Справа № 638/16371/23
Провадження №1-кп/638/1015/24
09 липня 2024 року Дзержинський райсуд м. Харкова у складі : головуючого судді ОСОБА_1
при секретарях ОСОБА_2 , ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові кримінальне провадження №12023221200002066 від 03.09.2023з обвинувальним актом у відношенні :
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народженого у м. Харкові, громадянина України, українця, з середньо-спеціальною освітою, не одруженого, не працюючого, військовозобов'язаного, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який фактично мешкає за адресою : АДРЕСА_2 , раніше судимого :
- 14.06.2023 вироком Жовтневого райсуду м. Харкова за ст.ст. 407 ч. 5, 69 КК України до 2 років позбавлення волі, з застосуванням приписів ст. 62 ч. 1 КК України, з заміною призначеного покарання у виді 2 років позбавлення волі триманням у дисциплінарному батальйоні строком на 2 роки,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ст. 185 ч. 4 КК України, -
за участю :
прокурора ОСОБА_5
потерпілого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
підсудного ОСОБА_4
Підсудний ОСОБА_4 , діючи умисно, із корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжку), поєднану з проникненням у житло, в умовах воєнного стану, при наступних обставинах:
13 серпня 2023 року, близько 17 години 23 хвилин, підсудний ОСОБА_4 , будучи обізнаним про дію Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який було продовжено Указом Президента України №254/2023 від 01.05.2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» з 05:30 години 20.05.2023 строком на 90 діб, та Закону України № 2102-ІХ від 24.02.2022 «Про Затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», діючи умисно, у період воєнного стану поширеного на території України,із корисливих мотивів, маючи умисел направлений на таємне викрадення чужого майна з метою незаконного збагачення, поєднане з проникненням до житла, прибув до будинку АДРЕСА_3 , де перебуваючи в приміщенні зазначеного будинку, скориставшись тим, що за його злочинними діями ніхто з сторонніх осіб не спостерігає, скориставшись тим, що вхідні двері мали пошкодження та не зачинялися на замок, шляхом вільного доступу, проник до приміщення квартири АДРЕСА_4 , звідки таємно викрав належне потерпілому ОСОБА_6 майно, а саме : диван торгівельної марки «KONSTANTA» вартістю 8120 гривен, який завантажив у транспортний засіб - вантажне таксі та з місця вчинення злочину з викраденим зник, заподіявши потерпілому ОСОБА_6 матеріальну шкоду у вказаній сумі.
У судовому засіданні підсудний ОСОБА_4 свою вину у вчинені злочину, передбаченого ст. 185 ч. 4 КК України не визнав. При цьому, підсудний ОСОБА_4 показав, що ОСОБА_6 йому відомий на протязі тривалого часу, з яким він періодично вживав спирті напої та наркотичні засоби за місцем мешкання останнього в квартирі АДРЕСА_5 , де за згодою ОСОБА_6 він залишався на ніч. Останній раз він був в квартирі ОСОБА_6 в ніч з 12.08.2023 на 13.08.2023. В квартирі знаходився належний ОСОБА_6 диван, на який він знайшов покупця, про що повідомив ОСОБА_6 , останній погодився продати належний йому диван, гроші розділити по 1500 гривен кожному, а як компенсацію, він зобов'язався привези ОСОБА_6 інший диван. 13.08.2023 він замовив вантажне таксі на якому разом з ОСОБА_8 прибули за місцем мешкання ОСОБА_6 , якого вдома не було, хоча вони домовлялись, що він буде вдома. Вони через пошкоджені двері зайшли в квартиру ОСОБА_6 , розібрали диван, разом з сусідом винесли його з будинку та завантажили у таксі, на якому перевезли його до покупця на АДРЕСА_6 , та який сплатив йому оговорену вартість дивану -3500 гривен. Отримані гроші він використав на власні потреби, ОСОБА_6 частину грошей та інший диван не передав, так як був на нього злий та обурений його поведінкою, у зв'язку з чим ОСОБА_6 звернувся до поліції. До квартири ОСОБА_6 був обмежений доступ, так як після пошкодження дверей ОСОБА_6 встановив відповідні запобіжні пристрої. 13.08.2023 він єдиний раз зайшов у квартиру ОСОБА_6 за його відсутністю. Після реалізації дивану він з ОСОБА_6 не спілкувався. Провину не визнає, так як крадіжку не вчиняв. Однак вважає, що він не виконав своїх зобов'язань перед ОСОБА_6 , а саме : не надав йому половину вартості дивану та інший диван.
Незважаючи на не визнання підсудним ОСОБА_4 своєї вини, у вчиненні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ст. 185 ч. 4 КК України, його винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину доведена доказами і ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному з'ясуванні всіх обставин справи в їх сукупності.
У судовому засіданні потерпілий ОСОБА_6 показав, що підсудний ОСОБА_4 раніше йому відомий, взаємовідносини з останнім нормальні. Він мешкає в квартирі АДРЕСА_5 , в якої зберігається належне йому майно. Станом на серпень 2023 року двері його квартири у зв'язку з пошкодженням, на замок не зачинялися. Підсудний ОСОБА_4 раніше бував за місцем його мешкання та іноді залишався на ніч, останній раз близько за півтора місяця до вчинення крадіжки. 13.08.2023 близько 18:00 години зателефонувала сусідка та повідомила, що була очевидцем, як з його квартири виносять диван. Він прибув по місця свого мешкання, переглянув відеозапис з камери відеоспостереження, та побачив, як ОСОБА_4 з невідомою йому дівчиною виносять з квартири належний йому диван, який вантажать до вантажного таксі. Зазначений відеозапис подій він під час досудового розслідування надав слідчому. Він ОСОБА_4 дозволу на проникнення до квартири та на винос дивану не надавав, а тому ОСОБА_4 вчинив саме крадіжку належного йому дивина. Будь-яких боргових зобов'язань перед ОСОБА_4 у нього не було. Він намагався знайти ОСОБА_4 та з'ясувати обставини вчинення ним крадіжки, однак зустрітися з останнім так і не зміг, після чого з відповідним повідомленням звернувся до правоохоронного органу. Під час досудового розслідування викрадений диван, який він впевнено впізнав, йому був повернутий, тому на теперішній час до ОСОБА_4 він претензій не має.
У судовому засіданні свідок ОСОБА_9 показав, що станом на серпень 2023 року він працював водієм вантажного таксі. Підсудний ОСОБА_4 йому раніше відомий не був. В середині серпня 2023 року, близько 18-19 години він отримав замовлення щодо перевезення речей, та прибув на вантажному такси до будинку АДРЕСА_3 . З під'їзду будинку вийшов ОСОБА_4 разом з дівчиною. ОСОБА_4 разом з сусідом винесли з будинку та завантажили в таксі диван, який він разом з ОСОБА_4 та дівчиною відвіз за вказаною ними адресою на АДРЕСА_7 , де ОСОБА_4 разом з дівчиною вивантажив диван, розрахувався з ним за послуги та він поїхав. Він вважав, що диван належить ОСОБА_4 , про те, що останній вчиняє крадіжку йому відомо не було. Під час досудового розслідування він за світлинами впізнав ОСОБА_4 , як особу яка перевозила диван.
У судовому засіданні свідок ОСОБА_8 показала, що підсудний ОСОБА_4 її раніше відомий, потерпілий ОСОБА_6 раніше відомий її не був. 13.08.2023, близько 17:30 години вона зустріла на АДРЕСА_6 ОСОБА_4 , який запропонував надати йому допомогу у перевезенні належного йому дивану з будинку розташованого на АДРЕСА_3 до квартири його батька, на що вона надала свою згоду, так як була винна ОСОБА_4 гроші, та який зазначив, що вибачить її вказаний борг. ОСОБА_4 по телефону викликав вантажне таксі на якому вони приїхали до вказаного ОСОБА_4 будинку, піднялися на 6 поверх, зайшли до квартири, двері якої було пошкоджено та вони не зачинялися. В квартирі знаходився диван, ОСОБА_4 зазначив, що диван належить йому, який вони розібрали на складові. Вказаний диван вона, разом з ОСОБА_4 та сусідом винесли з квартири на вулицю, завантажили до вантажного таксі та відвезли на АДРЕСА_6 . Після чого вона пішла у своїх справах, як ОСОБА_4 розпорядився вказаним диваном її невідомо. Вона була впевнена, що диван належить ОСОБА_4 , бідь-яких підозр, що він вчиняє крадіжку у неї не було.
У судовому засіданні свідок ОСОБА_10 показала, що підсудний ОСОБА_4 її раніше відомий не був, раніше у будинку за місцем свого мешкання вона його не бачила. В середині серпня, приблизно 10-13 серпня 2023 року, близько 17-18 години вона перебувала за місцем свого мешкання біля будинку АДРЕСА_3 , та була очевидцем як до будинку приїхало вантажне таксі, до якого ОСОБА_4 разом з дівчиною та сусідом винесли з будинку та завантажили в таксі належний потерпілому ОСОБА_6 диван, який був у розібраному стані. Після чого ОСОБА_4 разом дівчиною сіли в вантажне таксі та поїхали. Про вказані події вона повідомила по телефону потерпілого ОСОБА_6 , так як у неї виникли сумніви у правомірності дії ОСОБА_4 . Про те, що ОСОБА_4 вчиняє крадіжку дивану на той момент її відомо не було, про це згодом її повідомив ОСОБА_6 , який зазначив, що дозволу ОСОБА_4 на входження до своєї квартири не надавав, будь-яких боргових зобов'язань перед ОСОБА_4 не мав, доручень та дозволу на вивіз дивану з квартири не надавав. Під час досудового розслідування вона за світлинами впевнено впізнала ОСОБА_4 , як особу яка при зазначених нею обставинах, вчинила крадіжку належного ОСОБА_6 дивану. Зазначивши у судовому засіданні, що саме ОСОБА_4 вчинив вказані протиправні дії, так як вона, під час вчинення ОСОБА_4 крадіжки, перебуваючи на незначної відстані, добре розгледіла риси його обличчя.
Також, вина підсудного ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ст. 185 ч. 4 КК України, підтверджується наступними дослідженими у судовому засіданні доказами:
- протоколом огляду предмету від 19.09.2023, відповідно до якого була відтворена та переглянута відео інформація, яка міститься на наданому органу досудового розслідування потерпілим ОСОБА_6 оптичному DVD-R диску, на якому мається відеозапис з камер відеоспостереження розташованої на фасаді будинку АДРЕСА_3 , подій які відбувалися 13.08.2023 в період часу з 17.57.56 години до 18.09.42 години, та яким зафіксовано обставини вчинення підсудним ОСОБА_4 крадіжки належного потерпілому ОСОБА_6 дивану, завантаження його до вантажного таксі та транспортування викраденого з місця вчинення злочину. (а.с.а.с. 134-140);
Відеозапис, який міститься на вказаному оптичному DVD-R диску був переглянутий та досліджений у судовому засіданні, яким встановлено обставини вчинення підсудним ОСОБА_4 крадіжки належного потерпілому ОСОБА_6 дивину, які мали місце 13.08.2023 при вищезазначених обставинах. При цьому досліджений відеозапис відображає, як дії підсудного ОСОБА_4 , так і дії свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , а також ОСОБА_11 , які надаючи ОСОБА_4 допомогу в завантаженні дивану, не були обізнані щодо злочинності дій останнього, хибно вважаючи їх правомірними. Також вказаним відеозаписом підтверджуються надані у судовому засіданні показання свідка ОСОБА_10 в часті того, що вона була очевидцем зазначених подій, так як з відеозапису вбачається, що свідок перебуваючи на лавці бачить всі дії підсудного ОСОБА_4 та інших осіб. (а.с. 141);
При цьому підсудний ОСОБА_4 у судовому засіданні, після перегляду відеозапису та під час подальшого його допиту, зазначив, що саме він, свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , а також ОСОБА_11 на ньому зображені події завантаження дивану потерпілого ОСОБА_6 до вантажного таксі, які мали місце 13.08.2023 за місцем мешкання потерпілого ОСОБА_6 , наголошуючи на тому, що про існування зазначеної камери відео спостереження йому було відомо, що на його думку свідчить про відсутність будь-якого умислу на вчинення крадіжки.
- постановою про визнання та долучення до матеріалів кримінального провадження речових доказів від 19.09.2023, відповідно до якого наданий потерпілим ОСОБА_6 оптичний DVD-R диск, на якому зафіксовані обставини вчинення підсудним ОСОБА_4 крадіжки належного потерпілому ОСОБА_6 , які мали місце 13.08.2023, було визнано речовим доказом та долучено до матеріалів кримінального провадження. (а.с.а.с. 142-143);
- протоколом огляду місця події від 07.09.2023 та фото таблицями фіксування зазначеної слідчої дії, відповідно до якого в результаті огляду належної ОСОБА_12 квартири АДРЕСА_8 був виявлений та вилучений належний потерпілому ОСОБА_6 диван ТМ «KONSTANTA», який був викрадений підсудним ОСОБА_4 з квартири потерпілого ОСОБА_6 . 13.08.2023. При цьому, потерпілий ОСОБА_6 , який був присутнім при проведенні вказаної слідчої дії, зазначив, що саме цей диван був викрадений з його квартири підсудним ОСОБА_4 13.08.2023, та який він впевнено впізнав по зазначеним ним ознака та наявним дефектам. (а.с.а.с. 144, 145-151);
- постановою про визнання та долучення до матеріалів кримінального провадження речових доказів від 07.09.2023, відповідно до якого виявлений та вилучений 07.09.2023 під час огляду місця події належний потерпілому ОСОБА_6 диван ТМ
«KONSTANTA» був визнаний речовим доказом, долучений до матеріалів кримінального провадження та переданий на відповідальне зберігання потерпілому ОСОБА_6 (а.с.а.с. 152-153, 154);
- інформацією наданою ТОВ «ГРУЗОВИЧКОФФ» № 00000334 від 06.09.2023, відповідно до якої до товариства з вантажних перевозок 13.08.2023 об 17:23 шляхом телефонного зв'язку, надійшло замовлення чоловіка, який представився ОСОБА_13 , на надання послуг вантажного таксі, з визначенням маршруту перевезення : з пр-ту Людвіга Свободи, 20 до АДРЕСА_9 , з часом подання вантажівки 13.08.2023 об 18:00 годині. Вказане замовлення було виконано водієм ОСОБА_9 на автомобілі марки «Renault», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . (а.с. 156);
Вказаною інформацією підтверджуються надані у судовому засіданні показання підсудного ОСОБА_4 та свідка ОСОБА_8 в часті того, що 13.08.2023 саме підсудним ОСОБА_4 було здійснено телефоне замовлення в ТОВ «ГРУЗОВИЧКОФФ» послуги вантажного таксі, з метою перевезення належного потерпілому ОСОБА_6 дивану, з визначенням ОСОБА_4 маршруту руху, що свідчить про наявність у підсудного ОСОБА_4 заздалегідь виниклого умислу на проникнення до житла ОСОБА_6 з метою вчинення належного останньому майна.
- протоколом пред'явлення осіб для впізнання за фотознімками від 11.09.2023, відповідно до якого свідок ОСОБА_9 , серед наданих для впізнання зображених на фотознімках осіб, впевнено впізнав підсудного ОСОБА_4 , як особу, яка 13.08.2023 замовила послуги вантажного таксі, та при вищезазначених ним обставинах завантажила до автомобіля належний потерпілому ОСОБА_6 диван. При цьому свідок ОСОБА_9 зазначив сукупність ознак, за якими він впевнено впізнав підсудного ОСОБА_4 (а.с.а.с. 157-160);
- протоколом пред'явлення осіб для впізнання за фотознімками від 13.09.2023, відповідно до якого свідок ОСОБА_10 , серед наданих для впізнання зображених на фотознімках осіб, впевнено впізнала підсудного ОСОБА_4 , як особу, яка 13.08.2023 при вищезазначених нею обставинах, разом з іншими особами завантажила до вантажного таксі належний потерпілому ОСОБА_6 диван. При цьому свідок ОСОБА_10 зазначила сукупність ознак, за якими вона впевнено впізнала підсудного ОСОБА_4 (а.с.а.с. 161-164);
- висновком судово-товарознавчої експертизи № 4977/23 від 13.09.2023, відповідно до якого ринкова вартість дивану товаровиробника «KONSTANTA», прямого, двоспального, розкладного, виготовленого з тканини сірого кольору, оснащеного двома дерев'яними підлокітниками, всередині яких мається місце для зберігання речей, диван довжиною 227 см, висотою 83,5 см, шириною 93 см, придбаного у 2018 році, бувшого у використанні, з урахуванням зносу, станом на 13.08.2023, становить 8120 гривен, за умови, що станом на досліджувану дату об'єкт дослідження мав якісні товарні характеристики. (а.с.а.с. 165-169).
Суд не бере до уваги твердження підсудного ОСОБА_4 з приводу того, що при вищезазначених обставинах він до житла потерпілого ОСОБА_6 не проникав, крадіжки належного потерпілому ОСОБА_6 майна не вчиняв, так як за згодою ОСОБА_6 мав по житла потерпілого вільний доступ, диван вивіз з квартири за згодою останнього, та розцінює їх критично, як спосіб захисту від пред'явленого обвинувачення, з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинення тяжкого злочину, з наступних підстав.
У судовому засіданні потерпілий ОСОБА_6 наголошував на тому, що станом на серпень 2023 року двері його квартири у зв'язку з пошкодженням, на замок не зачинялися, однак він, незважаючи на те, що ОСОБА_4 раніше бував за місцем його мешкання та іноді з його згоди залишався на ніч, останній раз близько за півтора місяця до вчинення крадіжки. 13.08.2023 він свого дозволу ОСОБА_4 на перебування в його квартирі та на винос дивану не надавав. А тому, на його думку ОСОБА_4 вчинив саме крадіжку належного йому майна, так як будь-яких боргових зобов'язань перед ОСОБА_4 у нього не було.
Зволікання щодо звернення до правоохоронних органів з відповідною заявою про вчинення ОСОБА_4 крадіжки, він пояснює бажанням вирішити питання з останнім у позасудовий спосіб, однак ОСОБА_4 ухилився від вирішення зазначеного питання у вказаний спосіб, що на думку суду, взагалі не має будь-якого правового значення для кваліфікації дій підсудного ОСОБА_4 за інкримінованою статтею кримінального закону.
Також для кваліфікації дій підсудного ОСОБА_4 за інкримінованою йому статтею кримінального закону, не має правового значення, щодо відсутності у потерпілого ОСОБА_6 до ОСОБА_4 будь-яких претензій, що було ним зазначено у судовому засіданні, та на чому у судовому засіданні наголошував останній, так як це є волевиявлення саме ОСОБА_6 , є його особистою думкою, яке не впливає на кваліфікацію протиправних дій ОСОБА_4 .
Вказані показання потерпілого ОСОБА_6 є послідовними на протязі всього досудового слідства та судового розгляду, в повної мірі узгоджуються з іншими дослідженими по кримінальному провадженні доказами, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави для сумнівів в їх об'єктивності, правдивості та відвертості, тому суд їм довіряє.
Крім того, у судовому засіданні встановлено, що будь-яких відносин, в тому числі і неприязних, між потерпілим ОСОБА_6 та підсудним ОСОБА_4 до вчинення вказаного кримінального правопорушення не було, що свідчить про відсутність у потерпілого підстав для наклепу на підсудного.
Також судом зазначається, що у судовому засіданні доказів, які б підтверджували наявність у потерпілого ОСОБА_6 будь-яких боргових зобов'язань перед ОСОБА_4 не було, що свідчить про відсутність між потерпілим та підсудним цивільно-правових відносин, які врегульовані приписами ЦК України.
У судовому засіданні підсудний ОСОБА_4 зазначив, що про існування камери відео спостереження на фасаді будинку потерпілого ОСОБА_6 йому було достеменно відомо, що на його думку, свідчить про відсутність у нього будь-якого умислу на вчинення крадіжки.
Суд також не приймає вказані твердження підсудного ОСОБА_4 як доказ відсутності у нього будь-якого умислу на вчинення крадіжки майна ОСОБА_6 , так як вказана обізнаність ОСОБА_4 щодо відео фіксації його протиправних дій, та продовження вчинення заздалегідь запланованого злочину, на переконання суду, навпаки свідчить про аморальну та антисоціальну поведінку підсудного ОСОБА_4 , зухвале ігнорування ним правопорядку, нехтування загально прийнятних норм поведінки в суспільстві, не бажання стати на шлях виправлення та перевиховання, після засудження за вчинення попереднього злочину, та наявність стійкого бажання у подальшому вчиняти кримінальні правопорушення з метою особистого збагачення за рахунок чужого майна.
Оцінюючи правильність кваліфікації дій підсудного ОСОБА_4 з огляду на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність, суд вважає, що вина ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 185 ч. 4 КК України, у тому числі за кваліфікуючою ознакою вчинення крадіжки поєднаної з проникненням у житло потерпілого ОСОБА_6 знайшла своє підтвердження під час судового провадження, а доводи сторони захисту щодо відсутності в діях ОСОБА_4 кваліфікуючих ознак цього злочину, зокрема ознаки вчинення крадіжки поєднаної з проникненням у житло є безпідставними.
Так, проникнення як кваліфікуюча ознака крадіжки передбачає, що особа потрапила у житло, інше приміщення чи сховище незаконно, тобто за відсутності права перебувати в місці, де знаходиться майно (всупереч волі законного володільця, шляхом обману, за відсутності визначених законом підстав чи на порушення встановленого законом порядку). При цьому незаконність проникнення стосується самого факту потрапляння до житла, іншого приміщення чи сховища або перебування в ньому під час крадіжки. Спосіб проникнення (застосування фізичних чи інтелектуальних зусиль) принципового значення для встановлення кваліфікуючої ознаки «проникнення» не має.
Така позиція, зокрема, узгоджується з викладеним у постанові ВП ВС від 18.04.2018 (справа № 569/1111/16-к, провадження № 13-14кс18) та постанові ККС ВС від 30.10.2019 (справа № 476/921/17, провадження № 51-2926км19), висновками щодо застосування такої норми права, як кваліфікуюча ознака «проникнення у житло, інше приміщення чи сховище» в складі кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 185 ч. 3, 187 ч. 3 КК України.
У судовому засіданні встановлено, що підсудний ОСОБА_4 , 13.08.2023 з заздалегідь виниклим умислом на вчинення крадіжки майна із житла потерпілого ОСОБА_6 , усвідомлюючи, що диван, на вчинення крадіжки якого він мав злочинний умисел, та який має габаритні розміри, отже для транспортування якого потрібен транспортний засіб, на заздалегідь замовленому ним вантажному таксі прибув за місцем мешкання потерпілого, де скориставшись тим, що двері квартири потерпілого ОСОБА_6 не зачинені, про що йому було достеменно відомо, проник до житла потерпілого, звідки таємно викрав належне йому майно.
У цьому випадку спосіб проникнення у житло, а саме те, що двері квартири не було зачинено на замок і підсудний ОСОБА_4 не застосовував будь-яких фізичних засобів подолання перешкод, не впливає на кваліфікацію його дій за ч. 4 ст. 185 КК, за ознакою проникнення у житло, оскільки проникнення було незаконним, відбулось без дозволу потерпілого і здійснено саме з метою таємного викрадення його майна.
Доводи сторони захисту про те, що підсудний ОСОБА_4 мав вільний доступ до житла потерпілого, є неприйнятними, оскільки будь-яке вторгнення до житла (іншого володіння), здійснене всупереч волі законного володільця, за відсутності визначених законом підстав чи з порушенням у встановленому законом порядку, є незаконним.
Таким чином, суд вважає, що підсудний ОСОБА_4 , під час вчинення інкримінованого йому злочину, усвідомлював незаконності входження (потрапляння) до житла потерпілого, незаконності перебування в ньому під час крадіжки, передбачав суспільно небезпечні наслідки такого протиправного входження (потрапляння) у житло й бажати їх настання, з метою досягнення злочинного результату - таємного викрадення з житла належного потерпілому майна.
Органом досудового розслідування підсудному ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ст. 185 ч. 4 КК України по факту таємного викрадання належних потерпілому ОСОБА_6 майна, з посиланням на вчинення зазначених дій за ознакою повторності.
Суд вважає за необхідне з обвинувачення підсудного ОСОБА_4 за ст. 185 ч. 4 КК України, виключити кваліфікуючу ознаку повторності, так як на час вчинення вказаного злочину та постановлення вироку суду, ОСОБА_4 є особою що не була засуджена за вчинення злочинів за ознаками, зазначеними в п. 1 примітки до ст. 185 КК України, що виключає кваліфікацію інкримінованих підсудному ОСОБА_4 протиправних дій за кваліфікуючою ознакою повторності.
А тому, з вищезазначених підстав суд не приймає до уваги посилання у обвинувальному акті на наявність в провадженні суду, інших кримінальних проваджень з обвинувальними актами щодо обвинувачення підсудного ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, у тому числі за ознаками, зазначеними в п. 1 примітки до ст. 185 КК України, які на час постановлення вказаного вироку суду, не розглянуто по-суті та по яким обвинувальних вироків не постановлено, а тому підстави для інкримінування підсудному ОСОБА_4 кваліфікуючої ознаки повторності, відсутні.
Зазначене кореспондується з приписами ч. 1 ст. 62 Конституції України відповідно до яких, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Цей конституційний принцип презумпції невинуватості майже аналогічно закріплено безпосередньо у тексті закону України про кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 2 КК України), а також відображено у кримінальному процесуальному законі (ст. 7 та ч. 1 ст. 17 КПК України).
Таким чином, згідно з чинним законодавством винуватість особи може бути встановлено лише обвинувальним вироком суду.
З урахуванням зазначеного та враховуючи принцип презумпції невинуватості, а також системне тлумачення положень ч.ч. 1, 3 ст. 32 КК України, судом зазначається, що сам факт вчинення злочину не вперше утворює повторність без постановлення обвинувального вироку суду стосовно особи лише у випадку, коли такий факт розслідується органом досудового слідства чи розглядається судом з іншим епізодом тотожного або однорідного злочину в одному кримінальному провадженні. Тобто лише за умов, коли суд безпосередньо досліджує докази та у вироку встановить доведеність винуватості особи одночасно за всіма епізодами кримінальних правопорушень, які інкриміновані обвинуваченому. Оскільки доведеність чи недоведеність вини у першому епізоді встановлюється судом і лише одночасний розгляд судом в одному кримінальному провадженні першого епізоду, що утворює повторність, і наступного, який кваліфікується як повторний.
Отже, лише за таких обставин, така форма множинності злочинів, як повторність, за відсутності обвинувального вироку суду стосовно особи за раніше вчинений злочин, якщо такі епізоди розглядаються судом в одному кримінальному провадженні, узгоджується з положеннями ст. 62 Конституції України та відповідає принципу non bis in idem.
Суд наголошую на тому, що у різних кримінальних провадженнях стосовно однієї і тієї ж особи підставою для кваліфікації дій особи за ознакою повторно є не факт обвинувачення її у вчиненні злочину за першим епізодом (без постановлення обвинувального вироку), а саме факт постановлення стосовно неї обвинувального вироку у іншому кримінальному провадженні за епізодом, що дає підстави кваліфікувати її дії з урахуванням повторності.
Так, у випадку, коли на момент правової оцінки судом певного діяння особи в обвинувальному вироку інші діяння цієї ж особи не одержали з боку інших судів правової оцінки, яка б дозволяла розглядати їх як елементи повторності разом з тим діянням, якому дає правову оцінку суд, він не може не лише розглядати діяння, яке є предметом його правової оцінки, як елемент повторності кримінальних правопорушень, а взагалі вбачати у поведінці особи повторність кримінальних правопорушень, що узгоджується з позицією Верховного Суду, наведеною у постанові ОП ККС ВС від 14.09.2020 у справі № 591/4366/18 (провадження № 51-1122кмо20).
Таким чином, ступінь вини підсудного ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення-злочину в повній мірі встановлена аналізом вище приведених доказів, які є послідовними та в повній мірі узгоджуються між собою, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави для сумнівів в їх об'єктивності, правдивості та відвертості.
Сукупність наведених та досліджених у судовому засіданні доказів, свідчать про те, що дії підсудного ОСОБА_4 за ст. 185 ч. 4 КК України кваліфіковані вірно, так як він своїми умисними діями вчинив : таємне викрадення чужого майна (крадіжку), поєднану з проникненням у житло, в умовах воєнного стану.
При визначенні підсудному ОСОБА_4 виду та розміру покарання суд враховує суспільну небезпечність та тяжкість вчиненого кримінального правопорушення-злочину, данні про особу підсудного, який раніше судимий за вчинення тяжкого злочину, при цьому вчинив новий інкримінований йому тяжкий злочин після постановлення попереднього вироку та до повного відбуття призначеного покарання, не працює, на диспансерному обліку в ОНД та МПНД не перебуває, за місцем мешкання характеризується задовільно, має на утриманні малолітню доньку ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . (а.с.а.с. 47-48, 49, 50, 51, 52, 56-59, 66-67).
Обставин, які, відповідно до ст.ст. 66, 67 КК України, пом'якшуютьабо обтяжують покарання підсудного ОСОБА_4 судом не встановлено.
При цьому, суд не вбачає правових підстав для визнання поведінки підсудного ОСОБА_4 такою, що свідчить про його щире каяття, на що, орган досудового розслідування посилається в обвинувальному акті, як на обставину яка пом'якшує покарання підсудного, так як у судовому засіданні підсудний ОСОБА_4 наголошував на відсутності у нього почуття каяття та жалю з приводу вчиненого злочину, хибно вважаючи свої дії правомірними.
Окрім того, суд не приймає до уваги, факт відшкодування потерпілому ОСОБА_6 моральної шкоди, заподіяної внаслідок вчинення підсудним ОСОБА_4 інкримінованого йому злочину, як обставину, яка відповідно до приписів п. 2 ч. 1 ст. 66 КК України, пом'якшує покарання підсудного ОСОБА_4 , так як у судовому засіданні встановлено, що зазначена шкода була відшкодована потерпілому ОСОБА_6 не за волевиявленням підсудного ОСОБА_4 , який взагалі не визнає свою вину у вчиненому злочині та не кається, та на час відшкодування перебував під вартою, а за власним бажанням батька підсудного ОСОБА_4 , що і зазначено у відповідній розписці потерпілого від 27.10.2023 щодо отримання відшкодування у розмірі 5000 гривен. (а.с. 170).
Відшкодування батьком підсудного ОСОБА_4 потерпілому ОСОБА_6 моральної шкоди судом розцінюється, як намагання батька підсудного ОСОБА_4 , за власної ініціативи та за власні кошти усунути негативні наслідки для потерпілого, які настали в результаті протиправної поведінки ОСОБА_4 , з подальшою можливістю пом'якшити, в разі призначення судом сину, покарання за вчинене.
Вказані обставини скоєння підсудним ОСОБА_4 кримінального правопорушення-тяжкого злочину, відношення підсудного ОСОБА_4 до вчиненого тяжкого злочину та його для потерпілого наслідків, відсутності у нього почуття каяття та жалю за скоєне, а також дані, які характеризують його особу, наявність судимості за вчинення тяжкого злочину, вчинення нового інкримінованого йому тяжкого злочину після постановлення попереднього вироку та до повного відбуття призначеного покарання, небажання працевлаштуватися та в такий спосіб забезпечувати свої матеріальні потреби, свідчать про аморальну та антисоціальну поведінку підсудного ОСОБА_4 , зухвале ігнорування ним правопорядку, нехтування загально прийнятних норм поведінки в суспільстві, не бажання стати на шлях виправлення та перевиховання, після засудження за вчинення попереднього злочину, та наявність стійкого бажання у подальшому вчиняти кримінальні правопорушення, а тому на переконання суду, його протиправні дії становлять підвищену суспільну небезпеку, що свідчить про наявність ризику вчинення ним інших кримінальних правопорушень, продовження злочинної поведінки та не досягнення визначеної приписами КК України мети кримінального покарання, що унеможливлює застосування щодо нього приписів ст.ст. 75, 76 КК України, а також відсутність підстав для застосування приписів ст. 69 КК України.
Окрім того, суд наголошує на тому, що Державою Україна підсудному ОСОБА_4 була надана можливість виправлення та перевиховання, у визначений попереднім вироком суду строк, який було призначено за вчинення тяжкого військового злочину, скоєного ним, як військовослужбовцем ЗСУ, в період введення на території України воєнного стану, внаслідок віроломного нападу рф на Державу Україна, з застосуванням приписів ст. 69 КК України та який є суттєво меншим від встановленого санкцією статті можливого мінімального строку покарання, з заміною призначеного покарання, відповідно до приписів ч. 1 ст. 62 КК України, у виді позбавлення волі триманням у дисциплінарному батальйоні, що також відповідно до приписів ст. 51 КК України є менш обтяжливим чим позбавлення волі на певний строк.
Вказаної довірою Держави Україна ОСОБА_4 не скористався, відповідних висновків для себе не зробив, продовживши свою протиправну діяльність, зокрема вчинив інкримінований йому вказаний тяжкий злочин після постановлення попереднього вироку та до повного відбуття призначеного покарання, що свідчить про стійке небажання ОСОБА_4 стати на шлях виправлення та перевиховання, а також про намір в подальшому продовжити здійснювати протиправну діяльність.
Враховуючи приписи ст. 50 КК України, згідно яких покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, приймаючи до уваги вищевказані обставини, дані про особу підсудного ОСОБА_4 , наявності невідбутого покарання за попереднім вироком суду, обставин за яких було вчинено вказане кримінальне правопорушення-тяжкий злочин та відношення підсудного до скоєного, відсутність обставин, які як пом'якшують так і обтяжують покарання підсудного,відсутність у потерпілого ОСОБА_6 претензій до підсудного, вартість викраденого майна та його значимість для потерпілого, суд вважає, що виправлення та перевиховання підсудного можливо лише в умовах ізоляції його від суспільства, з призначенням йому міри покарання у межах санкції ст. 185 ч. 4 КК України, а саме у виді позбавлення волі на відповідний строк, так як підсудний ОСОБА_4 потребує застосування найбільш суворого заходу державного примусу.
Суд вважає, що таке покарання відповідатиме гуманності й справедливості, та не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечуватиме співрозмірність діяння та кари, відповідатиме таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.
Підсудний ОСОБА_4 вироком Жовтневого райсуду м. Харкова від 14.06.2023 був засуджений за вчинення злочину, передбаченого ст. 407 ч. 5 КК України, з застосуванням приписів ст. 69 КК України до 2 років позбавлення волі, з заміною призначеного покарання, відповідно до приписів ч. 1 ст. 62 КК України, у виді 2 років позбавлення волі триманням у дисциплінарному батальйоні строком на 2 роки, і знов, після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення - вищевказаний умисний злочин.
При таких обставинах, суд вважає за необхідне відносно підсудного ОСОБА_4 застосувати приписи ст. 71 КК України, до новопризначеного за новим вироком покарання, частково приєднавши не відбуту частину покарання за вироком Жовтневого райсуду м. Харкова від 14.06.2023, з врахуванням приписів ч. 1 п. 1) пп а) ст. 72 КК України, щодо переведення менш суворого виду покарання в більш суворий вид виходячи з співвідношення відповідності одного дня позбавлення волі, одному дню тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців.
Ухвалою слідчого судді Дзержинського райсуду м. Харкова від 28.09.2023 у відношенні підсудного ОСОБА_4 , на час досудового розслідування, був обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Харківський слідчий ізолятор» з можливістю внесення застави у розмірі 161040 гривен, з рахуванням строку тримання під вартою з 28.09.2023,у зв'язку з чим його було взято під-варту в залі суду. (а.с.а.с. 39-44).
Ухвалою Дзержинського райсуду м. Харкова від 16.11.2023 у відношенні підсудного ОСОБА_4 , на час судового провадження, був обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Харківський слідчий ізолятор» з можливістю внесення застави у розмірі 134200 гривен, який в подальшому було продовжено ухвалою Дзержинського райсуду м. Харкова від 15.12.2023 з можливістю внесення застави у розмірі 134200 гривен. (а.с.а.с. 75-79, 99-100).
У судовому засіданні встановлено, що 08.01.2024 батьком підсудного ОСОБА_4 - заставодавцем ОСОБА_15 , була внесена застава на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Харківській області (рахунок UА208201720355299002000006674, МФО 820172, код ЄДРПОУ 26281249, одержувач ТУ ДСА України в Харківській області, банк: Державна казначейська служба України м. Київ, у розмірі 161040 гривен, сума якої перевищує розмір застави визначений ухвалами Дзержинського райсуду м. Харкова від 16.11.2023 та від 15.12.2023 у розмірі 134200 гривен, однак відповідає розміру застави, визначеної ухвалою слідчого судді Дзержинського райсуду м. Харкова від 28.09.2023 у розмірі 161040 гривен.
Відповідне підтвердження внесення суми застави заставодавцем ОСОБА_15 09.01.2024. було надано адміністрації ДУ «Харківський слідчий ізолятор».
При цьому підсудного ОСОБА_4 09.01.2024 не було звільнено з під-варти під заставу у зв'язку з тим, що ОСОБА_4 вироком Жовтневого райсуду м. Харкова від 14.06.2023 був засуджений за ст.ст. 407 ч. 5, 69, КК України до 2 років позбавлення волі, з застосуванням приписів 62 ч. 1 КК України, з заміною призначеного покарання у виді 2 років позбавлення волі триманням у дисциплінарному батальйоні строком на 2 роки, з обчисленням строку відбування покарання з дня приведення вироку до виконання, так як до набрання вироком законної сили запобіжний захід у відношенні ОСОБА_4 не обирався, та який набрав законної сили. (а.с.а.с. 56-59, 105, 114, 120, 121).
Ухвалою Дзержинського райсуду м. Харкова від 27.02.2024 підсудного ОСОБА_4 тимчасово залишено в ДУ «Харківський слідчий ізолятор» на період розгляду зазначеного кримінального провадження №12023221200002066 від 03.09.2023 за обвинуваченням у вчиненні кримінального провадження-злочину, передбаченого ст. 185 ч. 4 КК України. (а.с. 116).
Таким чином, підсудний ОСОБА_4 в межах зазначеного кримінального провадження перебував під вартою з 28.09.2023 по 09.01.2024 включно, та з 27.02.2024 до дня постановлення вказаного вироку, і утримувався в ДУ «Харківський слідчий ізолятор», у зв'язку з чим, відповідно до приписів ч. 5 ст. 72 КК України, суд вважає за необхідне зарахувати ОСОБА_4 у строк відбуття покарання попереднє ув'язнення з 28.09.2023 по 09.01.2024 включно, та з 27.02.2024 до дня постановлення вказаного вироку 08 липня 2024 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Запобіжний захід у відношенні підсудного ОСОБА_4 , до набрання вироком законної сили, суд вважає за необхідне змінити з застави на тримання під вартою з утриманням в ДУ «Харківський слідчий ізолятор».
Строк відбуття покарання підсудному ОСОБА_4 рахувати з дня зміни запобіжного заходу з застави на тримання під вартою, а саме з 09 липня 2024 року.
Усудовому засіданні встановлено, що ухвалою слідчого судді Дзержинського райсуду м. Харкова від 28.09.2023 у відношенні підсудного ОСОБА_4 , на час досудового розслідування, був обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою з можливістю внесення застави у розмірі 161040 гривен. (а.с.а.с. 39-44).
Вказана сума застави була внесена 08.01.2024, в інтересах підсудного ОСОБА_4 , заставодавцем - ОСОБА_15 на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Харківській області (рахунок UА208201720355299002000006674, МФО 820172, код ЄДРПОУ 26281249, одержувач ТУ ДСА України в Харківській області, банк: Державна казначейська служба України м. Київ. (а.с.а.с. 105, 114, 120).
При таких обставинах, відповідно до приписів ч. 11 ст. 182 КПК України, суд вважає за необхідне, після набрання вироком законної сили, повернути заставодавцю ОСОБА_15 внесену ним 08.01.2024 на відповідний депозитний рахунок ТУ ДСА України в Харківської області, встановлену ухвалою слідчого судді Дзержинського райсуду м. Харкова від 28.09.2023 суму застави у розмірі 161040 гривен.
Цивільний позов по кримінальному провадженні потерпілим ОСОБА_6 не заявлений.
Процесуальні витрати по кримінальному провадженню відсутні.
Речові докази : належний потерпілому ОСОБА_6 диван ТМ «KONSTANTA», який перебуває у потерпілого на відповідальному зберіганні, - підлягає залишенню потерпілому ОСОБА_6 за належністю; оптичний диск DVD-R з відеозаписом з камери відео спостереження розташованої зовні на фасаді будинку АДРЕСА_3 , - підлягає зберіганню в матеріалах кримінального провадження. (а.с.а.с. 141, 142-143,152-153, 154).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 373, 374 КПК України суд, -
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 185 ч. 4 КК України та призначити йому покарання, на підставі цього закону у виді 5 років позбавлення волі.
У відповідності до приписів ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до новопризначеного покарання ОСОБА_4 частково приєднати невідбуту ним частину покарання за попереднім вироком Жовтневого райсуду м. Харкова від 14.06.2023 у виді 1 року 6 місяців позбавлення волі, остаточно ОСОБА_4 визначити до відбуття покарання у виді 6 років 6 місяців позбавлення волі, з відбуттям покарання в кримінально-виконавчої установі закритого типу.
Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_4 рахувати з 09 липня 2024 року.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України, зарахувати засудженому ОСОБА_4 строк його попереднього ув'язнення в період з 28.09.2023 по 09.01.2024 включно, та з 27.02.2024 до дня постановлення вказаного вироку 08 липня 2024 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
До набрання вироком законної сили та направлення засудженого для подальшого відбуття покарання, запобіжний захід, обраний щодо засудженого ОСОБА_4 змінити, з застави на тримання під вартою з утриманням у ДУ «Харківський слідчий ізолятор».
Речові докази : належний потерпілому ОСОБА_6 диван ТМ «KONSTANTA», - залишити потерпілому ОСОБА_6 за належністю; оптичний диск DVD-R з відеозаписом з камери відео спостереження, - зберігати в матеріалах кримінального провадження.
На підставі приписів ч. 11 ст. 182 КПК України, після набрання вироком законної сили та приведення його до виконання, повернути заставодавцю ОСОБА_15 внесену ним в інтересах засудженого ОСОБА_4 08.01.2024 на відповідний депозитний рахунок ТУ ДСА України в Харківської області, встановлену ухвалою слідчого судді Дзержинського райсуду м. Харкова від 28.09.2023 суму застави у розмірі 161040 гривен.
Відповідно до ст. 532 КПК України вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок відповідно до ст.ст. 393, 395 КПК України може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду, через Дзержинський райсуд м. Харкова, протягом 30 діб з моменту проголошення, а засудженим ОСОБА_4 той же строк, з моменту вручення йому копій вироку.
Згідно зі ст. 376 КПК України копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в Дзержинському райсуді м. Харкова копію цього вироку, подавши відповідну заяву.
Вирок постановлено в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Суддя ОСОБА_1