Житомирський апеляційний суд
Справа №272/1423/23 Головуючий у 1-й інст. Карповець В. В.
Номер провадження №33/4805/831/24
Категорія ч. 1 ст. 130 КУпАП Доповідач Григорусь Н. Й.
10 липня 2024 року м.Житомир
Суддя Житомирського апеляційного суду Григорусь Н.Й., за участі: особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , захисника - адвоката Шлінчака І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Житомирі апеляційну скаргу адвоката Шлінчака Івана Олександровича, подану в інтересах ОСОБА_2 , на постанову Андрушівського районного суду Житомирської області від 26 квітня 2024 року, якою останнього визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,
Постановою Андрушівського районного суду Житомирської області від 26 квітня 2024 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та призначено йому адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік. Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 605,60 грн.
Згідно з постановою судді місцевого суду, 15 грудня 2023 року о 22-39 год у смт. Червоне по вул. Миру водій ОСОБА_2 керував транспортним засобом ВАЗ 21073, д.н.з. НОМЕР_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан алкогольного сп'яніння зі згоди водія проводився у встановленому законом порядку із застосуванням приладу Драгер Алкотестер 6810 на місці зупинки транспортного засобу. Результат огляду становить 1,86 проміле, тест №360.
15 грудня 2023 року о 23-41 год в смт. Червоне по вул.Набережній, 8 водій ОСОБА_2 керував транспортним засобом ВАЗ 21073, д.н.з. НОМЕР_1 перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан алкогольного сп'яніння зі згоди водія проводився у встановленому законом порядку із застосуванням приладу Драгер Алкотестер 6810 на місці зупинки транспортного засобу. Результат огляду становить 1,84 проміле, тест № 361. Своїми діями ОСОБА_2 порушив вимоги п. 2.9 а ПДР, за що передбачена відповідальність ст. 130 ч. 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
В апеляційній скарзі захисник Шлінчак І.О., який діє в інтересах ОСОБА_2 , просив змінити постанову в частині накладення адміністративного стягнення, виключивши з її мотивувальної та резолютивної частини посилання про застосування адміністративного стягнення у вигляді позбавлення ОСОБА_2 права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
Апелянтом не ставляться під сумнів встановлені судом першої інстанції фактичні обставини, проте вважає, що вказане судове рішення необхідно змінити в частині накладення додаткового стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом, у зв'язку з тим, що останній вину у вчиненому правопорушення визнав у повному обсязі, щиро розкаявся, раніше до адміністративної відповідальності не притягувався, на утриманні має неповнолітню дитину. З урахуванням вимог ст. 23, 33, 35 та відповідно до ст. 34 КУпАП просив врахувати, що обставиною, яка пом'якшує відповідальність ОСОБА_2 визнається щире розкаяння винного. Відповідно до ст. 35 КУпАП обставин що обтяжують відповідальність матеріали адміністративної справи не містять.
Адміністративне стягнення має на меті покарання порушника, запобігання скоєнню нових правопорушень. Проте покарання не є самоціллю, воно виступає необхідним засобом виховання правопорушника і запобігання правопорушенням.
У відповідності з положеннями ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно ст. 9 Конституції України, а також ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори» міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є часткою національного законодавства України.
Частина 2 ст. 61 Конституції України передбачає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Системний аналіз та юридичний зміст положень ч. 2 ст. 61 Конституції України свідчить про те, що в основу притягнення до юридичної відповідальності має бути покладений конкретний склад правопорушення, яке скоїла особа. Відмінність у складі правопорушення (як в цілому, так і в конкретних його елементах) дає підстави для притягнення особи до різних видів юридичної відповідальності. Також, юридична відповідальність встановлюється за скоєння конкретного правопорушення конкретною особою, тобто вона має індивідуальний характер і характеризується, зокрема, наявністю системи покарань та стягнень, можливістю призначення більш м'якого покарання та звільнення від нього тощо. Цей принцип забезпечується можливістю застосування виду юридичної відповідальності в залежності від ступеня суспільної небезпечності скоєного правопорушення. При цьому, принцип індивідуалізації відповідальності знаходить також свій вираз в тому, що при призначенні покарання (стягнення) мають враховуватися всі особливості та обставини справи, характер правопорушення, ступінь здійснення винною особою протиправного наміру, ступінь вини, властиві їй індивідуальні риси, спосіб життя, мотиви скоєння правопорушення і інше.
У КУпАП відсутня стаття, яка б передбачала можливість призначення більш м'якого стягнення, ніж передбачено законом. Проте, діючий Кримінальний кодекс України має відповідну статтю про призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом.
При розгляді матеріалів про притягнення до адміністративної відповідальності у судовому засіданні в суді першої інстанції ОСОБА_2 вину визнав, у вчиненому щиро розкаявся.
Захисник також просить врахувати, що ОСОБА_2 офіційно працює на посаді машиніста бульдозера в ТОВ «Будсуміш», сплачує аліменти на малолітню дитину, негативних характеристик за місцем проживання не має. Вважає, що призначене покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 рік є занадто суворим та явно несправедливим.
Заслухавши думку скаржника ОСОБА_2 , захисника - адвоката Шлінчака І.О., які підтримали вимоги апеляційної скарги, просили її задовольнити, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, доходжу висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Наявність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та доведеність його вини у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення, в апеляційній скарзі не оспорюється, а тому висновок суду першої інстанції в цій частині апеляційним судом не перевіряється.
Вимоги апеляційної скарги про зміну рішення суду в частині накладення стягнення обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 вину визнав у вчиненому правопорушенні, тобто наявна обставина, яка пом'якшує відповідальність та відсутність обтяжуючих обставин, а також той факт, що тяжких наслідків від правопорушення не настало, а також не спричинили істотної шкоди громадським чи державним інтересам, на утриманні має малолітню дитину, має потребу у наявності посвідчення водія, у зв'язку із професією.
Між тим, суд не може проігнорувати санкцією ч. 1 ст. 130 КУпАП, якою передбачено адміністративне стягнення у вигляді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, тобто безальтернативне стягнення.
Разом з тим, в контексті апеляційних вимог, апеляційний суд доходить наступних висновків.
Відповідно до ч. 2 ст. 33 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність.
За змістом частини 1 статті 130 КУпАП, керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, - тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Із аналізу вищевказаної норми закону вбачається, що санкція ч. 1 ст. 130 КУпАП не є альтернативною, а передбачає адміністративне стягнення у виді штрафу, поєднаного із позбавленням права керування транспортними засобами.
При цьому, у даному випадку, загальні засади призначення адміністративного стягнення, визначені ч. 1 ст. 33 КУпАП, не наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, оскільки передбачено накладення стягнення у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.
Тобто у цій справі, з огляду на встановлену законодавством безальтернативну санкцію за ч. 1 ст. 130 КУпАП, ця функція за своєю правовою природою не є дискреційною, оскільки не потребує врахування та оцінки характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступеню його вини, майнового стану, обставин, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Законодавство про адміністративні правопорушення, на відміну від закону України про кримінальну відповідальність, не передбачає накладення адміністративного стягнення більш м'якого, ніж передбачено законом.
При цьому, дана категорія правопорушень вчиняється водіями тільки навмисно, вчинене відноситься до грубого порушення ПДР України, а водій не може не розуміти загрози для оточуючих внаслідок власної поведінки.
У даному випадку, з огляду на положення ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права, також вважаю за потрібне звернути увагу на наступне рішення.
Так, по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Позитивні відомості стосовно особи ОСОБА_2 , який провину визнав у повному обсязі, щиро розкаявся, не можуть слугувати підставою для задоволення апеляційних вимог з урахуванням встановленої законодавцем безальтернативної санкції, характеру вчиненого діяння та суспільної небезпеки правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
ОСОБА_2 , як водій, керуючи джерелом підвищеної небезпеки, в стані алкогольного сп'яніння, усвідомлював, що це заборонено законом та становить небезпеку для оточуючих, двічі за день проігнорував вимоги п.п. 2.9 (а.) ПДР України.
Отже, накладення судом першої інстанції адміністративного стягнення на ОСОБА_2 у виді штрафу з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік, не лише відповідає санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП України, вимогам ст.ст. 33, 34 КУпАП України щодо загальних правил накладення стягнення, а також є співмірним скоєному адміністративному правопорушенню.
Законодавець не передбачає можливості призначення стягнення у виді штрафу без позбавлення права керування транспортними засобами, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що вимоги захисника про застосування аналогію права за Кримінальним кодексом України, який відповідну статтю про призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом є необґрунтованими та хибними, оскільки ч. 4 ст. 3 Кримінального кодексу України визначено, що застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено.
Посилання апелянта на судову практику судів не має правового значення, оскільки наведені постанови не мають відношення до розгляду даної справи за відсутності на території України прецедентного права.
Отже, наведені доводи захисника Шлінчака І.О. в апеляційній скарзі про призначення ОСОБА_2 стягнення без позбавлення права керування транспортним засобом не відповідають вимогам Закону.
Керуючись ст. 294 КУпАП, суд
Апеляційну скаргу адвоката Шлінчака Івана Олександровича, подану в інтересах ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а постанову Андрушівського районного суду Житомирської області від 26 квітня 2024 року - без змін.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Н.Й.Григорусь