Житомирський апеляційний суд
Справа №273/1694/23 Головуючий у 1-й інст. Самойленко Л.М.
Категорія 84 Доповідач Борисюк Р. М.
09 липня 2024 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Павицької Т.М., Трояновської Г.С.,
з участю секретаря
судового засідання Гарбузюк Ю.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 273/1694/23 за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Савчук Світлани Миколаївни в межах виконавчого провадження за №61488204,
за апеляційною скаргою державного виконавця Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Савчук Світлани Миколаївни на ухвалу Баранівського районного суду Житомирської області від 02 квітня 2024 року, постановлену під головуванням судді Самойленко Л.М. у м. Баранівці,
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся зі скаргою, в якій просить визнати незаконною бездіяльність державного виконавця Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Савчук С.М. у виконавчому провадженні №61488204 при винесенні постанови про повернення виконавчого документу стягувачу від 28 квітня 2023 року та скасувати вказану постанову.
Зазначав, що 02 жовтня 2017 року Баранівським районним судом Житомирської області винесено рішення, згідно якого 05 березня 2020 року видано виконавчий лист про стягнення з сільськогосподарського кооперативу "Діброва" на його користь заборгованості по заробітній платі в розмірі 3174 грн з урахуванням компенсації за її затримку та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичної її виплати. Виконавчий лист був пред'явлений до виконання.
28 квітня 2023 року державним виконавцем було прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з тим, що СГК "Діброва" діяльності не здійснює та не має рухомого та нерухомого майна. Він не погоджується з таким рішенням, оскільки виконавець не направив запитів до реєстраційних органів з метою виявлення майна та майнових прав боржника. Крім того, відсутні докази на підтвердження періодичного проведення виконавцем перевірок з метою виконання судового рішення.
Ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 02 квітня 2024 року скаргу задоволено частково та визнано незаконною бездіяльність державного виконавця Звягельського відділу ДВС у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління МЮ (м. Київ) Савчук Світлани Миколаївни по виконавчому провадженню №61488204 при винесенні постанови від 28 квітня 2023 року про повернення виконавчого документу стягувачу. У задоволенні решти вимог скарги - відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі, державний виконавець Звягельського відділу ДВС у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління МЮ (м. Київ) Савчук С.М. (далі Виконавець) просить вказану ухвалу скасувати та закрити провадження у справі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при прийнятті ухвали допустив порушення норм процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права. Судом розглянуто дану справу при неповному з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи.
Вказує, що чинним законодавством не врегульовано порядку судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій. При таких обставинах вважає, що слід застосовувати частину 1 статті 287 КАС України і зазначені справи розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Крім того, в матеріалах справи наявне клопотання ОСОБА_1 про залишення скарги без розгляду, яке суд проігнорував.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи учасники в судове засідання не з'явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що відповідає положенням частини 2 статті 372 ЦПК України.
Враховуючи те, що в судове засідання не з'явились всі особи, які беруть участь у справі, тому фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, що відповідає положенню частини 2 статті 247 ЦПК України.
Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Установлено, що Баранівським районним судом Житомирської області 05 березня 2020 року видано виконавчий лист про стягнення з сільськогосподарського кооперативу "Діброва" на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі в розмірі 3174,00 грн, з урахуванням компенсації за її затримку та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичної її виплати (а.с.4).
28 квітня 2023 року державним виконавцем Звягельського відділу ДВС у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління МЮ (м. Київ) Савчук Світланою Миколаївною винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з тим, що підприємство діяльності не здійснює, рухоме та нерухоме майно відсутнє. В постанові роз'яснено, що виконавчий документ може бути повторно пред'явлений до виконання в строк до 28 квітня 2026 року (а.с.5, 6).
Задовольняючи частково позовні вимоги, районний суд виходив з того, що матеріалами справи доведена бездіяльність державного виконавця Савчук С.М щодо вчинення усіх виконавчих дій в межах виконавчого провадження ВП №61673201 для належного виконання рішення суду
Колегія суддів погоджується з такими висновками мотивуючи таким.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання.
Згідно частин 1, 2 статті 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.
Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013 є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Правовідносини у сфері примусового виконання судових рішень регулюються Законом України «Про виконавче провадження» (далі Закон).
Згідно із статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 статті 5 Закону встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до частини 1, пункту 2 частини 2 статті 8 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини 2 статті 18 Закону).
Згідно з пунктом 6 частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Частиною 8 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.
Відповідно до пункту 1 статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.
Враховуючи вищевикладене, державний виконавець зобов'язаний вживати заходи щодо примусового виконання рішень.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що державний виконавець вжила усіх передбачених Законом заходів щодо ефективного та своєчасного виконання рішення суду, при цьому прийнял передчасне рішення про повернення виконавчого листа №273/211/16-ц від 05 березня 2020 року, виданого Баранівським районним судом Житомирської області стягувачу, яке повинно бути виконане.
Також установлено, що 13 жовтня 2023 року державним виконавцем Звягельського відділу ДВС Степанюк Ю.В., на підставі виконавчого листа №273/211/16-ц від 05 березня 2020 року було відкрито виконавче провадження №73013506 (а.с.27-28).
Таким чином, при повторному пред'явленні стягувачем виконавчого листа до Відділу на виконання, районний суд обґрунтовано вважав, що відсутні підстави для скасування постанови державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу ВП № 61488204 від 28 квітня 2023 року та відмовив у задоволенні скарги у цій частині.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не свідчать про порушення місцевим судом норм матеріального чи процесуального права при вирішенні даного спору.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Посилання щодо незаконності рішення місцевого суду, наведені в апеляційній скарзі не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які ґрунтовно, повно викладені у мотивувальній частині оскаржуваної ухвали, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди апелянта з висновками щодо їх оцінки.
Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими, а ухвала суду є законною та ґрунтується на встановлених обставинах справи.
Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваної ухвали місцевого суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України суд,
Апеляційну скаргу державного виконавця Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Савчук Світлани Миколаївни, залишити без задоволення, а ухвалу Баранівського районного суду Житомирської області від 02 квітня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді