Житомирський апеляційний суд
Справа №295/8067/23 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/496/24
Категорія ст.82 КПК України Доповідач ОСОБА_2
03 липня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Житомирського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря: ОСОБА_5 ,
захисника: ОСОБА_6 ,
прокурора: ОСОБА_7
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_8 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 26 жовтня 2023 року, якою відмовлено у задоволенні його заяви про заміну невідбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким,-
встановила:
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 26 жовтня 2023 року відмовлено у задоволенні заяви засудженого ОСОБА_8 про заміну невідбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким.
Суд прийшов до висновку, що зміни в особистості засудженого та його поведінці не досягнули того рівня серйозності та тривалості, щоб вважати їх такими, що свідчать про те, що засуджений став на шлях виправлення.
Прийняття рішення про заміну покарання більш м'яким не є обов'язком, а є правом та залежить від переконаності суду в тому, що цілі покарання досягнуті в більш короткий термін, ніж це було визначено вироком, і що засуджений дійсно став на шлях виправлення.
Суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви засудженого, оскільки останній не став на шлях виправлення.
В апеляційній скарзі, як вбачається з її змісту, засуджений ОСОБА_8 просить ухвалу суду скасувати, постановити нову ухвалу, якою застосувати до нього закон України від 18.10.2022 року № 2690-IX «Про виконання рішень Європейського суду з прав людини».
Зазначає, що суд відмовив йому у тому, щоб він був присутній в судовому засіданні, що позбавило його права подавати клопотання, та не надано роз'яснення його прав, захисту від захисника не було, оскільки відеозв'язок був неякісним.
Вважає, що суд порушив КПК України та КВК України не дослідивши характеристику, що надала адміністрація установи №8, де зазначено, що він на виробництві установи не працевлаштований із незалежних від нього обставин.
Посилається на те, що йому 62 роки та закон забороняє йому працювати. Вважає, що у нього немає стягнень, а суд зазначив стягнення, які надумані адміністрацією установи №8. Зазначає, що адміністрація установи наклала стягнення у вигляді поміщення до карцеру строком 14 діб, через тиждень знову стягнення до карцеру строком на 12 діб, чим грубо порушила вимоги ч.10 ст.134 КВК України, і це з боку адміністрації він вважає катуванням щодо нього.
Зазначає, що в установі №8 відбуває покарання з 2001 року, знаходиться в одиночній камері відповідно нормам житлової площі на дві особи. Йому забороняють всі заохочувальні заходи, а саме освітні, культурно-масові та оздоровчого характеру. 23 години його тримають в камері, а одна година у нього прогулянка. Відповідно до шляху виправлення за 31 рік, що він відбуває покарання, за цей час ні кого не вбив, нічого не вкрав, нічого не зламав, роботу йому не дають, освітню допомогу не надають, а тому зазначає, що суд першої інстанції всупереч вимогам закону не взяв до уваги норми закону, які вказують, що він став на шлях виправлення.
Вважає, що судом першої інстанції при прийнятті рішення не враховано практику Європейського суду з прав людини, положення Конституції України, положення ст. 3 Конвенції про захист прав людей і основоположних свобод.
ОСОБА_8 був повідомлений про судовий розгляд під розписку, клопотання про бажання прийняти участь у судовому розгляді не заявляв, а тому відповідно до вимог ч.5 ст. 539, ч.4 ст. 405 КПК України, зважаючи, що його участь не є обов'язково, а його інтереси представляє захисник, апеляційний суд вважає можливим розгляд апеляційної скарги проводити у його відсутність.
Заслухавши доповідача, пояснення захисника, яка підтримала апеляційну скаргу, заперечення прокурора щодо доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали провадження відповідно до вимог ст. 404 КПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 3 частини першої ст. 537 КПК України під час виконання вироків суд має право вирішувати питання про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким.
Статтею ст.82 КК України визначено, що невідбута частина покарання у виді обмеження, позбавлення волі або покарання у виді довічного позбавлення волі можуть бути замінені судом більш м'яким покаранням, строк якого обчислюється з дня заміни невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким. У цих випадках більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.
Частиною 3 встановлено, що заміна невідбутої частини покарання більш м'яким може бути застосована, якщо засуджений став на шлях виправлення.
Згідно роз'яснень, що містяться в постанові Пленуму ВСУ № 2 від 26.04.2002 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким», заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можлива лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого. При цьому, головною умовою прийняття рішення є доведеність того, що він став на шлях виправлення.
За змістом зазначеної вище статті та роз'яснень, становлення особи на шлях виправлення - це прагнення засудженого до такого виправлення, позитивні зрушення в його поведінці і добросовісне ставлення до праці, які свідчать про сумлінне здійснення процес виправлення, що може ефективно продовжуватись і в умовах відбування більш м'якого покарання.
Висновок про становлення особи на шлях виправлення повинен бути зроблений на підставі всебічного врахування даних про поведінку засудженого за весь період перебування в установі виконання покарання.
Колегія суддів вважає, що зазначених вимог кримінального процесуального законодавства судом першої інстанції при розгляді заяви засудженого ОСОБА_8 про заміну довічного позбавлення волі більш м'яким дотримано.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_8 засуджений вироком Запорізького обласного суду від 22.01.1999 за ст. 93 п.п. «б», «г», «ж», ч. 2 ст. 142, ч. 3 ст. 193, ч.1 ст. 222 , ч. 3 ст. 222, 42 КК України (в редакції 1960 року) до покарання у вигляді смертної кари з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
Ухвалою Верховного Суду України від 07.10.1999 вирок суду залишено без змін.
Ухвалою Запорізького обласного суду від 14.06.2000 вирок суду був приведений у відповідність до закону, визначене покарання у виді смертної кари було замінено на довічне позбавлення волі.
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 17.05.2018 зараховано в строк відбуття покарання строк попереднього ув'язнення.
Дата настання передбаченого строку заміни невідбутої частини покарання більш м'яким: відбув 15 років призначеного покарання із зарахуванням - 19.06.2008.
Згідно характеристики засудженого, останній з вересня 2001 відбуває покарання в ДУ «Житомирська установа виконання покарань (№8)». Допустив 26 порушень вимог режиму тримання, за що 26 разів притягувався до дисциплінарної відповідальності. Має шість заохочень. На виробництві установи не працевлаштований по незалежним від нього обставинам, але бажання працювати не виявляє. Участі в роботах з благоустрою та поліпшення житлово-побутових умов відділення не приймає, бажання не висловлює. Підвищувати свій освітній та професійний рівень бажання не виявляє. Приймає участь в програмі диференційованого пливу «Духове відродження». До виконання програми відноситься формально. В спілкуванні з представниками адміністрації не завжди ввічливий, схильний до проявів нетактовної поведінки по відношенню до них. На заходи виховного та профілактичного характеру не реагує, належні висновки робить не завжди своєчасно. Серед засуджених не завжди вживчивий, авторитетом у засуджених не користується.
Згідно висновку щодо ступеня виправлення засудженого ОСОБА_8 останній має середній ризик вчинення повторного кримінального правопорушення та у підсумку оцінювання має загальний бал - 41. Встановлено, що ОСОБА_8 не став на шлях виправлення, не довів своє виправлення) та не може бути представлений до заміни покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким - на певний строк, набрав менше 60 балів.
Згідно довідки про заохочення та стягнення засуджений ОСОБА_8 за весь період відбування покарання мав 44 порушення, за які 44 рази притягувався до дисциплінарної відповідальності, з яких 26 в ДУ "Житомирська установа виконання покарань (№8)", останнє порушення вчинено 23.12.2022 та мав шість заохочень, останнє 10.07.2006.
Як вбачається характеристики засуджений на виробництві установи не працевлаштований із незалежних від нього обставин, але бажання працювати не виявляє, як і не висловлює бажання приймати участь в роботах з благоустрою, поліпшенню житлово-побутових умов відділення та сектору довічного позбавлення волі. Вирок суду та призначене покарання вважає суворим. Вину у скоєному злочині визнає частково.
Отже, проаналізувавши сукупність вищевказаних даних щодо поведінки засудженого та його ставлення до праці протягом строку відбування покарання, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що зміни в особистості засудженого та його поведінці не досягнули того рівня серйозності та тривалості, щоб вважати їх такими, що свідчать про те, що засуджений став на шлях виправлення.
Наведені вище обставини в сукупності з іншими обставинами, які належним чином оцінені судом першої інстанції, на переконання колегії суддів свідчать про те, що засуджений ОСОБА_9 не довів своєю сумлінною поведінкою, що став на шлях виправлення.
Відповідно до висновку щодо ступеня виправлення засудженого ОСОБА_8 по критерію оцінки виправлення засудженого, ставлення до скоєного кримінального правопорушення, суспільного життя, до режиму відбування покарання та до праці оцінено в 0 (нуль) балів. Ризик вчинення повторного кримінального правопорушення оцінено як середній та результати реалізації індивідуальної програми соціально-виховної роботи виконані засудженим частково. Відповідно критерію оцінки щодо активної участі в інших заходів соціально-виховного характеру і сумлінного дотримання трудової дисципліни набрав 0 (нуль) балів.
Що стосується доводів засудженого про те, що суд не дослідив характеристику, що надала адміністрація установи №8, порушив його право на захист, оскільки розгляд справи було здійснено з ним по відеоконференції, а він щодо такого порядку розгляду заперечував, то апеляційний суд такі доводи вважає необґрунтованими.
Відповідно до вимог ч.2 ст.336 КПК України суд ухвалює рішення про здійснення дистанційного судового провадження за власною ініціативою або за клопотанням сторони чи інших учасників кримінального провадження. У разі якщо сторона кримінального провадження чи потерпілий заперечує проти здійснення дистанційного судового провадження, суд може ухвалити рішення про його здійснення лише вмотивованою ухвалою, обґрунтувавши в ній прийняте рішення. Суд не має права прийняти рішення про здійснення дистанційного судового провадження, в якому поза межами приміщення суду перебуває обвинувачений, якщо він проти цього заперечує, крім випадків здійснення дистанційного судового провадження в умовах воєнного стану.
Відповідно до Указу Президента 24.02.2022 року в Україні ведено воєнний стан, який діє по даний час.
Суд з метою забезпечення права засудженого на захист та доступ до правосуддя, керуючись положеннями ч. 2 ст. 336 КПК України, враховуючи, що в Україні діє воєнний стан, постановив ухвалу про проведення судового засідання за участю засудженого в режимі відеоконференції із ДУ «Житомирська установа виконання покарань №8 (а.п.5).
При цьому, здійснення судового засідання в режимі відеоконференції є одним із видів участі особи в судовому засіданні, оскільки вона має можливість у режимі реального часу сприймати те, що відбувається під час судового розгляду, висловлювати власну позицію, ставити запитання та користуватися усіма правами, передбаченими законом.
Про законність та обґрунтованість такого рішення свідчить і статистика повітряних тривог в Житомирській області, яких лише у червні 2023 р., на час постановлення ухвали про відеоконференцію, було тридцять (з мережі інтернет сайту "Статистика повітряних тривог": air-alarms.in.ua).
Водночас вивченням матеріалів кримінального провадження та прослуховуванням аудіозаписів судового засідання від 0 3 липня 2023 року вбачається, що в судовому засіданні засудженому було наголошено, що наступне судове засідання буде проводитися в режимі відеоконференції, заперечень від учасників не надійшло, в судовому засіданні від 26.10.2023 року засудженому було роз'яснено його права, передбачені ст.42 КПК України. Засуджений ОСОБА_8 зазначив, що права зрозумілі.
Також прослуховуванням аудіозаписів судових засідань від 03.07.2023, 31.07.2023, 28.09.2023, 26.10.2023, 30.10.2023 апеляційним судом не встановлено, нарікань на поганий зв'язок, неналежний захист не надходило, усі матеріали справи, в тому числі і характеризуючі дані на особу засудженого суд дослідив безпосередньо в судовому засіданні.
Крім того, захисник ОСОБА_6 була присутня на всіх судових засіданнях, 03.07.2020 року засуджений ОСОБА_8 та захисник клопотали також про відкладення розгляду справи, оскільки їм необхідно узгодити правову позицію і таке клопотання було задоволено ( а.п. 18-19).
Таким чином апеляційним судом не встановлено, що було порушено право на захист ОСОБА_8 .
За таких обставин твердження засудженого про те, що місцевим судом було проігноровано його клопотання про безпосередню участь у судовому розгляді, є необґрунтованими, а тому апеляційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає. При цьому з огляду на викладене в даному конкретному випадку право засудженого на участь у судовому засіданні порушено не було, оскільки участь особи в судовому засіданні в режимі відеоконференції є фактичною участю в судовому розгляді, проте в іншому форматі.
До схожого висновку про забезпечення безпосередньої участі в судовому засіданні засудженого прийшов і Верховний Суд колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 320/2582/19 від 29 липня 2021 року.
Отже, суд першої інстанції, забезпечив участь ОСОБА_8 у судовому засіданні згідно вимог ч. 2 ст. 336 КПК України, в умовах воєнного стану, в режимі відеоконференції.
Доводи засудженого, що він знаходиться в одиночній камері, що йому забороняють всі заохочувальні заходи на правильність висновків суду не впливають, оскільки порядок відбування покарання засудженими у виді довічного позбавлення волі, яке є найсуворішим видом покарання та яке призначається за вчинення обмеженої категорії найнебезпечніших особливо тяжких злочинів, визначений КВК України, а не судом, а відбутий ОСОБА_8 значний термін покарання та його вік, без встановлення даних про те, що він став на шлях виправлення не надає суду повноважень для застосування пільги визначеної ч.1 ст. 82 КК України.
Статтею 3 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачено, що до засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України. Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.
Відповідно до статті 7 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених Кримінально-виконавчим кодексом України, законами України і встановлених вироком суду.
Правовий статус засуджених визначається законами України, а також Кримінально-виконавчим кодексом України, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.
Порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань регламентує Кримінально-виконавче законодавство України, яке застосовується до засуджених, а виконання судових рішень визначено в розділі VIII КПК України.
Згідно з частинами 1, 3 ст. 6 цього Кодексу виправлення засудженого - процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки. Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), пробація, суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив, а таких даних щодо засудженого ОСОБА_8 судом першої інстанції, як і судом апеляційної інстанції встановлено не було, а тому доводи засудженого з цього приводу є голослівними та не підтверджені матеріалами справи.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою, а тому підстави для її скасування за доводами апеляційної скарги засудженого відсутні.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418 КПК України, колегія суддів,-
постановила:
Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 26 жовтня 2023 року, якою відмовлено у задоволенні його заяви про заміну невідбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту оголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді: