10 липня 2024 року
м. Київ
справа №160/19578/23
адміністративне провадження № К/990/25219/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бучик А.Ю.,
суддів: Коваленко Н.В., Рибачука А.І.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.12.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16.05.2024 у справі №160/19578/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №1042500015082 від 06.04.2023 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до положень статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати пенсію за вислугу років з 31.03.2023 ОСОБА_1 з розрахунку 90 відсотків від розміру заробітної плати, визначеною довідкою, виданою Дніпропетровською обласною прокуратурою від 31.03.2023 з додатком до неї, відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789, з доповненнями згідно із Законом №3662-12 від 26.11.1993, у редакції Закону від 12.07.2001 №2663, без обмеження її максимальним розміром.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.12.2023, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16.05.2024, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
01.07.2024 до Верховного Суду через систему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.12.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16.05.2024 у справі №160/19578/23.
За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження у справі колегією суддів встановлено таке.
Предметом оскарження у вказаній справі є відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №1042500015082 від 06.04.2023 призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до положень статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру".
Частиною третьою статті 3 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 257 КАС України визначено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують положення статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і статті 13 КАС України.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".
6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
У даній справі суд першої інстанції, врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також вказує, що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Так, процесуальний закон передбачає умови, за наявності яких справи незначної складності можуть переглядатися в касаційному порядку.
Якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, то у ній мають зазначатися, щонайменше, новітні, проблемні, засадничі, раніше ґрунтовно не досліджувані питання права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Позивач зазначає, що відсутня єдина практика Верховного Суду щодо застосування положень статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ.
Щодо вказаних посилань, необхідно зазначити таке.
Відповідно до частини першої статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (у редакції, що діяла до 01.10.2011було встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугою років незалежно від віку. Пенсія призначається у розмірі 80 процентів від суми їхньої місячної заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержувані перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 процентів місячного заробітку.
Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок пенсії проводиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.
Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VІ, який набрав чинності з 01.10.2011, внесено зміни до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ. Зокрема, змінено у відсотках розмір пенсії за вислугу років, яка призначається прокурорам і слідчим у разі реалізації ними такого права. Встановлено, що прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років.
З 15.07.2015 стаття 50-1 Закону № 1789-XII щодо права на пенсійне забезпечення за вислугу років втратила чинність, у зв'язку із набранням чинності нового Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VI.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у березні 2023 року, відповідно, слід застосовувати той закон, який був чинним на момент звернення позивача до відповідачів, тобто використання позивачем свого права на отримання та призначення пенсії.
На час звернення позивача з заявою (31.03.2023) про призначення пенсії був чинним Закон України від 14.10.2014 №1697 "Про прокуратуру", а тому норми саме цього Закону підлягають застосуванню.
Оскільки у позивача відсутні 25 років вислуги, які встановлені частиною першою статті 86 Закону №1697 (на момент подачі документів для призначення пенсії), то відсутні підстави для призначення йому пенсії за вислугою років.
Згідно зі статтею 86 Закону № 1697-VI прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема, з 01 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.03.2023 у справі №620/2767/19 та у постанові Верховного Суду від 06.03.2023 у справі 620/2767/19.
Враховуючи викладене, спростовується посилання позивача на відсутність єдиної правозастосовчої практики у подібних правовідносинах.
В обґрунтування виняткового значення «виняткового значення», а також суспільного інтересу вказаної справи позивач зазначає, що робота в органах прокуратури весь час супроводжувалася екстремальними умовами праці, пов'язаними з ризиком для життя і здоров'я, жорсткими вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей, певні обмеження конституційних прав і свобод (зокрема обмеження щодо зайняття підприємницькою діяльністю, участі у політичному житті, обмеження виборних прав, виїзду за кордон під час воєнного стану тощо).
Отже позивач, після закінчення служби розраховував на гарантованість з боку держави наявного комплексу організаційно - правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення його добробуту як під час проходження служби в органах прокуратури, так і після її закінчення.
Щодо вказаних доводів, Верховний Суд у постанові від 06.03.2023 у справі №620/2767/19, зокрема зазначив, що за правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною у рішенні в справі «Великода проти України» (№ 43331/12, від 03.06.2014), законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди позивача із прийнятими у справі судовими рішеннями.
Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність у даному випадку обставин, наведених у підпунктах «а» - «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суд зазначає, що посилання у касаційній скарзі на частину четверту статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження судових рішень прийнятих у малозначній справі, не виключає застосування положень пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Зазначене узгоджується з Рекомендаціями № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження.
Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумачення закону.
Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей.
Зазначене дає підстави вважати, що за поданою касаційною скаргою оскаржуються судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
На підставі наведеного та керуючись статтями 328, 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.12.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16.05.2024 у справі №160/19578/23.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати в порядку, встановленому статтею 251 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А. Ю. Бучик
Судді: Н.В. Коваленко
А.І. Рибачук