Справа № 553/190/23 Головуючий суддя І інстанції Онупко М. Ю.
Провадження № 22-ц/818/1777/24 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: страхування, з них
09 липня 2024 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах :
головуючого Яцини В.Б.,
суддів колегії Мальований Ю.М., Пилипчук Н.П.
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2024 року, по цивільній справі №553/190/23, за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега гарант" про стягнення суми страхового відшкодування,
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Мега гарант» про стягнення суми страхового відшкодування.
Позовна заява мотивована тим, що 28.06.2022 року на перехресті вулиці Каштанової та проспекту Гагаріна сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), учасниками вказаної події були водій ОСОБА_2 , який керував транспортним засобом КАМАЗ д.р.н. НОМЕР_1 , та водій ОСОБА_1 , яка керувала автомобілем Mazda д.р.н. НОМЕР_2 . Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 , з вини якого сталася вищевказана ДТП, була застрахована в АТ СК «Мега гарант», відповідно до полісу цивільної відповідальності № 207966778. Постановою Ленінського районного суду м. Полтави від 26.09.2022 року по справі № 553/2290/22 водія ОСОБА_2 було визнано винним у скоєнні ДТП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
29.06.2022 року позивач вчасно звернулася до страховика з заявою про виплату страхового відшкодування, пізніше її пошкоджений автомобіль було оглянуто представником страховика. Однак, страховиком не було надано розрахунку страхового відшкодування у відповідності до вимог Закону України «Про обов'язкове страхування транспортних засобів». 29.09.2020 року сплинув строк на виплату їй страхового відшкодування, яке до теперішнього часу вона не отримувала.
Вказала, що відповідно до рахунку-фактури з СТО ФОП ОСОБА_3 № 47 від 10.10.2022 року вартість відновлювального ремонту ушкодженого внаслідок вищевказаного ДЬП належного їй автомобіля Mazda д.р.н. НОМЕР_2 становить 127 600 грн.
На підставі вищевикладеного ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача на її користь страхове відшкодування в розмірі 127 600 грн.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2024 року позовні вимоги залишено без задоволення.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить рішення скасувати та постановити нове про задоволення позовних вимог.
Вказала, що рішення суду є упередженим, безпідставним, винесеним з порушенням законодавства України. До позовної заяви надала у якості доказу суми збитку рахунок-фактуру № 47 від 10.10.2022, згідно якого вартість відновлювального ремонту належного їй автомобіля склала 127600 грн 00 коп., це саме та сума, яку вирахували співробітники СТО для можливості відновлення її автомобіля. Жодною з норм законодавства України проведення товарознавчої експертизи не є обов'язковою вимогою для підтвердження суми збитку. Доказами може бути будь-який документ і під час судового розгляду всі сторони мають надати йому оцінку.
Залишаючи позовну заяву без задоволення, суд першої інстанції виходив з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем надано до суду копії повідомлення про ДТП від 29.06.2022 року та заяви про страхове відшкодування, які адресовані АТ «СК «Мега гарант», також зі змісту позовної заяви вбачається, що вказані документи та додатки до них були надіслані на електронну пошту відповідача. Однак, доказів надсилання вищевказаних документів на електрону адресу відповідача позивачем до суду не надано.
До позову не надано належних у допустимих доказів на підтвердження суми позову: звіту про оцінку майна або висновку експерта на підтвердження розміру матеріального збитку. Позивачем додано лише рахунок-фактуру № 47 від 10.10.2022 року ФОП ОСОБА_3 , що не відповідає вказаним вимогам закону та підзаконних нормативно-правових актів, що ставить під сумнів належність поданих позивачем доказів.
У разі відсутності хоча б одного з елементів правопорушення цивільна відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає. Обов'язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано збитків.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду.
Відповідно до сь.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
З матеріалів справи вбачається, що 28.06.2022 року о 12 год. 20 хв. по пр-т. Гагаріна в м. Харкові на перехресті з вул. Каштанова, ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом марки КАМАЗ 55111 д.н.з. НОМЕР_1 , в порушення вимог п. 13.1 ПДР України, не обрав безпечної дистанції та здійснив зіткнення з автомобілем марки Mazda д.н.з. НОМЕР_2 . У результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу КАМАЗ 55111 д.н.з. НОМЕР_1 була застрахована в АТ «СК «Мега гарант» за полісом № 207966778.
Постановою Ленінського районного суду м. Полтави у справі № 553/2290/22 від 26.09.2022 року, ОСОБА_2 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладеного адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 грн., яка відповідно до відмітки суду набрала законної сили 07.10.2022 року.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення яка набрала законної сили, є обов'язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено постанову суду лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчиненні вони цією особою.
Відповідно до рахунку-фактури № 47 від 10.10.2022 року ФОП ОСОБА_3 , вартість робіт та запасних частин на транспортний засіб Mazda д.н.з. НОМЕР_2 , становить 127 600 грн.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).
Аналіз матеріалів справи свідчить, що дослідженню підлягають обставини щодо визначення розміру шкоди, завданої в результаті ДТП майну позивача, а саме транспортному засобу Mazda д.н.з. НОМЕР_2 , а також її доведеності.
Відповідно до ч. 2 ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Разом з тим, оскільки позивачка звернулась з вимогами саме до страхової компанії, яка застрахувала цивільну відповідальність особи, яка є винуватою у скоєнні ДТП, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма ч. 1 ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року № 1961-IV (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2005, № 1, ст.1), яка передбачає наступне.
У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Для встановлення зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, необхідні спеціальні знання, відмінні від права, а саме - спеціаліста (експерта) автотоварознавця.
Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Позивачка не надала до суду апеляційної інстанції відомостей про те, що вона не мала можливості самостійно отримати відповідні висновки експерта щодо вартості матеріального збитку, який має визначити розмір зносу та врахувати його при визначені матеріального збитку з метою отримання страхового відшкодування, або відповідно до вказаної норми ст. 103 ЦПК України зверталась до суду під час розгляду справи в суді першої інстанції з відповідним клопотанням про призначення автотоварознавчої експертизи, що за змістом вказаної норми ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є необхідним у даній справі.
Такі докази мають надавати позивачкою в суді першої інстанції відповідно до вимог ст.ст. 12, 81, 83 ЦПК України про те, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви безпосередньо до суду. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Згідно ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Пунктом 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів встановлено, що вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Виходячи з аналізу зазначених норм, визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.11.2003 за № 1074/8395 (з відповідним змінами).
Згідно з пунктом 1.3. Вимоги Методики є обов'язковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб'єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб'єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб'єктами цивільно-правових відносин.
Методика застосовується, зокрема, з метою визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження КТЗ та визначення вартості відновлювального ремонту КТЗ (підпункт «д» та «е» пункту 1.4.).
Абзацом дев'ятим частини другої статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що проведення оцінки майна є обов'язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 753/21177/16-ц (провадження № 61-28918св18) дійшов висновку, що «визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимога Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 (з відповідним змінами). Для усунення розбіжностей при визначенні матеріального збитку, суд повинен був у порядку, визначеному процесуальним законом, роз'яснити сторонам про необхідність призначення у справі судової автотоварознавчої експертизи, а також наслідки не призначення відповідної експертизи та положення щодо належності та допустимості доказів».
Верховний Суд у постанові від 31 жовтня 2019 року у справі №522/1597/15-ц (провадження № 61-12079ск18) дійшов висновку, що «Визначення вартості матеріального збитку шляхом проведення незалежної оцінки (виконавець - оцінювач транспортних засобів) або автотоварознавчого дослідження (виконавець - судовий автотоварознавець) відповідає вимогам статті 7 Закону України «Про оцінку майна та професійну оціночну діяльність в Україні», в якій сказано, що Проведення незалежної оцінки майна є обов'язковим у випадках визначення збитків або розміру відшкодування, під час вирішення спорів та в інших випадках. Таким чином, аналіз вище вказаних норм права дає підстави для висновку, що підставою для стягнення з винуватця ДТП вартості збитків є наявність вини такої особи у скоєнні ДТП та оцінка розміру завданої шкоди у відповідності до Закону України «Про оцінку майна та професійну оціночну діяльність в Україні».
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Відповідно до приписів частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Встановивши, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження розміру матеріальних збитків, які б були достатніми у своїй сукупності для його підтвердження, клопотання про призначення експертизи не заявила, в силу розподілу обов'язку доказування (стаття 81 ЦПК України), суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Докази та обставини, на які посилається в апеляційній скарзі ОСОБА_1 , та які виявилися недостатніми, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом обставин справи були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції відповідно до ст. 89 ЦПК України дав правильну правову оцінку наявним доказам у справі.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Отже, рішення суду було ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги цього висновку не спростували, а тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору, пов'язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають та покладаються на апелянта.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 09 липня 2024 року.
Головуючий В.Б. Яцина.
Судді колегії Ю.М. Мальований.
Н.П. Пилипчук.