08 липня 2024 року
м. Київ
справа № 826/17974/14
адміністративне провадження № К/990/24207/24
Cуддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Мацедонська В. Е.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2024 року
у справі № 826/17974/14 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління МВС в Одеській області, третя особа - Міністерство юстиції України, про визнання протиправним та скасування наказу в частині, поновлення на службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління МВС в Одеській області, третя особа - Міністерство юстиції України, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 27 жовтня 2014 року №2239о/с «По особовому складу» в частині звільнення полковника міліції ОСОБА_1 (С-649531), заступника начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області - начальника міліції громадської безпеки, з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із поставленням на військовий облік);
- поновити ОСОБА_1 з 28 жовтня 2014 року на службі в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області - начальника міліції громадської безпеки;
- стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь позивача за час вимушеного прогулу за період з 28 жовтня 2014 року і до винесення судом постанови по справі середнє грошове забезпечення, яке на момент звільнення отримував позивач на посаді заступника начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області - начальника міліції громадської безпеки;
- зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року позовні вимоги - задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства внутрішніх справ України від 27 жовтня 2014 року №2239о/с «По особовому складу» в частині звільнення полковника міліції ОСОБА_1 (С-649531), заступника начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області - начальника міліції громадської безпеки, з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із поставленням на військовий облік).
Здійснено вихід за межі позовних вимог та визнано протиправним і скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області від 31 жовтня 2014 року №775о/с «По особовому складу» в частині звільнення полковника міліції ОСОБА_1 (С-649531), заступника начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області - начальника міліції громадської безпеки у запас Збройних Сил.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області - начальника міліції громадської безпеки з 28 жовтня 2014 року.
Стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 683 286,83 грн. (шістсот вісімдесят три тисячі двісті вісімдесят шість гривень вісімдесят три копійки).
Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення суми за один місяць у розмірі 12 266,04 грн. (дванадцять тисяч двісті шістдесят шість гривень чотири копійки).
Зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України надати до Міністерства юстиції України відомості про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_1 заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2022 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року - скасовано, та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 03 травня 2023 року постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2022 року в справі № 826/17974/14 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2023 року рішення суду першої інстанції від 11 серпня 2021 року скасовано, прийнято нову постанову про відмову у позові.
Постановою Верховного Суду від 19 лютого 2024 року постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2024 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року - скасовано, прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.
За наслідками перевірки касаційної скарги на предмет відповідності вимогам, передбаченим статтями 328-330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддею-доповідачем встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі міститься посилання на пункти 1 та 4 частини 4 статті 328 КАС України, як на підстави касаційного оскарження.
Щодо посилання на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови не врахував висновки Верховного Суду, викладеного в постанові від 19 лютого 2024 року у цій самій справі, а також застосував норму права без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у справі № 800/186/17 та від 03 червня 2020 року у справі №817/3431/14.
Крім того, позивач зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції практики Європейського суду з прав людини в аналогічних спорах, а саме рішення ЄСПЛ від 17 жовтня 2019 року «Полях та інші проти України».
При цьому, суд зазначає, що в разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, необхідно указати конкретну норму права (пункт, частина, стаття), яка застосована судом без урахування висновку Верховного Суду.
Разом з тим, скаржником не зазначено норму права, яку застосовано судом апеляційної інстанції без урахування висновку Верховного Суду, а також не доведено подібності правовідносин у цій справі та у наведених справах.
Крім того, посилання скаржника на рішення ЄСПЛ є безпідставним, оскільки згідно пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження є застосування судом норми права без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду.
Також є необгрунтованим посилання позивача на постанову Верховного Суду від 19 лютого 2024 року у цій справі, оскільки це не відповідає підставі касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Посилаючись на неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, заявник не наводить обґрунтування, які б свідчили про подібність правовідносин у цій справі та у справах, у яких Верховним Судом були зроблені висновки.
Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Проаналізувавши доводи скаржника, суд приходить до висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у силу положень пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки у касаційній скарзі не зазначено норму права, яка застосована судом без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду.
Також в касаційній скарзі позивачем зазначено, що вона подана на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною другою і третьою статті 353 КАС України, а саме суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Щодо посилання на те, що суди встановили обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, слід зазначити, що згідно з приписами частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Указаним положенням установлено пряму заборону при розгляді та вирішенні адміністративної справи для суду брати до уваги докази з порушенням законної процедури їх одержання (нелегітимні докази, включаючи сфальсифіковані) як під час розгляду клопотання про долучення доказу до справи, так і в межах судового розгляду.
Слід зауважити, що у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено доказ, який скаржник вважає недопустимим, обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, тобто такими, що одержані з порушенням законної процедури.
Окрім цього, надання неправильної оцінки наявним у матеріалах справах доказам не є тотожним встановленню судом обставин на підставі недопустимого доказу.
Враховуючи викладене, Суд вважає недоведеним наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв'язку із пунктом 4 частини другої статті 353 КАС України.
Інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, переоцінки доказів, з посиланням на неповне з'ясування обставин справи судами попередніх інстанцій. Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а позивач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі.
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2024 року у справі № 826/17974/14 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління МВС в Одеській області, третя особа - Міністерство юстиції України, про визнання протиправним та скасування наказу в частині, поновлення на службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання вчинити дії - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя В. Е. Мацедонська