Справа № 353/476/24
Провадження № 2-з/353/1/24
11 липня 2024 рокум.Тлумач
Тлумацький районний суд Івано-Франківської області:
в складі: головуючого судді Мотрук Л.І.
за участю секретаря судового засідання Стельмах В.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тлумач заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом заборони перетину державного кордону України в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини,-
Позивач звернувся до Тлумацького районного суду Івано-Франківської області із заявою про забезпечення позову шляхом заборони перетину державного кордону України у цивільній справі за його позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини.
В обгрунтування своїх вимог зазначив, що відповідач ОСОБА_2 неодноразово виїжджала за кордон на заробітки і на даний час має намір виїхати за кордон та вивезти за межі України їхню малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою перешкоджання місця проживання малолітньої дитини за місцем реєстрації батька, що у подальшому може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Просив забезпечити позов шляхом заборони перетину державного кордону України та вивезення за межі України малолітньої ОСОБА_3 , в супроводі матері ОСОБА_2 , чи іншої, уповноваженої нею особи.
Сторони в судове засідання не викликались відповідно до правил ч.1 ст.153 ЦПК України.
У зв'язку з цим фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, що відповідає правилам ч.2 ст.247 ЦПК України.
Судом встановлено, що 09.05.2024 року до Тлумацького районного суду Івано-Франківської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини.
13.05.2024 року судом постановлено ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження по справі за правилами загального позовного провадження.
Також 10.07.2024 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом заборони перетину державного кордону України в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини.
Суд, дослідивши заяву про забезпечення позову, дійшов наступного висновку.
Судом враховується право кожного на справедливий розгляд його справи судом при вирішенні спору щодо його прав та обов'язків цивільного характеру, що передбачено в п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню відповідно до ст. 9 Конституції України.
Згідно ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Пунктом 4 Постанови N 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» Пленум Верховного Суду України роз'яснив що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Таким чином, при розгляді заяви про забезпечення позову у виді заборони перетину державного кордону України, суд, на підставі наданих позивачем доказів має дійти висновку про те, що відповідач реально може вчинити будь-які дії, що призведуть до неможливості виконання судового рішення. Наявність ризику вчинення будь-якою особою дій, які в подальшому зможуть призвести до неможливості виконання відповідного судового рішення, має бути не ілюзорним, а підтверджуватись доказами, які б давали сторонньому незалежному спостерігачу зробити висновок про реальність такого ризику.
Крім того, у п. 9 Постанови N 9 від 22.12.2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" зазначено, що клопотання про забезпечення позову повинно бути вмотивованим і обґрунтованим доказами наявності реальних загроз чи утруднень майбутнього виконання рішення суду, співмірністю заходів забезпечення позову заявленим позовним вимогам, їх відповідність предмету позовної вимоги, відсутністю порушень прав третіх осіб заходами забезпечення позову.
Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідності до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Висновок суду про необхідність вжиття заходів забезпечення позову не може грунтуватися на припущеннях позивача.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов може бути забезпечений шляхом заборони вчиняти певні дії.
У ст. 151 ЦПК України викладено вимоги до заяви про забезпечення позову, зокрема в заяві про забезпечення позову повинно бути вказано захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
Забезпечення позову по суті це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника).
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 183/5864/17-ц.
Оцінюючи обґрунтованість заяви про забезпечення позову, суд вважає, що позивач належним чином не обґрунтував, у тому числі з посиланням на відповідні обставини та належні докази, що невжиття таких заходів забезпечення позову спроможне істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також те, що існує реальна загроза чи ризик того, що відповідачем на даний час здійснюються дії щодо вивезення за межі України малолітньої дитини, дочки Яни, чи підготовка до таких дій.
Крім того, суд звертає увагу, що 24.02.2022 року указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України, який неодноразово продовжувався та діє по цей час на всій території України. А тому, забезпечення позову шляхом заборони перетину державного кордону України та вивезення за межі України малолітньої ОСОБА_3 , в супроводі матері ОСОБА_2 , чи іншої, уповноваженої нею особи, унеможливлює створення безпечних умов проживання, виховання і розвитку малолітньої дитини та наражає як саму дитину, так і її матір на небезпеку, що суперечить Конституції України, Конвенції про права дитини та Загальній декларації прав людини.
З огляду на викладене, враховуючи, що заявником на даний час не обґрунтовано необхідності застосування заходу забезпечення позову, суд прийшов до переконання, що в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. 149-153, 260, 261 ЦПК України, суддя
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом заборони перетину державного кордону України в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини відмовити.
Ухвала, що постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
ГоловуючийЛ. І. МОТРУК