Справа № 638/4199/21 Головуючий суддя І інстанції Невеніцин Є. В.
Провадження № 22-ц/818/576/24 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: про стягнення плати за користування житлом
09 липня 2024 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах :
головуючого Яцини В.Б.,
суддів колегії Мальованого Ю.М., Пилипчук Н.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2021 року, у справі за позовом Комунального підприємства «Харківводоканал» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення,
встановив:
У березні 2021 року КП «Харківводоканал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення.
Позовна заява мотивована тим, що відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 та є споживачами послуг з централізованого водопостачання та з централізованого водовідведення, облік нарахувань та оплат за які здійснюється за абонентським особовим рахунком № НОМЕР_1 . Нарахування за надані послуги з централізованого водопостачання та з централізованого водовідведення проводяться на підставі тарифів, встановлених Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики і комунальних послуг у відповідності до п.20-21 Правил №30.
Вказано, що з порушенням обов'язку щодо своєчасної оплати наданих послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, відповідачі неналежним чином виконували зобов'язання з оплати наданих послуг, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 23772,13 грн.
На підставі вищевикладеного, позивач просив суд стягнути в солідарному порядку з відповідачів заборгованість за надані послуги з централізованого водопостачання за період з 01.11.2016 року по 31.01.2021 року у розмірі 12461 грн 02 коп., за надані послуги з централізованого водовідведення за період з 01.11.2016 року по 31.01.2021 року у розмірі 9032 грн 21 коп., інфляційні витрати у розмірі 1587 грн 80 коп., три відсотки річних від простроченої суми у розмірі 691 грн 10 коп.
Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2021 року позов Комунального підприємства «Харківводоканал» задоволено.
Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківводоканал» заборгованість у розмірі 23772 грн 13 коп., з них: за надані послуги з централізованого водопостачання за період з 01.11.2016 року по 31.01.2021 року у розмірі 12461 грн 02 коп., за надані послуги з централізованого водовідведення за період з 01.11.2016 року по 31.01.2021 року у розмірі 9032 грн 21 коп., інфляційні витрати у розмірі 1587 грн 80 коп., 3% річних від простроченої суми у розмірі 691 грн 10 коп.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківводоканал» суму сплаченого судового збору у розмірі 2270 грн по 1135 грн з кожного.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 вересня 2023 року заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2021 року залишено без задоволення.
Не погоджуючись з вказаним заочним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, стягнути судові витрати з Комунального підприємства «Харківводоканал» на його користь в розмірі 3533,75 грн, в тому числі витрати на правову допомогу - 2499,50 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при ухваленні судового рішення неповно з'ясував обставини у справі, не звернув увагу на те, що з червня 2019 року по січень 2022 року була відсутня за місцем постійного проживання та перебувала у м. Тбілісі, потім як внутрішньо переміщена особа проживала у Київській області, пізніше у м. Івано-Франківськ, а відтак просить поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення. У позовній заяві не доведено, що відповідачі мешкали з листопада 2016 року за вказаною адресою, не надано документів, які саме послуги були надані, обґрунтування тарифів, відповідач не мешкає за зазначеною адресою та не споживала послуг позивача, позовні вимоги заявлені за межами позовної давності. Заявляє про застосування строку позовної давності три роки до звернення позивача до суду, оскільки заявити відповідну заяву у суді першої інстанції немала можливості, бо не брала участі у розгляді справи, а у перегляді заяви про скасування заочного рішення їй було відмовлено.
Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.
Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, відповідно до ст. 367 ЦПК України дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вказаним вимогам рішення суду відповідає.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки відповідачі не виконують свого обов'язку з оплати послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, тому наявні підстави для стягнення заборгованості.
У відповідності до частини першої статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
При цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону № 1875-ІV, пунктом 5 частини 2 статті 7 Закону №2189-VIII обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до вимог статті 25 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» управитель зобов'язаний, зокрема, забезпечувати експлуатацію будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд та об'єктів благоустрою, розташованих на прибудинкових територіях, згідно з умовами укладених договорів, стандартами, нормативами, нормами і правилами; вимагати своєчасної і в повному обсязі оплати наданих житлово-комунальних послуг від споживачів.
Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою.
Обов'язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК України.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року в справі № 6-59цс13 і від 20 квітня 2016 року в справі № 6-2951цс15, та у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі № 750/12850/16-ц і від 06 листопада 2019 року в справі № 642/2858/16.
Правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
З огляду на викладене правовідносини, що склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, в якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Із змісту вказаної правової норми вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Закріплена в пункті 10 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, встановлених у частині другій статті 625 ЦК.
Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачі є споживачами послуг з централізованого водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб та розрахунком позивача.
Заборгованість відповідачів, згідно розрахунків позивача складає: за надані послуги з централізованого водопостачання за період з 01.11.2016 року по 31.01.2021 року у розмірі 12461 грн 02 коп., за надані послуги з централізованого водовідведення за період з 01.11.2016 року по 31.01.2021 року у розмірі 9032 грн 21 коп., інфляційні витрати у розмірі 1587 грн 80 коп., три відсотки річних від простроченої суми у розмірі 691 грн 10 коп.
Відповідно до ст.ст.67,68 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
За положенням ч. 1 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст.22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» № 2918 від 10.01.2002 р. споживач зобов'язаний своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання i водовідведення.
Згідно п.18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води i водовідведення», затверджених КМУ від 21.07.2005 р. № 630, розрахунковим передом для оплати послуг є календарний місяць, плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.
Враховуючи викладене, споживач зобов'язаний оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг. За таких обставин зобов'язання відповідача оплатити надані послуги виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг. Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладені у постановах від 30 жовтня 2013 року по справі №6-59цс13 та від 25 листопада 2014 року по справі №3-184гс14.
Суду не надано та не зазначено про існування доказів того, що відповідачі відмовлялись від споживання послуг з водопостачання (водовідведення) у встановленому порядку, чи звертались до позивача щодо проведення перерахунку у разі можливої відсутності тривалий час в квартирі та не споживання послуг або з претензіями щодо невиконання ним зобов'язань щодо постачання послуг, або надання неякісних послуг суду. Доводи скарги про тимчасову відсутність споживача висновків суду не спростовують, оскільки споживач не звертався до позивача з відповідними заявами з цього приводу.
Згідно до ст. 11 ЦК цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:
1) договори та інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти.
Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 629 ЦПК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого водопостачання за період з 01.11.2016 року по 31.01.2021 року у розмірі 12461 грн 02 коп., за надані послуги з централізованого водовідведення за період з 01.11.2016 року по 31.01.2021 року у розмірі 9032 грн 21 коп., від яких відповідачі у встановленому порядку не відмовились, - обґрунтовані та суд відповідно до наведених норма матеріального права їх задовольнив.
У зв'язку із простроченням відповідачами виконання грошового зобов'язання, позивачем нараховані інфляційні витрати та 3% річних за прострочення ними виконання грошового зобов'язання.
Правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому, зокрема, на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок по оплаті отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч. 1 ст. 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Таким чином, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання, якою передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.
Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних витрат у розмірі 1587 грн 80 коп. та 3% річних у розмірі 691 грн 10 коп., в межах заявлених позовних вимог, законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо доводів скарги відповідача ОСОБА_1 , що вона не мешкає за зазначеною адресою та не споживала послуг позивача, та позовні вимоги заявлені за межами позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону встановлено, що індивідуальний споживач фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 7 Закону індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до частин 1, 6 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Разом з цим, частиною першою статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором.
За змістом Закону України «Про житлово-комунальні послуги», зареєстровані у квартирі споживачі комунальних послуг зобов'язані вносити плату за їх використання. Дієздатні особи, які проживають таабо зареєстровані у житлі споживача користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг (пункт 3 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
З огляду на викладене, нести витрати з оплати наданих житлово-комунальних послуг зобов'язані не тільки власники квартири, а й особи, місце проживання яких у цій квартирі зареєстровано у встановленому порядку.
З довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 29.03.2021 та від 11.05.2021, значаться зареєстрованими- ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.27,35), отже вони є споживачами житлово-комунальних послуг в розумінні пункту 6 частини 1 статті 1 Закону. Іншої домовленості щодо оплати комунальних послуг між ним та іншими особами матеріали справи не містять, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 має відповідати за порушення зобов'язань з оплати спожитих послуг з централізованого водопостачання та водовідведення.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право на не оплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.
Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 звертався до Комунального підприємства «Харківводоканал» з відповідними заявами щодо цього. У зв'язку з чим, підприємство не мало можливості застосувати вказані вимоги Закону.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», передбачено право споживача вчасно одержувати якісні житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та згідно з умовами договору на надання таких послуг. Водночас, відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 цього Закону такому праву прямо відповідає обов'язок споживача оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. При цьому, індивідуальний споживач це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги
За змістом зазначених норм закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі №401/710/15-ц та постановах Верховного Суду України від 18 червня 2016 року у справі №922/5923/14, №6-59цс13 від 30 жовтня 2013 року, №6-2951цс15 від 20 квітня 2016 року.
Верховний Суд України у постанові від 25 листопада 2014 року у справі №3-184гс14 вказав, що згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними.
Згідно п.29 Правил №630, споживач має право на зменшення розміру плати у разі, зокрема, тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї на підставі письмової заяви споживача та офіційного документа, що підтверджує його/їх відсутність (довідка з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання).
Отже, суду не надано доказів, що ОСОБА_1 зверталася до позивача із заявою про зменшення розміру плати через непроживання у квартирі.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачами у справі через своїх представників отримано копію позовної заяви КП "Харківводоканал" 08.09.2021 (а.с.52,53), що свідчить про можливість реалізації ними свого права на подачу заяви про застосування наслідків спливу позовної давності під час розгляду справи в суді першої інстанції, що відповідачами зроблено не було. Також цим доводам відповідача надано оцінку в заочному рішенні суду від 11.11.2021 року (а.с.63).
Докази та обставини, на які посилається в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом обставин справи були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції відповідно до ст. 89 ЦПК України дав правильну правову оцінку наявним доказам у справі.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Отже, рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 09 липня 2024 року.
Головуючий В.Б. Яцина.
Судді Ю.М. Мальований.
Н.П. Пилипчук.