Провадження № 11-кп/824/4513/2024
ЄУН: 761/7693/24 Головуючий суддя у суді І інстанції: ОСОБА_1
1 липня 2024 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 ОСОБА_4
за участю секретаря ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 11 червня 2024 року,
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 11 червня 2024 року, серед іншого, обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 днів, терміном до 9 серпня 2024 року, включно.
Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 та застосувати запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 100 000 грн.
Захисник вважає, що судове рішення не відповідає вимогам обґрунтованості та вмотивованості, висновки, що містяться у судовому рішенні, є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, а тому зазначене рішення підлягає скасуванню.
Захисник наголошує, що на суд під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу покладений обов'язок встановити, чи не є достатнім застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні, і вважає, що необхідно розглянути питання щодо можливості застосування до обвинуваченого запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Так, обвинувачений ОСОБА_7 має можливість сплатити заставу, оскільки він має значні грошові збереження: ОСОБА_7 , коли брав участь в бойових діях, тобто, коли був на «нулі», мав заробітну плату біля 100000 грн. Окрім того, як зазначає апелянт, батьки обвинуваченого ОСОБА_7 згодні допомогти грошима для внесення їх на заставу.
Захисник зазначає, що він про вищевказані обставини зазначав суду під час обґрунтування своєї позиції, як сторони захисту, але суд не взяв їх до уваги. При цьому, на переконання захисника, під час знаходження ОСОБА_7 під заставою всі ризики, які зазначалися прокурором в клопотанні, будуть усунуті.
Відповідно до ч. 4 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється колегією суддів за відсутності захисника, обвинуваченого та прокурора, оскільки жодним з них не заявлялось клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 422-1 КПК України суддя-доповідач у разі необхідності перевірки обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для продовження строку тримання під вартою, невідкладно витребовує з суду першої інстанції: ухвалу про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою; клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, подане під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
На виконання вимог ч. 2 ст. 422-1 КПК України апеляційним судом з суду першої інстанції витребувані копії вказаних документів.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши наявні та витребувані матеріали, перевіривши доводи апеляційної скарги захисника, колегія суддів доходить такого висновку.
Перевіркою наявних матеріалів встановлено, що у провадження Шевченківського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження № 62023100130001171 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.407 КПК України.
В судовому засіданні прокурором заявлене клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, яке обґрунтоване тим, що ОСОБА_7 обвинувачується у тому, що, будучи військовослужбовцем, у період воєнного стану в Україні, діючи умисно, з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від проходження військової служби, без поважних причин та без дозволу відповідних командирів (начальників), близько 15 год. 23 травня 2023 року самовільно залишив територію військової частини, після чого проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з проходженням військової служби. 13 червня 2023 року солдат ОСОБА_7 , розуміючи протиправність своїх дій, добровільно прибув до військової частини.
Як наголошує прокурор у клопотанні, підставою для продовження застосування стосовно обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою є наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КПК України; наявність ризиків, які дають підстави прокурору звернутися до суду з вказаним клопотанням. Прокурор зазначає, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчинення тяжкого злочину та, знаючи про тяжкість покарання, яке йому загрожує у разі визнання його судом винуватим, може переховуватись від суду, оскільки ОСОБА_7 вже переховувався від органів досудового розслідування у зв'язку з тим, що проходить службу у Збройних Силах України, перебуває у задовільному стані здоров'я, до військової частини самостійно не прибув.
Також прокурор посилається на те, що наявний ризик впливу на свідків, який підтверджується тим, що ОСОБА_7 та свідки у кримінальному провадженні є військовослужбовцями, які проходили службу в одній військовій частині, сусіди і близькі родичі, які будуть діяти між собою, а також можуть проживати поряд та спілкуватися один з одним.
На переконання прокурора, з урахуванням обставин справи також існує ризик вчинення іншого кримінального правопорушення,
Окрім того, прокурор посилається на наявність ризику з боку обвинуваченого іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню.
З урахуванням наявних ризиків, посилаючись на положення п. 4 ч. 2 ст. 183, ч. 8 ст. 176 КПК України, на думку прокурора, більш м'який запобіжний захід не зможе забезпечити уникнення встановлених ризиків та покладених на обвинуваченого обов'язків.
За змістом копії оскаржуваної ухвали та копії журналу судового засідання, захисник та обвинувачений заперечували проти задоволення клопотання прокурора, наголошуючи на тому, що ОСОБА_7 має посвідчення УБД, бажає здійснювати захист Батьківщини, врахувати стан його здоров'я, те, що він мав численні поранення.
За результатами розгляду поданого клопотання ухвалою суду обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 днів, терміном до 9 серпня 2024 року, включно.
Ухвала суду обґрунтована тим, що прокурором визнано зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта та прийнято рішення у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 283 КПК України, про звернення до суду з обвинувальним актом, який був переданий до суду 28 лютого 2024 року у порядку передбаченому ст. 291 КПК України, у зв'язку із чим ОСОБА_7 відповідно до положення ч. 2 ст. 42 КПК України набув статусу обвинуваченого у даному кримінальному провадженні.
В межах даного кримінального провадження під час досудового розслідування до обвинуваченого було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ухвалою суду від 29 лютого 2024 року, та судом враховувались наявні ризики можливої неправомірної поведінки обвинуваченого.
На думку суду, на даний час не вбачається підстав для зміни чи скасування, раніше застосованого запобіжного заходу, оскільки ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким злочином, за яке законом передбачене покарання до 10 років позбавлення волі.
Міра покарання, призначення якої передбачається обвинуваченому у разі доведення його винуватості та усвідомлення обвинуваченим цієї обставини, переконливо дає підстави вважати, що продовжують існувати такі ризики неправомірної процесуальної поведінки як: переховування від суду, тобто, ризик втечі обвинуваченого, а так само здійснення незаконного впливу на свідків.
Суд дійшов висновку, що тяжкість обвинувачення, хоча й не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, але таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо не враховувати.
Характеризуючі дані обвинуваченого, який має місце реєстрації та проживання, не свідчать про наявність міцних соціальних зв'язків останнього, а отже не переважають можливих ризиків неправомірної його процесуальної поведінки. Даних щодо незадовільного стану здоров'я обвинуваченого, який би унеможливлював його утримання у місці попереднього ув'язнення, суду не надано.
Також судом при вирішенні питання можливості зміни запобіжного заходу на більш м'який чи доцільності продовження строку його дії, відповідно до ст. 178 КПК України враховані вік та стан здоров'я обвинуваченого, міцність його соціальних зв'язків, репутацію обвинуваченого, майновий стан, ризик продовження чи повторення протиправної поведінки.
З'ясовуючи питання щодо наявності ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, на які посилається прокурор, та чи переважають характеризуючи дані щодо особи обвинуваченого ці ризики, суд врахував, те, що ризиком є подія або дія, яка може настати або вчинитися з високим ступенем ймовірності, вірогідність яких має оцінюватись у сукупності з обґрунтованістю підозри та вагомістю доказів на її підтвердження, мірою покарання, яка загрожує у разі визнання підозрюваного винуватим у вчиненні інкримінованого діяння. Висунення ОСОБА_7 обвинувачення у скоєнні інкримінованого кримінального правопорушення, фактичні обставини кримінального провадження, міра покарання, яка загрожує йому у разі визнання його винуватим, у сукупності свідчить про високий ступінь ймовірності втечі обвинуваченого у разі застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу.
Наведені обставини, на переконання суду, вказують і на високу ймовірність вчинення обвинуваченим незаконного впливу на свідків у цьому провадженні з метою зміни ними своїх показань, наданих під час досудового розслідування, з урахуванням того, що суд сприймає всі докази безпосередньо та може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового розгляду. А тому, при застосуванні до обвинуваченого менш суворішого запобіжного заходу ніж тримання під вартою не можна буде запобігти цим ризикам.
Таким чином, враховуючи обставини, зазначені у ст. 178 КПК України, а також те, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч.1 ст.176 КПК України, не може запобігти ризикам, суд дійшов висновку про необхідність продовження обвинуваченому строку тримання його під вартою.
Крім того, суд наголосив, що неможливість перебування особи під вартою внаслідок стану здоров'я встановлюється у визначеному законом порядку. Будь-які докази, які б свідчили про те, що обвинувачений страждає на хвороби, які унеможливлюють перебування його під вартою, суду не надані.
Аналізуючи доводи, наведені та обґрунтовані у судовому засіданні, суд дійшов висновку, що прокурором доведені обставини, які свідчать, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, встановлені при застосуванні до обвинуваченого запобіжного заходу, не зменшились і продовжують існувати на даній стадії кримінального провадження.
Судом враховані аргументи, які наводилися стороною захисту, разом з тим доводи сторони захисту про необґрунтованість клопотання прокурора та відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд визнав необґрунтованими, оскільки при розгляді клопотання прокурора встановлено об'єктивне існування обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою та встановлена наявність ризиків, визначених ч. 1 ст. 177 КПК України, а будь-яких об'єктивних даних, які б безумовно свідчили про зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для обрання та подальшого продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, стороною захисту не наведено. При цьому суд дійшов висновку, що визначення застави у заявленому стороною захисту розмірі не забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Також суд врахував, що будь-яких даних про усунення ризиків, наявність яких слугувала підставою для обрання стосовно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суду не надано, у зв'язку з чим суд, з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого в ході судового слідства, виконання процесуальних рішень у справі, дійшов висновку, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час розгляду справи, а тому вважав за доцільне залишити обвинуваченому раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Враховуючи наявні ризики, суд дійшов до переконання, що загальносуспільний інтерес переважає інтереси обвинуваченого на особисту свободу, а тому в даному випадку запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, як захід процесуального примусу, є виправданим, оскільки інші запобіжні заходи, не пов'язані з виключними запобіжниками у комунікації та переміщеннях обвинуваченого, не можуть їм запобігти.
Враховуючи викладені обставини, а також наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, суд визнав клопотання прокурора про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення.
Суд визначив максимально можливий строк дії ухвали щодо вказаного виду запобіжного заходу, передбачений статтею 197 КПК України, з огляду на обсяг висунутого ОСОБА_7 обвинувачення та відповідну складність справи.
Вирішуючи питання щодо можливості визначення застави як альтернативного виду запобіжного заходу, суд керувався положеннями ч. 4 ст. 183 КПК України, якою визначено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України, а також врахував встановлені вище обставини, щодо особи обвинуваченого, встановлених ризиків, способу вчинення інкримінованого злочину, та дійшов висновку про недоцільність визначення застави як альтернативного запобіжного заходу на даному етапі судового провадження.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та враховує, що згідно з ч.ч.1, 2, 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
При цьому, розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до положень ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь встановлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою.Наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись у кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин, тобто, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане, оскільки відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду першої інстанції та вважає, що стороною обвинувачення на даний час доведена наявність у кримінальному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які продовжують існувати.
При цьому колегія суддів враховує, що з наявних даних встановлено, що питання продовження строку тримання обвинуваченого під вартою вирішено на стадії судового розгляду кримінального провадження, тобто, прокурором у цьому кримінальному провадженні визнано зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта відносно ОСОБА_7 за інкримінованим йому обвинуваченням та прийнято рішення про звернення до суду з обвинувальним актом, який був переданий до суду у порядку ст. 291 КПК України, отже, ОСОБА_7 набув статусу обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, і обґрунтованість висунутого обвинувачення перевіряється судом першої інстанції шляхом дослідження доказів.
Наведенесвідчить про те, що, приймаючи рішення про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, місцевий суд врахував обставини інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, його наслідки, та виходив з наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які дають достатні підстави вважати, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти цим ризикам.
Згідно з наявними у матеріалах справи даними ОСОБА_7 є раніше судимою особою, на час інкримінованих йому дій проходив військову службу, має постійне місце проживання. Будь-яких інших даних, окрім наведених та зазначених в апеляційній скарзі захисника про наявність у ОСОБА_7 батьків, матеріали не містять.
За змістом п. 5 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
Відповідно до висунутого обвинувачення ОСОБА_7 інкримінується вчинення тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі від п'яти до десяти років.
Колегія суддів зауважує, що суворість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі доведення його винуватості у вчиненні інкримінованих йому дій, є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування та саме по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду.
За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що тяжкість можливого покарання може спонукати обвинуваченого переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Також колегія суддів враховує, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від свідків під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто, допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України). За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від вказаних осіб та дослідження їх судом.
З урахуванням висунутого обвинувачення, характеру інкримінованих обвинуваченому дій, стадії судового розгляду, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ризик впливу на свідків на даному етапі продовжує існувати.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що судом фактично визнані недоведеними інші ризики, на наявність яких посилався прокурор.
Окремо колегія суддів приймає до уваги те, що в Україні введено воєнний стан, строк якого продовжено до теперішнього часу. Відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті. Пунктом 5 ч. 1 ст. 176 КПК України передбачений запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Враховуючи встановлені на даний час підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, з огляду на положення ч. 8 ст. 176, ч. 4 ст. 183 КПК України, те, що ОСОБА_7 висунуто обвинувачення у тому, що він, будучи військовослужбовцем, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано не визначив розмір застави обвинуваченому.
Відомостей, які б свідчили про неможливість подальшого застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, наявні матеріали не містять і стороною захисту не надано. Окрім того, як обґрунтовано вказав суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, неможливість перебування особи під вартою внаслідок стану здоров'я встановлюється у визначеному законом порядку, проте, будь-які докази, які б свідчили про те, що обвинувачений страждає на хвороби, які унеможливлюють перебування його під вартою, суду не надані.
Приймаючи до уваги встановлені ризики, обставини та тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачуєтьсяОСОБА_7 , колегія суддів доходить висновку, що встановлені на даний час обставини виключають об'єктивну можливість застосування до обвинуваченого іншого, більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, а відтак доводи апеляційної скарги захисника про зміну обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на заставу, є непереконливими.
З огляду на викладене, враховуючи, що на даний час остаточне рішення у кримінальному провадженні ще не прийнято, встановлені ризики продовжують існувати, хоча на даний час і дещо зменшились, підстави для скасування оскаржуваного судового рішення колегією суддів не встановлено, а тому апеляційна скарга захисника не підлягає до задоволення.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 4221 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 11 червня 2024 року, якою обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 днів, терміном до 9 серпня 2024 року, включно - залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
______________________ _______________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4