позову є перерахунок сум, виплата яких не пов'язана із звільненням, а тому початок відліку строку звернення до суду не пов'язаний із датою звільнення, як помилково вважає позивач.
Отже, суд першої інстанції встановив недолік, роз'яснив позивачу порядок його усунення, зокрема шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій необхідно зазначити поважні причини його пропуску, з наданням доказів на підтвердження наявності таких причин.
Також, суд першої інстанції встановив невідповідність позовної заяви вимогам ч. 4 ст. 161 КАС України, за приписами якої позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що у позовній заяві позивач посилається на те, що за час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 йому у період з 01.03.2022 до 19.05.2023 Військовою частиною НОМЕР_1 визначався посадовий оклад та оклад за військовим званням з урахуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом станом на 1 січня 2018 року, унаслідок чого позивачу не у повному обсязі було виплачене грошове забезпечення та грошова допомога на оздоровлення за 2022 рік.
Оскільки обставини, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, повинні бути підтверджені доказами, що додаються до позову в порядку частини четвертої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції, враховуючи відсутність таких доказів, залишив позовну заяву без руху і для того, що позивач подав докази на підтвердження обставин, зазначених у позовній заяві, з урахуванням оцінки суду, наведеної у мотивувальній частині ухвали від 27.05.2024.
Відповідно до матеріалів справи, копія ухвали суду першої інстанції від 27.05.2024 була доставлено до електронного кабінету позивача 28.05.2024 о 17:17 год, а тому вважається отриманою позивачем 29.05.2024 (а.с. 17, 18). Отже, останнім днем усунення недоліків позовної заяви 10.06.2024.
Також, відповідно до матеріалів справи (а.с. 20-21), позивач через електронний суд 29.05.2024 подав до суду першої інстанції заяву про усунення недоліків позовної заяви, в якій висловив свої заперечення щодо підстав залишення позовної заяви без руху.
Зокрема позивач вказував, що надав усі наявні у нього докази протиправності дій відповідача, в той час як суд при розгляді справи самостійно зобов'язаний витребовувати докази у суб'єктів владних повноважень, на які також покладений тягар доказування правомірності своїх дій у разі заперечення позовних вимог.
Щодо пропуску строків звернення до суду з позовом на що звертав увагу суд першої інстанції в ухвалі від 27.05.2024 , позивач, у заяві про усунення недоліків від 29.05.2024 зазначав, що про порушення своїх прав він дізнався при звільнені з військової служби з 18.03.2024, а виплати щодо яких виник спір стосуються саме виплат пов'язаних зі звільненням позивача з військової служби, який мав всі правомірні очікування на отримання усіх належних йому виплат під час звільнення з військової служби.
Також, відповідно до матеріалів справи, Миколаївський окружний адміністративний суд ухвалою від 30.05.2024 повернув ОСОБА_1 позовна заяву.
Постановляючи ухвалу про повернення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач на усунення недоліків позовної заяви мав надати докази на підтвердження обставин, якими обґрунтовані позовні вимоги, та порушити питання щодо поновлення строку звернення до суду із наведенням причин пропуску вказаного строку із наданням доказів на підтвердження наведених причин. Натомість позивач недоліки позовної заяви не усунув, а наведені позивачем доводи у заяві про усунення недоліків, суд першої інстанції визнав помилковими та відхилив.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.
Відповідно до матеріалів справи до позовної заяви апелянт додав копію ID-паспорту, витяг з реєстру територіальної громади, витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.03.2022 №41, від 24.10.2022 №220, копія картки платника податків, копія витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 18.03.2024 №62, докази направлення копії позовної заяви відповідачу на електронну адресу зареєстровану в підсистемі ЄСІТС «електронний суд»
Відповідно до доданих позивачем документів до позовної заяви, позивач був прийнятий на військову службу з 01.03.2022 та звільнений з військової служби з 19.03.2024 (а.с. 7, 10). Позовна заява подана 22.05.2024
Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
За приписами абзацу першого частини 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 3 ст. 122 КАС України, встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому частиною 5 ст. 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Також, статтею 233 КЗпП України визначені строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Відповідно до частини 2 ст. 233 КЗпП України, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Отже, при вирішенні питання які саме норми, що регулюють строк звернення до суду, підлягають застосуванню в цій справі, апеляційний суд враховує таке.
Предметом спору в цій справі є дії військової частини НОМЕР_1 в частині визначення посадового окладу та окладу за військовим званням, зокрема шляхом множення розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом станом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для займаної посади та військового звання апелянта, згідно з додатками 1,12,13,14 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб», у період з 01.03.2022 до 19.05.2023 включно.
Посадовий оклад позивача був визначений наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01 березні 2022 року №41, та в подальшому наказом від 24 жовтня 2022 року №220.
Отже, заявлені позовні вимоги, щодо визнання протиправними дій щодо визначення посадового окладу та як наслідок окладу за військовим званням, не є такими вимогами що пов'язані зі звільненням позивача.
У якості похідних вимог, які залежать від задоволення основної вимоги про визнання дій протиправними, позивач просив зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату:
- грошового забезпечення (відсоткової надбавки за вислугу років, премії, встановленої рішенням Міністра оборони України на 2022 рік, надбавки за особливості проходження військової служби, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення);
- грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік з урахуванням перерахованого грошового забезпечення;
- посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 включно;
- грошового забезпечення (відсоткової надбавки за вислугу років, премії, встановленої рішенням Міністра оборони України на 2023 рік, надбавки за особливості проходження військової служби, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення) з урахуванням перерахованого посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 включно.
Оскільки позивач звільнений з військової служби з 19.03.2024, а основна вимога не пов'язана зі звільненням (стосується періоду служби з 01.03.2022 до 19.05.2023), а пов'язана з проходженням служби, то і похідні вимоги не пов'язані зі звільненням, а пов'язані з проходженням військової служби в частині обрахунку та виплати грошового забезпечення у відповідності до вимог чинного законодавства в період з 01.03.2022 до 19.05.2023.
Апеляційний суд зазначає, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів (Постанова ВПВС від 04.10.2018 №800/304/17).
Як зазначалось вище, статтею 122 КАС України визначені загальний та спеціальний строки звернення до суду.
Загальним строком є строк в 6 місяців з дня коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушені права.
Спеціальним строком, є, зокрема строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, який становить один місяць (ч. 5 ст. 122 КАС України).
Апеляційний суд зазначає, що Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197, передбачає, що грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього (п. 14 розділу І). Проте, вказана норма не визначає строків звірення до суду, як помилково вважає апелянт.
При цьому розділом ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260, врегульоване питання виплати грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби, та надана апелянтом копія наказу №62 від 18.03.2024 містить перелік складових грошового забезпечення, яке мало бути виплачене апелянту під час звільнення.
Як вбачається зі змісту позовної заяви наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 18.03.2024 №62 не є предметом спору в цій справі, зокрема в частини визначення розміру та складових грошового забезпечення, яке мало бути виплачене позивачі при звільнені з військової служби.
При розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. Якщо ці закони зазначених питань не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю суди повинні виходити зі строків, визначених ст. 233 КЗпП України.
Апеляційний суд погоджується із доводами та висновками суду першої інстанції про те, що до 01 липня 2023 року положення статті 233 КЗпП України не обмежували працівника у строках звернення до суду за захистом свого права щодо недотримання роботодавцем законодавства про оплату праці. Проте, з 01.07.2023 року, звернення до суду з такими вимогами обмежене тримісячним строком, який обчислюється з дня коли працівник дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права.
Спірний період в цій справі стосується часу з 01.03.2022 до 19.05.2023, та до 01.07.2023 позивач не був обмежений строком звернення до суду, та з 01.07.2023 позивач мав ще три місяці для реалізації свого права звернення до суду з позовом для вирішення спору щодо стягнення належного, на його думку, грошового забезпечення за період з 01.03.2022 до 19.05.2023, за відсутності при цьому такої позовної вимоги як оскарження наказу про звільнення в частині визначення розміру грошового забезпечення, яке належить до виплати при звільненні.
Як правильно вказав суд першої інстанції, тримісячний строк закінчився 01.10.2023., в той час як позовна заява подана 22.05.2024.
Отже, доводи апеляційної скарги в частині, що стосується строків звернення до суду, апеляційний суд відхиляє, як такі, що ґрунтуються на помилковому розумінні апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Перевіряючи висновки суду першої інстанції та доводи апелянта стосовно дотримання апелянтом вимог ч. 4 ст. 161 КАС України, апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 4 ст. 161 КАС України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Вказана норма пов'язана з приписами п. 5 ч. 5 ст. 160 КАС України, за якими позивач в позовній заяви зазначає, окрім іншого, виклад обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги, а також зазначає докази, що підтверджують вказані обставини.
Як правильно зазначив суд першої інстанції в ухвалі від 27.05.2024, у позовній заяві позивач посилається на те, що за час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 йому у період з 01.03.2022 до 19.05.2023 відповідачем визначався посадовий оклад та оклад за військовим званням з урахуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом станом на 1 січня 2018 року, унаслідок чого позивачу не у повному обсязі було виплачене грошове забезпечення та грошова допомога на оздоровлення за 2022 рік.
Так, дійсно, позивач додав до позовної заяви докази з яких вбачається встановлення йому певного посадового окладу (копії наказів від 01.03.2022 №41 від 24.10.2022 №220). Проте, позивач не додав до позовної заяви жодного доказу на підтвердження своїх доводів, які стосуються виплати йому грошового забезпечення, зокрема, і у розрізі складових, та щодо нарахованої та отриманої ним грошової допомоги, про перерахунок яких просить позивач. При цьому, позовна заява не містить відомостей про неможливість подання таких доказів (п. 8 ч. 5 ст. 160 КАС України), та до позовної заяви не було додане клопотання про витребування доказів (ч. 5 ст. 161 КАС України).
Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції роз'яснив позивачу суть недоліків позовної заяви, зазначив спосіб і строк їх усунення, зокрема роз'яснив позивачу його право на подання заяви про витребування доказів у разі неможливості їх отримання самостійно.
Натомість, як у заяві про усунення недоліків, так і в апеляційній скарзі, апелянт посилається на те, що він надав всі наявні у нього докази та на обов'язок суду витребувати необхідні докази та на обов'язок відповідача надати докази на спростування доводів, якими обґрунтовані позовні вимоги.
Апеляційний суд, як і суд першої інстанції відхиляє такі доводи апелянта з огляду на таке.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Одними із основних завдань (принципів) адміністративного судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Принцип рівності полягає у тому, що усі учасник процесу є рівними перед законом і судом (ч. 1 ст. 8 КАС України).
Змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі полягає в тому, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч. 1 ст. 9 КАС України).
При цьому, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог (ч. 2 ст. 9 КАС України).
Водночас, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (ч. 4 ст. 9 КАС України).
Отже, з метою дотримання принципів диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Одним з таких заходів, який є необхідним для, зокрема і виявлення доказів, є надані суду повноваження на залишення позовної заяви без руху, у разі не додержання позивачем вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України.
Також, одним із процесуальних заходів, який може застосувати суд, є право витребування доказів з власної ініціативи, що передбачено ч. 4 ст. 77 КАС України, за приписами якої суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи.
При цьому, частиною 1 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, що узгоджується із принципом рівності.
Однак, особливістю адміністративного судочинства є те, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Апеляційний суд, як у суд першої інстанції зауважує, що вказана особливість жодним чином не скасовує обов'язок кожної сторони, в тому числі і позивача, довести ті обставини на яких ґрунтуються її вимог, що узгоджується і з положеннями ч. 5 ст. 77 КАС України, за якими суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
За наведених обставин, враховуючи відсутність відомостей щодо неможливості надання позивачем доказів на підтвердження наведених у позові обставин, а також на відсутність поданого позивачем клопотання про витребування доказів, апеляційний суд відхиляє, як такі, що не ґрунтуються на вимогах процесуального законодавства, посилання апелянта на обов'язок суду витребувати у відповідача докази про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення за оскаржуваний період, інформації про розмір посадового окладу, окладу за військовим званням та тарифний розряд, встановлений для займаних посад позивачем.
Отже, повертаючи позовну заяву з підстав не усунення позивачем недоліків позовної заяви, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо не виконання позивачем вимог ухвали суду першої інстанції від 27.05.2024 про залишення позову без руху, що відповідає вимогам п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України, за припасами якого позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Додатково апеляційний суд зазначає, що за приписами ч. 5 ч. 169 КАС України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Як було встановлено, недоліки позовної заяви позивач мав усунути у строк до 10 червня 2024 року включно, а тому питання щодо повернення позовної заяви, суд першої інстанції мав вирішити не пізніше п'яти днів з дня закінчення строку на усунення недоліків, починаючи з 11 червня 2024 року.
Апеляційний суд зазначає, що позовна заява була повернута повивачу у період, коли позивач мав право усунути недоліки повної заяви.
Вказане є порушенням норм процесуального права, але таким, що не призвело до неправильного вирішення питання щодо повернення позовної заяви, враховуючи зміст заяви позивача від 29.05.2024 про усунення недоліків, в якій позивач висловив свої категоричні заперечення стосовно виявлених судом першої інстанції недоліків позовної заяви та недотримання позивачем строків звернення до суду з позовом.
Додатково апеляційний суд зазначає, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду але в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив справи не усунення недоліків позовної заяви, та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права стосовно повернення позовної заяви, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись 2-12, 72-78, 160, 161, 169, 294, 308, 311, 312, 315, 316, 325, 327-329 КАС України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 року у справі №400/4829/24 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 09.07.2024
Суддя-доповідач С.Д. Домусчі
Судді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький