24.06.2024 Справа № 756/7931/24
Справа № 756/7931/24
1-кс/756/1617/24
24.06.2024 місто Київ
Оболонський районний суд міста Києва у складі:
слідчий суддя ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Києві клопотання слідчого у кримінальному провадженні №12024100050001325 від 13.04.2024 за ч. 4 ст. 185 КК України - старшого слідчого СВ Оболонського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Тягинка Бериславського району Херсонської області, зареєстрованого у цьому ж населеному пункті ( АДРЕСА_1 ), раніше судимого вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 03.05.2023 за ч. 5 ст. 407 КК України із застосуванням статей 60, 69 КК України до покарання у виді арешту з утриманням на гауптвахті на строк 6 місяців, який набрав законної сили 06.06.2023,
за участю учасників судового провадження:
прокурор ОСОБА_5 ,
підозрюваний ОСОБА_6 ,
Слідчий у кримінальному провадженні - слідчий СВ Оболонського УП ГУНП в м. Києві ОСОБА_3 , за погодженням з прокурором у кримінальному провадженні - прокурором Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_5 , звернулася до слідчого судді в рамках кримінального провадження №12024100050001325 від 13.04.2024 з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на строк 60 днів з визначенням розміру застави в розмірі шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З клопотання слідує, що Оболонським УП ГУНП у м. Києві здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №12024100050001325 від 13.04.2024 за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, в ході якого встановлено, що 12.04.2024 приблизно о 03:30 ОСОБА_6 знаходився за адресою: АДРЕСА_2 , де поблизу під'їзду №1 побачив припаркований велосипед марки «STAIGER» світло-жовтого кольору, який був пристебнутий до металевого паркану захисним тросом на замку, який належить ОСОБА_7 , та в цей момент у ОСОБА_6 виник умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, а саме вказаного велосипеду.
Реалізуючи свій вищевказаний умисел в той же день, тобто 12.04.2024, та місці, приблизно 03:30 ОСОБА_6 , переслідуючи корисливий мотив та мету незаконного збагачення за рахунок чужого майна, переконавшись, що за його злочинними діями ніхто не спостерігає та діє він таємно, шляхом вільного доступу підійшов до вказаного велосипеду та невстановленим у ході досудового розслідування пристроєм зняв захисний трос, після чого таємно викрав вказаний велосипед та разом з викраденим майном залишив місце вчинення злочину, розпорядившись ним на власний розсуд, чим спричинив ОСОБА_7 майнової шкоди у розмірі 3 690,00 грн.
Таким чином, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, тобто у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненого в умовах воєнного стану.
Обґрунтовуючи клопотання, слідчий вважає достатніми підстави для застосування до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки наявні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме:
- ризик вчинення підозрюваним ОСОБА_6 дій, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду. Даний ризик сторона обвинувачення обґрунтовує тим, що ОСОБА_6 , усвідомлюючи міру покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення, може навмисно переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення відповідальності. Крім того слідчий у клопотанні посилається на те, що ОСОБА_6 до повідомлення про підозру у вчиненні даного злочину не мав роботи і доходу, з 18.07.2022 по теперішній час обліковується у списках особового складу військової частини НОМЕР_1 як такий, що самовільно залишив розташування частини, не має стійких соціальних зв'язків;
- ризик вчинення підозрюваним ОСОБА_6 дій, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме незаконно впливати на потерпілого та свідків. Даний ризик сторона обвинувачення обґрунтовує тим, що підозрюваному відомо місце їх проживання, оскільки останній ознайомлений зі змістом протоколів допитів свідків. Підозрюваний шляхом погрози, підкупу може схиляти потерпілих та свідків до дачі неправдивих показань, відмови від участі у кримінальному провадженні, що негативно вплине на хід досудового розслідування;
- ризик вчинення підозрюваним ОСОБА_6 дій, передбачених п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме вчинити інше кримінальне правопорушення, на обґрунтування якого сторона обвинувачення посилається на те, що ОСОБА_6 раніше судимий за вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, не має офіційного джерела доходу, належних засобів для існування, не зайнятий суспільно-корисною працею, а навпаки вирішив збагатитись, за рахунок чужого майна, в умовах воєнного стану.
Обставини, встановлені під час досудового розслідування, на думку слідчого, виправдовують тримання підозрюваного під вартою, так як тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_6 у разі визнання його винним, у сукупності з даними про особу підозрюваного та з огляду на наявність у кримінальному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, виправдовують застосування до підозрюваного саме такого запобіжного заходу, оскільки з урахуванням обґрунтованості підозри та фактичних обставин вчинення злочину, його тяжкості, орган досудового розслідування приходить до висновку, що для досягнення цілей, визначених ст. 177 КПК України, відносно підозрюваного має бути застосований саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
У судовому засіданні прокурор клопотання підтримав, просив задовольнити, зазначивши при цьому, що інші, більш м'які запобіжні заходи, не зможуть забезпечити належної процесуальної поведінки підозрюваного.
Підозрюваний ОСОБА_6 заперечив проти задоволення клопотання, зазначив, що не має наміру переховуватись від органу досудового розслідування та суду, має незадовільний стан здоров'я та хворого батька, з яким спільно проживають за місцем реєстрації. Щодо обставин невиконання вироку то ОСОБА_6 повідомив, що з'являвся для виконання призначеного судом покарання, однак йому було відмовлено внаслідок «відсутності вільних місць». Просив застосувати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в певний період доби.
Вивчивши клопотання, заслухавши пояснення учасників судового провадження, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, дійшов наступного висновку.
21.06.2024 ОСОБА_6 повідомлено про підозру за ч. 4 ст. 185 КК України.
Частиною 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.
Пункт перший ст. 5 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод визначає, що кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Щодо наявності обґрунтованої підозри вчинення ОСОБА_6 інкримінованого злочину, то слідчий суддя приймає до уваги, що згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Феррарі-Браво проти Італії» не можна ставити питання про те, що арешт є виправданим тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, оскільки останнє є завданням попереднього розслідування.
Слідчий суддя враховує, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене у національному законодавстві, тому, виходячи з позиції ЄСПЛ, яка відображена, серед іншого, у рішеннях по справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011, «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990, термін «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин.
При цьому, відповідно до рішень ЄСПЛ, зокрема, у справах «Броуган та інші проти Сполученого Королівства» від 29.11.1988 та «Мюррей проти Сполученого Королівства» від 28.10.1994, факти, що підтверджують «обґрунтовану підозру», не повинні бути такого самого рівня, як факти, на яких має ґрунтуватись обвинувальний вирок чи навіть пред'явлення обвинувачення.
Перевіряючи наявність обґрунтованої підозри, слідчий суддя вважає, що докази, які вказують на наявність обґрунтованої підозри, долучено до матеріалів клопотання, зокрема:
- протокол допиту потерпілого ОСОБА_7 від 13.04.2024;
- протоколи допиту свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ;
- протокол огляду місця події, а саме території земельної ділянки біля першого під'їзду будинку АДРЕСА_2 від 12.04.2024
- протокол огляду предмета від 15.04.2024, 10.05.2024, 29.05.2024;
- висновок експерта №2615/24 від 23.05.2024 за результатами проведення судово-товарознавчої експертизи;
- інші матеріали в їх сукупності.
З огляду на викладене, слідчий суддя приходить до висновку, що зазначені у клопотанні обставини підозри мають місце та підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних, які приведені у клопотанні слідчого та містяться в доданих до нього матеріалах, при цьому й зважує на те, що на даному етапі кримінального провадження не вправі вирішувати питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті.
Зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, а тому, з огляду на наведені у клопотанні слідчого обставини, у слідчого судді є всі підстави для висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_6 злочину, інкримінованого йому стороною обвинувачення.
Відповідно до положень ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобіганням спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити злочинну діяльність.
У відповідності до ст. 178 цього Кодексу при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний в сукупності оцінити, серед іншого, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі, дані про особу підозрюваного, вік та стан здоров'я, міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців, репутацію.
Разом з тим, відповідно до положень ч. 3 ст. 176 цього Кодексу слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
Слід зазначити, що, відповідно до рішення у справі «Боротюк проти України» від 16.12.2010 ЄСПЛ в частині правозастосування ст. 5 Конвенції зазначив, що: «… існує презумпція на користь звільнення з-під варти. Доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути «загальними й абстрактними» (рішення у справах «Бойченко проти Молдови» від 11.07.2006, «Худоєров проти Російської Федерації» від 08.11.2005, «Биков проти Російської Федерації»10.03.2009).
Обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог п. 4 ст. 5 Конвенції (позиція ЄСПЛ у рішеннях по справах «Белевитський проти Росії» від 01.03.2007, «Харченко проти України» від 10.01.2011).
Так, вирішуючи питання про існування ризиків неналежної процесуальної поведінки підозрюваного, слідчий суддя відмічає, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.
У той же час, слідчий суддя у повній мірі не може погодитися з існуванням ризиків, які б давали підстави для застосування виняткового запобіжного заходу та про які зазначив слідчий у своєму клопотанні, що було підтримано прокурором у судовому засіданні з огляду на наступне.
На переконання сторони обвинувачення, підозрюваний, усвідомлюючи міру покарання за вчинене кримінальне правопорушення, з метою уникнення кримінальної відповідальності може навмисно переховуватись від органу досудового розслідування та/або суду, що, відповідно до змісту клопотання, повністю підтверджує існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до вимог пунктів 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадків за встановленою процедурою.
Так, у справі «МакКей проти Сполученого Королівства» від 03.10.2006 ЄСПЛ зазначив, що основна мета ст. 5 Конвенції полягає у запобіганні свавільного або безпідставного позбавлення волі особи.
При оцінці позбавлення свободи будь-кого Суд не обмежується проголошеними видимими цілями взяття та тримання під вартою, про які йдеться, але також розглядає істинні наміри та цілі, що стоять за ними (рішення у справах «Боцано проти Франції» від 18.12.1986, «Ходорковський проти Росії» від 31.05.2011).
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.03.2015 «Котій проти України» зазначив, що п. 1 ст. 5 Конвенції вимагає, що для того, щоб позбавлення свободи не вважалося свавільним, не достатньо того, щоб цей захід здійснювався відповідно до національного законодавства, він також має бути необхідним за конкретних обставин (аналогічна позиція висвітлена в рішеннях у справах «Хайредінов проти України» від 14.10.2010, «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011, «Таран проти України» від 17.10.2013, «Нештяк проти Словаччини» від 27.02.2007). Один із встановлених практикою Суду загальних принципів полягає у тому, що тримання під вартою вважатиметься «свавільним» в разі, коли, незважаючи на дотримання букви національного закону, має місце недобросовісність або введення в оману органами влади або коли органи влади нехтують спробами правильного застосування відповідного законодавства (рішення у справі «Руслан Яковенко проти України» від 04.06.2015).
При цьому, відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» від 23.02.2012 наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
У контексті практики Європейського суду з прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підозрюваного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших релевативних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для застосування до особи запобіжного заходу, пов'язаного з позбавленням волі (рішення у справах «Строган проти України» від 06.10.2016, «Єлоєв проти України» від 06.11.2008, «Свершов проти України» від 27.11.2008, «Тодоров проти України» від 12.01.2012, «W. проти Швейцарії» від 26.01.1993, «Панченко проти Російської Федерації» від 08.02.2005, «Бекчієв проти Молдови» від 04.10.2005, «Летельєр проти Франції» від 26.06.1991).
Крім того, дане твердження кореспондується з рішенням Конституційного Суду України від 08.07.2003 у справі №14-рп/2003, згідно з яким тяжкість злочину законом не визначається як обов'язкова підстава для застосування будь-якого виду запобіжного заходу, а не тільки взяття під варту.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Боротюк проти України» від 16.12.2010 у всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів. Аналогічні висновки ЄСПЛ дійшов у рішеннях по справах «Буров проти України» від 17.03.2011, «Іловецький проти Польщі» від 04.10.2001, «Смірнова проти Російської Федерації» від 24.07.2003, «Вренчев проти Сербії» від 23.09.2008. Ці та інші обставини повинні стосуватись специфічних фактів і особистих обставин особи, які виправдовують його тримання під вартою (рішення у справі «Алексанян проти Російської Федерації» від 22.12.2008), мати конкретний характер та доводитися відповідними доказами (рішення у справах «Клішин проти України» від 20.06.2012, «Бекчієв проти Молдови» від 04.10.2005).
Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення у справах «Бекчієв проти Молдови» від 04.10.2005, «Смірнови проти Російської Федерації» від 24.07.2003). При цьому відсутність в особи роботи та сім'ї не є доказом того, що вона може схилиться до вчинення нових злочинів. Так само як і сама по собі відсутність постійного місця проживання не є доказом того, що особа зникне (рішення у справах «Пшевечерський проти Російської Федерації» від 24.05.2003, «Сулаоя проти Естонії» від 15.02.2005). Не може бути доказом можливої втечі особи і наявність кількох місць проживання (рішення у справі «Олександр Макаров проти Російської Федерації» від 12.03.2009).
Крім того, сторона обвинувачення вказує на наявність ризику ймовірного впливу на потерпілих та свідків у кримінальному провадженні.
З указаним твердженням слідчий суддя в повній мірі не може погодитись з огляду на наступне.
Слідчий суддя відмічає, що з огляду на початкову стадію досудового розслідування такий ризик гіпотетично може існувати, проте настання таких дій з боку підозрюваного можливо уникнути шляхом покладення на нього обов'язку утримуватися від спілкування з певними особами у кримінальному провадженні. До того ж, ЄСПЛ у своєму рішенні «Москаленко проти України» від 20.05.2010 зазначає, що ризик того, що заявник примушуватиме свідків давати неправдиві показання має вимірюватися наявністю достатніх підтверджуючих даних. Він не може ґрунтуватися лише на ймовірності суворого покарання, а повинен бути пов'язаний із конкретними фактами (рішення у справі «Мерабішвілі проти Грузії [ВП]» від 28.11.2017).
Не достатньо покладатися лише на якусь абстрактну можливість, не підкріплену якими-небудь доказами. У рішенні ЄСПЛ від 10.01.2012 у справі «Сокуренко проти Російської Федерації» зазначено, що внутрішньодержавні суди повинні показати, що протягом відповідного періоду ув'язнення особи має місце і продовжує залишатися в силі істотний ризик залякування свідків. Суд також має проаналізувати доречні факти, зокрема прогрес у розслідуванні або судовому провадженні, особу обвинуваченого, його поведінку до та після затримання, а також будь-які інші конкретні чинники в обґрунтування ризиків, пов'язаних із тим, що він може зловживати повернутою свободою за допомогою дій із метою фальсифікації або знищення доказів, чи спричиненням тиску на потерпілих (також рішення у справах «W. проти Швейцарії» від 26.01.1993, «Юдаев проти Російської Федерації» від 15.01.2009).
Основним призначенням слідчого судді є здійснення судового захисту прав і законних інтересів осіб, які беруть участь в кримінальному процесі, забезпечення законності й обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини на досудових стадіях кримінального провадження.
Підставою застосування будь-якого запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України.
Поряд із цим тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 15.06.2023 у справі №800/582/16 (800/515/15) (провадження №11-49заі23) звертає увагу на тому, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя у кожному випадку повинен принципово і критично ставитися до доводів сторони обвинувачення, якими обґрунтовується необхідність застосування саме цього запобіжного заходу, об'єктивно оцінюючи їх переконливість та необхідність і доцільність застосування такого запобіжного заходу порівняно з іншими запобіжними заходами.
Приходячи до переконання про необгрунтуваність стороною обвинувачення в повній мірі ризиків, зазначених у клопотання слідчий суддя виходить з того, що ОСОБА_6 не був затриманий в порядку, передбаченому ст. 208 КПК України, повідомлений про підозру ще 21.06.2024, і до моменту звернення з даним клопотанням до слідчого судді не допустив порушення процесуальної поведінки, оскільки зворотного не доведено стороною обвинувачення. Крім того, ОСОБА_6 з'явився за першою вимогою до слідчого судді для розгляду вказаного клопотання.
Твердження прокурора про високу ймовірність вчинення ОСОБА_6 дій, направлений на переховування від суду з огляду на наявність невиконаного вироку Дніпровського районного суду міста Києві від 03.05.2023, яким ОСОБА_6 засуджено до покарання у виді арешту з утриманням на гауптвахті на строк 6 місяців слідчим суддею не приймаються до уваги з огляду на те, що відповідно до встановлених в ході розгляду цього клопотання обставин, ОСОБА_6 як на момент постановлення вищезгаданого вироку, так і на теперішній час постійно проживає за місцем реєстрації та проживання, що зазначено у вищезганданому вироку. Відтак неналежне виконання судового рішення протягом тривалого часу уповноваженими на те органами не може свідчити про високу ймовірність настання ризику переховування підозрюваного від сторони обвинувачення та/або суду, при цьому намагання спростити виконання попереднього вироку застосуванням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у цьому кримінальному провадженні суперечить самій природі застосування заходів забезпечення у конкретному кримінальному провадженні та не корелюється як з вимогами КПК України, так і положеннями ЄКПЛ та прецедентною практикою ЄСПЛ.
Таким чином, цінюючи заявлені стороною обвинувачення ризики переховування від органу досудового розслідування та/або суду, незаконного впливу на потерпілого, свідків у кримінальному провадженні та можливості вчинення іншого кримінального правопорушення у сукупності, слідчий суддя, з огляду на положення КПК України та прецедентну практику ЄСПЛ, враховуючи повідомлені стороною захисту дані про особу підозрюваного, в світлі запровадженого в Україні воєнного стану приходить до висновку, що стороною обвинувачення не надано переконливих доказів на підтвердження існування таких ризиків, вказані твердження є формальними та сумнівними, з урахуванням встановлених обставин, ґрунтуються на припущеннях та не можуть свідчити про настільки високу ймовірність їх настання, що для їх запобігання неможливо застосувати до підозрюваного ОСОБА_6 інший запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
Частиною 4 ст. 194 КПК України передбачено, що у разі, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 ч. 1 цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частинами 5 та 6 цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
За викладених обставин, вбачається, що клопотання не містить переконливого обґрунтування доводів сторони обвинувачення про наявність у підозрюваного наміру перешкоджати ходу досудового розслідування у такий спосіб, що застосування більш м'якого запобіжного заходу буде недостатнім для запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, а відтак застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є непропорційними легітимній меті, яка ставиться до його застосування.
Враховуючи викладене, беручи до уваги тяжкість інкримінованого злочину, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_6 , суворість можливого покарання, дані про особу останнього (вік, стан здоров'я, має постійне місця проживання, що у своїй сукупності свідчить про наявність міцних соціальних зв'язків), зважаючи на цілі та принципи кримінального провадження, з метою забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, з огляду на те, що за результатами судового розгляду стороною обвинувачення доведено наявність обґрунтованої підозри та частково доведено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, зважаючи на позицію ЄСПЛ у справі «Манчіні проти Італії» від 02.08.2001, відповідно до якої за наслідками та способами застосування як тримання під вартою, так і домашній арешт прирівнюється до позбавлення волі для цілей ст. 5 § 1 (с) Конвенції, слідчий суддя приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту у межах строку досудового розслідування кримінального провадження №12024100050001325 від 13.04.2024, з покладенням на підозрюваного ОСОБА_6 процесуальних обов'язків, визначених ч. 5 ст. 194 цього Кодексу, оскільки вважає, що встановлені в ході судового розгляду обставини у своїй сукупності свідчать про те, що такий вид запобіжного заходу буде достатнім для виконання завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК України.
Доведеність винуватості підозрюваного у вчиненні інкримінованого злочину слідчим суддею під час розгляду зазначеного клопотання не вирішувалося, оскільки це є предметом встановлення в ході досудового розслідування і судового провадження кримінального провадження по суті обвинувачення.
Керуючись статтями 132, 176-179, 183, 193, 194, 196, 309, 395, 532, 534 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання слідчого у кримінальному провадженні №12024100050001325 від 13.04.2024 за ч. 4 ст. 185 КК України - старшого слідчого СВ Оболонського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_3 задовольнити частково.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, заборонивши останньому залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 , в період часу з 22:00 до 07:00 в межах строку досудового розслідування кримінального провадження №12024100050001325 від 13.04.2024, а саме до 21.08.2024, за виключенням необхідності отримання будь-якого виду медичної допомоги, передбаченої Законом України від 19.11.1992 №2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров'я» (екстреної, первинної, спеціалізованої, паліативної), а також за виключенням періоду часу прямування та перебування в укритті на період оголошення повітряної тривоги у місті Києві, зобов'язавши ОСОБА_4 прибувати за кожною вимогою слідчих СВ Оболонського УП ГУНП у м. Києві, у провадженні яких перебуває дане кримінальне провадження, до процесуальних керівників, які здійснюють процесуальне керівництво, а також до слідчого судді, суду.
Покласти на підозрюваного ОСОБА_4 процесуальні обов'язки, визначені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:
1) не відлучатися за межі міста Києва без дозволу слідчого, прокурора або суду;
2) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
3) утримуватись від спілкування з потерпілим та свідками у даному кримінальному провадженні в усіх випадках, крім спільної участі у слідчих та процесуальних діях;
4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Ухвалу про тримання підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під домашнім арештом передати для виконання до Оболонського УП ГУНП у м. Києві.
Оболонському УП ГУНП у м. Києві негайно поставити на облік ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Роз'яснити підозрюваному ОСОБА_12 , що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваної особи мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на неї зобов'язань.
У разі невиконання підозрюваним ОСОБА_13 покладених на нього обов'язків до нього може бути застосовано більш жорсткий запобіжний захід і накладено грошове стягнення.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її проголошення, може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1