Провадження № 22-ц/803/5328/24 Справа № 178/3386/23 Суддя у 1-й інстанції - Цаберябий Б. М. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
10 липня 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Пищиди М.М.
суддів - Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.
за участю секретаря судового засідання - Лопакової А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою керівника Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області Геник Віталія Миколайовича на рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання правочину дійсним та визнання права власності на земельну ділянку,-
У грудні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання правочину дійсним та визнання права власності на земельну ділянку.
В обґрунтування позову зазначив, що 22 лютого 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 , який діяв від імені та за дорученням ОСОБА_2 на підставі довіреності серії 63 АА 8045504, посвідченої 16 грудня 2021 року, ОСОБА_4 , нотаріусом міста Самари, Самарської області російської федерації та зареєстрованої за номером 63/92-Н/63-2021-І2-1471, переклад якої посвідчений приватним нотаріусом Кам'янського міського нотаріального округу, Красношлик В.В. та зареєстрованої за номером 72 від 20 січня 2022 року, був укладений в письмовій формі договір купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 8,850 га, кадастровий номер 1222085000:01:002:0026, розташованої на території Божедарівської селищної ради Кам'янського / Криничанського / району Дніпропетровської області на яку на момент укладення цього договору оформлено право власності продавцем належним чином.
Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ДП № 115322, виданого 25 квітня 2005 року Криничанською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Другої Дніпродзержинської державної нотаріальної контори, в.о. державного нотаріуса Криничанського району, спадкова справа № 229/2003, зареєстрованого в реєстрі за № 942 від 04 червня 2004 року, ОСОБА_2 належала вищезазначена земельна ділянка площею 8,850 га, кадастровий номер 1222085000:01:002:0026.
22 лютого 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 були узгоджені умови договору купівлі-продажу вищезазначеної земельної ділянки. Також було домовлено, що протягом п'яти робочих днів між сторонами договір купівлі-продажу земельної ділянки буде нотаріально посвідчено. Того ж дня позивач у розрахунок за договором купівлі-продажу земельної ділянки передав 241 000,00 грн. на підтвердження чого ОСОБА_3 власноручно склав відповідну розписку та передав оригінал Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ДП № 115322 від 25 квітня 2005 року; свідоцтва про право на спадщину за законом виданого державним нотаріусом Другої Дніпродзержинської державної нотаріальної контори, В.О. державного нотаріуса Криничанського району, спадкова справа №»229/2003, зареєстрованого в реєстрі за №942 від 04 червня 2004 року; витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, сформованим у відділі у Криничанському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області ОСОБА_5 , 24 травня 2005 року № НВ-1211748362019.
Позивач зазначає, що через військові події, які мали початок 24 лютого 2022 року підписати та посвідчити договір купівлі-продажу земельної ділянки в нотаріальній конторі зробити це неможливо. Тобто на сьогоднішній день він безповоротно втратив можливість нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу земельної ділянки.
З урахуванням наведеного, обґрунтовуючи свої доводи тим, що сторони домовились щодо істотних умов договору купівлі-продажу нерухомого майна та відбулось повне його виконання, але неможливо нотаріально посвідчити договір.
Враховуючи зазначене, позивач просив суд визнати дійсним договір купівлі-продажу, укладений 22 лютого 2022 року між ним та ОСОБА_2 щодо придбання ним земельної ділянки 8,850 га, кадастровий номер 1222085000:01:002:0026, розташованої на території Божедарівської селищної ради Кам'янського / Криничанського / району Дніпропетровської області. Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 8,850 га, кадастровий номер 1222085000:01:002:0026, розташованої на території Божедарівської селищної ради Кам'янського / Криничанського / району Дніпропетровської області.
Рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання правочину дійсним та визнання права власності на земельну ділянку - задоволено.
Визнано дійсним договір купівлі-продажу, укладений 22 лютого 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , згідно умов якого ОСОБА_1 придбав земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 8,850 га, кадастровий номер 1222085000:01:002:0026, розташованої на території Божедарівської селищної ради Кам'янського / Криничанського / району Дніпропетровської області.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 8,850 га, кадастровий номер 1222085000:01:002:0026, розташованої на території Божедарівської селищної ради Кам'янського / Криничанського / району Дніпропетровської області.
Додатковим рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 09 травня 2024 року стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3483 грн. судового збору.
Не погодившись з рішенням суду, керівник Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області Геник Віталій Миколайович звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за потрібне апеляційну скаргу задовольнити.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ДП № 115322 виданого 25 квітня 2005 року Криничанською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом виданого державним нотаріусом Другої Дніпродзержинської державної нотаріальної контори, в.о. державного нотаріуса Криничанського району, спадкова справа № 229/2003, зареєстрованого в реєстрі за № 942 від 04 червня 2004 року, громадянці російської федерації ОСОБА_2 належала вищезазначена земельна ділянка площею 8,850 га, кадастровий номер 1222085000:01:002:0026, яку вона зобов'язана була відчужити згідно вимог ст.ст. 81, 145 ЗК України.
Рішенням Криничанського районного суду від 26 липня 2021 року, ОСОБА_2 був встановлений додатковий шестимісячний строк для відчуження земельної ділянкою.
22 лютого 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 , який діяв від імені та за дорученням відповідачки ОСОБА_2 на підставі довіреності серії 63 АА 8045504, посвідченої 16 грудня 2021 року ОСОБА_4 , нотаріусом міста Самари, Самарської області російської федерації та зареєстрованої за номером 63/92-Н/63-2021-І2-1471, переклад якої посвідчений приватним нотаріусом Кам'янського міського нотаріального округу, Красношлик В.В. та зареєстрованої за номером 72 від 20 січня 2022 року, був укладений в письмовій формі договір купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 8,850 га, кадастровий номер 1222085000:01:002:0026, розташованої на території Божедарівської селищної ради Кам'янського / Криничанського / району Дніпропетровської області.
Відповідно вказаного договору продаж земельних ділянок здійснено за 241 000 грн, які покупець сплатив одночасно з підписанням цього договору.
Станом на час розгляду справи договір купівлі-продажу земельних ділянок сторонами не був нотаріально посвідчений.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження отримання коштів за договором відповідач склав розписку та передав позивачу правовстановлюючі документи та технічну документацію на земельну ділянку, які є предметом укладеного між сторонами договору.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості.
Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (ст. 1311 ч.1 п.3 Конституції України).
За приписами ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а аткож може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за ново виявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом наданго право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статус позивача (ст. 56 ч.ч. 3, 4, 5).
Закон України «Про прокуратуру» передбачає, що на прокуратуру покладаються такі функції представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (ст. 23 ч.3).
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії (ст. 23 ч.4).
Під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом звертатися до суду з позовом (заявою, поданням) ; вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи, на будь-якому етапі судового провадження; ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи; брати участь у розгляді справи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 у провадженні № 12-194гс19 вказує на те, що прокурор звертаючись до суду із позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу; бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на ствердждуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення; суд вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи; наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставинах.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави; прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
У даній справі прокурор звертаючись із апеляційною скаргою відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив у чому полягає порушення інтересів держави, та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Згідно із статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Положеннями статті 657 ЦК України, передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Відповідно до статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.
Отже, визнання дійсним договору на підставі частини другої статті 220 ЦК України допускається тільки для нікчемних правочинів (тобто для яких недотримання письмової форми пов'язується саме з відсутністю нотаріального посвідчення і це зумовлює їх нікчемність).
При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з'ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Пленум Верховного Суду України у пункті 13 постанови від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив судам, що при розгляді подібних спорів суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.
У зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК України. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, тобто обов'язок доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (статті 76, 77 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, п'ятої-шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як убачається з матеріалів справи, предметом спору є вимога ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.02.2022, укладеного з ОСОБА_2 у простій письмовій формі.
Посилання заявника на те, що відповідач не виконав свого зобов'язання та не може з'явитися для нотаріального посвідчення договору з об'єктивних причин, а саме через початок військової агресії російської федерації проти України, колегія суддів апеляційного суду відхиляє як необґрунтовані, оскільки на підставі доказів, поданих позивачем, не встановлено втрати можливості з будь-яких причин його посвідчити, що є обов'язковими умовами для визнання правочину дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України.
Колегія суддів також враховує, що позивачем не надано суду першої інстанції належних і допустимих документальних доказів на підтвердження його наміру нотаріально посвідчити вказаний договір, вжиття ним будь-яких заходів для такого посвідчення, а також не надано доказів на підтвердження відсутності можливості нотаріально посвідчити договір у строк, встановлений договором.
Встановивши, що спірний договір купівлі-продажу нерухомого майна був укладений без дотримання обов'язкових вимог чинного на момент його укладення законодавства щодо нотаріального посвідчення, при цьому відсутні докази ухилення відповідача від його нотаріального посвідчення, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для визнання такого договору дійсним у судовому порядку.
Посилання позивача на те, що відповідач є громадянином російської федерації і на час дії воєнного стану існує заборона на укладення будь яких нотаріальних дій на території України за зверненням громадян росії, відтак позивач позбавлений будь-якої можливості нотаріально посвідчити договір купівлі продажу, не можуть бути підставою для задоволення позову, оскільки договір купівлі-продажу земельних ділянок був укладений 22.02.2022, тобто до введення в Україні воєнного стану та запровадження обмежень щодо вчинення нотаріальних дій під час дії воєнного стану. Сторони договору, не були позбавлені можливості реалізувати свої права відповідно до встановлених на час виникнення спірних правовідносин положень законодавства України.
Встановлені на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» тимчасові обмеження щодо здійснення нотаріальних дій за заявами особи, пов'язаної з державою-агресором, не свідчать про ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору, а отже і не свідчить про наявність підстав для визнання такого договору дійсним відповідно до приписів частини другої статті 220 ЦК України.
За змістом, зокрема, ст. 3 ч. 1 п. 2-1, ст. 6 ч. 1 п. 1, ст. 10 ч. 1 п. 3, ч. 3, ст. ст. 18, 20, 22, 26, 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (N 1952-IV), п. п. 1, 6, 7, 10-1, 18, 24, 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМ України від 25.12.2015 N 1127, п. п. 1, 2 глави 3, п. 1 глави 4, п. п. 3, 4 глави 7, п. п. 1, 4 глави 8 розділу І, п. п. 1, 2, 3 глави 2 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Мін'юсту України від 22.02.2012 N 296/5 (реєстрація в Мін'юсті України 22.02.2012 за N 282/20595), за нотаріальним посвідченням правочину щодо відчуження земельної ділянки одразу слідує державна реєстрація переходу прав на відповідну земельну ділянку, ці дії відбуваються одночасно по суті, нотаріус, який посвідчує угоду, виступає також державним реєстратором прав на нерухоме майно, під час вчинення нотаріальних і реєстраційних дій нотаріус/державний реєстратор перевіряє встановленим порядком право- і дієздатність сторін угоди, правовий статус земельної ділянки як об'єкта нерухомості, наявність обтяжень, заборон щодо ділянки, обмежень її в цивільному обороті, отримує в належній формі необхідні для нотаріального посвідчення угоди та державної реєстрації прав документи, відомості з державних реєстрів, вказує необхідні дані в договорі і т.ін.
При посвідченні правочинів відчуження земельних ділянок у випадках, встановлених ст. 172 Податкового кодексу України, нотаріус вимагає надати йому документи про грошову оцінку відчужуваної земельної ділянки (п. п. 1.11. п. 1 глави 2 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).
Стаття 172 ПК України передбачає, що: дохід, отриманий платником податку від продажу не частіше одного разу протягом звітного податкового року земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 ЗК України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується (п. 172.1.); під час проведення операцій з продажу об'єктів нерухомості між фізичними особами нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна (зареєстрованої відповідно до пункту 172.3. цієї статті) та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору та щокварталу подає до контролюючого органу за місцем розташування робочого місця приватного нотаріуса інформацію про такий договір, включаючи інформацію про його вартість та суму сплаченого податку в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку (172.4.).
Тобто, укладення договору відчуження земельної ділянки вимагає дотримання спеціальних деталізованих правил і відповідної процедури, виконання яких поза таким спеціальним порядком, зокрема, судом, не передбачене і неможливе фактично.
Не можуть бути взяті до уваги доводи про те, що підтвердженням виконання договору купівлі-продажу земельної ділянки є складена відповідачем розписка про отримання від позивача грошових коштів у розмірі 241000 грн, оскільки в матеріалах справи міститься лише копія вказаної розписки, яка не є належним доказом у справі та враховуючи положення постанова Правління Національного банку України № 148 "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", оскільки ціна позову є більшою від 50000 грн.
Суд першої інстанції вищевикладеного не врахував, що призвело до ухвалення помилкового рішення, що відповідно до ст.376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.
На підставі ст.141 ЦПК України, з позивача на користь апелянта слід стягнути судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4179,6 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу керівника Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області Геник Віталія Миколайовича - задовольнити.
Рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2024 року - скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання правочину дійсним та визнання права власності на земельну ділянку - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області судовий збір у розмірі 4179,6 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства.
Судді: