Справа № 216/4065/20
Провадження № 2/216/157/24
02 липня 2024 року місто Кривий Ріг
Дніпропетровської області
Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі головуючого - судді Онопченка Ю.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Авшаряна С.О.,
позивачки ОСОБА_1 ,
представника позивачки ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 8 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , є інвалідом першої групи - безстроково, має проблеми з зором, проблеми з мовленням, постійно потребує допомоги сторонніх осіб. Позивачка проживає сама, перебуває у скрутному матеріальному становищі.
З весни 2017 року, після придбання ОСОБА_3 домоволодіння АДРЕСА_2 , почався спір по проведенню межі суміжних земельних ділянок, оскільки прийняття рішення Криворізької міської ради від 20.12.2017 про приватизацію земельної ділянки по АДРЕСА_2 , здійснювалось на підставі технічної документації з землеустрою, розробленої ТОВ «Геохора Плюс», де використовувався протокол № 8 засідання районної комісії по вирішенню земельних спорів від 08.08.2017, замість підпису позивачки в акті встановлення та погодження меж земельної ділянки, що є невід'ємною частиною технічної документації землеустрою.
18 квітня 2018 року ОСОБА_3 разом зі своїм чоловіком ОСОБА_4 без дозволу позивачки зайшли на її подвір'я для з'ясування без документів межі їх земельних ділянок. Після цього, 20 квітня 2018 року за допомогою автокрана повз стін будівель відповідачкою були розміщенні залізобетонні плити шириною близько 0,5 м, розміщенні більше 2 м за межами їхньої садиби на території міста в направленні дороги. В подальшому почались залякування, моральне катування, приниження честі та гідності позивачки. Так, 23 квітня 2018 року та 25 квітня 2018 року були усні погрози життю позивачки; 20 липня 2018 року кидання каміння ОСОБА_4 , а 02 вересня 2018 року словесна погроза вбивством зі сторони працівника з території домоволодіння АДРЕСА_2 .
Після укладення бетонних плит з присипанням їх землею, тобто без провітрювання, з порушенням ДБН та санітарних правил і будівництва, у позивачки почалось руйнування її будинку з північно-східного кута, в результаті чого вона змушена була зробити стяжку будинку. Однак, після зведення будинку, власники домоволодіння АДРЕСА_2 почали збільшувати висоту паркану на межі їх земельних ділянок встановлюючи бетонні секції, що призвело до подальшого руйнування її будинку. Вказаними діями відповідачка наносить шкоду психологічному здоров'ю позивачки, при поривах вітру постійно деренчать бетонні стіни паркану, що викликає її тривогу та побоювання за своє життя. Також, трьохметровий паркан постійно затемнює території її садиби.
Посилаючись на вищевикладені обставини, позивачка просила суд зобов'язати відповідачку демонтувати бетонний паркан зведений на межі суміжних земельних ділянок по АДРЕСА_2 та по АДРЕСА_1 ; та стягнути моральну шкоду в розмірі 1 400 000 грн.
24 травня 2021 року відповідачка надала суду відзив на позов. Як на підставу заперечень посилалася на те, що їй на праві приватної власності належить житловий будинок з надвірними спорудами, розташований на земельній ділянці площею 0,1000 га, кадастровий номер 1211000000:08:129:0122, по АДРЕСА_1 . По сусідству з відповідачкою у приватній власності позивачки перебуває житловий будинок з надвірними спорудами, розташований на земельній ділянці, площею 0,1000 га, кадастровий номер 1211000000:08:129:0124, по АДРЕСА_1 . Земельні ділянки сторін вже були сформовані, їм було присвоєно кадастрові номери, встановленні відповідні межі, а земельна ділянка відповідачки була приватизована раніше неї. З моменту придбання відповідачкою домоволодіння, позивачка в силу скандального характеру, а можливо захворювань, постійно скандалила, кидала сміття, каміння в двір відповідачки, після чого у 2018 році відступивши від межі яка проходить між домоволодіннями близько 1 м, з південно-східної сторони на території своєї земельної ділянки відповідачкою було встановлено з монолітних бетонних блоків паркан, висотою до 2-х м. Позивачка неодноразово зверталася до органів влади щодо правомірності встановлення паркану, та в подальшому відмовлялась від участі у розгляді порушеного нею питання. Просила суду відмовити позивачці у позові.
Позивачка, її представник ОСОБА_2 у судовому засіданні позов підтримали у повному обсязі, просили задовольнити.
Відповідачка у судове засідання не з'явилася, її представник ОСОБА_5 надав суду заяву про розгляд справи без його участі, просив відмовити в позові за недоведеністю, та необґрунтованістю.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.
Судом встановлено, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 25.03.2021, ОСОБА_1 належить на праві власності земельна ділянка з кадастровим номером 1211000000:08:129:0124, площею 0,1 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.104).
ОСОБА_3 також належить на праві власності земельна ділянка з кадастровим номером 1211000000:08:129:0122, площею 0,1 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15.01.2018 (а.с.103).
Листом голови Центрально-Міської районної у місті ради Нєженцева С.В. від 11.12.2018, адресованого ОСОБА_1 встановлено, що вказане у зверненні питання правомірності будівництва паркану власниками домоволодіння АДРЕСА_2 , неодноразово розглядалось комісією з виходом на місце протягом 2016-2018 років, спеціалістами відділів виконкому районної у місті ради у присутності власників домоволодіння АДРЕСА_2 , позивачка відмовлялась від участі у розгляді звернення, посилаючись на те, що вона особа з інвалідністю І групи.
При візуальному огляді було встановлено, що власники домоволодіння АДРЕСА_2 на вказаній вулиці установили паркан на земельній ділянці, що надана їм у приватну власність. Паркан встановлений частково з листів шиферу, а частково побудований на фундаменті з монолітних бетонних блоків висотою до 3-х метрів, проходу до земельної ділянки з боку домоволодіння АДРЕСА_2 немає. Згідно чинним законодавством, встановлення паркану на присадибних ділянках не потребує оформлення дозвільних документів на будівництво, однією із умов є встановлення меж земельної ділянки (отримання кадастрового номера). Власниками домоволодіння АДРЕСА_2 межі на земельній ділянці встановленні при здійсненні ними приватизації (а.с.49).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст.ст. 15, 16 ЦК України).
Статтею 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
В ході розгляду справи позивачкою надано до суду клопотання про призначення судово-будівельної експертизи, однак воно не містить відомостей про експертну установу якій слід доручити проведення експертизи, та за чий рахунок слід провести експертизу. Також, у судовому засіданні судом було роз'яснено позивачці порядок призначення та проведення експертизи, однак та відмовилась від її проведення.
Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).
Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив) (ч.ч. 1, 2 ст. 103 ЗК України).
Приписами статті 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частиною 4 статті 319 ЦК України визначено, що власність зобов'язує.
Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).
За змістом ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Разом з тим, згідно зі ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілої, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілої спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (пункт 9 вказаної Постанови).
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Вказаний висновок викладений в Постанові Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 638/8636/17-ц.
Таким чином, відповідальність за шкоду вимагає встановлення складу правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди, і умовою цивільно-правової відповідальності.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог позивачки щодо демонтування бетонного паркану зведеного на межі суміжних земельних ділянок відповідачки та позивачки, як такого, що порушує права останньої, її доводи викладені в позовній заяві не містять будь-яких підтверджуючих доказів на які б вона посилалася як на підставу заявлених вимог, що відповідно до статті 81 ЦПК України, є процесуальним обов'язком останньої.
Також, позивачкою не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння їй моральних страждань, і відповідно, заподіяння моральної шкоди, розмір якої ніяк не обґрунтований.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини 1-2 статті 77 ЦПК України).
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Вказаний правовий висновок відповідає постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13, провадження № 14-400цс19.
Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її не доведення.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачкою не було виконано свого процесуального обов'язку із подання належних доказів доведеності заявлених нею вимог, що зумовлює необхідність визнання позовних вимог необґрунтованими із постановленням рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення суду складено 10 липня 2024 року.
Суддя Ю.В.Онопченко