Справа638/11895/24
Провадження № 1-кп/638/1683/24
10 липня 2024 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
Головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
розглянувши у спрощеному провадженні без виклику учасників судового провадження кримінальне провадження №12024226050000148 від 01.06.2024 року стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровськ, громадянина України, із повною середньою освітою, не одруженого, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого, останній раз 13.04.2023 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська, за ч.4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, звільнений від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком на 1 рік,
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення - проступку, передбаченого ч.1 ст. 296 КК України, -
встановив:
Судом встановлено, щовВідповідно до витягу з наказу військової частини НОМЕР_1 (по стройовій астині) від 17.05.2024 №142 ОСОБА_3 , призначено аказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від
05.05.2024 №92-РС на посаду солдата резерву 47 запасної роти військової істини НОМЕР_1 , який 17.05.2024 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов?язків за посадою. Проходячи військову службу на посаді солдата резерву 47 запасної роти віськової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_3 , відповідно до ст.ст. 9, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом Ураїни «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» (далі тут внутрішньої служби ЗС України), ст.ст. 1-4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про циплінарний статут Збройних Сил України» (далі Дисциплінарний статут України), повинен був свято і беззаперечно дотримуватися Конституції України і законів України, Військової присяги, сумлінно і чесно виконувати військовий обов?язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, берегти військову честь і поважати гідність інших людей, не допускати негідних вчинків, виконувати свої службові обов?язки, які визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою та дотримуватися вимог статутів іних Сил України. Проте солдат ОСОБА_3 достовірно знаючи свої обов?язки, передбачені зазначеним вище законодавством та маючи можливість належно їх виконувати, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, свідомо допустив їх порушення та скоїв кримінальне правопорушення (кримінальний проступок), а саме хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_3 , перебуваючи на посаді солдата резерву 47 запасної роти, у військовому званні солдат, 31.05.2024 приблизно о 20 годині знаходячись у громадському місці - поблизу будівлі посту ЕЦ ст. Ізюм регіональної філії «Південна залізниця» за адресою: АДРЕСА_3 , діючи умисно та цілеспрямовано, з хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги
характеризувалось усвідомленим спонуканням зневажливого ставлення до громадського порядку, ігноруванням існуючих у суспільстві елементарних правил поведінки, моральності та добропристойності, в присутності електромеханіка ОСОБА_4 , висловлювався нецензурною лайкою, розбив кулаком правої руки металопластикове скло будівлі посту ЕЦ ст. Ізюм регіональної філії «Південна залізниця» тим саме спричинив шкоду в розмірі 1146 грн. 57 коп., за вище вказаною адресою та продовжуючи свої хуліганські дії із застосуванням предмету спеціально пристосованого, а саме ножем наніс 4 хаотичні удари по лобовому склу та капоту транспортного засобу з д.н.з
НОМЕР_2 , чим спричинив власнику пошкодженого майна
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 матеріальних збитків в розмірі 7 900
грн. 00 коп.
Вказані обставини встановлені органом досудового розслідування та не оспорюються учасниками судового провадження.
Судом встановлено, що відповідно до положень ч.2 ст.302 КПК України обвинуваченому ОСОБА_3 роз'яснено зміст встановлених досудовим розслідуванням обставин, а також те, що у разі надання згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному порядку він буде позбавлений права оскаржувати вирок в апеляційному порядку з підстав розгляду кримінального провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини, та ОСОБА_3 подав заяву про роз'яснення йому вказаних положень та надання добровільної згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні.
При цьому ОСОБА_3 подав заяву про беззаперечне визнання своєї винуватості, яка складена у присутності захисника ОСОБА_5 .
Враховуючи викладене, підстав для призначення розгляду у судовому засіданні даного обвинувального акту, відповідно до ч.3 ст.382 КПК України, суд не вбачає. А тому суд розглянув обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження на підставі вивчення обвинувального акту та доданих до нього матеріалів із ухваленням вироку без зазначення доказів на підтвердження встановлених обставин відповідно до положень ч.2 ст.382 КПК України.
Суд, дослідивши матеріали досудового розслідування, у тому числі документи, які засвідчують беззаперечне визнання ОСОБА_3 своєї винуватості, приходить до висновку, що він вчинив кримінальне правопорушення-проступок, передбачений ч.1 ст. 296 КК України, хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.
При призначенні виду та міри покарання обвинуваченому, суд враховує характер, ступінь важкості та суспільної небезпеки скоєного кримінального проступку обвинуваченим, дані про його особу.
Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 раніше неодноразово судимий, останній раз Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська, за ч.4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, звільнений від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком на 1 рік, із середньою освітою, не одружений, на утриманні осіб не має, військовослужбовець, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , на диспансерному (профілактичному) обліку в КНП ХОР «Обласний наркологічний диспансер» не перебуває; впродовж останніх п'яти років за медичною допомогою до КНП «Харківський міський психоневрологічний диспансер №3» ХМР не звертався.
Обставиною, яка у відповідності до ст.66 КК України пом'якшує покарання ОСОБА_3 , є щире каяття.
Обставини, які у відповідності до ст.67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_3 , відсутні.
Обвинуваченому суд призначає покарання необхідне і достатнє для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Вирішуючи питання про вид та міру покарання обвинуваченому, суд враховує фактичні обставини кримінального провадження, суспільну небезпеку вчиненого проступку, суб'єктивне ставлення обвинуваченого до скоєного та його поведінку після вчинення проступку, соціальну характеристику особи: її вік, стан здоров'я, соціальне становище, відсутність даних про перебування на профілактичних обліках у лікаря психіатра, наявність обставини, що пом'якшує покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання, та зваживши на всі фактори в їх сукупності і взаємозв'язку, приходить до висновку, що необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових проступків буде призначення остаточного покарання у виді штрафу.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 року, «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 року, «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 року).
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається, як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.
Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад правопорушення та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
При цьому також суд враховує, що відповідно до ст.50 КК України покарання є заходом примусу та полягає в передбаченому законом обмеженні прав та свобод засудженого та у відповідності до ч.2 ст.50 КК України має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
При призначенні покарання суд також керується положенням п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 23.10.2003 року, згідно якого суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Відповідно до ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є складовою частиною загальнонаціонального законодавства України.
Процесуальні витрати, які пов'язані із залученням експерта під час здійснення досудового розслідування - підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави.
Долю речовихдоказів суд вирішує на підставі ст. 100 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 370, 371, 373, 374 КПК України, суд,-
ухвалив:
ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення - проступку, передбаченого ч.1 ст. 296 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу на користь держави у розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень.
Вирок набирає законної сили через тридцять днів з моменту його проголошення, якщо не буде оскаржений. Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м.Харкова протягом тридцяти днів з дня отримання копії вироку, однак відповідно до ч.1 ст.394 КПК України вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду кримінального провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно направити учасникам судового провадження.
Суддя: