У Х В А Л А[1]
10 липня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Немировської О.В.
суддів Желепи О.В., Мазурик О.Ф.
перевіривши виконання вимог статті 356 ЦПК України по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини разом з батьком, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 березня 2024 року,
встановив:
рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 01 березня 2024 року позов було задоволено, визначено місце проживання дитини. Не погоджуючись з рішенням, відповідач 14 травня 2024 року подала апеляційну скаргу.
Відповідно до ч. 1 ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Частиною 2 вказаної статті визначено, що учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно з ч. 3 ст. 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнанні неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.
Відповідно до п.4 ч.4 ст. 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються докази, що підтверджують дату отримання оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції (за наявності).
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване рішення було ухвалене 01 березня 2024 року, а апеляційна скарга подана 14 травня 2024 року, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження. Питання про поновлення строку скаржник не порушувала.
За таких обставин ухвалою Київського апеляційного суду від 27 травня 2024 року апеляційна скарга була залишена без руху для подання належним чином обґрунтованої заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Копія вказаної ухвали 29 травня 2024 року була направлена ОСОБА_2 на адресу електронної пошти, вказану нею в апеляційній скарзі, поштову адресу, а також до електронного кабінету. Того ж дня копія ухвали була доставлена на електронну пошту та в електронний кабінет ОСОБА_2 , про що свідчать звіти про доставку вихідної кореспонденції (148,149).
Конверт з копією ухвали, направлений за вказаною в апеляційній скарзі адресою: АДРЕСА_1 , повернувся до суду без вручення з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с.150). При цьому скаржник зазначала, що проживає за кордоном, однак іншої адреси для листування не вказувала.
доставлена ОСОБА_2 до Електронного кабінету та на вказану неї в апеляційній скарзі адресу електронної пошти 29 травня 2024 року та 19 червня 2024 року (а.с.148,149,153,154).
19 червня 2024 року копія ухвали повторно була направлена ОСОБА_2 на адресу електронної пошти та до електронного кабінету та того ж дня була вручена останній (а.с.151, 152-153).
Клопотань про поновлення строку на апеляційне оскарження чи продовження терміну для подання відповідного клопотання від скаржника не надходило.
Виходячи з принципу змагальності в цивільному процесі, прав та обов'язків сторін у справі, визначених ЦПК України, суд виключно з ініціативи та в межах доводів сторін може поновити строк на звернення до суду за обґрунтованим їх зверненням.
У разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку.
Поважними причинами можуть визнаватись лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтвердженні належними доказами.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Перелік поважних причин, які враховуються для поновлення пропущеного строку, законом не встановлено, вони визначаються у кожному конкретному випадку, виходячи з певних обставин, які мають юридичне значення.
Відповідно до положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, згідно з якою кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов'язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.
Як зазначив Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії» заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Німеччини» (Тeuschler v. Germany).
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Цивільним процесуальним кодексом України певних процесуальних дій. Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у цивільних відносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Також необхідно зазначити, що судом досліджуються підстави для поновлення строку звернення до суду виключно з ініціативи та в межах наведених доводів особи, яка подала заяву. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
У пункті 47 рішення у справі «Устименко проти України» суд зазначив, що рішення про поновлення строку на оскарження може порушити принцип правової визначеності та свобода розсуду судів при вирішенні питання про поновлення не є необмеженою. У кожному випадку суди мають встановлювати, чи виправдовують причини поновлення строку на оскарження втручання у принцип остаточності судового рішення.
Дотримання строків є однією з гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся із скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними.
Відповідного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 16 березня 2021 року (справа № 626/2450/14-ц).
Відповідно до ч. 4 ст. 357 ЦПК України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу
В даному випадку скаржник пропустила строк для подачі апеляційної скарги та не заявила клопотання про його поновлення, а тому у відкритті апеляційного провадження слід відмовити.
Керуючись ст. 357, 358 ЦПК України, суд
ухвалив:
відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини разом з батьком.
Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач
Судді
№ справи: 755/18850/23
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/12104/2024
Головуючий у суді першої інстанції: Савлук Т.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.