2 липня 2024 року місто Київ.
Справа № 760/10162/23
Апеляційне провадження № 22-ц/824/10051/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
судді-доповідача Желепи О.В.,
суддів: Мазурик О.Ф., Немировської О.В.
за участю секретаря судового засідання Рябошапка М.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Солом'янського районного суду Київської області від 11 січня 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики
Адвокат Трофімов Богдан Володимирович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просив суд:
- стягнути солідарно з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) борг за договором позики від 12 червня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Безпалюк Л.С., зареєстрований в реєстрі за №-468 у розмірі 15 000,00 доларів США у еквіваленті гривні за офіційним курсом Національного банку України станом на день ухвалення судового рішення, відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 446 517,63 грн, інфляційні збитки у розмірі 276 258,00 грн;
- стягнути солідарно з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) борг за договором позики від 05 жовтня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Безпалюк Л.С., зареєстрований в реєстрі за №-884 у розмірі 6 000,00 доларів США у еквіваленті гривні за офіційним курсом Національного банку України станом на день ухвалення судового рішення, відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 179 616,46 грн, інфляційні збитки у розмірі 110 502,90 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що 12.06.2018 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено письмовий договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Безпалюк Л.С., зареєстрований в реєстрі за №-468.
На виконання умов договору ОСОБА_1 було передано, а ОСОБА_2 отримано грошові кошти у розмірі 391 350,00 грн, що підтверджується виданою 12.06.2018 ОСОБА_2 , розпискою.
Згідно з п. 1.1 договору позивач ОСОБА_1 передав у власність, а ОСОБА_2 прийняв у власність 391 500,00 грн, що еквівалентно сумі 15 000,00 доларів США по офіційному курсу, встановленому НБУ - 26,09 гривень за 1 долар США на день оформлення цього договору, строком до 12 грудня 2019 року.
Умовами п. 1.2 договору визначено, що за користування грошовими коштами сплачуються 24 % проценти річних від суми позики.
Відповідно до п. 3.1 договору строк повернення позики до 12 грудня 2019 року.
Умовами договору визначено порядок повернення суми позики. Відповідно до п. 4.1 позичальник буде повертати грошові кошти рівними частинами та нараховані проценти щоквартально, починаючи з 12 грудня 2018 року. Перший платіж узгоджений сторонами в сумі еквівалентній 5 000,00 доларів США за курсом НБУ, встановленим на день сплати та 12 процентів від суми позики підлягає сплаті 12 грудня 2018 року. Наступні платежі узгоджені сторонами в сумі еквівалентній 2 500,00 доларів США за курсом НБУ, встановленим на день сплати та 6 процентів від залишкової суми боргу та підлягають сплаті до:
12 березня 2019 року;
12 червня 2019 року;
12 вересня 2019 року;
12 грудня 2019 року.
Відповідно до п. 4.2 договору ОСОБА_2 зобов'язаний повернути суму позики в останній день строку, встановленого в п. 3.1 даного Договору. Строк повернення позики сторонами встановлений до 12 грудня 2019 року.
Відповідно до п. 5.1 договору у випадку, коли ОСОБА_2 не поверне суму позики в строк, обумовлений п. 3.1 цього договору, він зобов'язаний сплатити на вимогу ОСОБА_1 суму боргу (позики та відсотки) з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 24 проценти річних від простроченої суми, штраф та пеню згідно чинного законодавства України.
Відповідно до п. 6.1 договору цей договір укладено за письмовою згодою другого з подружжя - ОСОБА_3 .
Виходячи зі змісту визначених у договорі умов, ОСОБА_2 у строк до 12 грудня 2019 року зобов'язаний був повернути 15 000,00 доларів США у національній валюті за курсом НБУ на день повернення коштів.
Протягом строку дії договору ОСОБА_2 жодного разу так і не повернув визначену частину позики у строки, встановлені п. 4.1 договору та станом на останній день повернення позики (12.12.2019) не повернув грошові кошти, чим не виконав свої зобов'язання за п.п. 3.1, 3.2, 4.1, 4.2 договору та порушив майнові права позивача, які підлягають захисту в судовому порядку.
Як зазначено в позовній заяві, позивач неодноразово вживав заходи з метою повернення позики, зокрема, шляхом вручення письмових претензій ОСОБА_2 щодо його обов'язку з повернення грошових коштів за договором позики.
Так, 28.01.2019 ОСОБА_1 вручив ОСОБА_2 письмову претензію щодо неповернення першої частини позики у розмірі 5 000,00 доларів США та відсотків на суму 1 800,00 доларів США, які останній зобов'язаний був повернути згідно з п. 4.1 договору у строк до 12 грудня 2018 року. ОСОБА_2 пред'явлену претензію отримав особисто під підпис, на якій власноруч написав заяву у зв'язку з неможливістю повернення позики про проведення реструктуризації боргу на строк до 12.03.2019.
16.09.2019 ОСОБА_1 направив наступну претензію щодо невиконання зобов'язання та вимогу повернути грошові кошти у розмірі 12 500,00 доларів США та відсотки у розмірі 4 500,00 доларів США (строк виконання якого згідно з п. 4.1 договору настав 12.09.2019). ОСОБА_2 отримав претензію особисто під підпис.
В подальшому 25.02.2020 ОСОБА_1 пред'явив наступну претензію, адресовану ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як дружині позичальника, з вимогою повернути позику, від отримання якої ОСОБА_2 відмовився.
На пред'явлені письмові претензії ОСОБА_2 письмових відповідей не надав та грошове зобов'язання не виконав. При спілкуванні щодо необхідності повернення позики ОСОБА_2 пояснював про фінансові труднощі та постійно обіцяв повернути кошти пізніше обумовленого у договорі строку.
19.02.2021 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення за ч. 4 ст. 190 КК України та присвоєно номер кримінального провадження №12021020010000238. В ході проведення досудового розслідування ОСОБА_2 не було повідомлено про підозру, 28.04.2021 кримінальне провадження було закрито.
Окрім цього, 05.10.2018 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , було укладено другий письмовий договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Безпалюк Л.С., зареєстрований в реєстрі за №-884.
Згідно з п.1.1 договору ОСОБА_1 передав у власність, а ОСОБА_2 прийняв у власність 169 050,00 гривень, що еквівалентно 6 000,00 доларів США по офіційному курсу, встановленому НБУ - 28,175 гривень за 1 долар США на день оформлення цього договору, строком до 05 жовтня 2019 року. Відповідно до п. 2.1 договору ОСОБА_2 підтвердив факт передачі та отримання ним грошових коштів за договором.
Умовами п. 1.2 договору визначено, що за користування грошовими коштами сплачуються 24% проценти річних від суми позики.
Відповідно до п. 3.1 договору строк повернення позики до 05 грудня 2019 року.
Умовами договору визначені порядок повернення суми позики. Відповідно до п. 4.1 позичальник зобов'язується повернути суму позики в останній день строку встановленого п. 3.1 даного договору.
Виходячи зі змісту, визначених у договорі умов, ОСОБА_2 у строк до 05 грудня 2019 року зобов'язаний був повернути 6 000,00 доларів США у національній валюті - гривні, за курсом НБУ на день повернення коштів.
У строки, встановлені п. 3.1 договору, ОСОБА_2 не повернув грошові кошти, чим не виконав свої зобов'язання за п.п. 3.1, 3.2, 4.1 договору та порушив майнові права ОСОБА_1 , які підлягають захисту в судовому порядку.
Позивач вживав заходи з метою повернення позики, зокрема шляхом вручення письмових претензій ОСОБА_2 щодо його обов'язку з повернення грошових коштів за договором позики.
25.02.2020 позивач пред'явив відповідачам претензію з вимогою повернути позику за договором від 05.10.2018, від отримання якої ОСОБА_2 відмовився.
З огляду на викладені обставини позивач через свого представника звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва з вказаною позовною заявою для відновлення порушеного права.
Позов було подано 09 травня 2023 року.
Рішенням Солом'янського районного суду Київської області від 11 січня 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) борг за договором позики від 12 червня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Безпалюк Л.С., зареєстрований в реєстрі за №468 у розмірі 391 350,00 грн, відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 320 113,58 грн, інфляційні збитки у розмірі 198 274,16 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) борг за договором позики від 05 жовтня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Безпалюк Л.С., зареєстрований в реєстрі за №884 у розмірі 169 050,00 грн, відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 145 836,89 грн, інфляційні збитки у розмірі 87 687,12 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 6 710,00 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, представник відповідача ОСОБА_4 27 березня 2024 року подав апеляційну скаргу, якою просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення ухвалене з грубими порушеннями норм процесуального та матеріального права.
Не погоджуючись з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для застування строків позовної давності, зазначає, що враховуючи те, що перший платіж щодо погашення боргу позичальник мав здійснити 12.12.2018р., то строк позовної давності має рахуватися саме з цього часу та закінчується 12.12.2021року, ще до введення в Україні воєнного, надзвичайного стану, а тому вважає що посилання на норми Закону України №2120-ІХ від 15.03.2022 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» є незаконними, а рішення суду ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
Також звертає увагу суду на те, що позивач не просив поновити строк на подачу позову.
Не погоджуючись із указаним рішенням, представник позивача Трофімов Б. В. 15 квітня 2024 року подав апеляційну скаргу, якою просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Вказує, що відповідно до п. 6.1. Договору позики, його укладено за письмовою згодою другого з подружжя - ОСОБА_3 та письмовий договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Безпалюк Л.С., зареєстрований в реєстрі за № - 884 відповідно до п. 6.1. якого Договір укладено за письмовою згодою другого з подружжя - ОСОБА_3 .
Звертає увагу, що якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї з набуттям майна у спільну сумісну власність, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Вважає, що, оскільки ОСОБА_3 надала свою письмову згоду на отримання позики, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 зобов'язані солідарно повернути Позивачу суму позики.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 березня 2024 року для розгляду вказаної вище справи визначено склад колегії суддів: Гуль В.В. - головуючий суддя, Мельник Я.С., Матвієнко Ю.О.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 16 травня 2024 року відкрито апеляційне провадження за вказаними апеляційними скаргами.
В судовому засіданні представник позивача Трофімов Б.В. підтримав апеляційну скаргу позивача, заперечував проти задоволення скарги відповідача.
Представник ОСОБА_2 ОСОБА_4 підтримав скаргу відповідача, заперечувв проти задоволення скарги позивача.
Відповідач ОСОБА_3 до суду не з'явилась, про розгляд справи повідомлена 14 червня 2024 року, що підтверджується зворотним поштовим повідомленням.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що 12.06.2018 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Безпалюк Л.С., зареєстрований в реєстрі №-468.
Відповідно до п. 1 договору позикодавець передав у власність, а позичальник прийняв у власність 391 500,00 (триста дев'яносто одну тисячу триста п'ятдесят) гривень 00 копійок, що еквівалентно сумі 15 000,00 (п'ятнадцять тисяч) доларів США по офіційному курсу, встановленому НБУ - 26,09 гривень за 1 долар США на день оформлення цього договору, строком до 12 (дванадцятого) грудня 2019 (дві тисячі дев'ятнадцятого) року.
Пунктом 1.2 договору визначено, що за домовленістю сторін за користування грошовими коштами сплачуються 24% (двадцять чотири) проценти річних від суми позики.
Пунктом 2.1 договору визначено, що вищевказана сума - 391 350,00 (триста дев'яносто одну тисячу триста п'ятдесят) гривень 00 копійок, одержана ОСОБА_2 повністю при підписанні цього договору. Факт одержання грошей підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником в момент передачі йому суми позики.
Пунктом 3.1 договору закріплено, що зазначену вище суму грошей позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві готівкою в строк до 12 (дванадцятого) грудня 2019 (дві тисячі дев'ятнадцятого) року. За домовленістю сторін позика може бути повернута і раніше зазначеного терміну.
Пунктом 4.1 договору визначено, що сторони домовились, що позичальник буде повертати грошові кошти рівними частинами та нараховані проценти щоквартально, починаючи з 12 (дванадцятого) грудня 2018 (дві тисячі вісімнадцятого) року.
Перший платіж узгоджений сторонами в сумі еквівалентній 5 000,00 (п'яти тисячам) доларів США за курсом НБУ, встановленим на день сплати та 12 (дванадцять) процентів від суми позики та підлягає сплаті 12 (дванадцятого) грудня 2018 (дві тисячі вісімнадцятого) року.
Наступні платежі узгоджені сторонами в сумі еквівалентній 2 500,00 (дві тисячі п'ятсот) доларів США за курсом НБУ, встановленим на день сплати та 6 (шість) процентів від залишкової суми боргу та підлягають сплаті до:
12 (дванадцятого) березня 2019 (дві тисячі дев'ятнадцятого) року;
12 (дванадцятого) червня 2019 (дві тисячі дев'ятнадцятого) року;
12 (дванадцятого) вересня 2019 (дві тисячі дев'ятнадцятого) року;
12 (дванадцятого) грудня 2019 (дві тисячі дев'ятнадцятого) року.
Пунктом 4.2 договору визначено, що позичальник зобов'язаний повернути суму позики в останній день строку, встановленого п. 3.1 даного договору. Строк повернення позики сторонами встановлений до 12 (дванадцятого) грудня 2019 (дві тисячі дев'ятнадцятого) року.
Пунктом 4.3 договору визначено, що за домовленістю сторін позика повертається позичальником шляхом передачі позикодавцю готівкою грошових коштів або перерахування (внесення) їх на рахунок позикодавця, відкритий ним у будь-якій банківській установі.
Пунктом 4.4 договору визначено, що після повернення позики в повній сумі та сплаті процентів позикодавець повинен повернути позичальникові розписку. У разі неможливості повернення розписки позикодавець повинен вказати про це у розписці, які він видає. Наявність розписки у позичальника підтверджує виконання ним свого зобов'язання.
Пунктом 5.1 договору закріплено, що у випадку, коли позичальник не поверне суму позики в строк, обумовлений п. 3.1 цього договору, він зобов'язаний сплатити на вимогу позикодавця суму боргу (позику та відсотки) з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 24 (двадцять чотири) проценти річних від простроченої суми, штраф та пеню згідно чинного законодавства України.
Пунктом 6.1 договору закріплено, що цей договір укладається за згодою другого з подружжя позичальника - ОСОБА_3 , що викладена у формі заяви, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Безпалюк Л.С. 12 червня 2018 року за реєстровим №467.
Відповідно до розписки від 12.06.2018 ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 позику в сумі 391 350,00 грн, що еквівалентно сумі 15 000,00 доларів США по офіційному курсу НБУ - 26,09 грн за 1 долар США.
05.10.2018 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Безпалюк Л.С., зареєстрований в реєстрі №-884.
Відповідно до п. 1 договору позикодавець передав у власність, а позичальник прийняв у власність 169 050,00 (сто шістдесят дев'ять тисяч п'ятдесят) гривень 00 копійок, що еквівалентно сумі 6 000,00 (шести тисячам) доларів США по офіційному курсу, встановленому НБУ - 28,175 гривень за 1 долар США на день оформлення цього договору, строком до 05 (п'ятого) жовтня 2019 (дві тисячі дев'ятнадцятого) року.
Пунктом 1.2 договору визначено, що за домовленістю сторін за користування грошовими коштами сплачуються 24% (двадцять чотири) проценти річних від суми позики.
Пунктом 2.1 договору визначено, що вищевказана сума - 169 050,00 (сто шістдесят дев'ять тисяч п'ятдесят) гривень 00 копійок, одержана ОСОБА_2 повністю при підписанні цього договору. Факт одержання грошей підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником в момент передачі йому суми позики.
Пунктом 3.1 договору закріплено, що зазначену вище суму грошей позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві готівкою в строк до 05 (п'ятого) грудня 2019 (дві тисячі дев'ятнадцятого) року. За домовленістю сторін позика може бути повернута і раніше зазначеного терміну.
Пунктом 4.1 договору визначено, позичальник зобов'язаний повернути суму позики в останній день строку встановленого в п. 3.1 даного договору. Строк повернення позики сторонами встановлений до 05 (п'ятого) жовтня 2019 (дві тисячі дев'ятнадцятого) року
12 (дванадцятого) грудня 2019 (дві тисячі дев'ятнадцятого) року.
Пунктом 4.2 договору визначено, що за домовленістю сторін позика повертається позичальником шляхом передачі позикодавцю готівкою грошових коштів або перерахування (внесення) їх на рахунок позикодавця, відкритий ним у будь-якій банківській установі.
Пунктом 4.3 договору визначено, що після повернення позики в повній сумі та сплаті процентів позикодавець повинен повернути позичальникові розписку. У разі неможливості повернення розписки позикодавець повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність розписки у позичальника підтверджує виконання ним свого зобов'язання.
Пунктом 5.1 договору закріплено, що у випадку, коли позичальник не поверне суму позики в строк, обумовлений п. 3.1 цього договору, він зобов'язаний сплатити на вимогу позикодавця суму боргу (позику та відсотки) з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 24 (двадцять чотири) проценти річних від простроченої суми, штраф та пеню згідно чинного законодавства України.
Пунктом 6.1 договору закріплено, що цей договір укладається за згодою другого з подружжя позичальника - ОСОБА_3 , що викладена у формі заяви, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Безпалюк Л.С. 05 жовтня 2018 року за реєстровим №883.
18.01.2019 ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 із претензією, в якій вказано, що 12 грудня 2018 року ОСОБА_2 повинен був повернути суму позики еквівалентну 5 000,00 (п'яти тисячам) доларів США та сплатити відсотки в сумі еквівалентній 1 800 (одній тисячі вісімсот) доларів США, а всього сплатити ОСОБА_1 суму еквівалентну 6 800,00 (шести тисячам вісімсот) доларів США. У вказаній претензії ОСОБА_2 власноруч зазначив, що просить провести реструктуризацію позики.
16.09.2020 ОСОБА_1 повторно направив ОСОБА_2 претензію про повернення заборгованості в сумі еквівалентній 17 000,00 доларів США.
25.02.2020 ОСОБА_1 направив претензію ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в якій зазначав, що станом на 12 лютого 2020 року боргові зобов'язання згідно з договором позики за №468 від 12.06.2018 становить 547 890 (п'ятсот сорок сім тисяч вісімсот дев'яносто) гривень та за договором позики №884 від 05.10.2018 становить 223 146 (двісті двадцять шість тисяч сто сорок шість) гривень.
В матеріалах справи наявний витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (кримінальне провадження №12021020010000238). Відповідно до фабули на адресу СВ Вінницького РУП надійшла ухвала Вінницького міського суду №127/2960/21 від 16.02.2021, якою зобов'язано внести відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 від 19.01.2021 року за ст. 190 ч. 4 КК України.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції встановив, що борг не повернуто, проте позивачем не доведено факт використання таких коштів в інтересах сім'ї по справі належними та допустимими доказами, що виключає виникнення солідарного обов'язку іншого з подружжя разом з боржником, а відтак ОСОБА_3 не може відповідати за його зобов'язаннями в розумінні ст. 65 СК України. Вважав, що строк позовної давності не пропущено, оскільки позов поданий під час дії воєнного стану в Україні, а тому задоволено позов лише про стягнення боргу з боржника.
В частині встановлення судом не повернення боргу, ті обставини які суд вважав встановленими є доведеними, висновки суду в цій частині відповідають встановленим обставинам та вимогам закону.
Апеляційна скарга відповідача не містить доводів, які б спростовували висновки суду щодо не повернення боргу.
Щодо солідарного обов'язку ОСОБА_3 , як дружини боржника, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).
Частина перша статті 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою
для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.
Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до частини четвертої статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).
За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані із сім'єю інтереси одного з подружжя.
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї,
то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) та у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 641/9402/13-ц (провадження № 61-773св20).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно абзацу 2 п. 6. 1. Договору позики від 12 червня 2018 року та Договору позики від 05 жовтня 2018 року, ці договори укладались за згодою другого з подружжя Позичальника - ОСОБА_3 , що викладена у формі заяви, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Безпалюк Л.С.
Такі обставини не були враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення, у зв'язку з чим суд дійшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову в частині вимог до ОСОБА_3 .
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Відповідачами не надано доказів того, що кошти, отримані за договором позики, були використані не в інтересах сім'ї, а на особисті потреби
ОСОБА_2 . Тобто відповідачами не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя, оскільки тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
До аналогічного висновку дійшов Верховний суд у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 641/9402/13-ц.
Оскільки відмовляючи в задоволенні позову до другого з подружжя, суд не вірно застосував норми матеріального права, порушив процесуальні норми, не врахував висновки Верховного Суду, рішення суду в цій частині підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Щодо доводів апеляційної скарги боржника про пропуск позивачем строків звернення до суду:
Апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що строк позовної давності щодо повернення першої суми 5000 доларів, яку боржник зобов'язався повернути до 12 грудня 2018 року, закінчився 12 грудня 2021 року, а тому посилання суду на воєнний стан, як на підставу не пропущення строку є помилковим.
Разом з тим апеляційний суд виходить з такого:
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення.
Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.
02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19),строки,визначеністаттями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19», із подальшими змінами, на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, враховуючи зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2020 року № 500.
Дію карантину, встановленого цією постановою, було неодноразово продовжено.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Перший платіж за Договором позики щодо погашення боргу позичальник мав здійснити 12.12.2018 року. ОСОБА_1 позов було подано в травні 2023 року, тобто на час дії карантину на всій території України.
Оскільки з 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві та Перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, у т.ч. статтями 257, 258 ЦК України продовжуються на строк дії такого карантину, слід визнати таким, що непропущений позивачем трирічний строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за період з дня несплати першого платежу за Договором.
Щодо доводів відповідача про те, що позивачем не заявлялось клопотання на поновлення строку позовної давності, то апеляційний суд звертає увагу, що строк позовної давності продовжувались на час дію карантину згідно за законом, а тому позивач не зобов'язаний подавати клопотання на поновлення строку, дію якого продовжено.
Інших доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції, апеляційна скарга ОСОБА_2 не містить тому апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, під час перегляду справи апеляційним судом було встановлено частково неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, не відповідність висновків суду наданим доказам, а відтак, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 знайшли своє підтвердження під час судового розгляду, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову до обох відповідачів.
Згідно ч. 1ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі ч.13ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, розподіл судових витрат слід змінити.
З урахуванням розміру задоволених вимог з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 6 710,00 грн. з кожного.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374- 376, 382-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду Київської області від 11 січня 2024 року - скасувати та ухвалити нове.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 12 червня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Безпалюк Л.С., зареєстрований в реєстрі за №468 у розмірі 391 350,00 грн, відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 320 113,58 грн, інфляційні збитки у розмірі 198 274,16 грн.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 05 жовтня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Безпалюк Л.С., зареєстрований в реєстрі за №884 у розмірі 169 050,00 грн, відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 145 836,89 грн, інфляційні збитки у розмірі 87 687,12 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6 710,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6 710,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 05 липня 2024 року.
Головуючий О.В. Желепа
Судді О.Ф. Мазурик
О.В. Немировська