справа № 759/14651/22 головуючий у суді І інстанції Єросова І.Ю.
провадження № 22-ц/824/1842/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
03 липня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Лобоцької В.П.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах сім'ї та дітей Гатненської територіальної громади Фастівського району Київської області, про позбавлення батьківських прав, -
У жовтні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом та просив позбавити батьківських прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26 жовтня 2012 року між сторонами укладено шлюб, від якого в них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З часу укладення шлюбу сторони проживали за місцем реєстрації позивача у квартирі, яка йому належить на праві власності. Однак, у 2014 році при досягненні дитиною півторарічного віку, відповідач залишила позивача з маленьким сином, жодним чином не погоджуючи це з позивачем і не пояснюючи останньому такого роду дії. При цьому, така поведінка не була викликана діями позивача по відношенню до відповідача, які б можна було розцінити, як умисне відсторонення матері від дитини. Не існує жодного звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів чи органів у справах дітей за захистом її прав чи вимогами посприяти у відновленні її порушених прав, відсутні й подібного роду судові рішення. Відтак, можна стверджувати, що відповідач добровільно залишила дитину, тобто, свідомо самоусунулася від своїх батьківських обов'язків. Дитина перебуває на повному утриманні батька та проживає разом з ним. Відповідач по цей день не приймає жодної участь у вихованні дитини, не цікавиться її здоров'ям, успіхами у навчанні, морально та матеріально не підтримує, не піклується про фізичний і духовний розвиток, не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням, не спілкується з дитиною. Всі питання щодо виховання вирішуються позивачем особисто, без участі та підтримки з боку відповідача.
Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 20 червня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що вона не була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи. Після розірвання шлюбу подружжя узгодило між собою, що дитина буде проживати разом з батьком, оскільки хлопчик часто хворіє. Крім того, за місцем проживання дитина мешкала з народження, відвідувала навчальні заклади, була під наглядом одного лікаря педіатра, тощо, що буде відповідати найкращим інтересам дитини. Після цього батьки позивача заперечували проти спілкування ОСОБА_1 з дитиною, вчиняли різні перешкоди, тому вона була на постійному зв'язку з дитиною шляхом телефонних розмов. Відповідач постійно спілкувалась з позивачем стосовно духовного, психічного розвитку дитини, передавала подарунки та іграшки дитині. За всі ці роки неяких непорозумінь між матір'ю та батьком дитини не було. Після повномасштабного вторгнення рф на територію України ОСОБА_1 вимушена була виїхати за межі України, вона бажала забрати дитину із собою, проте, позивач відмовився віддавати дитину, пояснюючи, що дитині буде краще залишитись з батьком. Позивач раптово запропонував відповідачу написати у нотаріуса відмову від сина, пояснюючи це тим, що йому необхідно оздоровити дитину у Болгарії, а без цієї відмови його не випустять із країни. Тому не зовсім усвідомлюючи зміст цієї заяви та її правові наслідки, вважаючи, що відповідач діє в інтересах дитини, 09 вересня 2022 року ОСОБА_1 написала заяву про те, що не заперечує проти позбавлення її батьківських прав стосовно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У подальшому відповідач дізналася, що батьки позивача вивозили дитину до Італії та Болгарії для відпочинку, при цьому, без дозволу матері. Потім зрозумівши, що вона була введена в оману позивачем, вона звернулася до Служби у справах дітей та сім'ї Фастівського району Київської області із заявою про заперечення щодо позбавлення її батьківських прав. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про її інтерес до дитини. Позивач не надав доказів того, що вона умисно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, вчиняє винні дії, не приймає участі у вихованні дитини, зовсім не цікавиться життям, інтересами, психічним та фізичним здоров'ям її неповнолітнього сина.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказує на те, що позиція сторони відповідача про обізнаність щодо розгляду справи лише при отриманні 13 вересня 2023 року оскаржуваного рішення суду не відповідає дійсності й суперечить наявним матеріалам справи. Дитина фактично не знає своєї матері. Навіть зараз, коли відповідач ініціює скасування рішення суду про позбавлення її батьківських прав, вона жодного разу не виявила бажання зустрітися з дитиною чи будь-яким іншим способом спілкуватися з нею. Таким чином, можна стверджувати, що впродовж десяти років відповідач, ігноруючи свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, практично самоусунулася від них, адже, за цей час вона: не піклувалася про фізичний та духовний розвиток дитини й не окутувала дитину своїм материнським теплом й турботою; не цікавилася навчанням дитини, отриманням освіти й підготовкою до самостійного життя; не забезпечувала дитину необхідним харчуванням, медичним доглядом і лікуванням; не займалася розвитком її культурних та духовних цінностей й не виявляла жодного інтересу до внутрішнього світу дитини. Окрім написаної заяви у службу в справах дітей про небажання, щоб її позбавляли батьківських прав, відповідач не вжила жодних дій для скасування (відкликання) тієї нотаріальної заяви, не дивлячись на пряму рекомендацію Служби у справах дітей звернутися до нотаріуса та відкликати заяву. З початком повномасштабного вторгнення рф на територію України, позивач відправив дитину у супроводі своєї матері до Іспанії, до свого рідного брата, про що повідомив відповідачку й за системою перетину кордону на той час, в прикордонній службі було достатньо усного підтвердження згоди на вивіз дитини за кордон без жодних нотаріальних згод.
ОСОБА_1 та її представник, будучи належним чином повідомленими про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, у судове засідання не з'явились.
Представником відповідача адвокатом Дімурою І.Ю. подано клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки ОСОБА_1 на теперішній час перебуває у Німеччині та не має можливості приїхати за сімейними обставинами.
Апеляційний суд вважає зазначені представником відповідача причини неявки в судове засідання не поважними, оскільки жодних доказів на підтвердження неможливості з'явитися у судове засідання суду не надано.
За таких обставин, апеляційний суд відмовляє в задоволенні клопотання представника відповідача адвоката Дімури І.Ю. про відкладення розгляду справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційні скарги задовольнити, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що згідно свідоцтва про народження, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у місті Києві (актовий запис №3759), батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 02 квітня 2020 року (справа № 759/24301/19) шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.
09 вересня 2022 року ОСОБА_1 підписано заяву, яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буренко О.М., згідно якої, ОСОБА_1 не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав щодо малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 й усвідомлює, що дитина може бути усиновлена. Цією заявою ОСОБА_1 надала згоду на виключення її відомостей з актового запису про народження дитини й зазначила, що до суду за поновленням її батьківських прав звертатись не збирається.
Згідно з довідкою ТОВ «Дитяча Дача» ОСОБА_3 відвідував дошкільний заклад вказаного товариства, куди його щоденно приводив і забирав батько, який також відвідував батьківські збори, виховні заходи, брав участь у житті групи. За період відвідування дошкільного закладу хлопчик завжди був чисто та охайно вдягнутий та доглянутий. Батько приділяв достатньо уваги розвитку дитини, опікувався його здоров'ям, забезпечував фінансові потреби навчально-виховного процесу. Мати дитини за час навчання не приводила і не забирала сина, не відвідувала батьківські збори, не брала участі у виховних заходах, у житті групи. З вихователями не спілкувалась.
Згідно з довідкою ТОВ «Заклад загальної середньої освіти I-II ступеню: гімназія «Цивілізатор» від 20 грудня 2021 року, ОСОБА_3 навчався в указаній гімназії з 30 серпня 2019 року по 06 квітня 2021 року й за цей період часу хлопчик завжди був чисто та охайно вдягнутий та доглянутий. Батько щоденно приводив і забирав дитину з гімназії, відвідував батьківські збори, виховні заходи, брав участь у житті класу. Батько приділяв достатньо уваги розвиткові дитини, опікувався її здоров'ям, забезпечував фінансові потреби навчально-виховного процесу й одноособово займався вихованням дитини. Мати дитини у свою чергу, згідно указаної довідки, за час навчання не приводила і не забирала сина з гімназії, не відвідувала батьківські збори, не брала участі у виховних заходах, у житті класу. З учителями не спілкувалась.
Згідно з листом Комунального некомерційного підприємства «центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 Шевченківського району міста Києва за № 484 від 20 жовтня 2022 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 перебуває на обліку в даному закладі, укладена декларація про вибір лікаря, що надає первинну медичну допомогу. На профілактичні огляди, лабораторне обстеження, вакцинацію, огляди педіатра у випадку хвороби та на огляди до вузьких спеціалістів дитину до медичного закладу супроводжує батько ОСОБА_2 . Рекомендації лікаря виконуються в повному обсязі, батько відповідально ставиться до виконання своїх батьківських обов'язків.
Згідно з актом обстеження умов проживання, складеним членами комісії Гатненської сільської ради 18 січня 2023 року, проведено обстеження умов проживання дитини за адресою: АДРЕСА_2 . Встановлено задовільні умови проживання, будинок облаштований всіма необхідними меблями та технікою, є все необхідне для розвитку та проживання, виховання дитини.
Службою у справах дітей та сім'ї Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області надані пояснення щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , у яких вказується про нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_1 , яка не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав. Встановлено, що умови проживання дитини з батьком задовільні, для дитини наявне місце відпочинку, навчання, одяг, є все необхідне для всебічного розвитку дитини.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що в ході судового розгляду підтверджено факт свідомого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, покладених на неї ст. 150 СК України відносно неповнолітньої дитини.
Апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров'я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (стаття 141 Сімейного кодексу України).
Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев'ята-десята статті 7 СК України).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17.
У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06 зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.
У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Strand Lobben and Others v. Norway» (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв'язки дитини з її сім'єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв'язків означає від'єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв'язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім'ї.
За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.
З матеріалів справи вбачається, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом з батьком ОСОБА_2 . Позивач вказує на те, що відповідач добровільно залишила дитину, не приймає жодної участь у її вихованні, не цікавиться здоров'ям дитини, успіхами у навчанні, морально та матеріально не підтримує, не піклується про фізичний і духовний розвиток, не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням, не спілкується з дитиною.
Разом з тим, позивачем не надано належних та допустимих доказів винної поведінки відповідача щодо умисного ухилення від виконання батьківських обов'язків, як і не доведено, що інтереси дитини потребують позбавлення матері батьківських прав щодо неї.
У матеріалах справи міститься нотаріально посвідчена заява, в якій ОСОБА_1 не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав щодо малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 й усвідомлює, що дитина може бути усиновлена. Цією заявою ОСОБА_1 надала згоду на виключення її відомостей з актового запису про народження дитини й зазначила, що до суду за поновленням її батьківських прав звертатись не збирається.
Відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
Отже, заява ОСОБА_1 від 09 вересня 2022 року, в якій вона відмовлялася від батьківських прав на дитину, не може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.
Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22.
До апеляційного суду був наданий висновок Служби у справах сім'ї та дітей Гатненської територіальної громади Фастівського району Київської області, затверджений рішенням № 6/4 від 25 квітня 2024 року про доцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно ОСОБА_3 .
Висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав стосовно малолітнього сина не є обов'язковим для суду (частини п'ята, шоста статті 19 СК еляційний суд вважає за необхідне зазначитиану опіки та піклування про доцільність позбавлення відпові10101010101010101010101010101010101010101010101010України), такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом.
Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, який носить рекомендаційний характер, не містить обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування щодо відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, не містить обґрунтованого посилання на те, що позбавлення батьківських прав відповідатиме інтересам дитини.
Також апеляційним судом не встановлено, а позивачем не доведено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 не бажає спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.
Той факт, що на час розгляду справи дитина проживає окремо від матері, не свідчить про те, що мати дитини не бажає брати участь у її утриманні і вихованні, тобто, свідомо умисно нехтує батьківськими обов'язками.
Судом враховується, що позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, тобто, природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує на те, що сторони узгодили між собою, що дитина буде проживати разом з батьком, за місцем проживання дитина мешкала з народження, відвідувала навчальні заклади, була під наглядом одного лікаря педіатра, що буде відповідати найкращим інтересам дитини. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення її батьківських прав свідчить про її інтерес до дитини.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з матір'ю сімейних відносин не буде відповідати інтересам дитини.
Як зазначив Європейського суду з прав людини у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Таких обставин у розглядуваній справі не встановлено.
Позбавлення батьківських прав за встановлених судами обставин не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті прецедентної практики Європейського суду з прав людини.
За таких обставин, узагальнені доводи позивача про те, що відповідач не виконує своїх батьківських обов'язків з виховання дитини, самоусунулася від участі у її житті, не дає підстав вважати, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків.
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 , серед іншого, посилався на те, що ОСОБА_1 не вчинила жодних дій щодо скасування заяви від 09 вересня 2022 року. Разом з тим, вказана заява не має жодного значення для справи, оскільки її зміст суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини. Крім того, відповідач не підтримує вказаної заяви, вказуючи в апеляційній скарзі, що написала її під примусом.
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, судом не повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям постанови по суті позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 червня 2023 року скасувати та прийняти постанову.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах сім'ї та дітей Гатненської територіальної громади Фастівського району Київської області, про позбавлення батьківських прав відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , місце реєстрації - АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , місце реєстрації - АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , судовий збір у розмірі 1 488 (одна тисяча чотириста вісімдесят вісім) гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено 08 липня 2024 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.