Іменем України
05 липня 2024 року м. Кропивницький
справа № 398/1612/23
провадження № 22-ц/4809/827/24
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючий суддя - Дьомич Л. М. (суддя - доповідач),
судді - Головань А. М., Карпенко О. Л.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщення шляхом вселення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 березня 2024 року (суддя Стручкова Л.І.),-
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщення, шляхом вселення. Згідно позову просить усунути йому перешкоди у користуванні 3/10 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , шляхом вселення.
Ухвалою суду від 31 березня 2023 рокуприйнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Пороло Микола Миколайович, до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщення, шляхом вселення; розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження; призначено підготовче судове засідання на 05 липня 2023 року в приміщенні Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області.
05 липня 2023 року протокольною ухвалою суду розгляд справи відкладено на 10 серпня 2023 року, у зв'язку з відсутністю відомостей щодо повідомлення відповідача по справі (а.с.19).
10 серпня 2023 року протокольною ухвалою суду задоволено клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи; наступний розгляд справи відкладено на 12 жовтня 2023 року (а.с.32).
12 жовтня 2023 року протокольною ухвалою суду відкладено розгляд справи за клопотанням представника позивача на 28 листопада 2023 року (а.с.44).
28 листопада 2023 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщення, шляхом вселення; призначено справу до судового розгляду по суті на 29 січня 2024 року.
29 січня 2024 року протокольною ухвалою суду задоволено клопотання представника позивача про оголошення перерви у справі; наступний судовий розгляд призначено на 11 березня 2024 року.
07 березня 2024 року позивач ОСОБА_1 подав до суду заяву про збільшення предмету позовних вимог.
Згідно поданої заяви просить прийняти заяву про збільшення предмету позовних вимог до розгляду та поновити строк на її подачу, оскільки позивач був позбавлений можливості, як інвалід II групи, ознайомитись з позовною заявою через неналежне надання правничої допомоги, просить про наступне збільшення предмету позовних:
1.Зобов'язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні будинком АДРЕСА_1 , інші кімнати та господарчі будівлі залишити в загальному користуванні;
2.Виділити ОСОБА_1 у користування житлову кімнату № НОМЕР_1 , позначену на копії плану будинку (з технічного паспорту) жовтим кольором у будинку АДРЕСА_1 , інші кімнати та господарчі будівлі залишити в загальному користуванні.
В обґрунтування збільшення предмету позовних вимог позивач вказує, що обставини справи, наведені у тексті позовної заяви не змінились, відповідач дійсно перешкоджає йому користуватися належним майном. Але, збільшився предмет позовних вимог, оскільки ним при зверненні не зазначено, яку саме частину будинку, житлову кімнату, просить виділити в користування позивач, що в свою чергу позбавить його можливості належного виконання рішення суду у випадку задоволення позову, тобто рішення може бути таким, що фактично виконати буде неможливо (а.с.86-87).
Короткий зміст рішення суду
Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 березня 2024 року у прийнятті заяви ОСОБА_1 про збільшення предмету позовних вимог відмовлено.
Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції встановив, що по суті поданої заяви про збільшення позовних вимог позивач пред'явив нові позовні вимоги, а тому в прийнятті такої заяви слід відмовити.
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.
Згідно поданої апеляційної скарги просить скасувати ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 березня 2024 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Скаржник зазначає, що оскаржувана судова ухвала прийнята з порушенням норм процесуального та матеріального права.
В обґрунтування мотивів оскарження апелянт вказує, щосуд формально розглянув його заяву про збільшення предмету позовних вимог, не бажаючи досліджувати суть справи, та не приймаючи до уваги той факт, що грубо порушуються його права, як власника частки будинку.
На думку позивача справа за його позовом належить до малозначних справ, які належить суду розглядати у спрощеному провадженні, а не у загальному.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
12 червня 2024 року відкрито провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву, про що постановлено відповідну ухвалу.
18 червня 2024 року закінчено підготовчі дії у справі; постановлено апеляційний розгляд справи здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Щодо призначення справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними в справі матеріалами.
Відповідно до частини шостої статті 185 ЦПК України про повернення позовної заяви, ухвала про повернення позовної заяви може бути оскаржена.
Ухвала суду першої інстанції про відмову у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог не входить до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду в порядку статті 353 ЦПК України.
Наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви позивачу.
У пункті 6 частини першої статті 353 ЦПК України визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).
Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права) (частина дев'ята статті 10 ЦПК України).
Згідно із ст. 7 п. 13 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з ст. 368 ч.1 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до вимог 2 статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскаржувана ухвала належить до переліку ухвал, визначених у ч. 2 статті 369 ЦПК України, тому розгляд апеляційної скарги здійснюється без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року у справі № 756/17968/21 (провадження № 61-10837св22).
Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції, встановивши, що заява позивача, іменована як збільшення позовних вимог, не відповідає вимогам ст. 49 ЦПК України, оскільки це не є збільшенням позовних вимог, так як доповненими вимогами змінюється не тільки предмет, але й підстави позову, дійшов висновку, що її слід розглядати як новий позов з новими позовними вимогами, які позивач має права реалізувати у відповідності з ЦПК України, у зв'язку з чим відмовив в її прийняті.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно із частиною першою статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункти 4, 5 частини другої статті 175 ЦПК України).
Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів - предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18).
Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
У статті 49 ЦПК України унормовані процесуальні права та обов'язки сторін.
Так, відповідно до п. 2 ч.2 ст. 49 ЦПК України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
У частині третій вказаної статті зазначено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Оскільки предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, зокрема, статтею 16 ЦК України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки в разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.
Водночас як збільшення або зменшення розміру позовних вимог треба розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Збільшенням розміру позовних вимог не може бути заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені в тексті позовної заяви.
Заяву про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які позивач первісно не визначив підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами.
У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов'язані: виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
При цьому при поданні такої заяви позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.
Стаття 188 ЦПК України містить правила об'єднання і роз'єднання позовів.
Згідно із частиною першою вказаної статті, в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Однак таке об'єднання позовних вимог можливе саме в одній позовній заяві при зверненні з позовом до суду, а не шляхом подання нового самостійного позову з додатковими похідними вимогами після порушення провадження у справі для його спільного розгляду з первісним позовом.
Оскільки положення частини третьої статті 49 ЦПК України виключають можливість одночасної зміни предмета і підстав позову, то у разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, суд повинен відмовити у прийнятті такої заяви та повернути заявникові. Водночас позивач не позбавлений прав звернутися до суду з новим позовом у встановленому законом порядку.
До вказаного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23).
У справі що переглядається, в порівнянні з позовною заявою ОСОБА_1 , яка надійшла на адресу суду 27 березня 2023 року, «позовна заява про збільшення предмету позовних вимог», яка була подана 07 березня 2024 року, містить 2 вимоги, одна з яких по своїй суті є новою вимогою, розширені вимоги, що було заявлено у первісному зверненні:
1.Зобов'язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні будинком АДРЕСА_1 , інші кімнати та господарчі будівлі залишити в загальному користуванні;
2.Виділити ОСОБА_1 у користування житлову кімнату № НОМЕР_1 , позначену на копії плану будинку (з технічного паспорту) жовтим кольором у будинку АДРЕСА_1 , інші кімнати та господарчі будівлі залишити в загальному користуванні.
Якщо перша позовна вимога співпадає та є ідентичною вимозі заявленою 27 березня 2023 року згідно якої позивач просить усунути йому перешкоди у користування 3/10 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , шляхом вселення, то друга позовна вимога про виділ ОСОБА_1 у користування житлову кімнату № НОМЕР_1 , позначену на копії плану будинку (з технічного паспорту) жовтим кольором у будинку АДРЕСА_1 є по своїй суті новою позовною вимогою.
Тобто, ОСОБА_1 заявив позовну вимогу, яка не була заявлена ним при подачі позову.
Подана в новій редакції позовна заява із «збільшеним предметом позову » є фактично поданням нового предмету та обгрунтуванням підстав позову, що виключає можливість прийняття до розгляду судом першої інстанції вказаної заяви.
Збільшення розміру позовних вимог не передбачає пред'явлення однієї чи кількох нових вимог, додатково до викладених у позовній заяві.
За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).
Апеляційний суд звертає увагу, що справа перебуває на розгляді в суді з березня 2023 року, судом першої інстанції неодноразово призначались підготовчі судові засідання у даній справі, розгляд справи триває досить тривалий термін, та містить значний обсяг матеріалів.
Підготовчи судові засідання в справі проводились судом 05 липня 2023 року, 10 серпня 2023 року, 12 жовтня 2023 року та 28 листопада 2023 року, тобто сторони неодноразово мали право скористатись своїми процесуальними правами щодо подання клопотань та доказів, на яких ґрунтуються їх доводи та заперечення.
Більш того, представник позивача брав участь в підготовчих судових засіданнях в даній справі; знайомився з матеріалами справи, та не був позбавлений можливості до закінчення підготовчих дій у справі заявити про збільшення позовних вимог.
Неналежна правнича допомога, так сторона зазначає про зволікання строком, не є умовою за якою суд першої інстанції, поза межами підготовчого судового засідання здійснює процесуальні дії пов'язані з прийняттям збільшення вимог, не дотримуючись правової визначеності, передбачуваності застосування норм процесуального законодавства.
Дійсно, заявивши про збільшення предмету позову, позивач фактично конкретизував вимогу про усунення перешкод у користуванні будинком, визначивши ефективність способу захисту.
Однак, апеляційний суд звертає увагу і на процесуальні можливості в такому випадку сторони відповідача.
За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ним випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року).
У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов'язані: виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета й підстави позову.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 1 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21).
Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Предмет позову кореспондується зі способами захисту права, які визначені, зокрема, в статті 16 Цивільного кодексу України, а відтак будь-яка зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Згідно з частиною третьою статті 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.
Необхідність у зміні предмету позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.
Зміна предмету позову можлива, зокрема, в такі способи:
1) заміна одних позовних вимог іншими;
2) доповнення позовних вимог новими;
3) вилучення деяких із позовних вимог;
4) пред'явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.
Доповнення позовних вимог новими відбувається шляхом зміни предмету позову, а не через збільшення розміру позовних вимог. Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 22.07.2021 р. у справі № 910/18389/20 та від 17 серпня 2021 року у справі № 910/19210/15.
Відповідно до частини першої статті 189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження є:
-- остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу;
- з'ясування заперечень проти позовних вимог;
- визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів;
- вирішення відводів;
- визначення порядку розгляду справи;
- вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного й безперешкодного розгляду справи по суті.
Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі й закінчується закриттям підготовчого засідання (частина друга статті 189 ЦПК України).
Зміна предмета позову означає зміну/доповнення вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
На відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Водночас не вважаються зміною підстав позову:
- доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин;
- зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
При застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом.
В даній справі, доповнивши предмет позову, сторона фактично розширила вимогу обмеживши процесуальну можливість відповідача заперечувати у спосіб передбачений законом з подачею відзиву та долучення доказів (відзив на позов відповідачем поданий у жовтні 2023 року), призводить до необхідності повернення в початковий стан, тобто з'ясування процесуальних питань, які вирішуються на стадії підготовчого судового засідання.
Окремо акцентується увага, що провадження у справі відкрито 31 березня 2023 року, а збільшення предмету позовних вимог подано у березні 2024 року, тобто через рік.
За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у прийнятті заяви про збільшення розгляду позовних вимог, оскільки така заява містить нову позовну вимогу з новим предметом та новими підставами позову.
У ч. 4 статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладено на суд обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов'язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00, § 23).
Підсумовуючи, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Апеляційний суд враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються як в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цих межах.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 березня 2024 року, - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий суддя Л. М. Дьомич
Судді А.М. Головань
О.Л.Карпенко