Провадження № 22-ц/803/6362/24 Справа № 212/1962/24 Суддя у 1-й інстанції - Дехта Р. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
09 липня 2024 року м.Кривий Ріг
справа № 212/1962/24
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Остапенко В.О.,
суддів: Зубакової В.П., Тимченко О.О.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат»
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, в м. Кривому Розі, у порядку ч.13 ст. 7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 квітня 2024 року, яке ухвалено суддею Дехтою Р.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 19 квітня 2024 року,
В лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (далі - АТ «Криворізький залізорудний комбінат») про про відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 26 жовтня1984 року, перебуваючи в трудових відносинах з АТ «Криворізький залізорудний комбінат», на посаді прохідника зазнав нещасного випадку на виробництві, яку йому було заподіяно джерелом підвищеної небезпеки, оскільки в момент виконання робіт перебував у шахті Першотравнева - 2 власником якої було Першотравневе РУ (ВО Кривбасруда), правонаступником прав та обов'язків якої є відповідач.
Внаслідок нещасного випадку на виробництві отримав травму з наступним діагнозом: Тяжка політравма. Відкритий прелом нижньої третьої правого плеча. Відкрити внутрішньоскладовий перелом дистального метапифаза обох кісток правої голені, перелом сідничної і ломної кісток з права, травматичний шок 3-го ступеня (згідно виписного епікризу №14 від 05 лютого 1985 року, та довідки 7-ї міської лікарні м. Кривого Рогу).
У зв'язку з отриманою травмою протягом тривалого часу зазнає фізичних та моральних страждань, зазначив, що порушено та порушуються його нормальні життєві зв'язки, останній позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, він постійно відчуває біль у щелепі відчуває недостатність рухливості, тому просив суд ухвалити рішення яким стягнути з відповідача на свою користь в якості відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я суму грошових коштів у розмірі 106500 гривень без нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб та інших зборів та платежів.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 квітня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 40 000 грн без утримання податку з доходу фізичних осіб, військового збору та інших обов'язкових платежів.
В апеляційній скарзі відповідач АТ «Криворізький залізорудний комбінат» посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права в частині задоволених позовних вимог, просить скасувати рішення суду в частині задоволення позову про стягнення з них 40000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та висновки суду не відповідають встановленим обставинам. Вказували, що правовідносини між сторонами виникли в період дії ЦК в редакції 1963 року, яка станом на 26 жоатня 1984 року не передбачала права на відшкодування моральної шкоди. Вказували, що у встановленому законом порядку посадові особи підприємства не визнавалися винними у порушенні законодавства про охорону праці, вина підприємства - відсутня. Зазначає, що позивачем не доведено факт спричинення моральної шкоди.
Позивач своїм правом на надання відзиву, передбаченим ст.360 ЦПК України, не скористався.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи на те, що ціна позову становить 106 500 грн та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених позовних вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається із матеріалів справи, що позивач ОСОБА_2 26 жовиня 1984 року перебуваючи в трудових відносинах з Спеціалізованим виробничим комбінатом «Кривбасхаштопроходка» на посаді прохідника зазнав нещасного випадку на виробництві що підтверджується копією трудової книжки позивача, актом № 56 про нещасний випадок на виробництві від 27 жовтня 1984 року.
Відповідно до п. 14 акту № 56 про нещасний випадок на виробництві від 27 жовтня 1984 року нещасний випадок з позивачем стався за таких обставин: За нарядом начальника дільниці ОСОБА_3 , виданого через гірничого майстра ОСОБА_4 прохідники ОСОБА_5 та ОСОБА_6 мали привести забій центрального орта у безпечний стан, відбурити 20 шпурів по покрівлі, встановити анкера на цементно-пісковому розчині, відбурити забій в кількості 42 шпури та в кінці зміни здійснити підрив. В 14 годин 45 хв. забій центрального орта було підготовано до заряджання. Підривник ОСОБА_7 та прохідник ОСОБА_1 що мав Єдину книжку підривника приступили до заряджання забою. ОСОБА_8 здійснював заряджання шпурів по покрівлі з спеціальною драбиною, а прохідник ОСОБА_1 заряджав шпури з правою частини забою. В 15:00 год. на Першотравневому кар'єрі Північного гірничозбагачувального комбінату ім. Комсомолу України було здійснено вибух заряду загальною вагою 660 тон.
Від сейсмічних навантажень вибуху відшаровуючи маси ґрунту впали з висоти 2,8 м. скріплення центрального орта на глибині 465м. південної стіни забою. При падінні шматка породи був травмований прохідник ОСОБА_1 а саме травмовано праве передпліччя та права нога.
Відповідно до п.15 акту № 56 про нещасний випадок на виробництві від 27 жовтня 1984 року встановлено травмуючий фактор: падіння шматків породи.
Відповідно до п. 15.1 акту № 56 про нещасний випадок на виробництві від 27 жовтня 1984 року причинами нещасного випадку стали: Перебування робітників в небезпечній зоні сейсмічний хвиль при здійсненні масових вибухів на Першотравневому кар'єрі Північного гірничозбагачувального комбінату ім. Комсомолу України. Несвоєчасне попередження про вибух робітників шахти Першотравнева - 2 ШБУ-2 з небезпечної зони при проведенні масового вибуху в кар'єрі Північного гірничозбагачувального комбінату ім. Комсомолу України зі сторони замовника Першотравневого РУ (ВО Кривбасруда).
У зв'язку заподіяннями шкоди Позивач 14 вересня 1994 року вперше пройшов огляд МСЕК, де йому було встановлено ступінь втрати працездатності у розмірі 10% безстроково, встановлено необхідність у санаторному лікуванні, що підтверджується довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги від 14 вересня 1994 року.
У зв'язку з отриманням травми Позивач з 26 жовтня 1984 року по 05 лютого 1985 року перебував на стаціонарному лікуванні 7-ї міської лікарні м. Кривого Рогу з діагнозом: Тяжка політравма. Відкритий прелом нижньої третьої правого плеча. Відкрити внутрішньоскладовий перелом дистального метапифаза обох кісток правої голені, перелом сідничної і ломної кісток з права, травматичний шок 3-го ступеня.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку про доведеність спричинення позивачу моральної шкоди заподіяної ушкодженням здоров'я внаслідок отриманих травм на виробництві. Враховуючи, що надані позивачем докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров'я відбулося внаслідок отримання травм при виконанні ним трудових обов'язків, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань, дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення моральної шкоди в розмірі 40 000 грн. без утримання податку з доходу фізичних осіб, військового збору та інших обов'язкових платежів.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Статтею 3 Конституції України зазначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Крім того, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до Закону України «Про охорону праці», на підприємство покладено обов'язок забезпечити якісні та безпечні умови праці.
Крім того, статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (рішення від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012).
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
Події, які породили цивільне право ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди та стали підставою для звернення до суду з указаним позовом, мали місце до 01 січня 2004 року, тобто до набрання чинності ЦК України, тому з огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі місцевим судом вірно застосовані положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року.
Згідно зі статтею 440-1 ЦК України моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діянням іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Необхідною умовою виникнення зобов'язання з відшкодування моральної (немайнової) шкоди, є заподіяння цієї шкоди. Під шкодою в праві прийнято розуміти всяке применшення блага, що охороняється правом. Благо, що охороняється правом, може бути майновим або особистим немайновим. Внаслідок цього і шкода, що заподіюється благам, що охороняються, може бути майновою і моральною (немайновою). Вказуючи на моральну (немайнову) шкоду, що підлягає відшкодуванню, частина перша статті 440-1 ЦК України не визначає її поняття. Визначення цього поняття міститься в правових нормах спеціальних законів, що регулюють певні види суспільних відносин і передбачають право громадян та організацій на відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.
Стаття 440-1 ЦК України не містить будь-яких обмежень відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Отже, відповідно до статті 440-1 ЦК Української РСР фізична або юридична особа має право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її прав неправомірними діями в будь-яких цивільних та інших правовідносинах. У вказаній статті міститься пряма вказівка на те, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянинові або організації діяннями іншої особи, і порушила їх законні права, відшкодовується особою, що заподіяла шкоду. Порушення законних прав, указаних в законі осіб, завжди є протиправним. Отже, неправомірна поведінка заподіювача моральної (немайнової) шкоди є необхідною умовою відповідальності, тому суд при розгляді справ цієї категорії зобов'язаний з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних або фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні. У статті 440-1 ЦК Української РСР виявляється дія принципу генерального делікту, закріпленого в статті 440 ЦК Української РСР, в силу якого заподіяння шкоди признається протиправним, якщо особа не була уповноважена на її заподіяння.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень, у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 ЦК України та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.
Вказаний висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №210/3110/16-ц (провадження №61-4983св18), який суд враховує при вирішенні цієї справи. У постановах Верховного суду України від 16 травня 2012 року у справі №6-27цс12, від 24 грудня 2014 року у справі №6-188цс14, від 18 березня 2015 року у справі №6-24цс15 викладено правову позицію, згідно з якою правила відшкодування шкоди, в тому числі моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом, визначаються днем первинного встановлення МСЕК стійкої втрати працездатності, а не днем безпосередньо нещасного випадку на виробництві.
З огляду на викладене при вирішенні справи про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 , суд застосував законодавство, яке діяло станом на день первинного встановлення МСЕК стійкої втрати працездатності позивачу.
05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження №14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що моральну шкоду ОСОБА_1 завдано порушенням його законних прав на безпечні і нешкідливі умови праці саме роботодавцем, що узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17, а тому погодується із висновком суду першої інстанції про покладення обов'язку з відшкодування завданої моральної шкоди на АТ «Криворізький залізорудний комбінат» у спірних правовідносинах.
При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст.32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об'єктивної оцінки психотравматичної ситуації.
Доводи відповідача щодо вини самого позивача в ушкодженні його здоров'я внаслідок нещасного випадку на виробництві колегія суддів відхиляє, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин з відшкодування моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Доводи відповідача про недоведеність позивачем факту моральної шкоди не заслуговують на увагу, оскільки сам факт стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоров'я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди.
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, §62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 квітня 2024 року залишити без задволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 09 липня 2024 року.
Головуючий:
Судді: