10 липня 2024 року Справа № 160/11522/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
03 травня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області від 01.11.2023 року за вихідним №047350006143, про відмову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків : НОМЕР_1 , у призначенні пенсії за ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України B Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків : НОМЕР_1 , періоди роботи з 01.09.1981 по 03.07.1987 року на різних посадах у Дніпропетровському виробничому швейному об'єднанні імені М.М. Володарського, та періоди провадження підприємницької діяльності з 07.12.2004 по 31.12.2007 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків : НОМЕР_1 , про призначення пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та прийняти рішення у встановленому порядку з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивач розпочала свою трудову діяльність з 01.09.1979 року, має безперевний стаж (страховий) більше 40 років. Після досягнення 60 річного віку позивач звернулась до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком, оскільки вважає, що має право на взяття на облік до пенсійного фонду України та призначення пенсії за віком. Проте, відповідачем було не зараховано до страхового стажу позивача період її трудової діяльності з 01.09.1981 по 03.07.1987 року на різних посадах у Дніпропетровському виробничому швейному об'єднанні імені М.М. Володарського через допущення заповнювачем (роботодавцем) трудової книжки певних помилок, які не є суттєвими, що, на думку позивача, є дискримінаційним щодо неї та не може бути застосовано в якості зменшення її страхового стажу. Також, не зараховано період зайняття позивачем підприємницькою діяльністю з 07.12.2004 року по 31.12.2008 року у зв'язку з відсутністю даних про сплату страхових внесків (єдиного внеску). Зауважено, що з 07.12.2004 року позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , свідоцтво про державну реєстрацію НОМЕР_2 від 07.12.2004 року, здійснює підприємницьку діяльність та сплачує в повному обсязі відповідні податки та збори, та після законодавчого врегулювання єдиний соціальний внесок. Підприємницьку діяльність здійснює до цього часу та на момент досягнення 60-річного віку (02.10.2023 року), страховий стаж за період зайняття підприємницькою діяльністю складає: 18 років 9 місяців 27 днів.
Позивачем звернуто увагу на те, що належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме, до 01 липня 2000 року - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01 липня 2000 року - довідка із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Згідно з довідкою Головного управлінням Державної податкової служби у Дніпропетровській, наданою на запит позивача, позивач перебуває на податковому обліку з 04.02.2005 року, проте інформація про сплату та систему оподаткування діяльності позивача в архівах податкової служби відсутня через закінчення термінів зберігання такої інформації. Позивач вважає, що відсутність даних про сплату страхових внесків (єдиного внеску) сама по собі не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу періоду зайняття позивачем підприємницькою діяльністю, оскільки така інформація відсутня не з вини позивача.
Отже, позивач вважає рішення відповідача протиправним, оскільки це позбавляє її права на пенсію.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.05.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
29.05.2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідачем зазначено, що на час звернення позивача за призначенням пенсії, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягла повних 60 років. Відповідно до розрахунку стажу роботи (форма РС-право), обрахованого по 31.12.2022, загальний стаж роботи позивача складає 23 роки 05 місяців 05 днів, що недостатньо для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Періоди трудової діяльності позивача були зараховані до страховою стажу на підставі доданих до заяви про призначення пенсії документів та інформації що міститься в Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказано, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 01.09.1981 по 03.07.1987 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_3 , оскільки трудова книжка позивача заповнена з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме: написання дівочого прізвища на титульній сторінці - Старчак не відповідає його написанню в свідоцтві про шлюб від 19.09.2023 НОМЕР_4 - Сторчак. Також, не зарахований період провадження підприємницької діяльності позивач з 07.12.2004 по 31.12.2007. Відповідачем зауважено, що законодавець імперативно встановив, що для визначення права на призначення пенсії період здійснення підприємницької діяльності з 01 липня 2000 року зараховується в страховий стаж тільки за умови сплати страхових внесків. При цьому, відповідно до листа Головного управління ДПС у Дніпропетровської області від 24.08.2023 № 56767/6/04-36-24-15-19, ОСОБА_1 знаходиться на податковому обліку як фізична особа-підприємець з 04.02.2005. Згідно з даними податкового обліку в період: з 01.01.2010 по 30.06.2015 позивач здійснювала діяльність на спрощеній системі оподаткування зі сплатою єдиного податку, з 01.07.2015 по 30.06.2016 перебувала на загальній системі оподаткування, з 01.07.2016 по 31.03.2017 здійснювала діяльність на спрощеній системі оподаткування зі сплатою єдиного податку, з 01.004.2017 по 31.12.2021 перебувала на загальній системі оподаткування, з 01.01.2022 по 31.12.2022 здійснювала діяльність на спрощеній системі оподаткування зі сплатою єдиного податку, з 01.01.2023 по теперішній час перебуває на загальній системі оподаткування. Проте, вищезазначений лист не містить відомостей про обрану позивачем систему оподаткування протягом періоду з 04.02.2005 по 31.12.2009. В системі персоніфікованого обліку Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (довідка ОК-5) містяться відомості про нарахований дохід та сплату внесків за період, починаючи з 01.01.2008. Згідно з розрахунком стажу (форма РС-право стаж на право) період здійснення ОСОБА_1 підприємницької діяльності з 01.01.2008 по 31.03.2008 та з 01.05.2008 по 30.06.2010 зараховано до страхового стажу в повному обсязі.
Зауважено, що доказів сплати страхових внесків протягом періоду з 07.12.2004 по 31.12.2007 позивачем не надано, докази перебування на спрощеній системі оподаткування, як то спеціальний торговий патент, свідоцтво про сплату єдиного податку, патент про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, відсутні.
Отже, відповідач вважає, що ним під час прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії дотримано всіх вимог діючого законодавства, а отже рішення про відмову є законним та таким, що скасуванню не підлягає.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягла віку 60 років та відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058, 27.10.2023 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком, до якої додала відповідні документи для підтвердження стажу роботи для призначення пенсії.
За результатами розгляду даної заяви прийнято було прийнято Рішення від 01.11.2023 року №047350006143 про відмову у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. В рішенні зазначено, що: «Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 27.10.2023 року
Вік заявника 60 років
За наданими документами та враховуючи дані реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, на теперішній час, загальний стаж склав 23 роки 5 місяців 5 днів
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку-на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом,
Відповідно до п.1 ст.26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058) у 2023 році право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу не меньше 30 років, у 63 роки - 23 роки стажу, а у віці 65 років - за наявності страхового стажу не меньше 15 років.
В призначенні пенсії за віком згідно наданої заяви від 27.10.2023 року відмовлено.».
Не погодившись з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в призначенні пенсії за віком, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Положеннями статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV), який набрав законної сили з 01.01.2004.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно із частиною першою статті 24 Закону № 1058-ІV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-ІV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
Згідно з ч.1 ст.44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Відповідно до ч.3 ст.44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
До набрання чинності Законом № 1058, а саме, до 01.01.2004, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.2004.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій урегульовано «Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України № 13-1 від 07.07.2014) (далі - Порядок № 22-1).
Пунктом 4.1. Порядку № 22-1 встановлено, що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).
Згідно з пунктом 4.2. Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності);
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;
4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2. цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов'язків) та завіряється печаткою управління (пункт 4.3 Порядку № 22-1).
Згідно з ст. 62 Закону № 1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту першого «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктом 18 Порядку № 637, за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Згідно з п.20 Порядку, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 року № 58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів. У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Згідно з п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за № 1566/11846, при прийманні документів працівник сервісного центру: ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування; з'ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис; надсилає запити про витребування з відповідних інформаційних систем необхідних відомостей, передбачених пунктом 2.28 розділу II цього Порядку; повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал; видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 6). Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі; повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних системах та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповіді органу, який веде відповідний інформаційний реєстр. Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року за №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
З аналізу нормативно-правових актів вбачається, що обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Поряд із цим, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації здійснено з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист та вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах. Відтак суд не погоджується із діями відповідача щодо неврахування трудового стажу позивача вказаного у його трудовій книжці, з підстав того, що вона заповнена з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок (відсутність на титульному аркуші дати народження, дати видачі трудової книжки, підписів власника та особи, відповідальної за видачу трудової книжки).
Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.
Наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу. Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №127/9055/17.
Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів на підприємстві, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його права на соціальний захист - призначення пенсії за віком на загальних підставах. Наведене відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
При цьому, суд зазначає, що витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, тобто перекладання обов'язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
Тобто в розрізі цієї справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав - певних недоліків трудової книжки.
Вказані висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 04.07.2023 у справі №580/4012/19.
Щодо відмови відповідача зарахувати до страхового стажу період роботи з 01.09.1981 по 03.07.1987 року на різних посадах у Дніпропетровському виробничому швейному об'єднанні імені М.М. Володарського, суд зазначає наступне.
З матеріалів справи, а саме, трудової книжки позивача серії НОМЕР_5 , вбачається, що позивач:
- з 01.09.1981 була переведена в цех № 6 швачкою-мотористкою за 3 розрядом (Наказ № 494 від 28.08.1981 року);
- 02.04.1984 переведена швачкою резервницею по 3 розряду (Наказ № 88/к від 02.04.1984 року);
- 07.07.1986 переведена бригадиром основного виробництва (Наказ № 94/к від 07.08.1986 року);
- 01.10.1986 призначена майстром бригади (Наказ № 126 від 04.10.1986 року);
- 03.07.1987 звільнена з роботи за ст. 38 КЗпП УРСР за власним бажанням (Наказ № 253 від 02.07.1987 року).
Отже, у суду відсутні правові підстави вважати, що позивач у спірний період (01.09.1981 по 03.07.1987) не працювала.
Щодо посилання відповідача у відзиві на те, що трудова книжка позивача заповнена з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме: написання дівочого прізвища на титульній сторінці трудової книжки - Старчак не відповідає його написанню в свідоцтві про шлюб від 19.09.2023 НОМЕР_4 - Сторчак, суд зазначає, що у спірному випадку судом достеменно встановлено, що мова йде про одну і ту ж особу, але має місце різне написання прізвища в окремих документах, виданих позивачу. Разом з тим, на переконання суду, допущення іншого написання прізвища в трудовій книжці не можуть бути підставою для незарахування спірного періоду роботи до страхового стажу позивача. При цьому, згідно з записами в трудовій книжці, прізвище позивача зазначено « ОСОБА_2 », яке закреслено на « ОСОБА_3 », що підтверджує зміну позивачем прізвища з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 » на підставі свідоцтва про шлюб від 19.09.2023 року.
Як вже було зазначено вище, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Суд також зауважує, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, і право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки (вина позивача відсутня).
Окрім того, відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити спірний стаж.
При цьому, жодних обґрунтованих заперечень щодо зазначених в трудовій книжці записів щодо спірного стажу відповідачем в оскаржуваному рішенні про відмову в призначенні пенсії не зазначено.
Записи про періоди роботи були внесені на підставі наказів з посиланням на їх номер і дату та скріплені печатками підприємств, виконані чітко та без будь-яких виправлень, помарок чи підтирань. Тобто, вказані записи були внесені до трудової книжки відповідно до вимог Інструкцій №162, а тому, не можуть викликати сумнівів в своїй достовірності та не потребують підтвердження іншими документами.
Таким чином, враховуючи, що помилка в написанні прізвища позивача у трудовій книжці не може нівелювати відомості про трудову діяльність, та позбавляти її права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею стажу, суд приходить до висновку про протиправність оскаржуваного рішення відповідача в частині відмови зарахувати спірний період роботи позивача з 01.09.1981 по 03.07.1987 до страхового стажу.
За встановлених у цій справі обставин, наявні достатні та обґрунтовані підстави для зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача спірний період з 01.09.1981 по 03.07.1987.
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача період здійснення підприємницької діяльності з 07.12.2004 по 31.12.2008, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 3-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: 1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 № 793 новим абзацом доповнено пункт 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, згідно з яким: періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб-підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2017 р. за бажанням особи за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
Тобто вказаними змінами законодавець передбачив зарахування до страхового стажу фізичних осіб періоди провадження ними підприємницької діяльності з 01.01.2004 по 31.12.2017 з умовою сплати страхових внесків, незалежно від сум сплачених коштів (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Згідно з підпунктом 1 пункту 3-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно з статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:
з 01.01.1998 по 30.06.2000 включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;
з 01.07.2000 по 31.12.2017 включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Відповідно до пункту 4 Порядку № 637, час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 01.05.1993, а також час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (додаток № 1).
Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 01.01.1998 по 31.12.2003 зараховуються до трудового стажу фізичних осіб підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 01.01.2004 по 31.12.2017 за бажанням особи за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
За приписами підпункту 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі-Порядок № 22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, такі документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.
За період роботи, починаючи з 01.01.2004, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності за формою згідно з додатком 3 до Положення.
Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01.07.2000 підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01.01.2004 підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01.01.2004 довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01.01.1998 по 30.06.2000 включно надається довідка про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності.
Таким чином, обов'язковими умовами для зарахування до страхового стажу при обчисленні пенсії періоду здійснення особою підприємницької діяльності є: ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку; сплата за весь наведений період щомісячно внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування або єдиного соціального внеску.
Суд зазначає, що доказів сплати страхових внесків в спірний період, а саме, з 07.12.2004 по 31.12.2007 позивач не надав, такі докази в матеріалах справи відсутні, доводи пенсійного органу в цій частині належними доказами не спростовані.
Суд зауважує, що нормами законодавства передбачено обов'язок сплати страхових внесків як самозайнятою особою, так і особою, яка перебуває у трудових відносинах (за неї внески сплачує страхувальник роботодавець).
У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 2464-VI) не врегульовано.
Разом з тим, платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання від неї доходу, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. За відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Доказів того, що у спірний період позивач була найманим працівником позивач не надала, водночас її трудова книжка таких відомостей не містить.
Звідси випливає, що у спірний період позивач повинна була самостійно сплачувати страхові внески до пенсійного фонду, що в силу приписів законодавства є неодмінною умовою для зарахування до страхового стажу фізичної особи періоду провадження нею підприємницької діяльності.
Враховуючи вищенаведене, на переконання суду, відсутні підстави для зобов'язання відповідача зараховувати вищевказаний період до стажу позивача.
Таким чином, беручи до уваги встановлені обставини, суд приходить до висновку, що рішення відповідача в частині не зарахування до страхового стажу період з 07.12.2004 по 31.12.2007 здійснення позивачем підприємницької діяльності, є правомірним та обґрунтованим.
Відтак, під час розгляду справи, оцінивши надані сторонами доказами на підтвердження їх доводів, позовні вимоги про протиправність рішення відповідача знайшли свого часткового підтвердження, а тому підлягають частковому задоволенню.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
При цьому, суд зазначає, що до компетенції суду не належить здійснення призначення пенсії та первісного визначення права особи на призначення пенсії, а здійснюється лише контроль легальності рішень, дій або бездіяльності відповідача щодо вказаних питань.
Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача.
Отже, виходячи зі змісту наведених норм законодавства та враховуючи встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що порушені права позивача підлягають захисту шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 27.10.2023 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі вищевикладеного, розглянувши справу в межах позовних вимог на підставі наданих сторонами доказів, з урахуванням встановлених обставин, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
Відповідно до ч.1 ст.143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
На підставі ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.
Керуючись ст. ст. 72-77, 139, 242-246, 250, 255, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 01.11.2023 року №047350006143.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового ОСОБА_1 період роботи з 01.09.1981 по 03.07.1987.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.10.2023 року, з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 808,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України
Суддя В.В. Кальник