Справа № 534/182/22 Номер провадження 22-ц/814/2245/24Головуючий у 1-й інстанції Морозов В.Ю. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.
26 червня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Головуючого судді Бутенко С. Б.
Суддів Карпушина Г.Л., Обідіної О. І.,
за участю секретаря: Ракович Д. Г.
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції у Полтавській області
на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 06 жовтня 2023 року у складі судді Морозова В. Ю.
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Відділення поліції № 2 Кременчуцького районного управління поліції та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом до Відділення поліції № 2 Кременчуцького районного управління поліції та Державної казначейської служби України, у якому просив суд стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь грошову компенсацію моральної шкоди в сумі 15 000 грн шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби.
Позов мотивовано тим, що 13.09.2021 він звернувся до уповноважених осіб ВП № 2 Кременчуцького РУП ГУНП в Полтавській області із заявою про внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 384 КК України.
Проте, уповноваженими особами ВП № 2 Кременчуцького РУП ГУНП в Полтавській області заява від 13.09.2021 у порушення вимог статті 214 КПК України не була внесена до ЄРДР, тому позивач звернувся до слідчого судді із відповідною скаргою на бездіяльність.
За результатами розгляду скарги 27.10.2021 слідчим суддею Комсомольського міського суду Полтавської області у справі № 534/1775/21, провадження № 1-кс/534/457/20, постановлено ухвалу, якою скаргу позивача задоволено та зобов'язано службових осіб ВП № 2 Кременчуцького РУП ГУНП в Полтавській області виконати вимоги статті 214 КПК України та внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вищевказане кримінальне правопорушення.
Вказував, що дані факти свідчать про протиправну бездіяльність посадових осіб відповідача, внаслідок яких йому було завдано моральну шкоду, яка полягає в тому, що дані обставини унеможливлюють встановлення його непричетності до інкримінованих злочинів, викликають у нього дискомфорт та почуття несправедливості як громадянина України, він змушений в судовому порядку захищати свої конституційні права, що забирає у нього багато часу, завдає шкоду його здоров'ю, порушує життєві ритми і зв'язки, для поновлення яких йому необхідний додатковий час та зусилля, він постійно перебуває в напруженому психологічному стані, з'явилося відчуття постійної тривоги, хвилювання, нервові розлади, безсоння.
Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 06 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 15 000 грн моральної шкоди, заподіяної оперативно-розшуковою діяльністю, досудовим розслідуванням.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачу внаслідок бездіяльності уповноважених осіб ВП № 2 Кременчуцького РУП ГУНП в Полтавській області завдано моральної шкоди.
Не погодившись з вказаним рішенням, представник Головного управління Національної поліції у Полтавській області подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що ВП № 2 Кременчуцького РУП ГУНП в Полтавській області не може бути стороною у справі, оскільки не має цивільної процесуальної правоздатності, так як є структурним підрозділом ГУ НПУ в Полтавській області.
Вказує, що, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов помилкового та необґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки учасником спору має бути держава, яка діє через відповідний орган державної влади, уповноважений на виконання функцій держави у спірних правовідносинах з належною право- та дієздатністю.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Горбенко П. В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V Цивільного процесуального кодексу України.
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (частина четверта статті 19, стаття 274 ЦПК України).
Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (частина перша статті 369 ЦПК України).
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (частина тринадцята статті 7 ЦПК України).
Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
По справі встановлено, що 13.09.2021 ОСОБА_1 звернувся до ВП № 2 Кременчуцького РУП ГУНП в Полтавській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення за частиною другою статті 384 КК України, відомості про яке до Єдиного реєстру досудових розслідувань відповідачем внесені не були.
Ухвалою слідчого судді Комсомольського міського суду Полтавської області від 27.10.2021 у справі № 534/1775/21 задоволено скаргу ОСОБА_1 та зобов'язано службових осіб ВП № 2 Кременчуцького РУП ГУНП в Полтавській області виконати вимоги статті 214 КПК України та внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вищевказане кримінальне правопорушення.
Посилаючись на дану ухвалу, суд першої інстанції визнав встановленою бездіяльність уповноважених осіб ВП № 2 Кременчуцького РУП ГУНП в Полтавській області, що спричинила позивачеві моральних страждань, присудивши до стягнення за рахунок ГУ НП в Полтавській області, яке не було залучено до участі у справі, суми відшкодування моральної шкоди, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, характеру спірних правовідносин, у зв'язку з чим оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
Зокрема, відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами встановлено, що за шкоду, завдану органом державної влади та його посадовими особами при виконанні ними своїх обов'язків незалежно від їх вини відповідає держава.
Держава є самостійним учасником цивільних відносин та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина друга статті 2, частина перша статті 167 ЦК України).
Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).
Держава може вступати як у цивільні (господарські), так і в адміністративні правовідносини. У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Поведінка органів, через які діє держава у цивільних відносинах, розглядається як поведінка держави у цих відносинах.
Відповідно до частини другої статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції або через представника (частина четверта статті 58 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц вказала, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяної органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є саме держава як учасник цивільних відносин. При цьому вона бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяно шкоду.
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього. На відміну від позивача, відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).
Зберігаючи об'єктивність і неупередженість, суд керує ходом судового процесу; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (частина п'ята статті 12 ЦПК України).
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18)).
Суд за клопотанням позивача, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача у порядку, встановленому статтею 51 ЦПК України.
У постанові Верховного Суду від 28 липня 2022 року у справі № 394/130/21 (провадження № 61-1888св22) зазначено, що за змістом норм цивільного процесуального права з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.
Згідно з усталеною судовою практикою суд не має права вирішувати питання про права та обов'язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права.
У справі, що переглядається апеляційним судом, позивач ОСОБА_1 пред'явив позов про відшкодування моральної шкоди до Відділення поліції № 2 Кременчуцького районного управління поліції та Державної казначейської служби України.
При цьому клопотання про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі в якості співвідповідача Головного управління Національної поліції у Полтавській області у порядку, встановленому статтею 51 ЦПК України, позивач не заявляв.
Отже, присудивши до стягнення на користь позивача відшкодування моральної шкоди за рахунок бюджетних асигнувань ГУ НП у Полтавській області, суд першої інстанції вирішив питання про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, що відповідно до пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України є порушенням норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Судом першої інстанції також неправильно застосовано норми матеріального права щодо особи, яка відповідає за шкоду, та підстав такої відповідальності.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся до суду з позовом про стягнення шкоди.
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 зроблений правовий висновок про те, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Позивач пов'язував завдання йому моральних страждань з неналежним здійсненням уповноваженими особами відділення поліції своїх службових обов'язків, що полягає у невнесенні відомостей про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання його заяви від 13.09.2021, та доводив факт спричинення моральної шкоди внаслідок протиправної бездіяльності уповноважених осіб ухвалою слідчого судді Комсомольського міського суду Полтавської області від 27.10.2021 у справі № 534/1775/21, постановленої за результатами розгляду його скарги, поданої в порядку статті 303 КПК України.
Однак, така ухвала слідчого судді не є безумовним доказом неправомірної бездіяльності органу державної влади та посадових або службових осіб такого органу у розумінні статей 1173, 1174 ЦК України, як підстави для відшкодування моральної шкоди, а лише свідчить про реалізацію позивачем передбаченого КПК України права оскарження процесуальних рішень чи бездіяльності уповноважених осіб на здійснення функцій органу досудового розслідування.
Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до змісту частини першої статті 303 КПК України під час досудового розслідування можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
За правилом частини другої статті 307 КПК України слідчий суддя за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування виносить ухвалу про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов'язання припинити дію; 3) зобов'язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.
Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.
Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунення недоліків у такій діяльності.
Водночас, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої і, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди.
Такий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 20 січня 2021 року в справі № 686/27885/19 (провадження № 61-8240св20).
У постанові від 22 квітня 2020 року (справа № 520/9306/17, провадження № 61-37014св18) Верховний Суд вказав, що реалізація особою свого процесуального права, передбаченого статтею 24 КПК України, задоволення слідчим суддею таких скарг, не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди. Саме по собі визнання слідчим суддею бездіяльності відповідних посадових осіб правоохоронних органів під час досудового розслідування кримінального провадження беззаперечно не свідчить про завдання позивачу такими діями (бездіяльністю) посадових осіб будь-якої шкоди.
Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постановах: від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17 (провадження № 61-4779св18); від 03 лютого 2020 року у справі № 757/66977/17-ц (провадження № 61-15913св20); від 08 вересня 2021 року у справі № 638/164/18 (провадження № 61-446св21); від 01 грудня 2021 року у справі № 638/3758/20 (провадження № 61-12540св21) та інших.
Правові позиції є релевантними, а судова практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та сформованою.
Отже, сам факт винесення слідчим суддею процесуальної ухвали не тягне безумовний наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача є неправомірними та заподіяли позивачу моральну шкоду, відтак не є достатньою підставою для відшкодування такої шкоди державою.
Оскільки в ході розгляду справи позивач не довів наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком, передбачених законом підстав для відшкодування моральної шкоди колегією суддів апеляційного суду не вбачається.
Права позивача у зв'язку із невнесенням уповноваженою особою відомостей про вчинене кримінальне правопорушення до ЄРДР за його зверненням були відновлені ухвалою слідчого судді, що є достатньою сатисфакцією із урахуванням обставин цієї справи.
Наведене свідчить про обґрунтованість доводів апеляційної скарги ГУ НП у Полтавській області та необхідність скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції з одночасним ухваленням по справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 за їх безпідставністю.
За правилами частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до вимог частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Проте, оскільки згідно пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, на підставі частини шостої статті 141 ЦПК України понесені апелянтом судові витрати підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Полтавській області задовольнити.
Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 06 жовтня 2023 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Відділення поліції № 2 Кременчуцького районного управління поліції та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди відмовити.
Судові витрати у справі віднести за рахунок держави. Компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, понесені Головним управлінням Національної поліції у Полтавській області судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 488,60 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. Б. Бутенко
Судді Г.Л. Карпушин
О. І. Обідіна